Постанова

від 19.12.2023 по справі 373/779/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 373/779/22-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14170/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Хасанова В.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року,

встановив:

в червні 2022 року перший заступник керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області Доброскок О. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Циблівської сільської ради Бориспільського району та просить усунути перешкоди у здійсненні Циблівською сільською радою Бориспільського району Київської області права користування та розпоряджання земельною ділянкою водного фонду загальною площею 0,9500 га, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Бориспільського району шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 3288476 від 30.10.2013 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9500 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002.

Крім того, просив усунути перешкоди у здійсненні Циблівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,950 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року позов було задоволено частково - усунуто перешкоди у здійсненні Циблівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,950 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Циблівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 2 481 гривню судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу виконувач обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури просив відмовити у задоволенні скарги.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 703 від 02.07.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, передано вказану ділянку у власність ОСОБА_2 .

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року в справі № 373/240/17 за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування землі в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року у даній справі скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 703 від 02.07.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

29.01.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого була спірна земельна ділянка, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О.В.

В зв`язку з цим позивач просив: усунути перешкоди у здійсненні Циблівського сільською радою Бориспільського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду загальною площею 0,9500, яка розташована в межах цієї сільської ради шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 3288476 від 30.10.2013 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9500 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002.

Крім того, просив усунути перешкоди у здійсненні Циблівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,950 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року позов було задоволено частково - усунуто перешкоди у здійсненні Циблівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,950 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Циблівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 2 481 гривню судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №373/240/17 частково задоволено позов Бориспільської місцевої прокуратури Київської області до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування землі, визнано недійсним Розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 703 від 02.07.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст.19, 131-1 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про охорону земель», 20, 21, 52, 59, 60, 84, 88, 152 ЗК України, ст. 88, 89 ВК України, ст. 15, 16, 373, 374, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року було створено Бориспільський район Київської області, до складу якого увійшли Бориспільська, Переяславська, Яготинська міські, Вороньківська, Гірська, Дівичківська, Золочівська, Пристолична, Студениківська, Ташанська, Циблівськасільські територіальні громади.

Згідно ч. 1 статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною першою статті 14 Конституції України та частиною першою статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів (ст. 4 Водного кодексу України)..

В ч. 1 ст. 58 ЗК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (ч. 2 ст. 60 ЗК України).

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі Розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 703 від 02.07.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 603090 від 11.12.2009, площею 0,9500 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області.

29.01.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого була спірна земельна ділянка, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О.В.

На підставі вказаного договору рішенням Реєстраційної служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області № 3288476 від 30.10.2013 було внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку за ОСОБА_1 площею 0,950 га з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка розташована в межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області

Перший заступник керівника Бориспільської окружної прокуратури Доброскока О. листом від 13.09.2021 № 51-3454 повідомив Циблівську сільську раду Бориспільського району Київської області, що під час реалізації прокурором представницьких повноважень у справі №373/240/17, частково задоволено позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування землі. У відповідь на звернення 27.09.2021 у листі за №760 сільський голова с.Циблі Палагута О. висловив прохання до Бориспільської окружної прокуратури здійснити захист прав Циблівської сільської ради Київської області щодо повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002, яка була передана відповідно до Розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області № 703 від 02.07.2009 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства», до комунальної власності.

Всі доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

В позовній заяві прокурором було вказано, що він діє в інтересах Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області, код ЄДРПОУ 04361628. Посилання апелянта на зазначення судом в резолютивній частині рішення неповної назви юридичної особи - Циблівської сільської ради, не є підставою для скасування рішення суду, а може бути виправлено відповідно до положень ст. 269 ЦПК України.

Повноваження прокурора на представництво інтересів було детально проаналізовано судом першої інстанції. В п. 2 ч. 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 зазначено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Інтереси держави, як власника земельної ділянки, поза волею якого вибули з його користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись земельною ділянкою, що суперечить принципам регулювання земельними відносинам в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України, в даній справі має повноваження представляти прокурор.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що в постанові від 05 серпня 2020 року у справі №373/240/17 Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанції про незаконність відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , яка відноситься до земель водного фонду, та щодо якої встановлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті, з огляду на те, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст.59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 ЗК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Доводи апелянта про те, що для встановлення вказаної обставини позивач повинен був надати висновок експерта або заявити клопотання про призначення судом експертизи, не заслуговують на увагу. Відповідно до ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча однієї сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції не заявляв клопотання про призначення експертизи. Крім того, в згаданій вище постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначено, що пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Суд першої інстанції надав оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 27 ЦК України). Згідно ст. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, оскільки зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України є таким порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням права володіння, то негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). Тому позовна давність до вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду не застосовується.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Також є безпідставним посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» та положення п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України» (Закон № 1423-IX від 28.04.2021).

Вказаним Законом було доповнено розділ Х «Перехідні положення». З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

З урахуванням набрання чинності вказаним законом прокурор під час реалізації представницьких повноважень звертався до Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області щодо вжиття заходів представницького характеру відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що зумовлено наявністю інтересів держави у відповідних правовідносинах. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. В силу вимог ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» права суб`єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради. До складу державних інтересів входять інтереси територіальної громади. Тому прокурором було заявлено вимогу в інтересах держави в особі Циблівської сільської ради Бориспільського району Київської області щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Також судом першої інстанції було правильно визнано належним доказом по справі повідомлення Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» № 01-01/910 від 16 серпня 2016 та наданих викопіювань з топографічних матеріалів зі схемою накладення земельної ділянки суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро. На спростування зазначеної інформації відповідачем доказів надано не було.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Питання розподілу судових витрат по справі судом першої інстанції було вирішено з дотриманням вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України та стягнуто з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались в як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 03 січня 2024 року.

Головуючий

Судді