Рішення

від 26.12.2023 по справі 911/2135/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2023 р. м. Київ

Справа № 911/2135/23

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБУР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРХАРЧОПОМКОМПЛЕКС» про стягнення 59721,17грн, за участі представників від:

позивача - не з`явилися;

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СЕБУР (далі - ТОВ «Себур», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС» (далі - ТОВ «Укрхарчопромкомплекс», відповідач) про стягнення 59 721,17грн основного боргу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару, переданого за видатковими накладними №2432 від 16.12.2021, №209 від 09.02.2022, №446 від 06.06.2022 у встановлений законом строк (з урахуванням уточненої позовної заяви) (а.с.1-5, 35-40).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2023 відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для подання відповіді на відзив та заперечення (а.с.62-63).

Ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 14.08.2023 о 20:26, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с.65); копія ухвали направлена позивачу поштовим відправленням №0600039606680, яке отримано позивачем 31.08.2023 (а.с.64; а.с.63, зворот), що підтверджується повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення (а.с.67).

В силу п.п.2, 3 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи (в редакції, чинній на момент доставлення ухвали в електронній формі відповідачу); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. При цьому, ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою: позивачу - 31.08.2023, а відповідачу - 15.08.2023.

Як визначено ч.1 ст.251 ГПК України, у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже, останнім днем строку, встановленого для подання відзиву, є 30.08.2023.

22.08.2023 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи (а.с.67).

05.09.2023 до суду через систему «Електронний суд» відповідачем, з пропущенням строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України, подано відзив на позов. відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить у його задоволенні відмовити повністю (а.с.68-71). У подальшому - 08.09.2023 судом також отримано аналогічний за змістом відзив з додатками у письмовій формі, направлений з пропущенням встановленого строку (здано відділенню поштового зв`язку 05.09.2023 (а.с.109-114).

У відзиві на позов відповідач заперечує щодо позову, вказуючи на досягнення сторонами усної згоди щодо зарахування здійсненої попередньої оплати за іншими рахунками в оплату товару, поставленого за видатковими накладними, на які позивач посилається у позові, зміну призначення здійснених платежів та відсутність вимоги про оплату, що свідчить, на думку відповідача, про те, що строк оплати не настав на момент подання позовної заяви.

У поданому відзиві відповідач посилається на те, що не отримував копію ухвали про відкриття провадження у справі від 14.08.2023 і дізнався про подання позовної заяви з Єдиного державного реєстру судових рішень, однак, такі його твердження спростовуються довідкою про доставлення вказаної ухвали до електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 14.08.2023 о 20:26 (а.с.65).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2023: справу призначено до розгляду в судовому засіданні 03.11.2023 о 12:30 та визнано явку сторін в судове засідання обов`язковою (а.с.156-158 ).

02.11.2023 до суду надійшла заява відповідача про поновлення строку, встановленого для подання відзиву, в якій відповідач стверджує, що не отримував позову та уточнень до нього та не мав обов`язку до 18.10.2023 відслідковувати свій електронний кабінет, а про строк для подання відзиву відповідач стверджує, що дізнався з ухвали суду (а.с.162-163).

Ухвалою, яка занесена до протоколу засідання (а.с.170-171) судом поновлено відповідачу строк для подання відзиву та прийнято відзив на позов з наступних підстав.

Строк для подання відзиву у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, встановлений законом, а саме спеціальною нормою - ч.1 ст251 ГПК України - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, тому посилання у заяві на встановлення такого строку судом на підставі ч.8 ст.165, п.1 ч.1 ст.178 ГПК України хибні.

Як свідчать матеріали справи, в тому числі текст ухвали про відкриття провадження у даній справі від 14.08.2023 (а.с.62-63), строк для подання відзиву відповідачу судом не встановлювався, суд п.3 резолютивної частини відповідної ухвали лише роз`яснив відповідачу про те, що відзив на позов подається у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України.

У даній справі відповідачем відповідний строк пропущено, оскільки як встановлено вище судом, ухвала про відкриття провадження у даній справі доставлена до електронного кабінету відповідача - на офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі і вважається врученою відповідачу 15.08.2023 в силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України.

При цьому, посилання на не направлення відповідної ухвали відповідачу судом поштовою не може бути взято до уваги при вирішенні питання про поновлення встановленого строку.

Так, ч.7 ст.6 ГПК України (в редакції чинній на момент направлення відповідачу ухвали суду в електронній формі) установлювалось, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Отже, направлення відповідачу вказаної ухвали суду в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну системі на зареєстровану у системі офіційну електронну адресу відповідача є таким, що відповідає встановленим вимогам на момент вчинення відповідної дії - направлення ухвали та звільняє суд від обовязку направляти копію судового акту (ухвали, рішення, постанови, судового наказу) за відсутності відповідної окремої заяви учасника щодо направлення йому такого судового рішення у паперовій формі.

Однак, у даній справі відповідач також вказує, що не отримав копії позовної заяви з додатками та уточнення і такі факти підтверджуються інформацією з сайту АТ «Укрпошта» щодо поштових відправлень №№0504586901263, 0504591433456 (а.с.18-19, 58-59), що підтверджують те, що відповідні документи відповідачем не отримані та повернуті відправнику за закінченням строку зберігання (а.с.165-166). Отже, фактично відповідач міг подати відзив на позовну заяву, за якою відкрито провадження у даній справі, лише після ознайомлення з вимогами позивача та поданими доказами, що мало місце в момент ознайомлення з матеріалами справи представника відповідача - 22.08.2023 (а.с.66).

Відповідно до ч. 1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, враховуючи вказані причини неможливості подання відзиву в установлений законом строк, які суд визнає поважними, а також ту обставину, що відповідний строк пропущено лише на 5 днів, суд поновив строк для подання відзиву відповідачу.

В судовому засіданні 03.11.2023 оголошено перерву до 17:00 20.11.2023 на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу (а.с.170-171), враховуючи поновлення строку на подання відзиву, необхідність надання сторонам можливості скористатись можливістю подати заяви по суті, а також зважаючи на намір сторін провести звірку та врегулювати спір добровільно.

15.11.2023 судом отримано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість явки представника відповідача з посиланням на виїзд закордон та не завершення сторонами процедури врегулювання спору (а.с.173).

20.11.2023 судом відкладено судове засідання на 06.12.2023 о 16:20 на підставі ч.1 ст.216 ГПК України, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання (а.с.177).

Відкладаючи судове засідання суд врахував, що представник відповідача вперше не з`явився в судове засідання з причин, які є поважними, а також зважаючи на те, що представник позивача підтвердив те, що сторонами не закінчено процедуру звірки та врегулювання спору.

05.12.2023 відповідачем через системи «Електронний суд» подані додаткові пояснення, у яких відповідач повідомив, що позивач направив йому акт звірки, з яким він не погоджується, скільки відображені у такому акті звірки поставки не підтверджені видатковими накладними (а.с.182). Також відповідач вказав, що не отримав від позивача заперечень щодо зміни призначень платежів, тому вважає їх погодженими.

Також, 06.12.2023 позивачем з клопотанням про долучення доказів надано акт звірки розрахунків між сторонами за період з січня 2020 по жовтень 2022 року (а.с.187-188) з клопотанням про поновлення строку на подання такого доказу. Позивач просив поновити відповідний строк, вказуючи на те, що відповідний доказ не подано разом з позовом у строк, встановлений ч.2 ст.80 ГПК України, зважаючи на пошуки відповідного доказу та неможливість проведення звірки взаєморозрахунків з відповідачем в іншому порядку, незважаючи на спроби позивача врегулювати спір мирним шляхом. Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що відповідний доказ є важливим для вирішення спору, оскільки підтверджує визнання відповідачем боргу по іншим партіям поставок, які не є предметом розгляду у даній справ, однак, в рахунок оплати яких зараховані сплачені відповідачем кошти, які він вимагав зарахувати в рахунок оплати поставок щодо оплати яких у даній справі виник спір.

Ухвалою, яка занесена до протоколу від 06.12.2023 (а.с.189-191), судом визнано причини не подання відповідних доказів поважними та прийнято такі докази судом, враховуючи, що позов у даній справі стосується поставок товару за певними накладними і позивач не міг, подаючи відповідний позов, передбачити, що відповідач буде заявляти про зарахування коштів, сплачених в оплату інших поставок, в рахунок боргу у даній справі, а також обставини, викладені у поданому клопотанні. При цьому, суд не вимагав у позивача доказів направлення копії такого акту відповідачу згідно з ч.9 ст.80 ГПК України, оскільки такий акт складений за участю працівників обох сторін, тому інший його примірник мав бути у відповідача.

Також, судом прийнято додаткові пояснення відповідача на підставі ч.5 ст.161 ГПК України, зобов`язано відповідача направити їх копію позивачу, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 06.12.2023 (а.с.189-191).

Окрім того, в судовому засіданні 06.12.2023 позивачем заявлено клопотання про відкладення судового засідання та поновлення строку для подання відповіді на відзив. При цьому, суд на підставі ч.2 ст.169 ГПК України, в силу якої суд може вимагати подання клопотання/заяви з процесуальних питань лише у письмовій формі, вимагав подання відповідного клопотання позивачем у письмовій формі із обгрунтування причин пропуску встановленого судом строку.

Перерва в судовому засіданні судом оголошена на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу (а.с.189-191), враховуючи подання позивачем нових доказів, необхідності ознайомлення відповідача з оригіналом такого доказу, а також прийняттям додаткових пояснень відповідача судом, з якими не ознайомлений позивач, та заявлене позивачем клопотання про відкладення судового засідання, необхідність виклику відповідача в судове засідання для надання пояснень щодо відповідного доказу.

20.12.2023 судом отримано відповідь на відзив та заяву про поновлення строку на подання відповіді на відзив (а.с.199-202,204).

Заява щодо поновлення пропущеного строку мотивована тим, що позивач мав надію на врегулювання спору мирним шляхом, тому не подавав таку відповідь на відзив, хоча усно заперечував щодо односторонньої зміни призначення платежу та незаконності таких дій відповідача, однак, враховуючи що намагання дійти консенсусу з відповідачем та мирного врегулювання спору зайшли в глухий кут, позивач бажає скористатись таким правом.

При цьому, в судовому засіданні позивач в особі представника уточнив, що просить продовжити строк на подання відповіді на відзив, встановлений судом, а не поновити його.

У задоволенні відповідної заяви (клопотання) позивача про продовження встановленого строку для подання відзиву судом відмовлено, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання 20.12.2023 (а.с.207-208).

Відмовляючи у задоволенні відповідної заяви (клопотання) суд виходив з наступного.

Строк для подання відповіді на відзив в силу ч.2 ст.251, п.10 ч.2 ст.176 ГПК України, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, встановлюється судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали від 14.08.2023 (а.с.62-63) судом встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - 7 днів з дня отримання відзиву на позов. Поштове відправлення №0862300540530 (а.с.107,151-152), у якому позивачу направлено відповідь на відзив відповідачем отримано позивачем 08.09.2023 (а.с.155). Після отримання відзиву, а також після поновлення відповідачу строку для подання відзиву судом ухвалою від 03.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання (а.с.170-171), позивач відповідних клопотань про продовження строку встановленого судом для подання відповіді на відзив не подавав.

При цьому, вжиття заходів сторонами щодо добровільного врегулювання сторонами спору, проведення звірки ніяким чином не перешкоджали позивачу подати відповідь на відзив у встановлений судом строк, який закінчився ще до висловлення сторонами наміру врегулювати спір, а також подати клопотання про продовження відповідного строку, встановленого судом.

Слід зазначити, що навіть висловивши своє бажання в судовому засіданні 06.12.2023 щодо подання такої заяви по суті - відповіді на відзив та намір подати клопотання про продовження відповідного строку, відповідь на відзив та відповідне клопотання, яке на вимогу суду позивач мав надати у письмовій формі з обгрунтуванням причин пропущення встановленого строку, подані лише безпосередньо за декілька хвилин до судового засідання 20.12.2023, а копії відповідної заяви по суті з додатками направлені іншому учаснику поштою о 12:12 в день судового засідання, що суд вважає зловживанням позивачем своїми процесуальними правами. Так, навіть з 06.12.2023 до моменту подання відповідної заяви по суті, копія якої з додатками не направлені заздалегідь іншому учаснику, щоб він міг з ними ознайомитись до судового засідання, пройшло вдвічі більше ніж 7 днів, тому суд не може визнати причини пропущення відповідного строку позивачем, про які ним заявлено, поважними.

Окрім того, в силу ч.2 ст.119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідна заява подана учасником після закінчення встановленого судом строку, а підстав для його відновлення з ініціативи суду не має.

20.12.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 11:00 26.12.2023, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, зважаючи на те, що відповідач заперечував наявність у нього копії акту звірки за період з січня 2020 року по жовтень 2022 року, наданий позивачем (а.с.188), який прийнятий судом в судовому засіданні за відсутності відповідача (а.с.189-191) та копія якого йому позивачем направлена поштою лише в день засідання - 20.12.2023, а також вказував на необхідність з ним ознайомитись більш детально з метою звірки вказаних у ньому операцій. При цьому, в судовому засіданні, враховуючи сумніви щодо копії відповідного доказу - акту, суд на підставі ч.6 ст.91 ГПК України зобов`язав позивача надати для огляду оригінал, який оглянутий судом та учасниками безпосередньо в судовому засіданні.

26.12.2023 представники сторін в судове засідання не з`явилися; клопотань про відкладення не подавали; про дату, час і місце судового засідання сторони повідомлені, про що свідчить їх розписка (а.с.209).

В день судового засідання - 26.12.2023 судом від учасників в електронному вигляді на електронну пошту суду - від позивача, через підсистему «Електронний суд» - від відповідача наступні документи, копії яких іншому учаснику не направлені:

- виступ в дебатах позивача;

- клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26100грн з доказами здійснення оплат - платіжними інструкціями від 02.11.2023, 20.11.2023, 05.12.2023 по 3700грн кожна;

- клопотання позивача про долучення до матеріалів справи первинних документів, що підтверджують операції між позивачем та відповідачем відповідно до акту звірки;

- додаткові пояснення відповідача щодо поставок товару, відображених у акті звірки, наданому в судовому засіданні 20.12.2023 позивачем, а саме від 08.06.2021 на суму 19800грн, 18.06.2021 на суму 14850грн, від 08.07.2022 на суму 12600грн, та підписання акту звірки Масло С.І., а також неможливості приймати до уваги відповідний акт.

Судом залишено без розгляду виступ у дебатах позивача, оскільки, відповідно до ч.8 ст.252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення; судові дебати не проводяться.

Окрім того, за своєю суттю відповідний виступ містить фактично заперечення позивача щодо доводів відзиву відповідача, однак, позивач в установлений судом строк не скористався правом подати відповідну заяву по суті - відповідь на відзиви.

Так, як визначено ч.ч.1,2 ст.161 ГПК України: при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом; заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно ч.3 такої статті, підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Намагання позивача замінити таку заяву по суті як відповідь на відзив, яку він мав право подати у встановлений судом строк, шляхом викладу заперечень щодо доводів відповідача у будь-яких інших заявах, у тому числі «виступу в дебатах», «додаткових поясненнях», «поясненнях» не відповідає положенням ГПК України і не змінює суті таких пояснень, що надані саме щодо предмету спору.

Докази, які надані позивачем разом із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та клопотанням про долучення до матеріалів справи, суд вирішив не приймати до уваги, оскільки їх копії не направлені іншому учаснику. При цьому, не зважаючи на те, що до клопотання про долучення до матеріалів справи додані видаткові накладні, доказів їх підписання відповідачем, у т.ч. в електронній формі не надано, тому відсутні підстави вважати, що такі видаткові накладні надавались відповідачу та що їх має відповідач. Щодо інших доказів, як от податкових накладних, складених позивачем та квитанцій про їх прийняття податковими органами слід зазначити, що відсутні докази наявності таких документів у відповідача, однак, доказів направлення їх відповідачу позивачем також не надано.

Разом з тим, як визначено ч.9 ст.80 ГПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи; суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

При цьому, слід зазначити, що в електронній формі докази мають подаватись через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, щоб надавало іншому учаснику - відповідачу, який зареєстрований в системі, ознайомитись з такими доказами, між тим, відповідні докази направлені в електронній формі безпосередньо на електронну пошту суду.

Так, відповідно до ч.5 ст.42 ГПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

В силу ч.7 т.42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Також слід зазначити, що докази, подані разом із клопотання про долучення їх до матеріалів справи (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи, квитанції про прийняття податкових накладних) подані не у строк, встановлений ч.2 ст.80 ГПК України, однак, клопотання про визнання поважними причин їх неподання у встановлений строк із зазначенням відповідних причин не подано.

Однак, ч.8 ст.80 установлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, суд враховує, що відповідні докази не надано позивачем із позовною заявою, у строк, встановлений судом для подання відповіді на відзив, а також навіть з актом звірки, який прийнятий судом.

Як установлено ч.1,2 ст.118 ГПК України: право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Додаткові пояснення відповідача стосуються окремого доказу, наданого позивачем вже після подання позовної заяви, - акту звірки від 31.10.2022, який прийнятий судом, тому суд вважає за можливе дозволити відповідачу їх надати, враховуючи, що відповідач був позбавлений можливості надати заперечення щодо такого доказу в заяві по суті - відзиві, а також зважаючи на те, що відповідний доказ прийнято судом вже під час розгляду справи, оскільки визнано причини неподання його позивачем разом з позовом поважними.

Так, в силу ч.5 ст.161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Заслухавши пояснення представників сторін, які надані в судових засіданнях, дослідивши докази, надані учасниками та прийняті судом, встановлені наступні обставини.

Відповідно до видаткових накладних позивачем передано, а відповідачем прийнято в особі директора ТОВ «Укрхарчопромкомплекс» товар на загальну суму 115993,16грн, а саме:

- №2432 від 16.12.2021 - 39372,48грн;

- №209 від 09.02.2022 - 42 345,22грн;

- №446 від 06.06.2022 - 34275,46грн (а.с.8-10,46-48, 115,124,127).

При цьому, на оплату товару, поставленого за: видатковою накладною №2432 від 16.12.2021 на суму 39 372,48грн виставлений рахунок №2203 від 14.12.2021, видатковою накладною №209 від 09.02.2022 на суму 42345,22грн - №204 від 08.02.2022 (а.с.15-16,55-56,46,128), видатковою накладною №446 від 06.06.2022 на суму 34275,46грн - №374 від 06.06.2022 (а.с.125).

Відповідачем, з посиланням на рахунки позивача, здійснено оплату товару, як свідчать платіжні інструкції, які надані позивачем разом із позовом (а.с.11-14, 51-54,118,119,125):

- №4398 від 06.06.2022 - 34 272грн (рах.№374 від 23.05.2022);

- №@2PL906701 від 07.06.2022 - 16000грн (рах.№2203 від 14.12.2021);

- №4486 від 11.07.2022 - 2 000грн (рах.№2203 від 14.12.2021);

- №4527 від 15.07.2022 - 2000грн (рах.№2203 від 14.12.2021).

Поряд з цим, відповідачем, окрім наданих позивачем вищевказаних платіжних інструкцій, у підтвердження оплати за видатковими накладними надано платіжні документи, у яких у призначенні платежу є посилання на певні рахунки відповідача (а.с.117, 120):

- квитанція №9271-4400-2241-6110 від 07.06.2022 на суму 16000грн (рах.№2203 від 14.12.2021 (фактично оплата врахована позивачем на підставі платіжної інструкції №@2PL906701 від 07.06.2022, що свідчить про оплату саме з транзитного рахунку);

- платіжна інструкція №5296 від 11.11.2022 - 2000грн (рах.№2203 від 14.12.2021).

Отже, наданими сторонами доказами підтверджується оплата відповідачем в посиланням на призначення платежу «рах.№2203 від 14.12.2021, який виставлений в оплату товару за видатковою накладною №2432 від 16.12.2021, всього 22 000грн (16000+2000+2000+2000); залишок неоплаченого товару складає 17 372,48грн (39372,48-22000)грн.

Також, з огляду на надані сторонами докази підтверджується оплата відповідачем з посиланням на призначення платежу «рах.№374» від 23.05.2022, який виставлений в оплату товару за видатковою накладною №446 від 06.06.2022, всього 34272грн (а.с.51,125) неоплаченим є товар за такою видатковою накладною на суму3,46грн.

Доказів у підтвердження оплати товару, поставленого за видатковою накладною №209 від 09.02.2022, не надано, отже, неоплаченим є товар на суму 42 345,22грн.

Таким чином, неоплаченим на момент звернення позивача з позовом до суду є товар на суму 59721,16грн (17 372,48+3,46+42 345,22).

Окрім того, з відзивом відповідачем надані власні листи відповідача №34 від 30.08.2023, №35 від 30.08.2023, №36 від 30.08.2023, адресовані позивачу (а.с.121,129,132) та направлені йому вже після звернення позивача з даним позовом до суду - 04.09.2023 рекомендованими відправленнями №№0862300540454, 0862300540424 з описами вкладень (а.с.130,134), у яким відповідач просив змінити «призначення платежу» за платіжними інструкціями та квитанцією:

- №2724 від 05.08.2021 та вважати передплату, здійснену відповідною платіжною інструкцією на суму 14850грн (а.с.122) за товар, який фактично не був поставлений, оплатою за видатковою накладною №2432 від 16.12.2021 (а.с.121);

- №2522 від 08.07.2021 та вважати передплату, здійснену такою платіжною інструкцією на суму 29700грн (а.с.131) за товар, який фактично не поставив позивач, оплатою за видатковою накладною №209 від 09.02.2022 (а.с.127);

- №0.0.2601577952.2 від 08.07.2021 та вважати передплату, здійснену відповідною квитанцією на суму 12600грн (а.с.133) за не поставлений товар, оплатою за видатковою накладною №209 від 09.02.2022 (а.с.127).

Заперечень щодо проведення відповідних зарахувань у письмовій формі позивач відповідачу не направляв.

За умови здійснення відповідних зарахувань, борг за поставлений позивачем відповідачу товар склав би загалом 2571,16грн, а саме за такими видатковими накладними:

- №2432 від 16.12.2021 - 2522,48грн (17 372,48 - 14850);

- №209 від 09.02.2022 - 45,22грн (42 345,22грн -(29700+12600));

- №446 від 06.06.2022 - 3,46грн.

Після отримання відповідних заяв відповідача позивач продовжував підтримувати заявлені у даній справі вимоги щодо стягнення з відповідача 59721,17грн, вважаючи дії відповідача неправомірними; відповідач наполягав на відсутності у нього боргу за товар у заявленому розмірі; під час проведення звірки розрахунки сторонам не вдалось досягнути згоди щодо розміру боргу за товар, переданий відповідно до вказаних видаткових накладних.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу 59 721,17грн за товар, переданий згідно вказаних видаткових накладних товар.

Заявлені вимоги є обгрунтованими лише в частині з наступних підстав.

В силу ч. 2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, як унормовано ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин (договір є правочином за змістом ч.2 ст.202 ЦК України) має вчинятися у формі, встановленій законом.

Як визначено п.1 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України (в редакції, чинній на момент передачі товару за доданими до позовної заяви видатковим накладними) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами; у разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

В силу ч.2 такої статті: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У даній справі сторонами не дотримано письмової форми правочину, однак, згідно ч.1 ст.218 ЦК України: недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Факт укладення сторонами окремих договорів купівлі-продажу товару, вказаного у видаткових накладних №2432 від 16.12.2021, №209 від 09.02.2022, №446 від 06.06.2022 в усній формі підтверджується письмовими доказами - підписаними сторонами видатковими накладними, з яких також вбачається факт виконання позивачем зобов`язання з передачі відповідачу відповідного товару, вид, кількість та вартість якого зазначена у таких накладних, а також фактом часткової оплати вказаного товару відповідачем з посиланням на рахунки позивача, виставлені в оплату такого товару.

Під час розгляду справи по суті відповідач не заперечував фактів укладення відповідного правочинів - двосторонніх договорів купівлі-продажу шляхом подання доказів.

Укладені сторонами договори (правочин) в усній формі є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст.175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГКУкраїни суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладені сторонами правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.

Так, як визначено ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Під час розгляду справи, сторонами не надано доказів зміни загального правила, визначеного вищевказаною нормою, щодо строку оплати переданого товару. Отже, відповідач мав оплатити переданий товар після його прийняття, тому посилання відповідача на те, що строк виконання зобов`язань не настав, тому що у видаткових накладних не визначено строку оплати товару, а вимога позивачем не пред`являлась,безпідставні.

Оскільки доказів доплати товару на суму 59721,16грн (17 372,48+3,46+42 345,22) відповідачем не надано, ним не спростовані посилання позивача на наявність боргу за переданий товару у відповідному розмірі на момент подання позову до суду.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, зобов`язання з оплати частини товару, переданого за видатковими накладними, який на момент подання позову частково не був оплачений, на момент прийняття рішення у справі є припиненими, а саме на суму: 14850грн за видатковою накладною №2432 від 16.12.2021 (залишок - 2522,48грн); 42300грн (29700+12600)грн за видатковою накладною №209 від 09.02.2022 (залишок - 45,22грн).

Так, ч.1 ст.598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одним із юридичних фактів, що тягнуть за собою припинення зобов`язань є зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачено ст.601 ЦК України.

Відповідно до ч.1 такої статті зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Проведення зарахування, що установлено ч.2 такої норми, можливо за заявою однієї із сторін.

Вимоги, за якими зарахування зустрічних вимог не допускається визначені ст.602 ЦК України.

Фактично направлення позивачу відповідачем листів від 30.08.2023 за вих №34,35,36 (а.с.121,129,132) свідчить про волевиявлення відповідача припинити в частині власні зобов`язання з оплати, які виникли в силу фактів укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу в усній формі сторонами, що підтверджено письмовими доказами, зокрема, видатковими накладними №2432 від 16.12.2021, №209 від 09.02.2022 та зобов`язання позивача, що виникає на підставі ст.1212 ЦК України, за фактом отримання грошових коштів за товар, який не поставлений, у вигляді повернення таких коштів відповідачу.

Так, згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.1 такої статті її положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому, відповідні взаємні вимоги - позивача щодо оплати поставленого товару та відповідача щодо повернення коштів за непоставлений товар, що зараховуються, не визначні ст.602 ЦК України як такі, зарахування яких забороняється.

Позивач у даній справі не довів відсутність підстав для зарахування таких вимог, а саме фактів передачі товару, оплата якого здійснена відповідачем платіжними інструкціями та квитанцією на суми: 14850грн, 29700грн, 12600грн (а.с.122,131,133).

Так, позивач, як особа у зобов`язанні, що виникло в силу факту укладення правочину - договору купівлі-продажу товару, у випадку передачі товару відповідачу мав вимагати доказів, що виконання (передача товару) приймається уповноваженою від відповідача особою, оскільки в силу ч.2 ст.527 ЦК України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

При цьому, акт звірки за період з січня 2020 року по жовтень 2022 року, у якому станом на 31.12.2022 відображений борг ТОВ «Укрхарчопромкомплекс» на суму 61721,17грн, не може бути прийнято судом як доказ, що підтверджує поставку товару, оплата якого здійснена відповідними платіжними інструкціями та квитанцією, оскільки такий акт від імені відповідача підписаний лише бухгалтером ТОВ «Укрхарчопромкомплекс» і доказів наявності у такої особи повноважень діяти від імені відповідача не надано. Отже, факт підписання такого акту зазначеною особою від імені відповідача не свідчить про визнання відповідачем фактів поставки товару, оплата якого здійснена вказаними платіжними інструкціями та квитанціями; інших доказів у підтвердження фактів поставки товару, оплата якого відбулась вказаними платіжними документами, не надано. Відображення певних операцій у податковому обліку має здійснюватись платниками за наявності фактів здійснення відповідних операцій; доказів відображення спірних операцій у податкових документах відповідача, щоб свідчали про визнання відповідних операцій позивачем.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про те, що зобов`язання з оплати товару, переданого за вказаними у позовній заяві видатковими накладними,частково припинені зарахуванням за односторонніми заявами відповідача. При цьому, посилання позивача на незаконність таких заяв відповідача необгрунтовані, оскільки для зарахування необхідності змінювати призначення платежу не має, а заяви відповідача про призначення платежу у даному випадку оцінені судом, враховуючи фактичне волевиявлення відповідача, висловлене у таких заявах щодо зарахування зустрічних вимог.

З урахуванням вищевказаного, судом встановлено, що на момент прийняття рішення у справі залишились невиконаними зобов`язання відповідача з оплати товару, поставленого за видатковими накладними у загальному розмірі 2571,16грн, а самеза такими видатковими накладними: №2432 від 16.12.2021 - 2522,48грн; №209 від 09.02.2022 - 45,22грн; №446 від 06.06.2022 - 3,46грн.

Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 2571,16грн основного боргу за переданий товар, а у задоволенні вимог про стягнення 57 150,01грн суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача лише частково - пропорційно розміру задоволених судом вимог, а саме у розмірі 115,55грн (2571,16*2684/59721,17).

У першій заяві по суті - позовній заяві (а.с.1-6, 35-40) позивач вказував, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката складає 15 000грн та в окремій заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (а.с.21,40 зворот, а.с.41), просив стягнути з відповідача витрати у відповідному розмірі, а у клопотанні, яке надійшло до суду 26.12.2023 - 26 100грн.

Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, що визначено п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, що установлено відповідною нормою: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як унормовано ч.3 відповідної статті, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат установлений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 27.09.2023 у справі №903/657/22, додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, від 28.06.2023 у справі №905/1029/22, від 11.07.2023 у справі №916/2664/21, постановою Великої Палати Верхового Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач, заявляючи у даній справі про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000грн до поданої позовної заяви додав в якості доказів на підтвердження розміру відповідних витрат, наступні докази:

договір-доручення від 13.06.2023 про надання правової допомоги (далі - договір-доручення, а.с.22-24, 44-45), укладений між позивачем (далі- клієнт) та Адвокатським бюро «Касьяненко і партнери» (далі - АБ), за яким АБ зобов`язується оплатно здійснювати юридичний супровід стягнення заборгованості з ТОВ «Укрхарчопромкомплекс» та ознайомлення з наявними матеріалами стосовно підтвердження дебіторської заборгованості, підготовку позовної заяви про стягнення боргу, формування додатка та підготовки претензії;

платіжну інструкцію від 19.06.2023 №43336 від 19.06.2023 на оплату позивачем АБ юридичного супровіду згідно договору 15 000грн;

ордер серії ВІ №1149347 від 10.07.2023, виданий АБ на надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Касьяненко Д.М.

Договір-доручення визначає повноваження АБ, який у відповідному договорі іменується як «адвокат» під час виконання доручення позивача, зокрема, щодо участі в усіх судах та вчинення від імені відповідача процесуальних дій під час здійснення представництва відповідача. При цьому, п.3 договору-доручення визначено обов`язок відповідача вчасно та у повному обсязі виплатити гонорар та виплатити фактичні витрати у розмірі та на умовах, визначених в додатку до такого договору; вартість юридичних послуг сторонами такого договору оцінена у 15 000грн.

Акту виконаних робіт не надано, однак, у позовній заяві позивач вказував, що гонорар у розмірі 15 000грн, виплачений за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, збір доказів, складання позовної заяви.

З платіжної інструкції №43336 від 19.06.2023 вбачається фактичне здійснення позивачем оплату АБ гонорару у розмірі 15 000грн.

Поряд з цим, у клопотанні від 26.12.2023 позивач вказував про понесення позивачем витрат на оплату участі адвоката в судовому засіданні у розмірі 3 700грн за кожне засідання та просив стягнути загалом з відповідача 26100грн в рахунок відшкодування витрат на оплату правничої допомоги. При цьому, позивачем до поданого клопотання долучались платіжні інструкції, які не прийняті до уваги судом, оскільки їх копії не направлені відповідачу.

Так, як визначено ч.ч.1,2 ст.73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і електронними доказами.

Згідно ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. При цьому, ч.4 відповідної статті установлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В силу ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Окрім того, як визначено ч.9 ст.80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18 звернув увагу, що неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до ч.ч.5,6 ст.126 ГПК України.

Отже, оскільки докази на підтвердження витрат у розмірі 11100 грн (3700*3) на професійну правничу допомогу не направлені (надані) відповідачу, такі докази в електронній формі суду направлені з порушенням порядку, встановленого ч.5 ст.42 ГПК України, вони не можуть бути прийняті судом до уваги в силу ч.9 ст.80 ГПК України.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт понесення позивачем витрат у відповідному розмірі на оплату правничої (правової допомоги) у даній справі.

Слід також зазначити, що позивачем не доведено зміну розміру гонорару, встановленого у договорі-дорученні в установленій формі, встановлення обов`язку позивача сплачувати по 3700грн за участь адвоката у засіданні додатками чи додатковими угодами, складеними у порядку, визначеному п.7 договору-доручення. При цьому, гонорар договором-дорученням встановлений у твердій сумі.

Таким чином, у відповідні частині - щодо стягнення 11 100грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу суд відмовляє, враховуючи не доведення відповідних витрат в установленому порядку.

Витрати позивача у розмірі 15000грн на професійну правничу допомогу не можуть бути покладені повністю на відповідача з наступних підстав.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, від 21.06.2023 №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

У даній справі відповідач скористався своїм правом та у відзиві заявив про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, які заявив до відшкодування позивач у поданій позовній заяві, а також вказав, що відповідачем не надавалась частина послуг, вказаних у договорі-дорученні, зокрема, не готувалась та не направлялась претензія, а також зазначав, що надання позивачу консультацій та роз`яснень з правових питань незрозуміло яке має відношення до спору, що розглядається у справі.

Суд розглядаючи відповідну заяву відповідача, встановив, що фактично у даній справі позивачем не надано детального опису робіт та послуг, що фактично надані АБ для надання правової допомоги, передбаченої договором-дорученням, як це визначено ч.3 ст.126 ГПК України. При цьому, з матеріалів справи вбачається, факт складання позовної заяви з додатками адвокатом АБ Касьяненко Д.Л., якому АБ видано ордер на надання правової допомоги позивачу на підставі договору (а.с.6), складання певних документів процесуального характеру адвокатом Медведєвим Д.С. на підставі ордеру АІ №1344346, який видано таким адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, а не АБ, з яким позивачем укладено договір-доручення (а.с.162). Так, п.1 договору-доручення передбачає залучення від імені клієнта інших адвокатів, правників та фахівців для виконання договору, однак, доказів на підтвердження того, що витрати на оплату послуг таких залучених адвокатів сплачуються окремо, понад визначений сторонами договору-доручення гонорар, на якихось інших умовах не надано.

Так, враховуючи фактичний обсяг послуг, надання яких підтверджено матеріалами справи та які передбачені договором-доручення (складання позовної заяви, представництво в суді, складання процесуальних документів, що прийнятті судом), а також враховуючи поведінку позивача під час розгляду даної справи, зважаючи на те, що справа не є складною, а тривалий її розгляд пов`язаний з невиконання вимог п.4 ч.2 ст.42 ГПК України щодо обов`язку учасника справи подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, наданням судом часу за клопотанням сторін щодо проведення звірки та врегулювання спору добровільно, з огляду на обсяг доказів, що подані вчасно та причини неподання яких у встановлений строк визнані судом поважними, який не є великим, враховуючи, що для складання позовної заяви представник не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (малозначна справа відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України, що передбачає представництво інтересів сторони не лише адвокатом, але будь-якою особою, що відповідає вимогам, визначеним ч.2 ст.58 ГП України), заявлені та понесені позивачем на оплату правничої (правової) допомоги витрати у розмірі 15 000грн не можна вважати розумними та неминучими, пропорційними розміру заявлених вимог. Так, витрати у розмірі 15 000грн на правову допомогу складають фактично ціни позову у даній справі.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на вищевказані обставини, необхідність та розумність відповідних витрат, враховуючи, що витрати, понесені відповідачем, не є пропорційними та неминучими, вартість аналогічних послуг інших суб`єктів, обсяг фактично виконаної роботи (наданих послуг) у даній справі, суд вважає, що розумними і дійсно необхідними є витрати на правову допомогу у даній справі у розмірі не більше 6000грн.

Однак, враховуючи, що позов задоволено лише частково, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 258,32грн (2571,16*6000:59721,17).

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової (правничої допомоги) у розмірі 14 741,68грн суд покладає на позивача, який взяв на себе зобов`язання за договором-дорученням щодо оплати гонорару у встановленому таким договором розмірі, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача та адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 129,232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС» (ідентифікаційний код 30479810; 08623, Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 49-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБУР» (ідентифікаційний код 42299433; 04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, 21, офіс 501Б) 2571,16грн основного боргу, 115,55грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором та 258,32грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 57 150,01грн основного боргу відмовити.

4. У задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 100грн відмовити.

5. Витрати у розмірі 14 741,68грн на оплату професійної правничої допомоги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕБУР».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом строку, встановленого ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова