Постанова

від 02.04.2024 по справі 120/15147/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/15147/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

02 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними для проведення видатків з нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши їх розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення, оплату відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши їх розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, згідно вимог ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що Указом Президента України від 21.09.2012 № 558/2012 "Про переведення суддів" ОСОБА_1 переведений на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.

Наказом в.о. голови Вінницького міського суду Вінницької області від 16.10.2012 ОСОБА_1 зараховано до штату Вінницького міського суду Вінницької області.

Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди, отриманий ним у 2021-2023 роках не відповідає розміру установленому законом, у зв`язку з чим звернувся із запитом до ТУ ДСА у Вінницькій області.

У листі ТУ ДСА України у Вінницькій області від 28.09.2023 №04-29/2425, повідомило, що посадовий оклад судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 в 2021 - 2023 роках встановлено в сумі 69366,00 грн, згідно штатного розпису суду (затвердженого територіальним управлінням за погодженням із головою суду на відповідний рік) та закону України про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, якими затверджено прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що з 01.01.2021 складав 2102,00 гривні. Річний фонд суддівських винагород затверджений головним розпорядником ДСА України в кошторисах на 2021 - 2023 роки на підставі розрахунків територіального управління з урахуванням всіх відомих змін у розмірі складових суддівської винагороди для фактичної чисельності суддів у суді на планову кількість робочих днів у відповідному бюджетному році.

З огляду на вищезазначене, ТУ ДСА у Вінницькій області зазначило що, територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів, не мало можливості здійснювати виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 в розмірі 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн та станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

За приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.

Як слідує з матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 29.09.2023 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Крім того, такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Закріплення статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Таким чином, позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток в період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», розмір якого станом на 01 січня 2021 року складає 2 270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, а, відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТУ ДСА у Вінницькій області, шляхом визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні та зобов`язання ТУ ДСА у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, допомоги на оздоровлення, оплату відпусток за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, обчисливши її розмір у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень у 2021 році, у розмірі 2481,00 гривня у 2022 році та у розмірі 2684,00 гривні у 2023 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

При цьому, суд зазначає, що згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Як вірно вказав суд, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення ТУ ДСА України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток позивачу за період з 01.01.2021 по 29.09.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2021 - 2270 грн., на 01.01.2022 - 2481 грн., на 01.01.2023 - 2684 грн.)

Відтак, наявні обгрунтовані підстави для зобов"язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток позивачу за період з 01.01.2021 по 29.09.2023, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн., з січня по вересень 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.

Судом першої інстанції правильно враховано правову позицію Верховного Суду з цього приводу, висловлену у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.