Ухвала

від 18.12.2023 по справі 308/5025/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5025/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Крегул М.М., за участю секретаря судового засідання Цмур Т.М., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пачути О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відповідача 1: ОСОБА_1 , відповідача 2: Ужгородської міської ради, третя особа без самостійних вимог на боці позивача: ОСОБА_3 про скасування рішень міської ради та скасування реєстрації земельної ділянки в поземельній книзі та в реєстрі речових прав, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради, третя особа без самостійних вимог на боці позивача: ОСОБА_3 , про скасування рішень міської ради, скасування реєстрації земельної ділянки в поземельній книзі та в реєстрі речових прав.

Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Бойко Б.Б. у судові засідання, призначені на 15.11.2023 року та 18.12.2023року повторно не з`явилися, хоча про час і місце судового розгляду повідомлялися неодноразово належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, заяви про розгляд справи за їх відсутності не надходило.

У судове засідання, призначене на 18.12.2023року на 10 годину 00 хв. , з`явилася представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Пачута О.М., яка просила залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту третього частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки, позивач та її представник у судові засідання повторно не з`явилися бз поважних причин та клопотань про відкладення розгляду від них не надходило до суду.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Пачута О.М. у судовому засіданні просила стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн., про що відповідач подала до суду відповідну заяву, у якій вказала, що з метою отримання правничої допомоги між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Пачутою О.М. було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.03.2023року. Відповідно до цього договору та акту приймання-передачі наданих послуг розмір витрат на правничу допомогу склав 30000 грн., а саме захист прав відповідача ОСОБА_1 та законних інтересів у цивільній справі № 308/5025/22.

Також представник відповідача вважає, що дії позивача у вигляді постійних неявок у судові засідання, свідчать про зловживання процесуальними правами, так як позивач та її представник належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи. Наголосила, що позивач при зверненні до суду вказала невірну адресу відповідача, хоча фактично вони проживають по сусідству і точна адреса ОСОБА_1 їй достеменно відома. За заявою позивача також було вжито заходів забезпечення позову, які діяли майже рік і які полягали в накладенні арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:59:001:0489, площею 0,0215 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 , забороні ОСОБА_1 та Ужгородській міській раді розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, при тому, що позивачем оскаржувалося рішення органу місцевого самоврядування, яке стосується фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Представник позивача в судовому засіданні 25.05.2023 року безпідставно стверджував про обставини, нібито вказані у позові, при тому, що в позовній заяві їх вказано не було.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Диспозитивність цивільного судочинства передбачає можливість учасників справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зокрема право позивача у односторонньому порядку відмовитися від судового захисту заявленої ним вимоги.

Частиною першої статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22) виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Представник позивача адвокат Бойко Б.Б. зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційний системі «Електронний суд», якому до електронного кабінету Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи були доставлені судові повістки.

Таким чином, позивач та її представник належним чином повідомлялися про призначені судові засідання на 15.11.2023 року на 13 годину 30хв. та 18.12.2023 року на 10 годину 00хв. , однак, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили та заяв про розгляд справи без їх участі не подавали.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що статтями 43, 44 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Крім того, учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, яка розглядається, навеб-адресі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: https://ug.zk.court.gov.ua/sud0712/gromadyanam/csz/.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Частиною п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи, позов залишається без розгляду.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі №612/403/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі №295/19734/13-ц, від 20 червня 2019 року по справі №522/7428/15,від 06 червня 2019 року у справі №760/3301/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі №310/12817/13, від 28 лютого 2019 року у справі №752/9188/13-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі №569/347/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі №756/8612/16-ц.

З огляду на те, що позивач та її представник, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, повторно не з`явилися у судове засідання, заяви про розгляд справи за відсутності не подавали, суд вважає за необхідне застосувати приписи пункту третього частини першої статті 257 ЦПК України та постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

У зв`язку з наведеним, залишення позову без розгляду, як це передбачено законом, а саме пункту третього частини першої статті 257 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Суд роз`яснює, що відповідно частини другої статті 257 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Вирішуючи питання про судові витрати у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.03.2023 адвокат Пачута О.М. прийняла на себе зобов`язання надавати правову допомогу відповідачу ОСОБА_1 .

Сторони цього договору погодили, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами із розрахунку 1500 грн. за одну годину роботи адвоката (пункт 4.3 договору)

Згідно з розрахунком вартості витрат на правничу (професійну) допомогу за договором про надання правничої (правової) допомоги від 14.03.2023 ОСОБА_1 надано правничу допомогу на загальну суму 30000 грн., з яких: ознайомлення з матеріалами справи, вивчення позовної заяви та доданих до неї документів, вивчення заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів, перегляд законодавчої бази та судової практики, надання консультації клієнту 6 годин, вартість 9000 грн.; підготовка відзиву на позовну заяву 6 годин, вартість 9000 грн.; підготовка клопотання про закриття провадження у справі та письмових пояснень 7 годин, вартість 10500 грн.; участь у судових засіданнях (орієнтовно) 1 година, вартість 1500 грн.

18.12.2023 адвокатом Пачута О.М. складено звіт про надання правничої (правової) допомоги за договором про надання правничої (правової) допомоги від 14.03.2023 на суму 30000 грн.

18.12.2023 відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Пачута О.М. підписано акт приймання-передачі наданих послуг за надану правничу допомогу у сумі 30000 грн.

Також судом встановлено, що згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 14191034 від 15.11.2023 ОСОБА_4 сплачено адвокату Пачута О.М. 20 000 грн. за договором про надання правничої (правової) допомоги від 14.03.2023року.

Правовою підставою вимог відповідача про компенсацію його витрат на професійну правничу допомогу є положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України, якими передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Системний аналіз наведених положень цивільного процесуального закону дає підстави для висновку, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

За загальним правилом цивільного судочинства, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (пункт 11 частини третьої статті 2, частина перша статті 44 ЦПК України).

За змістом положень цивільного процесуального закону зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню правильного рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату.

Частиною 2 статті 44 ЦПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, серед яких подання завідомо безпідставного позову, заявлення завідомо безпідставного відводу та вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Відтак, суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18), постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц (провадження № 61-9020св21).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», в інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.

Судом встановлено, що зазначені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Пачута О.М. обставини неналежної процесуальної поведінки сторони позивача у цій справі дійсно мали місце. Дії позивача у вигляді неявки у судові засіданні свідчать про зловживання процесуальними правами, так як позивач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а тому, суд вважає, що дії відповідача щодо стягнення із позивача витрат на правову допомогу є обґрунтованими.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 вбачається, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як передбачено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Проаналізувавши подані відповідачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вважає, що заявлені відповідачем судові витрати є занадто завищеними, неспівмірними зі складністю справи, ціною позову та часом, витраченим на підготовку адвокатом документів для подання до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги відповідача про стягнення судових витрат в розмірі 5000 грн.

Керуючись статями 137, 141, 257, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до відповідача 1: ОСОБА_1 , відповідача 2: Ужгородської міської ради, третя особа без самостійних вимог на боці позивача: ОСОБА_3 про скасування рішень міської ради та скасування реєстрації земельної ділянки в поземельній книзі та в реєстрі речових прав - залишити без розгляду.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 (п"ять тисяч) гривень.

У решті вимог заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення такій особі ухвали суду.

СуддяУжгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул