Ухвала

від 08.01.2024 по справі 904/5124/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про забезпечення позову

08.01.2024м. ДніпроСправа № 904/5124/23

За заявою: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

про забезпечення позову

у справі

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1 Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача-2 Фізичної особи ОСОБА_2 , с. Романків, Обухівський район, Київська область

відповідача-3 Державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко Сергія В`ячеславовича, м. Дніпро

відповідача-4 Фізичної особи ОСОБА_3 , м. Дніпро

про визнання права іпотекодержателя, скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним договору іпотеки та зобов`язання вчинити дії

Суддя Мельниченко І.Ф.

Без участі представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

04.01.2024 Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" через систему "Електронний суд" подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та встановлення заборони ОСОБА_1 відчужувати об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387343912101), та встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження, зміни або поділу зазначеного вище об`єкта нерухомого майна.

Вказана заява мотивована тим, що предметом спору у справі № 904/5124/23 є визнання права іпотекодержателя за договором іпотеки № КП 461-Г-ДИЗ від 19.12.2012, укладеним АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 , відповідно до пункту 7 якого, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № КП461-Г (укладений АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Істейтглобал"), іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 т, загальною площею 151,2 кв.м, житловою - 41,4 кв.м.

Як зазначає заявник у поданій до суду заяві, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна теперішнім власником предмета іпотеки за спірним іпотечним договором є ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.10.2017, реєстровий номер 2020, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

Крім того, АТ КБ "Приватбанк" вказує на те, що державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. 10.10.2017 були прийняті незаконні, на думку останнього, рішення та зареєстровані в Державному реєстрі відомості про припинення обтяжень предмета іпотеки на користь банку на підставі іпотечного договору.

У подальшому, 30.11.2022 державним реєстратором (приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.) здійснено державну реєстрацію договору іпотеки № 998, у зв`язку з чим спірне майно (яке знаходиться в іпотеці АТ КБ "Приватбанк" та належить відповідачу - ОСОБА_1 ) передано в іпотеку третій особі без згоди іпотекодержателя - АТ КБ "Приватбанк".

До того ж, заявник зазначає про те, що окрім зазначених вище незаконних, на його думку, дій (зняття заборон та подальшого відчуження предмета іпотеки на користь іншої особи без згоди первісного іпотекодержателя, передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку без згоди первісного іпотекодержателя) відповідачем - ОСОБА_1 та новим іпотекодержателем - ОСОБА_3 здійснюються дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_3 ) шляхом подачі позову новим іпотекодержателем до іпотекодавця про стягнення заборгованості за договором позики, у забезпечення якого вказане майно було незаконно передано в наступну іпотеку.

Таким чином, на думку позивача, вищезазначені обставини свідчать про те, що учасниками справи здійснюються правочини щодо зняття заборон та подальшого відчуження предмета іпотеки на користь іншої особи без згоди первісного іпотекодержателя, передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку без згоди первісного іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки з порушенням норм чинного законодавства. Так, вказані дії можуть призвести до невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, що свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Водночас, заявник вказує про те, що зазначені у поданій заяві заходи забезпечення не призведуть до порушення будь-яких прав відповідача.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, господарський суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі "Горнсбі проти Греції" виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Так, право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 пункт 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" п Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), [GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

По суті, забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС у складі ВС від 08.10.2018 у справі №913/257/18).

Отже, в першу чергу, суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Після системного аналізу вказаних обставин та доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку наявності обґрунтованої загрози істотного ускладнення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся, у разі задоволення позовних вимог у даній справі.

В той же час, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

У статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Проаналізувавши доводи заявника, з урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що вжиття заявлених позивачем у даній справі заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог. Тоді як невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність зв`язку між зазначеними заходами забезпечення позову і предметом спору, співмірність заходів із заявленими позивачем вимогами. Вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Тоді як, невжиття зазначених заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача.

Частинами 1 та 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

У спорах з позовними вимогами немайнового характеру необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

При цьому, в таких немайнових спорах суд досліджує, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).

Так, у разі невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову у цій справі цілком можливі чергова передача предмета іпотеки в наступну іпотеку, чергове відчуження відповідачем - ОСОБА_1 спірного об`єкта нерухомості й створення ситуації появи нових власників спірного об`єкта нерухомості, відповідно й необхідність звернення з новими позовами до суду, тощо.

З огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що способи забезпечення позову, які просить вжити позивач, відповідають заходам забезпечення позову, встановленим у статтею 137 Господарського процесуального кодексу України, предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не порушують права та законні інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З метою вжиття заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника, недопущення вчинення незаконних дій з майном, яке є предметом позову, що може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму поновлення порушених прав та інтересів, суд вважає необхідним задовольнити заяву Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про забезпечення позову повністю.

Керуючись статтями 42, 136, 137, 138, 139, 140, 141, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про забезпечення позову - задовольнити.

2. З метою забезпечення позову до набрання рішенням у справі № 904/5124/23 законної сили вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387343912101);

- заборони ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відчужувати об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387343912101);

- заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження, зміни або поділу об`єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387343912101).

Стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Ухвала набирає законної сили 08.01.2024.

Ухвала дійсна до пред`явлення до 09.01.2027.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.Ф. Мельниченко