Рішення

від 06.12.2023 по справі 953/2862/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/2862/23

н/п 2/953/2649/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Власової Ю.Ю.

секретар судового засідання - Афанасьєва К.Р.

учасники справи:

позивач - керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новіков Е.

представники позивача - прокурор Київської окружної прокуратури м. Харкова Ольховий Б.С., прокурор Київської окружної прокуратури м. Харкова Тімонова Л.І.

відповідач - Харківська районна державна адміністрація,

відповідач - Циркунівська сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Вишневецька Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на землю та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

17.04.2023 позивач - керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради, яким просить:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства»;

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № З-A «Про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_1 земель селянського господарства»;

визнати недійсним державний акт № 2244 від 26.02.1998 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га, за адресою: АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 , для організації селянського господарства;

зобов`язати ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Аргументи учасників справи.

Представником відповідача подано до суду клопотання про закриття провадження у справі з підстав, установлених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Рух справи.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 20.04.2023 прийнято до провадження вказану позовну заяву, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

05.07.2023 постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У судовому засідання представник позивача вимоги, викладені в позовній заяві підтримав та просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Вишневецька Т.А. проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, просила відмовити у задоволенні вимог прокурора, посилаючись на доводи, наведені у заявах по суті.

У судове засідання відповідачі Харківська районна державна адміністрація, Циркунівська сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області не прибули, про день та час слухання справи повідомлялись своєчасно та належним чином. За таких обставин, суд здійснює судовий розгляд справи за їх відсутністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Київською окружною прокуратурою м. Харкова під час виконання доручення Харківської обласної прокуратури виявлено факт протиправного розпорядження землями водного фонду на території Харківської міської територіальної громади.

Так, окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021222010000207 від 30.09.2021 за ч. 2 ст. 165 КК України (1960 року) за фактом протиправного, в порушення вимог водного та земельного законодавства, надання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташовано водний об`єкт з гідротехнічними спорудами, чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» дозволено відведення земельної ділянки для організації селянського господарства ОСОБА_1 загальною площею 13,3 га, в т.ч. пасовищ - 3,1 га, сіножаті -1,0 га, чагарників - 2,0 га, ставка - 7,2 га радгоспу «Кутузівка» в довічне успадковане володіння.

У подальшому, рішенням Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № З-A вирішено: передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 12,7 га під організацію селянського господарства; зареєструвати ОСОБА_1 селянське господарство за адресою: АДРЕСА_3 ; видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю.

На виконання вказаного рішення сільрадою ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю № 2244 від 26.02.1998, а саме на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 , площею 12,7 га, для організації селянського господарства (кадастровий номер ділянки 6325185000:04:001:0005).

Згідно з постановою Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» вищевказана земельна ділянка у складі частини земель Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області була передана Харківській міській раді. Додатком до цієї постанови затверджено новий план зовнішньої межі міста Харкова.

Рішенням Харківської міської ради № 45/21 від 24.02.2021 упорядковано найменування місця розташування земельної ділянки за адресою (згідно з правовстановлюючими документами): «на території Циркунівської сільради, АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_3 » «на АДРЕСА_2 ».

Крім того, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на теперішній час вищевказана земельна ділянка має кадастровий номер 6310136600:12:064:0040. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства. Форма власності: приватна. Площа земельної ділянки: 12,7000 га. Дата державної реєстрації земельної ділянки: 27.07.2021.

Разом з цим, згідно з геодезичним звітом від 27.01.2023, виконаним ТОВ «ЛІК-ПРОЕКТ», за результатами геодезичної зйомки встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040 розташований водний об`єкт - озеро Очерет, яке знаходиться посередині земельної ділянки. Площа озера, що накладається на земельну ділянку, становить 8,2853 га. Прибережна захисна смуга навколо озера, яка потрапляє в межі земельної ділянки, складає 3,5556 га. Крім того, скрізь земельну ділянку проходить лінія електропередачі напругою 110 кВт, охоронна зона вздовж ЛЕП складає 1,6468 га.

Розташування на вказаній земельній ділянці водного об`єкта - озера Очерет підтверджується, також, протоколом огляду місця події від 27.01.2023, складеним прокурором під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021222010000207, та актом обстеження від 27.01.2023, складеним інспектором Державної екологічної інспекції у Харківській області.

Відповідачем ОСОБА_2 у 2021 році замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для організації селянського господарства по АДРЕСА_2 . Згідно технічної документації, виготовленої ТОВ ІНВЕСТИЦІЙНО-КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ «ПРОКОНСУЛ» (зокрема, у кадастровому плані земельної ділянки), зазначені відомості про водний об`єкт (ставок) площею 8,7101 га, однак відсутні будь які відомості про водоохоронну зону та прибережну захисну смугу навколо цього водного об`єкта.

Враховуючи викладене, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, прибережна захисна смуга навколо озера «Очерет» складає 50 метрів.

Таким чином, загальна площа земель водного фонду, що потрапляє в межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, складає 11,8409 га (8,2853 га + 3,5556 га - за даними геодезичного звіту від 27.01.2023, виконаного ТОВ «ЛІК-ПРОЕКТ»), тобто землі водного фонду займають 93% від загальної площі вказаної земельної ділянки (12,7000 га).

Землі водного фонду не можуть бути надані у приватну власність фізичній особі, у тому числі для ведення особистого селянського господарства.

Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 357/14272/19. від 02.02.2022 у справі № 357/10824/19.

Таким чином, передача виконкомами Харківської районної Ради народних депутатів та Циркунівської сільської ради ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки суперечить водному та земельному законодавству (як в редакції Водного та Земельного кодексу на час такої передачі, так і на теперішній час).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, гцо можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, на яких знаходяться замкнені водойма понад 3 гектари.

Відповідачі були обізнані про те, що станом на час прийняття рішень у 1991 та 1998 роках про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на ній знаходилась замкнена природна водойма - озеро площею понад 3 гектари, що підтверджується, зокрема, змістом рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства», в якому безпосередньо зазначено, що земельна ділянка площею 13,3 га включає в себе ставок радгоспу «Кутузівка» площею 7,2 га.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, до відповідачів 1-3 з метою усунення перешкод, які ці особи створюють власнику - Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абз. 5 п. 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» не відповідає вимогам ст.ст. З, 4 Водного кодексу Української РСР, ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990.

У свою чергу, рішення Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № З-A «Про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_1 земель селянського господарства» суперечить вимогам ст. 6 Водного кодексу України, ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990.

Враховуючи викладене, виконавчі комітети Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області та Циркунівської сільської ради не вправі були самостійно розпоряджатися спірною земельною ділянкою. На час прийняття оспорюваних рішень ці повноваження належали до виключної компетенції Харківської районної Ради народних депутатів і Циркунівської сільської ради.

Щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю № 2244 від 26.02.1998.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11.

Визнання недійсним державного акту на право приватної власності відповідача 3, ОСОБА_3 , спрямоване на ефективний захист і поновлення прав Харківської міської територіальної громади як законного власника земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040.

Харківська міська територіальна громада як власник спірного майна делегувала Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Крім того, повернення у власність територіальної громади майна у разі наявності порушень закону переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів держави та територіальної громади. Отже, є обґрунтованим звернення у даному спорі прокурора до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Харківської міської ради.

Згідно пунктів 38, 39, 43 указаної постанови бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 16.02.2023 письмово повідомлено позивача, Харківську міську раду, про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Одночасно, запропоновано позивачу самостійно захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Згідно відповіді Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24.02.2023, міською радою не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . У разі подання окружною прокуратурою відповідного позову Департамент, який представляє інтереси Харківської міської ради у таких категоріях справ направити до суду повноважного представника для представництва інтересів міськради в суді.

На момент подання цього позову, за інформацією веб-порталу «Судова влада України», позивачем самостійно відповідний позов не пред`являвся.

При цьому, слід зауважити, що Харківська міська рада була обізнана про існуючі порушення інтересів держави і прав територіальної громади щонайменше з 2019 року. Так, з відповіді Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на адресу Харківської обласної прокуратури від 04.01.2019 слідує, що міська рада вбачає порушення земельного та водного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , однак заходи правового реагування з цього приводу не здійснювала.

Департамент земельних відносин Харківської міської ради у своїй відповіді від 19.01.2023 повідомив окружну прокуратуру, що листами Департаменту територіального контролю міськради від 04.01.2019 та Департаменту земельних відносин міськради від 18.02.2022 органам прокуратури надано всю наявну у виконавчих органах міськради інформацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040.

Таким чином, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відтак, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що компетентний орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене вище, Київська окружна прокуратура м. Харкова відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Окрім цього, позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст.ст. З, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської окружної прокуратури м. Харкова до суду з вимогою повернути територіальній громаді спірну земельну ділянку є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Таким чином, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності озера площею понад 8 гектар) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а тому передана у володіння приватної особи з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час здійснення такої передачі вказаного майна під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням відповідачами 1 і 2 як органами місцевого самоврядування норм Водного кодексу України та Земельного кодексу України, що відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

До того ж, слід врахувати, що спірна земельна ділянка передана відповідачу у приватну власність безоплатно, про що свідчить його заява про надання йому цієї ділянки для ведення селянського господарства, подана 12.12.1997 на ім`я голови Циркунівської сільської ради.

Звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки водного фонду. Таким чином, у даному випадку не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь i гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2003 «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Як зауважив Верховний Суд у п. 105 постанови від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18: «чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи».

Відповідно до ст. З Водного кодексу Української РСР (в редакції від 18.04.1988) води є виключною власністю держави і надаються тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на води, забороняються.

Пунктом 1 частини 2 статті 4 Водного кодексу Української РСР було визначено, що ріки, озера, водоймища, інші поверхневі водойми і водні джерела, а також води каналів і ставів входять до єдиного державного водного фонду.

Згідно із ст. З Водного кодексу України (в редакції від 06.06.1995) до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (ставки).

Статтею 6 Водного кодексу України визначено, що води (водні об`єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561 -XII не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Частина друга статті 59 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ в діючій редакції Кодексу також обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88-90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Відповідно до статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь- яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Тому, ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (такі висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-щ від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-щ від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-щ від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-щ від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-щ від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-щ від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно достатні 11 Земельного кодексу України (в редакції 1991 року) до відання районних рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17,19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) ведення земельно-кадастрової документації; 5) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 6) сприяння створення екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 7) погодження будівництва землекористування жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування за межами населених пунктів; 8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 9) організація землеустрою; 10) розгляд і затвердження проектів і схем землеустрою; 11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням; 12) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке проводиться вищестоящою Радою народних депутатів; 13) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до ст. 19 ЗК України (в редакції 1991 року), сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Згідно з п. 25 ст. 38 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів УРСР» (в редакції 1991 року) виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції Закону від 21.05.1997) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3- рп/99 від 08.04.1999, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зч. 1, 5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише На підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (Рішення Конституційного Суду України справа №1- 9/2009 від 16.04.2009).

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно- правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьев проти України» від 05.04.2015).

Вказане обумовлює застосування способів захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також необхідність врахування критеріїв «ефективності» таких засобів захисту та вимог частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 904/9196/17).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст.ст.12, 263, 264-265, 280-282, 284, 287, 288, 289 ЦПК України, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовну заяву керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про підведення земель для організації селянського господарства».

Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № 3-А «Про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_1 земель селянського господарства».

Визнати недійсним державний акт № 2244 від 26.02.1998 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га за адресою: АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 , для організації селянського господарства.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800, судовий збір в рівних частках по 3578 (три тисячі п`ятсот сімдесят вісім) гривень 66 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

позивач - керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 76,

відповідач - Харківська районна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 04058775, місцезнаходження: 61098, м. Харків, Григорівська шосе, буд. 52,

відповідач - Циркунівська сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області, код ЄДРПОУ 44901387, місцезнаходження: 62441, Харківська область, Харківський район, село Циркуни, вул. Соборна, 26,

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

У зв`язку із знаходженням у нарадчій кімнаті по кримінальній справі № 953/7244/22, повне судове рішення складено і підписано 20.12.2023.

Суддя Ю.Ю. Власова