Постанова

від 01.06.2006 по справі а17/102

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А17/102

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.06.06р.

Справа № А17/102

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гермес кепітал трейд”, м. Дніпропетровськ

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним акту, відміну податкового повідомлення-рішення

Суддя —Стрелець Т. Г.

                                                                 Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.

Представники:

від позивача: Бондаренко І.І., довіреність без номеру від 30.03.2006р., юрист;

від відповідача: Демченко М.А., довіреність № 5997/10/10-1 від 29.03.2006р., державний податковий інспектор; Денисюк В.Ю., довіреність № 7602/10/10-01 від 17.04.2006р., старший державний податковий інспектор.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гермес кепітал трейд” (у подальшому —позивач) звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним акту від 22.11.2005р. Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська (у подальшому —відповідач), складеного за результатами невиїзної документальної перевірки дотримання вимог правильності декларування податку на додану вартість позивачем за період з 01.03.2005р. по 30.09.2005р.  

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що помилкове розуміння відповідачем чинного законодавства України щодо пільг по податку на додану вартість призвело до складання неправомірного акту. При цьому позивач посилається на роз'яснення Державного комітету статистики України від 25.05.2000р. №02-01-06/60 “Щодо класифікації санітарно-профілактичних закладів за КВЕД” і на пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168-97/ВР (у подальшому — Закон “Про ПДВ”).

15.05.2006р. позивач подав суду уточнений позов, у якому просив суд визнати недійсними висновок акту відповідача від 22.11.2005р. про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 7080,00 грн. на зазначених вище підставах.

16.05.2006р. позивач доповнив позовні вимоги і додатково просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001361601/0 від 23.12.2005р. на підставах, зазначених вище.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначає, що основними умовами надання пільг з податку на додану вартість відповідно до пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ” є те, що операції з надання послуг з охорони здоров'я повинні надаватись закладами охорони здоров'я за наявності спеціального дозволу (ліцензії) на проведення відповідних видів послуг з охорони здоров'я, в той час як позивач не має такого статусу. Також відповідач вказує, що оскільки роботи з дезінфекції, дезінфекції та дератизації не відносяться ні до переліку видів діяльності з охорони здоров'я та соціальної допомоги, ні до медичної допомоги населенню, то зазначені послуги підлягають оподаткування ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%.

У судовому засіданні 01.06.2006р. була проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Дослідивши докази, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, —

В с т а н о в и в :

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог правильності декларування податку на додану вартість за період з 01.03.2005р. по 30.09.2005р., за результатами якої було складено Акт № 44/16/32457045 від 22.11.2005р.  

Актом перевірки було встановлено, що позивач у порушення пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ” неправомірно декларував пільги з податку на додану вартість, внаслідок чого був занижений податок на додану вартість за березень 2005р. –вересень 2005р. а загальну суму 6743,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001361601/0 від 23.12.2005р., яким позивачеві було визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7080,00 грн., у тому числі 6743,00 грн. —основний платіж, 337,00 грн. —штрафні санкції.

З матеріалів справи і пояснень представників сторін вбачається наступне:

- керуючись пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ”, позивач протягом березня 2005р. –вересня 2005р. не обкладав податком на додану вартість роботи з дезінфекції, дезінфекції та дератизації;

- позивач надав у матеріали справи копію ліцензії, виданої позивачу Міністерством охорони здоров'я на проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт строком дії з 11.02.2005р. по 11.02.2010р.;

- відповідно до Довідки № 8779 про включення позивача до ЄДРПОУ його основними видами діяльності є, зокрема, діяльність допоміжного персоналу, що виконується не в лікарнях і не лікарями, інші послуги, надавані юридичним особам та не включені до інших угруповань.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково на підставі наступного.

Відповідно до пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ” звільняються від оподаткування операції з поставки послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг.

Водночас, постановою КМУ 05.10.1998р. № 1602 затверджено Перелік послуг з охорони здоров'я (у тому числі медико-санітарної допомоги, судово-медичної і судово-психіатричної експертизи), операції з надання яких закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл  на надання таких послуг, не звільняються від обкладення податком на додану вартість.

Вказаний перелік не містить дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт.

Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я, затверджених Законом України від 19.11.1992р. № 2801-XII, заклади охорони здоров'я визначені як підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій.

Преамбулою Закону України “Про захист від інфекційних хвороб” від 06.04.2000р. № 1645-ІІІ встановлено, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно зі ст. 1 вказаного закону дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) - заходи щодо знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників - комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація).

З аналізу наведених вище норм вбачається, що роботи, які проводились позивачем безпосередньо відносяться до заходів, спрямованих на підтримання здоров'я людини, запобігання виникненню і розповсюдженню збудників інфекційних хвороб.

В той же час, чинне законодавство України не містить обмежень щодо організаційно-правової форми, яку повинна мати юридична особа для застосування пільг з податку на додану вартість.

Так у наведених вище нормах говориться про те, що заклади охорони здоров'я визначені як підприємства, установи та організації.

При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Таким чином, позивач є закладом охорони здоров'я, який здійснює постачання послуг з  охорони здоров'я на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Також при прийнятті рішення суд враховує роз'яснення Державного комітету статистики України від 25.05.2000р. № 02-01-06/60 “Щодо класифікації санітарно-профілактичних закладів за КВЕД”, відповідно до якого за КВЕД діяльність санітарно-профілактичних заходів, які здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд та послуги з профілактичної дезінфекції повинні класифікуватись у класі 85.14 “інша діяльність з охорони здоров'я людини” –код 85.14.1 як такі, що своєю діяльністю безпосередньо забезпечують охорону здоров'я населення і відносяться до закладів охорони здоров'я.

З наведеного вбачається, що позивач виконує дезінфекційні, дезінсекційні, дератизаційні роботи саме у якості закладу охорони здоров'я.

Таким чином, пільги з податку на додану вартість згідно пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ” застосовані позивачем правомірно.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001361601/0 від 23.12.2005р. винесене з порушенням чинного податкового законодавства і тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на Наказ Державного комітету зі стандартизації, метрології і сертифікації від 22.10.1996р. № 441 “Про затвердження Державного класифікатора України” не приймаються судом, оскільки формальне віднесення робіт, які за своєю сутністю є роботами з охорони здоров'я, до послуг з прибирання приміщень не може бути підставою для відмови у позові, обґрунтованому належними і допустимими доказами.

Також відповідач зазначає, що роботи з профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації не відносяться до медичної допомоги населенню відповідно до ст. 35 Закону України ”Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення“ від 24.02.1994р. № 4004-ХІІ.

При цьому відповідачем не враховано, що пп. 5.1.8 п. 5.1 ст. 5 Закону “Про ПДВ” не вимагає для отримання пільг, щоб платник податку надавав медичну допомогу населенню.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним визнати недійсними оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У частині позовних вимог про визнання недійсним висновку акта перевірки від 22.11.2005р., складеного відповідачем, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі у зв'язку з наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи, що акт перевірки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а також те, що акт перевірки не містить приписів, обов'язкових для виконання суб'єктом господарювання, спір про визнання недійсним висновку акту перевірки не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У зв'язку з наведеним, провадження у частині визнання недійсним висновку акту перевірки від 22.11.2005р. підлягає закриттю.

На підставі наведеного, керуючись п. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —

П о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська № 0001361601/0 від 23.12.2005р.

Закрити провадження у справі у частині визнання недійсним висновку акта Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 22.11.2005р., складеного за результатами невиїзної документальної перевірки дотримання вимог правильності декларування податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю “Гермес кепітал трейд” за період з 01.03.2005р. по 30.09.2005р.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гермес кепітал трейд” (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Осіння, 13А, код ЗКПО 32457045) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                                                        Т. Г. Стрелець

07.06.2006р.