Постанова

від 04.01.2024 по справі 242/1067/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/276/24 Справа № 242/1067/22 Суддя у 1-й інстанції - Владимирська І.М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №242/1067/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довірата Гарантія» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довірата Гарантія» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Владимирської І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довірата Гарантія» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15.01.2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» було укладено кредитний договір №011/0066/185545, згідно умов якого відповідачу надали кредитні кошти у сумі 460000 грн.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28.05.2015 року по цивільній справі №242/1288/15-ц стягнуто солідарно з ТОВ «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №011/0066/185545 від 15 січня 2014 року у сумі 510557,88 грн. та видано виконавчий лист.

17.06.2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги №114/21, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №011/0066/185545 від 15.01.2014 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Дебальцівський Завод Зубчатих Муфт», перейшло до ПАТ «Вектор Банк». 17.06.2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги №265/ФК-16, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №011/0066/185545 від 15.01.2014 року, укладеним між ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Дебальцівський Завод Зубчатих Муфт», перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Відповідачем не здійснюється погашення заборгованості, що призвело до виникнення заборгованості по інфляційному збільшенню та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання.

Просили суд стягнути з ТОВ «Дебальцівський Завод Зубчатих Муфт» кошти, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, в сумі 150 293 грн. 89 коп., яка складається з: 104301 грн. 72 коп.- інфляційне збільшення, 45992 грн. 17 коп.- 3% річних, а також судові витрати. 08.03.2023 уточнивши позовні вимоги, просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача кошти, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, в сумі 75146 грн. 95 коп., яка складається з 52150 грн. 86 коп.- інфляційне збільшення; 22996 грн. 09 коп. -3% річних, та судовий збір.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 10 травня 2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» про стягнення заборгованості, залишено без розгляду.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довірата Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» подало апеляційну скаргу, у якій просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє договору поруки, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Крім того, у справі №242/1288/15-ц не вирішувалось питання щодо припинення договору поруки та закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі складає 150293,89 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» було укладено кредитний договір №011/0066/185545, згідно умов якого відповідачу надали кредитні кошти у сумі 460 000 грн. 00 коп. строком погашення до 15.01.2015 року, зі сплатою 9% річних за користування кредитними коштами. Відповідно до п.5.1 кредитного договору, позичальник зобов`язаний виконати зобов`язання за договором в порядку, визначеному договором.

Відповідно до п.11.1 кредитного договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань, встановлених договором, сторони несуть відповідальність згідно законодавства України та положень договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» 15.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №44323/0066/335076, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором (позивачем) солідарно з позичальником (відповідачем) за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому та які випливають з умов кредитного договору.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 травня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ТОВ «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №011/0066/185545 від 15.01.2014 року у розмірі 510 557 грн. 88 коп., з них: заборгованість за кредитом- 460 000 грн..; заборгованість за відсотками- 50 524 грн. 45 коп.; пеня- 33 грн. 43 коп., та судові витрати.

29.02.2016р. Селидівським міським судом Донецької області було видано виконавчий лист №2/242/649 по справі №242/1288/15-ц про солідарне стягнення зазначених вище сум, в тому числі з відповідача ОСОБА_2 , за яким 24.04.2019р. було відкрито виконавче провадження №50929436.

Вказане виконавче провадження постановою начальника відділу Мирноградського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Івановою Т.Г. від 20.12.2021р. було закінчене в зв`язку з його виконанням на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно договору відступлення права вимоги №114/21 від 17 червня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передав (відступив) Публічному акціонерному товариству «Вектор Банк» право грошової вимоги за Кредитним договором №011/0066/185545 від 15.01.2014 року.

Того ж дня 17 червня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Вектор Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №265/ФК-16 за Кредитним договором № 011/0066/185545 від 15.01.2014 року.

Відповідно до розрахунку доданого до позовної заяви за прострочення ТОВ «Дебальцевський Завод Зубчатих Муфт» виконання зобов`язання, за рішенням суду на суму заборгованості 510557,88 грн. нараховано інфляційні втрати в розмірі 104 301 грн. 72 грн. та 3 % річних -45 992 грн. 17 коп.

Згідно платіжного доручення №8810117334 від 29.11.2021 року, отримувач: Мирноградський відділ ДВС; призначення платежу: погашення боргу за виконавчим провадження №50929436 від ОСОБА_1 у розмірі 100000 грн. (т.1 а.с.203).

Згідно квитанції №116452136 від 30.11.2021 року, отримувач: Мирноградський відділ ДВС; призначення платежу: погашення боргу за виконавчим провадження №50929436 від ОСОБА_1 у розмірі 340000 грн. (т.1 а.с.202).

Згідно квитанції №116470062 від 30.11.2021 року, отримувач: Мирноградський відділ ДВС; призначення платежу: погашення боргу за виконавчим провадження №50929436 від ОСОБА_1 у розмірі 89701,51 грн. (т.1 а.с.204).

26.01.2022 року Мирноградський ВДВС у Покровському районі Донецької області Східн. МУМЮ (м.Харків) перерахував на рахунок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» призначення платежу: №2/242/649, 29.02.2016р. ОСОБА_1 , №50929436, кошти за ВД стягнуті на користь стягувача у розмірі 510557,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням №13815 (т.1 а.с. 208).

Згідно постанови виконавчого провадження №50929436 від 20.12.2021р., начальником відділу Мирноградського відділу державної виконавчої служби Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) Івановою Т.Г. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/242/649, виданого 29.02.2016 року Селидівським міським судом Донецької області, закінчено (борг, виконавчий збір та витрати стягнуті в повному обсязі) (т.1. а.с. 206, 207).

Ухвалюючи рішення про відмов в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору поруки припинився після винесення 28.05.2015 року Селидівським міським судом Донецької області рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, а позивач не скористався своїм правом пред`явлення вимог про стягнення з поручителя ОСОБА_1 сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України, під час винесення вищевказаного рішення.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками та зазначає наступне.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, аналіз змісту частини четвертої статті 559 ЦК України свідчить, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що: «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

Таким чином, враховуючи, що відповідачем порушено виконання грошового зобов`язання визначеного судом, висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є помилковим, з огляду на те, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2015 році зобов`язання відповідача, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак позивач, як кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів скарги, та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 75146,95 грн., нарахованих за час прострочення виконання зобов`язань у період з 01.12.2018 по 01.12.2021.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що судове рішення підлягає скасуванню на підставі ч.1 ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2481 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3721,50 грн., що в загалом становить 6202,50 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» кошти нараховані на підставі ст.625 ЦК України в сумі 75146 (сімдесят п`ять тисяч сто сорок шість) грн. 95 коп., які складаються з: 52150 (п`ятдесят дві тисячі сто п`ятдесят) гривень 86 копійок інфляційні втрати; 22996 (двадцять дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 09 копійок 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6202 (шість тисяч двісті дві) гривні 50 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: