Рішення

від 26.12.2023 по справі 758/10963/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/10963/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Анохіна А.М.

при секретарях - Йогансен К.Д., Лазуренко А.В.,

за участі представника позивача - Мамась М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом громадянина США ОСОБА_1 (повне ім`я - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2017 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 13 травня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк Олегом Анатолійовичем, та зареєстрований в реєстрі за № 1519;

- витребувати нерухоме майно, а саме житловий будинок, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 у громадянина ОСОБА_3 на користь громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач у 2000 році придбав на території України будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок обману частину будинку було оформлено на ОСОБА_7 з якою велися тривалі спори стосовно права власності на вищевказане майно, які завершилися визнанням права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 за позивачем рішенням Шахтарського районного суду Донецької області від 06 жовтня 2010 року, справа № 3-7772/10.

Проте, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2011 року на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:85:425:0015 було визнано право власності за ОСОБА_5 .

У подальшому невідомими особами від імені відповідача ОСОБА_5 вказане майно відчужено ОСОБА_3 за відплатним договором купівлі-продажу житлового будинку від 13 травня 2016 року.

Проте, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26.07.2017 року, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2011 року було скасовано.

Позивач вказує, що ОСОБА_5 не мав права відчужувати майно; перехід права власності до ОСОБА_3 від особи, яка не була законним власником спірного майна, є незаконним та наявні всі підстави для витребування позивачем належного йому майна з чужого незаконного володіння та визнання укладеного договору купівлі-продажу від 13 травня 2016 року недійсним.

З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.08.2017 було відкрито провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

16 квітня 2018 року до суду ОСОБА_4 подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

18 квітня 2018 року до суду ОСОБА_4 подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

27 квітня 2018 року представником позивача до суду подано заперечення на заяву ОСОБА_4

20 червня 2018 року до суду ОСОБА_4 подано пояснення щодо позову.

15 лютого 2019 року до суду ОСОБА_4 подано заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.07.2019 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

29 липня 2019 року до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

29 липня 2019 року представником позивача до суду подано клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_5

03 вересня 2019 року до суду ОСОБА_4 подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

03 вересня 2019 року до суду ОСОБА_4 подано заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.09.2019 закрито провадження у справі в частині заявлених вимог до ОСОБА_5

11 вересня 2019 року до суду ОСОБА_4 подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2020 залучено ОСОБА_4 у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

09 вересня 2020 року відповідачем ОСОБА_3 подано зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16.10.2020 повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_3

09 вересня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

28 вересня 2020 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив.

15 березня 2021 року до суду ОСОБА_4 подано позовну заяву.

26 квітня 2021 року до суду представником відповідача подано зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.04.2021 головуючим суддею Ларіоновою Н.М. заявлено самовідвід від участі в розгляді справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2021 головуючим суддею у даній цивільній справі визначено суддю Анохіна А.М.

12 листопада 2021 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15.11.2021 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

14 лютого 2022 року представником позивача до суду подано заперечення проти прийняття до провадження позовної заяви ОСОБА_4

17 лютого 2022 року представником відповідача до суду подано заяву проти прийняття до провадження позовної заяви ОСОБА_4

28 вересня 2022 року представником відповідача до суду подано клопотання про витребування доказів.

10 листопада 2022 року представником позивача в судовому засіданні подано заперечення проти клопотання про витребування доказів.

10 листопада 2022 року представником відповідача до суду подано клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.11.2022 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи.

07 грудня 2022 року до суду представником ОСОБА_4 подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2023 відмовити у залученні по справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 та відмовлено у прийнятті позовної заяви третьої особи ОСОБА_4 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.07.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_8 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про залучення по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

В судове засідання відповідач та представник відповідача не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погребняк О.А. в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 (повне ім`я ОСОБА_1 ) у 2000 році придбав разом з ОСОБА_7 в рівних долях будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 235 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі - продажу від 17.07.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 1583.

29.08.2001 року позивач подарував частки вищевказаного житлового будинку для громадянки ОСОБА_7 , що підтверджується копією договору дарування від 29.08.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 13860.

03.04.2008 року рішенням Подільського районного суду містка Києва по справі №2-413/08 було визнано недійсним вищевказаний договір дарування від 29.08.2001 року. Вказане рішення оскаржувалось, та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.07.2008 року було скасовано рішення Подільського районного суду міста Києва, у позові відмовлено, проте, ухвалою Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду від 21.04.2010 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 10.07.2008 року було скасовано, рішення Подільського районного суду містка Києва залишено без змін.

На час розгляду справи №2-413/08, 23.05.2008 року ОСОБА_7 подарувала будинок по АДРЕСА_1 у рівних долях по частки для ОСОБА_4 та громадянина Південної Африканської Республіки ОСОБА_11 , що підтверджується копією договору дарування від 23.05.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 7-817.

В той же час, а саме 06 жовтня 2010 року Шахтарським районним судом міста Києва, по справі № 3-7772/10 прийнято рішення яким зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_3 .

В подальшому, а саме 17 березня 2011 року Дарницьким районним судом міста Києва право власності на житловий будинок та земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:85:425:0015 по АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_5 .

У 2016 році ОСОБА_5 продав житловий будинок ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 13 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 1519.

26 липня 2017 року рішенням Апеляційного суду міста Києва було скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2011 року.

Також, в ході розгляду справи представником відповідача було повідомлено суд про оскарження ОСОБА_4 рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06.10.2010 року у справі № 3-7772/10, яким було визнано за позивачем право власності на будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 235,6 кв.м.

11 жовтня 2023 року Дніпровським апеляційним судом по справі № 2-7772/10, провадження 22-ц803/8012/23 було прийнято постанову якою рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06.10.2010 року у справі № 3-7772/10 було скасовано.

Представник позивача адвокат Мамась М.О. надав суду ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2023 року якою було відкрито касаційне провадження на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.

Вказаною ухвалою Верховний суд також відмовив позивачу в зупиненні дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Що стосується позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 13 травня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк О.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1519, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Отже, з урахуванням вищевказаного позовна вимога позивача щодо визнання недійсним договору куплі-продажу житлового будинку, укладеного 13 травня 2016 року є неефективним способом захисту права власника, а тому задоволенню не підлягає.

Що стосується позовної вимоги про витребування нерухомого майна, а саме житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у громадянина ОСОБА_3 на користь громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

За загальним правилом власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є пропорційним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника про витребування майна від незаконно володіючого невласника. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення з чужого незаконного володіння.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

З наданих суду доказів та з урахуванням того, що рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 06.10.2010 року у справі № 3-7772/10, яким було визнано за позивачем право власності на будинок по АДРЕСА_1 , житловою площею 235,6 кв.м., скасовано, позивач не довів перебування спірного майна у своєму володінні на момент розгляду справи.

Як встановлено в постанові Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи його право власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не зазначив, на підставі якого правовстановлюючого документу ОСОБА_1 має право володіти та розпоряджатися вказаним житловим будинком. Судом взагалі не було наведено обґрунтованих мотивів ухвалення такого рішення. Крім того, вказане рішення ухвалене з порушенням виключної підсудності, оскільки вирішено питання про нерухоме майно, що знаходиться у Подільському районі м. Києва.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд вважає, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що позивач є саме тим власником спірного майна, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна та до якого таке має повернутися з чужого незаконного володіння.

Суд також вказує, що з урахуванням приписів ч. 6 ст. 8 ЦПК України обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Щодо інших тверджень позивача, письмових доказів, суд зазначає, що вони, були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву громадянина США ОСОБА_1 (повне ім`я - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Олег Анатолійович, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.01.2024.

Суддя А.М.Анохін