Постанова

від 23.07.2024 по справі 911/2135/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 911/2135/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2023

у справі № 911/2135/23 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС"

про стягнення 59 721,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС" (відповідача) про стягнення 59 721,17грн основного боргу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару, переданого за видатковими накладними: № 2432 від 16.12.2021, № 209 від 09.02.2022, № 446 від 06.06.2022 у встановлений законом строк (з урахуванням уточненої позовної заяви).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" 2571,16 грн основного боргу, 115,55 грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором та 258,32 грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 57 150,01 грн основного боргу. Відмовлено у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 100,00 грн. Витрати у розмірі 14 741,68 грн на оплату професійної правничої допомоги покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕБУР".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/2135/23 в частині відмови стягнення 57 150,01 грн. Винести нове рішення в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача суму коштів в розмірі 57 150,01 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі докази та обставини даної справи.

Зокрема, за твердженням позивача, заборгованість відповідача, яка визначена в акті звірки за період з січня 2020 - по жовтень 2022 підтверджується відповідною первинною бухгалтерською документацією, а саме видатковими накладними, та підписаним уповноваженою особою відповідача вищезгаданим актом звірки.

Окрім цього, позивач наголошує на тому, що зміна відповідачем призначення платежу у розмірі 57150,00 грн є неправомірною дією, оскільки нормативного врегулювання питання "зміна призначення платежу" чинним законодавством України не передбачено, тому одностороння зміна призначення платежу, на думку позивача, свідчить про неналежне виконання зобов`язань відповідача за відповідним правочином.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач наголошує на тому, що акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та не може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

Втім, як зазначає відповідач, матеріали справи не містяться первинних документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних) на підтвердження поставок: 04.06.2021 на загальну суму 9900,00 грн, 08.06.2021 на загальну суму 14 850,00 грн, 08.07.2022 на загальну суму 12 600,00 грн, які відображені у спірному акті звірки взаєморозрахунків.

При цьому, відповідач зазначає, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику (у даному випадку відповідачу), у зв`язку з чим виправлення інформації, зазначеної в реквізиті "призначення платежу" шляхом направлення на адресу одержувача коштів (у даному випадку позивача) листа не суперечить вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Крім того, відповідач вважає направлення таких листів зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Тобто отримавши вищевказані листи позивач не висловив жодних заперечень з приводу зарахувань.

Короткий зміст відповіді на відзив та узагальнення її доводів

У відповіді на відзив, позивач повністю підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі.

При цьому, позивач наголошує на тому, що відповідачем не було виконано вимоги щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме не було належним чином направлено відповідну заяву.

Також, разом з відповіддю на відзив, позивач подав до суду апеляційної інстанції наступні документи:

- заяву про поновлення строку на подання відповіді на відзив, яка мотивована аварійними відключеннями електроенергії та з повітряною тривогою.

- клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні, в обґрунтування якої позивач посилався на необхідності у розгляді справи у судовому засіданні із викликом сторін, у зв`язку з потребою у повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2135/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків до апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі та докази направлення відповідачу копії апеляційної скарги з додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розгляд клопотання та заяви позивача

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, судова колегія дійшла до наступних висновків.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже, розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи у даному випадку, є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 59 721,17 грн, що значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обставини справи, встановлені рішенням суду, та доводи сторін у сукупності з наданими ними доказами, обсяг матеріалів справи, а також відсутність обґрунтованих підстав у вищевказаному клопотанні позивача щодо розгляду апеляційної скарги з викликом сторін, колегія суддів вважає, що справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи.

Таким чином, у задоволенні клопотання позивача з приводу розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні, колегія суддів відмовляє.

Дослідивши заяву позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив, з урахуванням положень ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи вказані причини неможливості подання відповіді на відзив у встановлений законом строк, судова колегія вважає за можливе поновити позивачу строк на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу та прийняти її до розгляду.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до видаткових накладних позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 115 993,16 грн, а саме, за такими видатковими накладними № 2432 від 16.12.2021 - 39 372,48 грн; № 209 від 09.02.2022 - 42 345,22 грн; № 446 від 06.06.2022 - 34 275,46 грн.

При цьому, на оплату товару, поставленого за: видатковою накладною № 2432 від 16.12.2021 на суму 39 372,48 грн виставлений рахунок № 2203 від 14.12.2021, видатковою накладною № 209 від 09.02.2022 на суму 42 345,22 грн - № 204 від 08.02.2022, видатковою накладною № 446 від 06.06.2022 на суму 34 275,46 грн - № 374 від 06.06.2022.

Відповідачем, з посиланням на рахунки позивача, здійснено оплату товару, як свідчать платіжні інструкції, які надані позивачем разом із позовом:

-№ 4398 від 06.06.2022 - 34 272,00 грн (рахунок № 374 від 23.05.2022);

- № @2PL906701 від 07.06.2022 - 16 000,00 грн (рахунок № 2203 від 14.12.2021);

- № 4486 від 11.07.2022 - 2000,00 грн (рахунок № 2203 від 14.12.2021);

- № 4527 від 15.07.2022 - 2000,00 грн (рахунок № 2203 від 14.12.2021).

Поряд з цим, відповідачем, окрім наданих позивачем вищевказаних платіжних інструкцій, у підтвердження оплати за видатковими накладними надано до матеріалів справи платіжні документи, у яких у призначенні платежу є посилання на певні рахунки відповідача:

- квитанція № 9271-4400-2241-6110 від 07.06.2022 на суму 16 000,00 грн (рахунок № 2203 від 14.12.2021 (фактично оплата врахована позивачем на підставі платіжної інструкції № @2PL906701 від 07.06.2022, що свідчить про оплату саме з транзитного рахунку);

- платіжна інструкція № 5296 від 11.11.2022 - 2000,00 грн (рахунок № 2203 від 14.12.2021).

Отже, наданими сторонами доказами підтверджується оплата відповідачем в посиланням на призначення платежу - рахунок № 2203 від 14.12.2021, який виставлений в оплату товару за видатковою накладною № 2432 від 16.12.2021, всього 22 000,00 грн (16000+2000+2000+2000); залишок неоплаченого товару складає 17 372,48 грн (39372,48-22000).

Також, з огляду на надані сторонами докази підтверджується оплата відповідачем з посиланням на призначення платежу - рахунок № 374 від 23.05.2022, який виставлений в оплату товару за видатковою накладною № 446 від 06.06.2022, всього 34 272,00 грн неоплаченим є товар за такою видатковою накладною на суму 3,46 грн.

Доказів у підтвердження оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 209 від 09.02.2022, суду не надано, отже, неоплаченим є товар на суму 42 345,22грн.

Таким чином, неоплаченим на момент звернення позивача з позовом до суду є товар на суму 59 721,16 грн (17372,48+3,46+42345,22).

Окрім того, з відзивом відповідачем надані власні листи відповідача №34 від 30.08.2023, №35 від 30.08.2023, №36 від 30.08.2023, адресовані позивачу та направлені йому вже після звернення позивача з даним позовом до суду першої інстанції - 04.09.2023 рекомендованими відправленнями №№ 0862300540454, 0862300540424 з описами вкладень (а.с.130,134), у яким відповідач просив змінити призначення платежу, за платіжними інструкціями та квитанцією:

- № 2724 від 05.08.2021 та вважати передплату, здійснену відповідною платіжною інструкцією на суму 14 850,00 грн за товар, який фактично не був поставлений, оплатою за видатковою накладною № 2432 від 16.12.2021;

- № 2522 від 08.07.2021 та вважати передплату, здійснену такою платіжною інструкцією на суму 29 700,00 грн за товар, який фактично не поставив позивач, оплатою за видатковою накладною № 209 від 09.02.2022;

- № 0.0.2601577952.2 від 08.07.2021 та вважати передплату, здійснену відповідною квитанцією на суму 12 600,00 грн за не поставлений товар, оплатою за видатковою накладною № 209 від 09.02.2022.

Як встановлено судом першої інстанції, заперечень щодо проведення відповідних зарахувань у письмовій формі позивач відповідачу не направляв.

За умови здійснення відповідних зарахувань, борг за поставлений позивачем відповідачу товар склав би загалом 2571,16 грн, а саме за такими видатковими накладними:

- № 2432 від 16.12.2021 - 2522,48 грн (17372,48-14850);

- № 209 від 09.02.2022 - 45,22 грн (42 345,22 грн -(29700+12600));

- № 446 від 06.06.2022 - 3,46 грн.

Після отримання відповідних заяв відповідача позивач продовжував підтримувати заявлені у даній справі вимоги щодо стягнення з відповідача 59 721,17 грн, вважаючи дії відповідача неправомірними.

Відповідач в свою чергу наполягав на відсутності у нього боргу за товар у заявленому розмірі.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу 59 721,17 грн за товар, переданий згідно вказаних видаткових накладних товар.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРХАРЧОПРОМКОМПЛЕКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" 2571,16 грн основного боргу, 115,55 грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором та 258,32 грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 57 150,01 грн основного боргу. Відмовлено у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 100,00 грн. Витрати у розмірі 14 741,68 грн на оплату професійної правничої допомоги покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕБУР".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положенням ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Факт поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем, згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено вище, між сторонами відсутній письмовий договір поставки, яким були б визначені умови поставок, здійснюваних протягом узгодженого сторонами строку. За таких обставин умови кожної поставки, підтвердженої видатковою накладною, мають бути досліджені судом окремо, зокрема, в контексті настання строку виконання зобов`язання.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з урахуванням відсутності письмового договору поставки, укладеного між сторонами, а також положень Цивільного кодексу України:

- право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар має бути реалізоване шляхом направлення відповідачу вимоги про оплату поставленого товару;

- строк виконання відповідачем обов`язку з оплати отриманого ним товару починає спливати з моменту отримання такої вимоги і триває протягом семи наступних днів;

- порушення права позивача на отримання грошових коштів відбувається тільки після спливу семи днів з дня отримання відповідачем відповідної вимоги. До пред`явлення позивачем вимоги про оплату поставленого товару строк виконання відповідного обов`язку відповідача є таким, що не настав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт укладення сторонами окремих договорів купівлі-продажу товару, вказаного у видаткових накладних № 2432 від 16.12.2021, № 209 від 09.02.2022, № 446 від 06.06.2022 в усній формі підтверджується письмовими доказами - підписаними сторонами видатковими накладними, з яких також вбачається факт виконання позивачем зобов`язання з передачі відповідачу відповідного товару, вид, кількість та вартість якого зазначена у таких накладних, а також фактом часткової оплати вказаного товару відповідачем з посиланням на рахунки позивача, виставлені в оплату такого товару.

Під час розгляду справи по суті відповідач не заперечував фактів укладення відповідного правочинів - двосторонніх договорів купівлі-продажу шляхом подання доказів.

Як визначено ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, зобов`язання з оплати частини товару, переданого за видатковими накладними, який на момент подання позову частково не був оплачений, на момент прийняття рішення у справі є припиненими, а саме на суму: 14 850,00 грн за видатковою накладною № 2432 від 16.12.2021 (залишок - 2522,48 грн); 42 300,00 грн (29700+12600) за видатковою накладною № 209 від 09.02.2022 (залишок - 45,22 грн).

Так, ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одним із юридичних фактів, що тягнуть за собою припинення зобов`язань є зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачено ст. 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 такої статті зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Проведення зарахування, що установлено ч. 2 такої норми, можливо за заявою однієї із сторін.

Вимоги, за якими зарахування зустрічних вимог не допускається визначені ст. 602 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично направлення позивачу відповідачем листів від 30.08.2023 за вих. №№ 34, 35, 36 свідчить про волевиявлення відповідача припинити в частині власні зобов`язання з оплати, які виникли в силу фактів укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу в усній формі сторонами, що підтверджено письмовими доказами, зокрема, видатковими накладними: № 2432 від 16.12.2021, №209 від 09.02.2022 та зобов`язання позивача, що виникає на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, за фактом отримання грошових коштів за товар, який не поставлений, у вигляді повернення таких коштів відповідачу.

Так, згідно з ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 такої статті її положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому, відповідні взаємні вимоги - позивача щодо оплати поставленого товару та відповідача щодо повернення коштів за непоставлений товар, що зараховуються, не визначні ст. 602 Цивільного кодексу України як такі, зарахування яких забороняється.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у даній справі не довів відсутність підстав для зарахування таких вимог, а саме фактів передачі товару, оплата якого здійснена відповідачем платіжними інструкціями та квитанцією на суми: 14 850,00 грн, 29 700,00 грн, 12 600,00 грн.

Колегія суддів зауважує на тому, що позивач, як особа у зобов`язанні, що виникло в силу факту укладення правочину - договору купівлі-продажу товару, у випадку передачі товару відповідачу мав вимагати доказів, що виконання (передача товару) приймається уповноваженою від відповідача особою, оскільки в силу ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

При цьому, доводи позивача про підтвердження заборгованості саме актом звірки за період з січня 2020 - по жовтень 2022, у якому станом на 31.12.2022 відображений борг відповідача на суму 61 721,17 грн, колегією суддів у якості доказу не приймається, оскільки такий акт від імені відповідача підписаний лише бухгалтером відповідача і доказів наявності у такої особи повноважень діяти від імені відповідача не надано.

Отже, факт підписання такого акту зазначеною особою від імені відповідача не свідчить про визнання відповідачем фактів поставки товару, оплата якого здійснена вказаними платіжними інструкціями та квитанціями; інших доказів у підтвердження фактів поставки товару, оплата якого відбулась вказаними платіжними документами, не надано.

Відображення певних операцій у податковому обліку має здійснюватись платниками за наявності фактів здійснення відповідних операцій; доказів відображення спірних операцій у податкових документах відповідача, щоб свідчали про визнання відповідних операцій позивачем.

З урахуванням зазначеного, судова колегія дійшла висновку про те, що зобов`язання з оплати товару, переданого за вказаними у позовній заяві видатковими накладними, частково припинені зарахуванням за односторонніми заявами відповідача.

При цьому, посилання позивача на незаконність таких заяв відповідача необгрунтовані, оскільки для зарахування необхідності змінювати призначення платежу не має, а заяви відповідача про призначення платежу у даному випадку оцінені судом апеляційної інстанції, враховуючи фактичне волевиявлення відповідача, висловлене у таких заявах щодо зарахування зустрічних вимог.

Підсумовуючи вищевказаного, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного судового рішення у даній справі залишились невиконаними зобов`язання відповідача з оплати товару, поставленого за видатковими накладними у загальному розмірі 2571,16 грн, а саме за такими видатковими накладними: № 2432 від 16.12.2021 - 2522,48 грн; № 209 від 09.02.2022 - 45,22 грн; № 446 від 06.06.2022 - 3,46 грн.

Отже, вимоги позивача правомірно задоволено місцевим господарським судом в частині стягнення з відповідача 2571,16 грн основного боргу за переданий товар, а у задоволенні вимог про стягнення 57 150,01 грн -відмовлено.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

В свою чергу, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕБУР" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2023 у справі № 911/2135/23 - без змін.

Матеріали справи № 911/2135/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська