ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" листопада 2023 р. Справа № 911/1954/23
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Дідик Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа»
до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства»
про стягнення 5 823 377, 98 грн
Представники:
від позивача: Колесник Т.А.
від відповідача: Чаукіна Л.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 у розмірі 5 823 377, 98 грн, з яких: 4 406 929, 87 грн основного боргу, 446 232, 53 грн пені, 148 220, 34 грн 3 % річних та 821 995, 24 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо здійснення оплати за спожиті послуги з теплопостачання.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2023 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 14.08.2023 та витребувано у сторін певні документи.
01.08.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання № 757 від 26.07.2023 (вх. № 14733/23 від 01.08.2023) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.
До Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив вих. № 07/08 від 07.08.2023 (вх. № 15474/23 від 14.08.2023) на позову заяву, у якому він частково заперечує проти задоволення даного позову.
У судовому засіданні 14.08.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та оголошено перерву до 21.09.2023.
22.08.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь № 855 від 17.08.2023 (вх. № 16007/23 від 22.08.2023) на відзив відповідача на позовну заяву.
До Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання № 978 від 21.09.2023 (вх. № 18013/23 від 21.09.2023) про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворою його представника.
У судове засідання 21.09.2023 з`явився представник відповідача, який надав заперечення № 19/09 від 19.09.2023 (вх. № 18130/23 від 21.09.2023) на відповідь на відзив та свої усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2023 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 26.10.2023.
У судовому засіданні 26.10.2023 судом, за клопотанням представників сторін, оголошено перерву до 16.11.2023.
15.11.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання № 14/11 від 14.11.2023 (вх. № 21514/23 від 15.11.2023), у якому він просить суд провадження у справі № 911/1954/23 в частині стягнення основного боргу у розмірі 4 406 929, 87 грн закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та в стягненні пені у розмірі 91 014, 46 грн відмовити.
До Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 1998 від 14.11.2023 (вх. № 21598/23 від 16.11.2023) про зменшення розміру позовних вимог, у якій він, у зв`язку зі сплатою відповідачем частини спірної заборгованості, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 1 051 184, 95 грн основного боргу, 446 232, 53 грн пені, 148 220, 34 грн 3 % річних, 821 995, 24 грн інфляційних втрат, 87 350, 67 грн судового збору, а також закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 355 744, 92 грн.
У судовому засіданні 16.11.2023 судом оголошено перерву до 23.11.2023.
22.11.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення б/н від 22.11.2023 (вх. № 4735/23 від 22.11.2023) на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у яких він просить: провадження у справі № 911/1954/23 в частині стягнення основного боргу у розмірі 3 355 744, 92 грн - закрити; в частині стягнення пені у розмірі 446 232, 53 грн - відмовити повністю; в частині стягнення 3 % річних - зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку; у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Присутній у судовому засіданні 23.11.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви № 1998 від 14.11.2023 (вх. № 21598/23 від 16.11.2023) про зменшення розміру позовних вимог, та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.11.2023 частково заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у його відзиві та письмових запереченнях б/н від 22.11.2023 (вх. № 4735/23 від 22.11.2023) на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Розглянувши заяву позивача № 1998 від 14.11.2023 (вх. № 21598/23 від 16.11.2023) про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає таке.
У статті 46 Господарського процесуального кодексу України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно матеріалів справи заява № 1998 від 14.11.2023 (вх. № 21598/23 від 16.11.2023) про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем до суду після закінчення підготовчого засідання у даній справі (ухвала суду від 21.09.2023), а тому суд не приймає до розгляду вказану заяву.
За таких обставин, судом розглядаються вимоги позивача, що були заявлені ним у прохальній частині позовної заяви.
У судовому засіданні 23.11.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
01.10.2011 між сторонами укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 858, предметом якого є надання відповідачу теплової енергії у вигляді опалення, підігріву води, пари, вентиляції.
Відповідно до п. 1.2 договору позивач постачає відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов`язується прийняти на межі балансової належності з найменшими втратами та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами, затвердженими міськими органами самоврядування.
Відповідно до п. 2.3 договору приймання-передача теплової енергії, поставленої позивачем відповідачу, оформлюється щомісячним актом приймання-передачі теплової енергії. Позивач складає та передає контролером чи надсилає простим листом на адресу відповідача пакет розрахункових документів (акт приймання-передачі теплової енергії, рахунок-фактура щомісячно, акт звірки взаєморозрахунків щоквартально) в двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Відповідач зобов`язаний на протязі 3-х робочих днів після отримання пакету документів підписати, скріпити печаткою та передати на адресу позивача один примірник акту приймання-передачі, акту звірки взаєморозрахунків або письмово надати обґрунтовані заперечення. У разі відсутності письмових заперечень акти вважаються погодженими і підлягають відображенню у бухгалтерському обліку обох сторін.
Згідно з п. 2.4 договору у випадку не повернення або відсутності обґрунтованої відмови у підписанні відповідачем акту приймання-передачі теплової енергії, акту звірки взаєморозрахунків в строк передбачений п. 2.3 даного договору, то дані документи вважаються погодженими і підписаними та є підставою для проведення розрахунків між сторонами.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата здійснюється через установи банків, касу КП БМР «Білоцерківтепломережа». Оплата може здійснюватися як в готівковій формі, так і в безготівковій формі. Допускаються інші форми проведення розрахунків, що не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до п. 6.4 договору оплата за спожиту теплову енергію здійснюється відповідачем в термін до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно з п. 6.5 договору при наявності заборгованості за попередні періоди, проведена відповідачем оплата першочергово зараховується в рахунок погашення боргу, що виник раніше, незалежно від призначення платежу.
Пунктом 6.6 договору передбачено, що за порушення строків оплати спожитої теплової енергії, зазначених в п. 6.4 даного договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню за кожний день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з моменту укладення і діє в частині постачання теплової енергії протягом одного року і вважається щорічно поновленим, якщо за місяць до закінчення його дії не надійде заява однієї із сторін про розірвання договору, але не раніше дати закінчення опалювального періоду, а в частині проведення остаточних розрахунків - до повного здійснення останніх.
На виконання умов договору на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 позивач за період жовтня 2020 року по квітень 2023 року поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 5 249 044, 39 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі робіт/послуг з теплопостачання, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.
Проте, в порушення своїх договірних зобов`язань, відповідач за поставлену позивачем теплову енергію розрахувався лише частково, а саме на суму 842 114, 52 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями та актами заліку взаємної заборгованості, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 4 406 929, 87 грн, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Відповідач, в свою чергу, зокрема, у запереченнях б/н від 22.11.2023 (вх. № 4735/23 від 22.11.2023) погоджується із наявністю заборгованості за основним боргом згідно договору на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011, заперечує щодо стягнення пені та просить зменшити розмір 3 % річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до поданих сторонами доказів, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду було сплачено 10 000 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4 від 08.11.2023 та банківською випискою за 10.11.2023.
При цьому, згідно пояснень сторін із вищевказаної суми (10 000 000, 00 грн) здійснено погашення основного боргу, що заявлений у даній справі, за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011, на суму 3 355 744, 92 грн, у зв`язку з чим залишок основної заборгованості становить 1 051 184, 95 грн, що також підтверджується наявним у матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків від 15.11.2023, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Отже, зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом сплатив 3 355 744, 92 грн заборгованості (основного боргу) за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011, що підтверджується обома сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача 3 355 744, 92 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що постачання позивачем відповідачу теплової енергії документально підтверджене та обґрунтоване, строк оплати за спожиту теплову енергію настав, борг відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення повністю не погашений і не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості (основного боргу) за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 підлягають задоволенню у розмірі 1 051 184, 95 грн.
Крім того, позивач, на підставі п. 6.6 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка за його розрахунком за період з 16.12.2022 по 22.06.2023 складає 446 232, 53 грн.
Відповідач, заперечуючи проти стягнення пені, посилається на неможливість нарахування йому пені у спірних правовідносинах з огляду на приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020.
Так, п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України був введений карантин, який діяв до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено таке:
- житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
- індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- колективний споживач це юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) це індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є, зокрема, послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011, позивач є виконавцем, а відповідач споживачем комунальних послуг, тобто на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та, свою чергу, дія п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за порушення строків оплати спожитої теплової енергії за період з 16.12.2022 по 22.06.2023 є необґрунтованим та суперечить положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 446 232, 53 грн.
Також, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов`язання.
Відповідно до розрахунку позивача 3 % річних з період з 16.11.2020 по 22.06.2023 складають 148 220, 34 грн, а інфляційні втрати з простроченої суми за період з 16.11.2020 по 22.06.2023 складають 821 995, 24 грн.
Відповідач, в свою чергу, просить суд взяти до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зменшити розмір процентів річних.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням визначеного ним періоду, та встановлено, що він є вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.
Щодо застосування до спірних правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає таке.
Слід звернути увагу, що суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, у подібних правовідносинах.
При цьому, подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Як встановлено судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 розглядалася касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 та рішення Господарського суду Вінницької області від 24.09.2018 у справі № 902/417/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до Приватного підприємства «Ольвія» про стягнення 316 141,12 грн заборгованості за договором поставки № АП-02-0110 від 01.06.2017, з яких 124 246, 24 грн - основний борг, 46 297, 00 грн - пеня, 34 710, 49 грн - штраф та 110 887, 30 грн - відсотки річних. Вказаний позов було обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного договору поставки та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар, а підставою оскарження вказаних судових рішень було неправильне, на думку скаржника, застосування судами першої й апеляційної інстанцій приписів ч. 2 ст. 625 та ст. 549 Цивільного кодексу України, внаслідок чого позивач позбавлений права отримати від відповідача плату за користування чужими грошима, передбачену ст. 536 Цивільного кодексу України, а також неправильне тлумачення судами першої і апеляційної інстанцій пункту 5.5 договору поставки, як такого, що передбачає стягнення з відповідача сум, що за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої сторони вже передбачили також в пункті 5.2 договору, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України.
Водночас, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 у розмірі 5 823 377, 98 грн, з яких: 4 406 929, 87 грн основного боргу, 446 232, 53 грн пені (на підставі п. 6.6 договору), 148 220, 34 грн 3 % річних (на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) та 821 995, 24 грн інфляційних втрат (на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України). В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо здійснення оплати за спожиті послуги з теплопостачання.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме, встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості. Водночас, у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних та інфляційні втрати у розмірі, передбаченому законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) 3 % річних. Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 911/1954/23, оскільки обставини у справі № 902/417/18 є відмінними від обставин у справі № 911/1954/23, а тому зроблені у ній висновки не можуть бути застосовані під час розгляду даної справи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 148 220, 34 грн 3 % річних та 821 995, 24 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 021 400, 53 грн, з яких: 1 051 184, 95 грн основного боргу, 148 220, 34 грн 3 % річних та 821 995, 24 грн інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 446 232, 53 грн пені суд відмовляє, а у частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011 у 3 355 744, 92 грн провадження у справі № 911/1954/23 закриває.
Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 та ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням покладення на відповідача судового збору в частині закриття провадження унаслідок задоволення цих вимог після пред`явлення позову.
Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 130, 231, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 911/1954/23 в частині вимог про стягнення з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства» 3 355 744, 92 грн основного боргу за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01.10.2011.
3. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства» (09100, Київська область, місто Біла Церква, бульвар Олександрійський, будинок 94, ідентифікаційний код - 03802958) на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Мережна, будинок 3, ідентифікаційний код - 04654336) 1 051 184 (один мільйон п`ятдесят одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн 95 коп основного боргу, 148 220 (сто сорок вісім тисяч двісті двадцять) грн 34 коп 3 % річних, 821 995 (вісімсот двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 24 коп інфляційних втрат та 80 657 (вісімдесят тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн 18 коп судового збору.
4. В частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства» на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» 446 232, 53 грн пені відмовити.
5.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення підписано: 08.01.2024.
Суддя Т.В. Лутак
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 23.11.2023 |
Оприлюднено | 09.01.2024 |
Номер документу | 116148105 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв |
Господарське
Господарський суд Київської області
Лутак Т.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні