Постанова

від 10.10.2024 по справі 953/2862/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/2862/23 Головуючий суддя І інстанції Власова Ю. Ю.

Провадження № 22-ц/818/1129/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10жовтня 2024року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вишневецької Тетяни Анатоліївни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06грудня2023року,усправізапозовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на землю та повернення земельної ділянки

в с т а н о в и в :

17.04.2023 керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради, у якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства»;

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № З-A «Про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_2 земель селянського господарства»;

визнати недійсним державний акт № 2244 від 26.02.1998 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для організації селянського господарства;

зобов`язати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06грудня2023року позов керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова задоволено.

Визнано незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про підведення земель для організації селянського господарства».

Визнано незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № 3-А «Про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_2 земель селянського господарства».

Визнано недійсним державний акт № 2244 від 26.02.1998 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га за адресою: АДРЕСА_1 , для організації селянського господарства.

Зобов`язано ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_2 за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800, судовий збір в рівних частках по 3578 (три тисячі п`ятсот сімдесят вісім) гривень 66 копійок з кожного.

На обґрунтування своїх висновків суд вказав наступні мотиви.

Оскаржені рішення органів місцевої влади є незаконними з огляду на те, що спірна земельна ділянка має у своєму складі ставок і внаслідок цього належить до земель водного фонду, є національним багатством держави. За своїм призначенням та місцерозташуванням спірна земельна ділянка має інше, не сільськогосподарське призначення: переважно водоохоронне, захисне, санітарно- гігієнічне, оздоровче, рекреаційне, естетичне, та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561 -XII не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Частина друга статті 59 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ в діючій редакції Кодексу також обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88-90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Відповідно до статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Тому оскаржені рішення органу місцевої влади щодо розпорядження такою земельною ділянкою від імені держави були прийняті поза межами їх повноважень. З цих підстав суд з покликанням на ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнав оскаржені рішення незаконним та скасував правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, оскільки він суперечить актам цивільного законодавства і порушує суспільні цивільні права або інтереси щодо знаходження спірної земельної ділянки водного фонду у приватній власності та повернув спірну земельну ділянку суспільству.

Крім того, повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням відповідачами 1 і 2 як органами місцевого самоврядування норм Водного кодексу України та Земельного кодексу України, що відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

До того ж, слід врахувати, що спірна земельна ділянка передана відповідачу у приватну власність безоплатно, про що свідчить його заява про надання йому цієї ділянки для ведення селянського господарства, подана 12.12.1997 на ім`я голови Циркунівської сільської ради.

Звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки водного фонду. Таким чином, у даному випадку не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Заволодіння громадянамитаюридичнимиособами землямизобмеженимоборотом всуперечвимогамЗемельногокодексу України(перехіддонихправа володінняцимиземлями)єнеможливим.Тому,анінаявністьдержавної реєстраціїправавласностіза порушником,аніфізичнезайняття нимземельноїділянкиводного фондунеприводятьдо заволодінняпорушникомтакоюділянкою.Отже,якзайняттяземельної ділянкиводногофонду,такінаявність державноїреєстраціїправавласності натакуділянкуза порушникомзпорушеннямЗемельного кодексуУкраїнитаВодного кодексуУкраїнитребарозглядати якнепов`язанезпозбавленнямволодіння порушенняправавласностідержави чивідповідноїтериторіальноїгромади,аналежнимспособом захиступраввласникає негаторнийпозов (такі висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-щ від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-щ від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-щ від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-щ від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-щ від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-щ від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14).

Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьев проти України» від 05.04.2015).

Вказане обумовлює застосування способів захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також необхідність врахування критеріїв «ефективності» таких засобів захисту та вимог частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 904/9196/17).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Вишневецька Т.А. посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить рішення скасувати.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в порушення п. 3 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 258 ЦПК України не було ухвалено про закриття провадження у справі, оскільки цей позов є тотожній з тим, який вже був розглянутий судом на користь відповідача. Вважає, що у даній справі є тотожній предмет, підстави позову та склад сторін у справі зі справою № 2034/2 2620/11 за позовом прокурора в інтересах Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області до ОСОБА_2 (після зміни імені ОСОБА_1 ), яка розглядалась судами і рішенням апеляційного суду Харківської області від 21.05.2013 року (провадження № 22-ц/790/3097/13) апеляційну скаргу було задоволено, у задоволенні позову прокурора було відмовлено.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» не відповідає вимогам ст.ст. З, 4 Водного кодексу Української PCP, ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р має нормативний характер.

Вважає, що спірна земельна ділянка, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер № 6325185000:04:001:0005, була відведена Відповідачу ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства в порядку та в межах, передбачених чинним на момент відведення законодавством.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена про таке володіння.

Зауважує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов необгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, передбачених ст. 257 ЦК України, та дійшов помилкового висновку щодо суті та характеру заявлених прокурором позовних вимог.

Виходячи із суті заявлених прокурором позовних вимог, оскільки звернення до суду обумовлене захистом прав особи - Держави в особі Харківської міської ради, яка наразі не є власником або титульним володільцем спірної земельної ділянки, так як власником та володільцем є Відповідач З, за яким зареєстровано відповідне право власності, поданий прокурором позов слід вважати саме віндикаційним, а не негаторним позовом.

Суд першої інстанції помилково вважав правильним обраний прокурором спосіб захисту у вигляді негаторного позову.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, розглянула справу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст.372ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова під час виконання доручення Харківської обласної прокуратури виявлено факт протиправного розпорядження землями водного фонду на території Харківської міської територіальної громади.

Так, окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021222010000207 від 30.09.2021 за ч. 2 ст. 165 КК України (1960 року) за фактом протиправного, в порушення вимог водного та земельного законодавства, надання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташовано водний об`єкт з гідротехнічними спорудами, чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» дозволено відведення земельної ділянки для організації селянського господарства ОСОБА_2 загальною площею 13,3 га, в т.ч. пасовищ - 3,1 га, сіножаті 1,0 га, чагарників - 2,0 га, ставка - 7,2 га радгоспу «Кутузівка» в довічне успадковане володіння.

У подальшому, рішенням Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16.01.1998 № З-A вирішено: передати ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 12,7 га під організацію селянського господарства; зареєструвати ОСОБА_2 . селянське господарство за адресою: АДРЕСА_3 ; видати ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю.

На виконання вказаного рішення сільрадою ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю № 2244 від 26.02.1998, а саме на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 12,7 га, для організації селянського господарства (кадастровий номер ділянки 6325185000:04:001:0005).

Згідно з постановою Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» вищевказана земельна ділянка у складі частини земель Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області була передана Харківській міській раді. Додатком до цієї постанови затверджено новий план зовнішньої межі міста Харкова.

Рішенням Харківської міської ради № 45/21 від 24.02.2021 упорядковано найменування місця розташування земельної ділянки за адресою (згідно з правовстановлюючими документами): «на території АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_3 » «на АДРЕСА_2 ».

Крім того, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на теперішній час вищевказана земельна ділянка має кадастровий номер 6310136600:12:064:0040. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства. Форма власності: приватна. Площа земельної ділянки: 12,7000 га. Дата державної реєстрації земельної ділянки: 27.07.2021.

Разом з цим, згідно з геодезичним звітом від 27.01.2023, виконаним ТОВ «ЛІК-ПРОЕКТ», за результатами геодезичної зйомки встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040 розташований водний об`єкт озеро Очерет, яке знаходиться посередині земельної ділянки. Площа озера, що накладається на земельну ділянку, становить 8,2853 га. Прибережна захисна смуга навколо озера, яка потрапляє в межі земельної ділянки, складає 3,5556 га. Крім того, скрізь земельну ділянку проходить лінія електропередачі напругою 110 кВт, охоронна зона вздовж ЛЕП складає 1,6468 га.

Розташування на вказаній земельній ділянці водного об`єкта - озера Очерет підтверджується, також, протоколом огляду місця події від 27.01.2023, складеним прокурором під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021222010000207, та актом обстеження від 27.01.2023, складеним інспектором Державної екологічної інспекції у Харківській області.

Відповідачем ОСОБА_1 у 2021 році замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для організації селянського господарства по АДРЕСА_2 . Згідно технічної документації, виготовленої ТОВ ІНВЕСТИЦІЙНО-КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ «ПРОКОНСУЛ» (зокрема, у кадастровому плані земельної ділянки), зазначені відомості про водний об`єкт (ставок) площею 8,7101 га, однак відсутні будь які відомості про водоохоронну зону та прибережну захисну смугу навколо цього водного об`єкта.

Враховуючи викладене, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, прибережна захисна смуга навколо озера «Очерет» складає 50 метрів.

Таким чином, загальна площа земель водного фонду, що потрапляє в межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, складає 11,8409 га (8,2853 га + 3,5556 га - за даними геодезичного звіту від 27.01.2023, виконаного ТОВ «ЛІК-ПРОЕКТ»), тобто землі водного фонду займають 93% від загальної площі вказаної земельної ділянки (12,7000 га), а тому суд першої інстанції правильно виснував про те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, і цей висновок суд сторона відповідача належними і допустимими доказами не спростувала. Доводи відповідача про те, що він облаштував земляну дамбу на ставку відповідними гідротехнічним устаткуванням не свідчать про те, що цей ставок та спірна земельна ділянка, на які він розташований, не належав до водного фонду на день ухвалення оскарженій рішень про його приватизацію та є недостатніми для спростування встановлених судом першої інстанції обставин.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги щодо тотожністю позову, і не знайшов їх підтвердження. Так, у згаданій апелянтом справі № 2034/2 2620/11 за позовом прокурора в інтересах Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області до ОСОБА_2 (після зміни імені ОСОБА_1 ), яка розглядалась судами і рішенням апеляційного суду Харківської області від 21.05.2013 року (провадження № 22-ц/790/3097/13) - апеляційну скаргу було задоволено, у задоволенні позову прокурора було відмовлено. При цьому Харківський апеляційній суд у своєму рішення вказав на неналежний спосіб захисту порушення права відсутність позовних вимог щодо законності відповідного рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність. Позов, який наразі був розглянутий судом першої інстанції має додаткові підстави та вимоги, що змінило його зміст, а тому цей позов з огляду на таку відмінність, є новий, а не тотожній. Тому наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними.

Колегія суддів також відхиляє аргументи скарги про те, що рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19.11.1991 № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» не може оцінюватись на відповідність нормам ст.ст. 3, 4 Водного кодексу Української PCP, ст. 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р, як таке, що не має нормативного характеру, оскільки саме згадане рішення було юридичною підставою для надання спірної земельної у власність відповідачу ОСОБА_1 , тобто має юридичне значення для виникнення права власності, а тому його індивідуальний характер не скасовує його обов`язковість та юридичне правовстановлююче значення у розумінні ч. 4 ст. 11 ЦК України, яка визначає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу Української РСР (в редакції від 18.04.1988) води є виключною власністю держави і надаються тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на води, забороняються.

Пунктом 1 частини 2 статті 4 Водного кодексу Української РСР було визначено, що ріки, озера, водоймища, інші поверхневі водойми і водні джерела, а також води каналів і ставків входять до єдиного державного водного фонду.

Згідно із ст. 3 Водного кодексу України (в редакції від 06.06.1995, яка діяла на день виникнення спірних правовідносин) до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (ставки).

Статтею 6 Водного кодексу України в редакції на день виникнення спірних правовідносин і на день розгляду справи визначено, що води (водні об`єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Відповідно дост.4Земельного кодексуУкраїни від18.12.1990№ 561-XII,яка діяла надень виникненняспірних правовідносин,не можутьпередаватись уколективну таприватну власність: землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)

господарств.

Частина друга статті 59 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ в діючій редакції Кодексу також обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 88-90 Водного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Відповідно до статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин, та дотепер) спірна земельна ділянка, яка належить до водного фонду з огляду на ставок, який на ній розташований, - не може перебувати у приватній власності

Тому помилковим і таким, що не відповідають згаданим нормам права є доводи скарги про те, що спірна земельна ділянка, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер № 6325185000:04:001:0005, була відведена Відповідачу ОСОБА_1 у довічне успадковане володіння для ведення селянського господарства в порядку та в межах, передбачених чинним на момент відведення законодавством.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку відповідачу була надана у володіння спірна земельна ділянка з порушенням законного порядку, поза межами повноважень органу місцевого самоврядування, як правильно встановив суд першої інстанції.

З огляду на те, що дії відповідача, які перешкоджають власнику користуватися, володіти та розпоряджатися спірною земельною ділянкою мають триваючий, а не одноразовий характер, постійно відтворюються у часі, внаслідок початок перебігу позовної давності також постійно поновлюється, тому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на порушення публічного порядку у наданні у володіння, а згодом у власність земельної ділянки водного фонду, - протиправність таких дій презюмується внаслідок прямого їх визначення у нормах права. Тому відповідач ОСОБА_1 відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦПК), за наявності ставка на наданій йому земельній ділянці не міг не розуміти протиправність таких дій, а отже він з урахуванням безоплатного набуття спірної земельної ділянки, не є добросовісним набувачем у розумінні ст. 388 ЦК України, Повернення спірної земельної ділянки за обставин цієї справи є пропорційним втручанням у захищене право власності, оскільки такі дії відповідають вказаним нормам матеріального права та суспільному інтересу.

З огляду на вищевказане колегія суддів також погоджується з тим, що виходячи із суті заявлених прокурором позовних вимог, оскільки звернення до суду обумовлене захистом суспільних інтересів, які у спірних правовідносинах на день розгляду справи судом представляла Харківська міська рада, яка наразі не є власником або титульним володільцем спірної земельної ділянки, так як власником та володільцем є Відповідач ОСОБА_1 , за яким зареєстровано відповідне право власності, поданий прокурором позов слід вважати саме віндикаційним, а не негаторним позовом.

Таким чином, суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно відповідно до ст. 89 ЦПК України дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Наведені у доводах скарги аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростовували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вишневецької Тетяни Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 21 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.Б.Яцина

Судді колегії О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук