Рішення

від 21.12.2023 по справі 903/657/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

21 грудня 2023 року Справа № 903/657/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС"

про стягнення 8 205,84 євро

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін: н/з

в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2023 у справі №903/657/22 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про стягнення 8 205,84 євро - відмовлено.

На адресу Господарського суду Волинської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000,00 грн

Ухвалою суду від 07.03.2023 судове засідання відкладено на 23.03.2023.

21.03.2023 до суду надійшли заперечення від позивача на заяву про винесення додаткового рішення про стягнення понесених витрат на правову допомогу, у якій позивач вважає суму щодо стягнення з ТзОВ "ЖЕФКО УКРАЇНА" в користь ТзОВ "Владтранс" необгрунтованою та значно завищеною щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката .

Відповідно до інформації бази "Діловодство спеціалізованого суду" матеріали справи № 903/657/22 направлені 13.03.2023 до Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку із надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2023.

Ухвалою суду від 23.03.2023 відкладено вирішення питання про розгляд заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про прийняття додаткового рішення у справі №903/657/22 до повернення матеріалів справи із Північно-західного апеляційного господарського суду

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2023 у справі №903/657/22 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

26.06.2023 матеріали справи №903/657/22 повернуто на адресу Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 30.06.2023 розгляд заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про прийняття додаткового рішення у справі №903/657/22 призначено на "18" липня 2023 р. на 12:30 год.

Ухвалою суду від 18.07.2023 розгляд справи відкладено на 29.08.2023.

Ухвалою суду від 29.08.2023 розгляд справи відкладено на 19.09.2023..

Ухвалою суду від 04.09.2023 зупинено провадження у справі №903/657/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про стягнення 8 209,84 євро до повернення матеріалів справи №903/657/22 до Господарського суду Волинської області.

Додатковою постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 903/657/22 задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" (01032, м.Київ, вул. Жилянська, 110, код ЄДРПОУ 35894081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" (44300, Волинська обл., Ковельський р-н., м. Любомль, вул. 1-го Травня, 139, код ЄДРПОУ 38855967) 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" (01032, м.Київ, вул. Жилянська, 110, код ЄДРПОУ 35894081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" (44300, Волинська обл., Ковельський р-н., м. Любомль, вул. 1-го Травня, 139, код ЄДРПОУ 38855967) 2 684 грн. судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду.

Ухвалою суду від 11.12.2023 провадження у справі №903/657/22 поновлено. Розгляд заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" про прийняття додаткового рішення у справі №903/657/22 призначено до розгляду на "21" грудня 2023 р. на 11:30 год.

Представники сторін в судове засідання 21.12.2023 не з`явилися, додаткових пояснень суду не надали. Водночас, про день, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.

Пункт 3 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень в порядку ГПК України, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе постановити додаткове рішення по справі.

Розглянувши заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «Владтранс» про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його часткового задоволення.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, від відповідача не надходило письмових заперечень щодо заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі їх змісту, обсягу та вартості.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

В заяві адвокат Симчук Н.В. зазначає про фактичний понесений розмір витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем додано: копію договору про надання правової допомоги №1/23-11/2022 від 23.11.2022; копія додатку №1 від 23.11.2022 до договору про надання правової допомоги №1/23-11/2022 від 23.11.2022 , докази сплати ТОВ "Владтранс" адвокату Симчуку Н.В . коштів в розмірі 20 000,00 грн. з призначенням платежу: згідно договору про надання правової допомоги №1/23-11/2022 від 23.11.2022 згідно платіжної інструкції №497 від 29.11.2022, копія Акту прийому - передачі послуг за договором про надання правової допомоги від 15.02.2023; детальний опис робіт адвоката Симчука Н.В. у справі №903/657/22 ( а.с. 26-30, 70-71 том №2).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Так, суд зазначає про включення до складу наданих адвокатом послуг послуги із правового аналізу договору та первинних документів, проведення консультацій та роз`яснень з правових питань, а також пошук та аналіз судової практики щодо спору, які, на переконання суду, не можуть бути виділені в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі.

Судом також прийнято до уваги, що предмет доказування у справі №903/657/22 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору , предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: відзиву на позовну заяву та заяви про винесення додаткового рішення у справі. Інших пояснень по суті спору від відповідача чи його адвоката до суду не подавалося.

Зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків суд приходить до висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідачем значно завищено.

В контексті понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для покладення судом витрат на професійну правничу допомогу на позивача саме в розмірі 20 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат та співмірності щодо наданої правничої допомоги і адвокатських послуг.

Беручи до уваги те, що суду необхідно надати оцінку розміру витрат сторони на правничу допомогу з урахуванням всіх аспектів і категорії складності справи, враховуючи предмет спору та розмір заявлених позовних вимог у співвідношенні до заявлених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги надані відповідачем послуг та зважаючи на обсяг і зміст наданих адвокатом Симчуком Н.В під час судового розгляду справи №903/657/22, процесуальних документів, суд доходить висновку, що покладення на відповідача розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн. від попередньо заявленої суми, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані представником відповідача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку про часткове стягнення з позивача в користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" адвоката Симчука Н.В. від 20.02.2023 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕФКО УКРАЇНА" (01032, м.Київ, вул. Жилянська, 110, код ЄДРПОУ 35894081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" (44300, Волинська обл., Ковельський р-н., м. Любомль, вул. 1-го Травня, 139, код ЄДРПОУ 38855967) 10 000.00 грн. витрат на правнову допомогу .

3. В іншій частині заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДТРАНС" адвоката Симчука Н.В. від 20.02.2023 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Повний текст додаткового рішення складено 02.01.2024.

СуддяШум М.С.