Постанова

від 05.12.2023 по справі 903/178/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/178/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронської Г.О., - головуючої, суддів - Губенко Н.М., Кондратової І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Коваль Я.Ю., Полуніної К.А.,

від відповідача-1: Семерги С.І.,

від відповідача-2: не з`явився,

від третьої особи на стороні відповідачів-1: не з`явився,

від третьої особи на стороні відповідачів-2: не з`явився,

від третьої особи на стороні відповідачів-3: не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючої - Бучинської Г.Б., суддів - Філіпової Т.Л., Василишина А.Р.

від 31.05.2023

та ухвалу Господарського суду Волинської області

в складі судді Слободян О.Г.,

від 09.08.2022

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Пастухова Наталія Володимирівна,

2. Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Курта Наталія Володимирівна,

3. ОСОБА_1 ,

про визнання договорів недійсними та скасування записів.

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" (надалі Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" (надалі -Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп" (надалі - Відповідач-2), у якому просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5226 (надалі - Договір купівлі-продажу-1 );

- скасувати запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167747, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047771, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101 (надалі - Торгово-офісне приміщення);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (офіс площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5225 (надалі - Договір купівлі-продажу-2);

- скасувати запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167533, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047434, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на офіс площею 60 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101 (надалі - Офіс);

- визнати недійсним договір іпотеки від 26.11.2020, укладений між Відповідачем-2 та Поліщук Л.Д. (надалі - Третя особа-3), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885 (надалі - Договір іпотеки);

- скасувати записи, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В., про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392748 (Торгово-офісне приміщення); про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392968 (Офіс); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39392059 (Торгово-офісне приміщення); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39391793 (Офіс).

Позивач також просив стягнути з Відповідачів на його користь понесені витрати на судовий збір та правничу допомогу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- 21 серпня 2020 року Позивач і Відповідач уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. (надалі - Попередній договір);

- відповідно до пункту 1 Попереднього договору його предметом було укладення між Позивачем і Відповідачем-1 основних договорів купівлі-продажу Торгово- офісного приміщення та Офісу (надалі - Основні договори) на умовах, встановлених Попереднім договором, за ціною 5 357 813 грн;

- Основні договори у визначені строки не були укладені з вини Відповідача-1, водночас на виконання умов Попереднього договору Відповідач-1 отримав від Позивача авансовий платіж у розмірі 682 750 грн (25 000 дол. США);

- з метою введення в оману Позивача та уникнення повернення авансового платежу 14 вересня 2020 року Відповідач-1 уклав фраудаторні фіктивні правочини, за якими умисно відчужив Відповідачу-2 за заниженою вартістю (135 300 грн) Торгово-офісне приміщення та Офіс і, як наслідок, зберіг (приховав) це майно від Позивача;

- з метою ускладнення процесу повернення нерухомого майна (Торгово-офісного приміщення та Офісу) у власність Відповідача-1 та подальшої реалізації цього майна в межах виконавчого провадження на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20 про стягнення з Відповідача-1 1 365 500 грн суми подвійного розміру отриманого авансу за Попереднім договором шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, Відповідач-2 передав це майно в іпотеку Третій особі-3 за заниженою вартістю, що не відповідає дійсній ринковій вартості такого майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 21 серпня 2020 року між Позивачем та Відповідачем-1 було укладено Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвічений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В.

4. Предметом договору є укладення в строк, визначений пунктом 2.1 цього договору, договору купівлі-продажу торгово-офісного приміщення, загальною площею 75,3 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5 та договору купівлі-продажу офісу, загальною площею 60,0 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5.

5. Відповідно до пункту 2.1 Попереднього договору сторони домовилися укласти та нотаріально посвідчити Основні договори після належного оформлення Відповідачем-1 усіх необхідних документів для укладення вказаних правочинів, але не пізніше 27 серпня 2020 року за ціною 5 357 813,00 грн, що на день підписання Попереднього договору за курсом Національного банку України складало 196 185,00 дол. США.

6. Сторони погодили, що нотаріальне посвідчення Основних договорів здійснюватиметься приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. (пункт 2.2 Попереднього договору).

7. Згідно з пунктом 2.3 Попереднього договору до укладення цього договору Позивач передав Відповідачу-1 682 750,00 грн, що на день підписання Попереднього договору за курсом Національного банку України складало 25 000 дол. США. Ця сума підлягала заліку в ціну Торгово-офісного приміщення та Офісу, яку Позивач повинен сплатити Відповідачу- 1 при укладенні Основних договорів (пункт 2.4).

8. Пунктом 3.1 Попереднього договору сторони погодили, що Відповідач-1 зобов`язаний:

- надати нотаріусу документ, що підтверджує право власності на Торгово-офісне приміщення та Офіс;

- надати нотаріусу звіт про оцінку нерухомого майна на відчуження нерухомого майна;

- попередити Позивача про всі права третіх осіб щодо нерухомого майна (права наймачів, право застави), а також про наявність інших зобов`язань, що можуть перешкоджати укладенню основних договорів;

- попередити Позивача про відомі недоліки нерухомого майна, що є предметом Попереднього договору;

- укласти Основні договори у день, визначений за усною домовленістю сторін, але не пізніше строку, передбаченого пунктом 2.1 Попереднього договору;

- у разі односторонньої відмови від укладення Основних договорів повернути Позивачу суму подвійного розміру отриманого авансу згідно з пунктом 2.3 Попереднього договору.

9. Попередній договір підписаний директором Позивача Шеремет С.О. та директором Відповідача-1 Присадою Л.А.

10. 26 серпня 2020 року уповноважена особа Позивача директор Шеремет С.О. отримала від представника Відповідача-1 повідомлення про перебування у відпустці приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М.В., яка мала здійснювати нотаріальне посвідчення Основних договорів відповідно до пункту 2.2 Попереднього договору.

11. 27 серпня 2020 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська М.В., у якої сторони погодили посвідчувати Основні договори, була відсутня на робочому місці у зв`язку з перебуванням у відпустці.

12. На підставі викладеного вище для укладення Основних договорів тим же представником запропоновано з`явитися 27 серпня 2020 року до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука С.В.

13. 27 серпня 2020 року директор Позивача Шеремет С.О. прибула до робочого місця приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука Є.В., що підтверджується нотаріальним свідоцтвом від 27.08.2020 №1890 приватного нотаріуса Веремчука Є.В., однак зі сторони Відповідача-1 уповноважений представник не прибув.

14. При підготовці до складання Основних договорів приватний нотаріус Веремчук С.В. встановив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.08.2020 № 221659868 предмет продажу перебуває в іпотеці.

15. Відповідно до реєстраційного номеру обтяження 6040011 від 15.11.2007 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки, посвідченого 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. та зареєстрованого за номером 9098, офіс загальною площею 135,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Перемоги, буд. 5, обтяжений іпотекою на користь ВАТ "Мегабанк".

16. Відповідно до реєстраційного номеру обтяження 6039891 від 15.11.2007 у Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки, посвідченого 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. та зареєстрованого за номером 9098, офіс загальною площею 135,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Перемоги, буд. 5, обтяжений іпотекою на користь Відкритого акціонерного товариства "Мегабанк".

17. Згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду в справі № 161/17434/16-ц попереднім власником нерухомого майна, приміщень, які були предметом Попереднього договору, була фізична особа, якою було проведено реконструкцію спірних офісних приміщень (приміщення офісу, яке передано в іпотеку Публічному акціонерному товариству "Мегабанк") в Офіс загальною площею 60,0 кв.м та Торгово-офісне приміщення загальною площею 75,3 кв.м.

18. У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №161/17434/16-ц зазначено, що реконструйовані спірні офісні приміщення (приміщення офісу № 17- 18 загальною площею 135,3 кв.м), не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки вже є існуючою заставленою нерухомістю за договорами іпотеки, а тому спірні приміщення залишаються іпотечним майном.

19. Приміщення офісу № 17-18 загальною площею 135,3 кв.м, реконструйоване в Офіс загальною площею 60,0 кв.м, та Торгово-офісне приміщення загальною площею 75,3 кв.м, станом на 27 серпня 2020 року (дату, визначену для укладення Основних договорів) було іпотечним майном.

20. 28 грудня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" у справі № 161/17434/16-ц ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області на Торгово-офісне приміщення та Офіс було накладено арешт на це майно з метою забезпечення позову.

21. 15 червня 2020 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області за заявою Відповідача-1 заходи забезпечення позову були скасовані.

22. 24 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Мегабанк" на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2020 року.

23. 25 серпня 2020 року право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на підставі договору факторингу (відступлення права вимоги) було відступлено АТ "Мегабанк" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Фактор".

24. 10 вересня 2020 року до участі у справі № 161/17434/16-ц було залучено Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Фактор" як правонаступника позивача (Акціонерного товариства "Мегабанк").

25. 10 вересня 2020 року за участю представника Відповідача-1 Римарчука А.В. та представника ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Фактор" Петрука І.В. суд прийняв відмову представника позивача ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Фактор" від апеляційної скарги АТ "Мегабанк" та закрив апеляційне провадження. Унаслідок цього 10 вересня 2020 року набрала чинності ухвала від 15.06.2020 року, якою було скасовано арешт, накладений на нежитлові приміщення на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області.

26. За умовами пункту 2.1 Попереднього договору строк його дії встановлено до 27.08.2020.

27. Позивач, надіславши посвідчену нотаріальну заяву на юридичну адресу Відповідача-1, запропонував останньому для підтвердження його дійсних намірів та фактичної готовності укласти Основні договори купівлі-продажу нерухомого майна. Встановивши дату укладення 10 вересня 2020 року, сторони фактично продовжили строк дії Попереднього договору до 30 вересня 2020 року (в порядку пункту 5.1 Попереднього договору).

28. На виконання пункту 5.1 Попереднього договору Позивач надсилав Відповідачу-1 повідомлення про свою готовність до укладення Основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та наголошував, що Відповідач-1 має вжити всіх заходів для забезпечення укладання Основних договорів, зокрема зняти зареєстровані обтяження, заборону на відчуження нерухомого майна від 15.11.2007 № 6040011, іпотеку від 15.11.2007 № 6039891 та інші обтяження.

29. 04 вересня 2020 року Відповідач-1 запропонував Позивачу укласти Основні договори 10 вересня 2020 року о 12:00 год. за місцезнаходженням нотаріуса КухлевськоїТ.В.

30. 10 вересня 2020 року директор Позивача прибув у вказані час і місце, про що свідчить інформаційна довідка № 223428996.

31. Водночас Основні договори не були укладені з огляду на наявність обтяження на нежитлові приміщення, що були предметом Попереднього договору (Торгово- офісне приміщення та Офіс).

32. Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 223512627 обтяження зі спірного нерухомого майна було знято 10 вересня 2020 року о 16:52:49 год.

33. 14 вересня 2020 року Відповідач-1 згідно з договорами купівлі-продажу нерухомого майна відчужив іншій особі - Відповідачу-2 - нежитлові приміщення (Торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м та Офіс площею 60 кв.м), які Позивач мав намір придбати, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.10.2020 № 2300000641, від 28.10.2020 № 230001899, від 28.10.2020 № 229999302.

34. 21 вересня 2020 року директор Позивача звернувся з повідомленням за № 03/09 з проханням до Відповідача-1:

- протягом трьох днів з моменту отримання цього повідомлення укласти між Відповідачем-1 та Позивачем угоду про розірвання Попереднього договору;

- протягом трьох днів з моменту отримання цього повідомлення повернути Позивачу суму подвійного розміру отриманого Відповідачем-1 згідно з пунктом 2.3 Попереднього договору авансу, що становить 1 363 500 грн.

35. У відповідь на повідомлення від 21.09.2020 на адресу Позивача надійшла заява, у якій йдеться, що Відповідач-1 не погоджується з вимогами Позивача щодо розірвання Попереднього договору та повернення коштів, водночас пропонує вирішити усі розбіжності, що виникли між сторонами, шляхом переговорів у місці, в дату та час, узгоджені обома сторонами.

36. Вказані обставини преюдиційно встановлені в справі № 903/770/20 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська М.В., про розірвання Попереднього договору купівлі-продажу та стягнення 1 365 500 грн, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про визнання недійсним пункту 4.1 Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020.

37. У справі № 903/770/20 було встановлено, що порушення умов Попереднього договору відбулося зі сторони ТОВ "Пік нерухомість".

38. 26 листопада 2020 року між Відповідачем-2 (іпотекодавець) та Третьою особою-3 (іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885.

39. Договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця (Відповідача- 2) та вимог Іпотекодержателя (Третьої особи-3), що випливають із договору позики, укладеного 25 листопада 2020 року між іпотекодержателем/позикодавцем та іпотекодавецем/позичальником, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого Відповідач-2 (іпотекодавець) зобов`язаний не пізніше 25 грудня 2020 року повернути іпотекодержателю (Третій особі-3) грошові кошти в сумі 450 000,00 грн (пункт 1.1 Договору іпотеки).

40. Згідно з пунктом 1.2 Договору іпотеки іпотекодавець (Відповідач-2) передає в іпотеку іпотекодержателю (Третій особі-3) на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики нерухоме майно, належне йому на момент підписання Договору іпотеки на праві приватної власності, а саме:

- Торгово-офісне приміщення. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2020. Загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 500 000,00 грн;

- Офіс. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі- продажу від 14.09.2020. Загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 500 000,00 грн.

41. Загальна заставна вартість предметів іпотеки визначається сторонами в сумі 1 000 000,00 грн.

42. Відповідно до пункту 1.5 Договору іпотеки на строк його дії предмети іпотеки залишаються у володінні та користуванні іпотекодавця (Відповідача-2).

43. За домовленістю сторін у день підписання Договору іпотеки нотаріусом, який його посвідчив, накладається заборона відчуження предметів іпотеки (пункт 5.3 Договору іпотеки).

44. Оскільки Відповідач-1 не виконав свої зобов`язання за Попереднім договором та не повернув Позивачу суму отриманого авансу, 16 жовтня 2020 року Позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про розірвання Попереднього договору та стягнення з Відповідача-2 суми подвійного розміру отриманого авансу згідно з пунктом 4.1 Попереднього договору.

45. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20 первісний позов задоволено. Розірвано Попередній договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пік Нерухомість" та Товариством з обмеженою "АРЦТ ПЛЮС ЛТД", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. за реєстровим № 2028. У зустрічному позові відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Пік Нерухомість" умов Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020, тому дійшов висновку, що вимоги позивача (за первісним позовом) про розірвання Попереднього договору та стягнення суми подвійного розміру отриманого авансу за Попереднім договором в розмірі 1 365 500 грн є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

46. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік Нерухомість" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

47. 14 липня 2021 року приватний виконавець Таранко Д.В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20.

48. Відповідно до листа ПАТ "Укргазбанк" від 03.11.2021 № 506/336/2021 та інформаційної довідки від 30.09.2021 № 277424711 у власності Відповідача-1 перебуває квартира № 40 по вул. Соборності, 24 у м. Луцьк, Волинська обл., яка обтяжена іпотекою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

49. Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22 позов задоволено повністю.

50. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 відмовлено у задоволенні заяви представника Позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

51. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 903/178/22 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу-1 (Торгово- офісне приміщення) та в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу-2 (Офіс). Прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним Договору іпотеки скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким провадження закрито. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 про відмову в ухваленні додаткового рішення змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови.

52. Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 касаційну скаргу Позивача задоволено частково. Скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 903/178/22 та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

53. Верховний Суд, зокрема, зазначив:

- суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у матеріалах справи відсутня інформація про звернення виконавцем стягнення на майно Відповідача-1, і суд першої інстанції не досліджував питання наявності іншого належного Відповідачу-1 майна, без урахування встановлених обставин, що Позивач надав докази про наявність у Відповідача-1 такого майна (квартира), зокрема, інформаційну довідку. У власності Відповідача-1 перебуває єдине майно - квартира, на яку неможливо звернути стягнення на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, оскільки вказане майно перебуває під обтяженням;

- суд апеляційної інстанції, вказуючи на відсутність експертної оцінки нерухомого майна станом на день укладення Попереднього договору та станом на день укладення договорів відчуження майна, не спростував доводів Позивача та висновків місцевого господарського суду, що Відповідач-2, як покупець, відповідно до платіжних доручень від 14.09.2020 №1 на суму 60 000 грн та від 14.09.2020 №2 на суму 75 300 грн здійснив оплату нерухомого майна за договорами купівлі-продажу, тоді як вартість нежитлових приміщень згідно з Попереднім договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем-1, встановлена у розмірі 5 357 813 грн. Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 нежитлові приміщення за ціною 135 300 грн, що в рази менша від вартості майна, яка передбачена Попереднім договором, та сплаченого авансу в сумі 682 750 грн за Попереднім договором. Згідно з Договором іпотеки загальна заставна вартість предметів іпотеки склала 1 000 000 грн (по 500 000 грн за кожне приміщення), тоді як іпотека забезпечувала виконання зобов`язань, що випливають з договору позики, лише на 450 000 грн;

- суд апеляційної інстанції не обґрунтував свій висновок про необхідність надання експертної оцінки нерухомого майна у відповідному випадку та не враховав, що саме суд зобов`язаний надати оцінку доказам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення;

- суд апеляційної інстанції не спростував висновки місцевого господарського суду, що Відповідач-1 не вчинив жодних дій щодо виконання обов`язку з погашення заборгованості перед Позивачем, а лише вживалися дії, спрямовані на уникнення від його виконання. Відповідач-1 не намагався повернути Позивачу аванс, отриманий за Попереднім договором, не виконав рішення суду в справі № 903/770/20 добровільно та примусово в межах виконавчого провадження, відкритого 14 липня 2021 року. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що відсутність руху коштів на розрахункових рахунках Відповідача-1 фактично робить неможливим виконання судового рішення;

- та обставина, що відчуження об`єктів нерухомого майна ще до ухвалення та набрання законної сили рішеннями у справі № 903/770/20 та виникнення у Відповідача-1 перед Позивачем кредиторської заборгованості за рішенням суду, не впливає на дослідження обставин наявності або відсутності умислу сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочинів з метою уникнення виконання зобов`язань за відповідним договором, оскільки такий намір (умисел) не обов`язково повинен виникати лише після підтвердження наявності відповідного зобов`язання за рішенням суду. У такому випадку має досліджуватися поведінка боржника, яка повинна відповідати критеріям розумності та добросовісності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані;

- висновки суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 5.1 Попереднього договору станом на 14 вересня 2020 року зобов`язання, встановлені Попереднім договором, були припинені, а відчуження майна Відповідачем-1 після 14 вересня 2020 року не порушувало умови Попереднього договору та приписів чинного законодавства, не спростовують обставини, за рішенням суду було розірвано Попередній договір та стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача суму подвійного розміру отриманого авансу за Попереднім договором у розмірі 1 365 500 грн;

- висновки суду апеляційної інстанції не можна розцінювати як належне дослідження критеріїв для кваліфікації договору як фраудаторного.

54. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 апеляційні скарги Відповідача-1 та Третьої особи-3 на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

55. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні ознаки фраудаторності правочинів.

56. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано так:

(1) Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 об`єкти нерухомого майна за оспорюваними договорами купівлі-продажу ще до звернення Позивача до суду з позовом про стягнення суми подвійного авансу та розірвання договору, до ухвалення та набрання законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 903/770/20.

(2) сама по собі така обставина (щодо наявності чи відсутності провадження у справі) не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки Позивач у справі № 903/770/20 міг попіклуватися про забезпечення позову з метою подальшого виконання рішення суду (клопотання сторони відхилялися судом з підстави їх необґрунтованості);

(3) докази щодо ведення Відповідачем-1 на час укладення спірних правочинів господарської діяльності та наявності грошових коштів на його розрахункових рахунках відсутні, позаяк саме вимога про стягнення грошових коштів (подвійного розміру авансу) була предметом судового розгляду в справі № 903/770/20, і Позивач мав попіклуватися про забезпечення свого позову;

(4) твердження про те, що відчуження Відповідачем-1 спірної нерухомості (Торгово-офісне приміщення та Офіс) відбулося саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не ґрунтується на фактичних обставинах справи в контексті підстав оспорюваних правочинів. Жодні докази наявності у Відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувану в справі, що розглядається, відсутні. Відтак момент укладення правочину в цьому випадку не може вважатися ознакою фраудаторності правочину;

(5) судом на виконання вимог постанови Верховного Суду з`ясовувалося питання щодо неповернення суми авансу після того як правочин купівлі-продажу не відбувся. Згідно з поясненнями представника Відповідача-1 його довіритель на час укладення договору з Відповідачем-2 не вважав себе винним у неукладенні Основних договорів, стверджуючи, що у Позивача було достатньо часу з 10 липня 2021 року (день зняття арешту) по 14 липня 2021 року з`явитися до нотаріуса для укладення договору, а відтак за умовами пункту 4.2 Попереднього договору Відповідач-1 не мав обов`язку повернути отримані за ним кошти. Лише з набранням судовим рішенням у справі № 903/770/20 законної сили у Відповідача-1 виник обов`язок щодо повернення коштів Позивачу;

(6) висновок суду першої інстанції про те, що приватний виконавець не може звернути стягнення на належне Відповідачу-1 інше майно (квартира №40 по вул. Соборності, 24, у м. Луцьк, Волинська обл.), оскільки воно перебуває в іпотеці, є передчасним. Позивач не надав доказів неможливості звернення стягнення на іпотечне майно в порядку, визначеному статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження", шляхом звернення стягнення на заставлене та іпотечне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями. Суд першої інстанції залишив поза увагою та не досліджував питання наявності іншого майна, належного Відповідачу-1, на яке може бути звернено стягнення на виконання рішення суду у справі № 903/770/20, відповідні відомості відсутні у матеріалах справи;

(7) Позивач не надав жодного доказу пов`язаності відповідачів. У судовому засіданні 31 травня 2023 року представник Позивача на запитання головуючого судді щодо пов`язаності цих юридичних осіб не надав жодних пояснень. Представники Позивача доводили лише пов`язаність Відповідача-2 із ТОВ "Фінансова компанія "Кредит Фактор", однак ця юридична особа не є стороною оспорюваних договорів;

(8) у матеріалах справи відсутня інформація щодо реальної ринкової вартості нежитлових приміщень на час укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлових приміщень). Не можна вважати визначальною вартість нерухомого майна, зазначену у Попередньому договорі, оскільки відсутність наміру укладення Основних договорів також може бути пов`язана із зазначенням недійсної вартості такого майна. Наявність обтяжень на спірному нерухомому майні може свідчити про відмінність ціни спірних приміщень у попередньому договорі та договорах, які оскаржуються. Сторони не надали експертних висновків, якими встановлено ринкову вартість майна, і учасники справи не ініціювали призначення експертизи судом щодо встановлення дійсної ринкової вартості об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) за спірними договорами;

(9) дії Позивача не були спрямовані на придбання нерухомого майна, тому не було підстав та обов`язку у Відповідача-1 інформувати Позивача про намір вчинити дії з цим майном;

(10) незалучення Третьої особи-3 як відповідача у справі є самостійною підставою для відмови у вимозі про визнання Договору іпотеки недійсним. Визнання недійсними оспорюваних правочинів купівлі-продажу нерухомого майна як фраудаторних не призведе до захисту прав Позивача, оскільки пріоритет має саме іпотека.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Виклад позиції інших учасників справи.

57. 03 липня 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного суду від 31.05.2023, у якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22; скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 про відмову в ухваленні додаткового рішення.

58. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

шодо ознак фраудаторного правочину

(1) постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 по справі № 6-605цс6 (вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Предмет правочину має перебувати у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

(2) постанова Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17; від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину);

(3) постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18 (в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані);

(4) постанова Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) (позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України;

(5) постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц (не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Суд зазначив критерії для кваліфікації фраудаторного правочину, які є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18);

щодо юрисдикції господарських судів

(6) постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2022 у справі № 904/2530/18 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи);

щодо преюдиції

(7) постанова Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19 (факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ);

(8) постанова Верховного Суду від 15.10.2019 по справі №813/8801/14 (норма ч. 4 ст. 75 КАС визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин);

(9) постанова Верховного Суду від 19.12.2019 по справі №520/11429/17 (преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень);

(10) постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, постанова Верховного Суду від 15.10.2019 по справі №908/1090/18 (суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами);

(11) постанова Верховного Суду від 17.12.2019 по справі №641/1793/17 (у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів);

(12) постанова Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №320/4938/17 (преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення);

(13) постанова Верховного Суду від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, постанова Верховного Суду від 08.07.2019 по справі №908/156/18 (преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом).

59. Аргументи касаційної скарги переважно дублюють доводи, наведені в позові, а також мотиви, якими керувалися суд першої інстанції та Верховний Суд, ухвалюючи судові рішення в цій справі № 903/178/22. Скаржник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів фраудаторними суперечать встановленим обставинам та фактам щодо продажу нерухомого майна, що було предметом Попереднього договору, іншій особі за заниженою ціною, не повернення авансу добровільно та невиконання рішення суду, відсутність іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, що підтверджує недобросовісність та нерозумність дій Відповідача 1. Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 75 ГПК України, оскільки не врахував наявність низки преюдиційних фактів та доказів у справах № 903/770/20 та № 903/178/23.

60. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

61. У відзиві стверджується, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22 є законною, обґрунтованою та ухвалена з урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у цій справі.

62. Третя особа-3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

63. У відзиві, зокрема, стверджується, що посилання Скаржника на висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спорів про визнання недійним договорів іпотеки є нерелевантними. Крім того, в цій справі (№ 903/178/22) Третя особа-3 мала бути залучена до участі в справі як відповідач, а не третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.

64. 23 жовтня 2023 року Скаржник подав до Верховного Суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Заперечення на вказану заяву від учасників справи не надходили.

65. 17 листопада 2023 року Скаржник подав додаткові пояснення, у яких, зокрема, наголосив на неврахуванні судом апеляційної інстанції під час нового розгляду висновків, зроблених Верховним Судом у постанові від 07.03.2023 у цій справі (№ 903/178/22).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

66. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

67. З урахуванням цієї норми перегляд судових рішень здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема, з підстав неврахування висновків Верховного Суду.

68. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).

69. За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

70. Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення з точки зору їх законності та обґрунтованості, а суд касаційної інстанції - з точки зору правильності застосування норм матеріального і процесуального права після перегляду справи в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції має право перевіряти обставини справи та приймати нові докази, якщо вони з поважних причин не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

71. Скаржник у касаційній скарзі не визначав таку підставу касаційного оскарження як порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, частина третя статті 310 ГПК України), тому Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, не беруться до уваги, оскільки це не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

72. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

73. Однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30.06.2020 у справі №333/6816/17 (пункт 10.3)). Такі саме роз`яснення та рекомендації наведені у Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017.

74. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (пункт 9.27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

75. Тому за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Верховного Суду.

76. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143)).

77. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).

78. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

79. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).

80. В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення (пункти 47, 48, 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11), що стосувалась визначення частки майна боржника (фізичної особи) у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (спільна сумісна власність подружжя).

81. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у спорі, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків).

82. У спорі про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, що розглядалась в межах справи про банкрутства боржника (юридичної особи), Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки шодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі (постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21):

- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5);

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26);

- У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27);

- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34);

- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36);

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155);

- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39);

- укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (пункти 10.39, 10.42);

- КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України);

- законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства).

83. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

84. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

85. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, зокрема: що на момент укладення Попереднього договору спірне майно було в іпотеці (під арештом), що означає, що Позивач при всій обачності мав можливість знати ці обставини і діяти відповідно; Відповідач -2, який уклав договори купівлі-продажу, був правонаступником кредитора (іпотекодержателем майна) Відповідача-1; арешт з майна знятий 10 вересня 2020 року внаслідок реалізації Відповідачем -2 права на відмову від апеляційної скарги у справі № 161/17434/16-ц; оспорювані договори укладені до звернення ТОВ "АРТЦ Плюс" до суду з позовом про стягнення суми подвійного авансу та розірвання договору, до ухвалення та набрання законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2021 року у справі №903/770/20; обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для визнання договорів недійсними, оскільки не доведено, що вони були укладені з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення Позивача за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

86. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що обставина невиконання рішення суду про стягнення боргу на користь Позивача і вартість майна за оспорюваними договорами у конкретних обставинах справи не є достатніми для кваліфікації їх як фраудаторні та визнання недійсними, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору мають перевірятися у сукупності (постанова Верховного Суду від від 02 травня 2023 у справі 904/648/22), і зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Зокрема, законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений правом на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства), зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

87. Доводи скаржника у касаційній скарзі про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс6, Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17; від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17; від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18; від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, є необґрунтованими. У зазначених постановах Верховного Суду сформульовані висновки про застосування статей 3, 16, 234 ЦК України з урахуванням встановлених конкретних обставин, суб`єктного складу сторін. Зокрема:

- у справі № 299/396/17 (боржник (дарувальник) відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина (фізичної особи) після виникнення у нього зобов`язання із поверненням суми позики);

- у справі № 405/1820/17 (боржник (дарувальник) відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері (фізичної особи) після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, чим порушив майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржник);

- у справі № 646/3972/16-ц (визнано недійним договір дарування частини 1/6 частини квартири, оскільки вказаний правочин було вчинено відповідачами після ухвалення рішення, яким припинено право власності на 1/6 частину спірної квартири);

- у справі № 922/1903/18 (спір про визнання недійним договору про заміну боржника у зобов`язані, що розглядався у межах справи про банкрутство);

- у справі № 182/2214/16-ц (спір виник щодо визнання недійсними договору дарування нерухомого майна та купівлі-продажу нерухомого майна з тих підстав, що такі правочини укладені в період дії заборони на відчуження нерухомого майна. Суд касаційної інстанцій дійшов висновку про те, що суди помилково вважали, що належним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом до добросовісного набувача із віндикаційним позовом, оскільки позивач не є власником спірного майна).

88. Отже, у справах, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, установлено інші фактичні обставини. З цих підстав, Верховний Суд відхиляє аргументи Скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без врахування висновків, що викладені у вказаних вище постановах.

89. Щодо посилання Скаржника на неврахування висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2022 у справі № 904/2530/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи), то в цій частині касаційна скарга є очевидно необґрунтованою та безпідставною, оскільки суд апеляційної інстанції не закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а розглянув спір по суті позовних вимог і відмовив в позов повністю.

90. Висновок суду апеляційної інстанції щодо належного складу відповідачів у спорі про недійсність договору відповідає усталеній судові практиці. Зокрема, у постанові від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору всі сторони правочину мають залучатися як відповідачі, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.

91. Такий висновок був зроблений і в постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі №925/440/18, що аргументовано врахувано суд апеляційної інстанції. На позивача покладено обов`язок визначити відповідача / відповідачів у справі. Залучення відповідача / співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача / співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача / співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

92. Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм статті 75 ГПК України та не врахуванням правових висновків Верховного Суду щодо преюдиціального значення обставинам, встановленим судовими рішеннями в інших правах, колегія суддів вважає необхідним вказати таке.

93. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

94. Преюдиційними є ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

95. Касаційна скарга не містить обґрунтування, які саме преюдиційні обставини не були враховані, що має істотне значення для правильного вирішення спору у справі. Фактично в цій частині аргументи зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлені обставин, що були відхилені судом апеляційної інстанції.

96. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

97. Суд апеляційної інстанції брав до уваги встановлені обставини у справі № 903/770/20 щодо розірвання Попереднього договору та стягнення боргу, а також на виконання вказівок, що викладені у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 903/178/22, що переглядається, встановив фактичні обставини справи, навів мотиви своїх висновків по суті спору.

98. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини (частина друга статті 300 ГПК України), і постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи (частина друга статті 316 ГПК України), тому Скаржник взагалі не може посилатися на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини четвертої статті 75 ГПК України з тих підстав, що не врахував встановлені обставини у постанові касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

100. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

101. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі вимог та доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування постанови від 31.05.2023 року, тому касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції- без змін.

102. Щодо ухвали Господарського суду Волинської області про відмову в ухваленні додаткового рішення від 09.08.2022, залишеної без змін постановою Північно- західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22, то Верховний Суд виходить з того, що за змістом частини першої статті 304 ГПК ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

103. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

104. ГПК України не передбачено можливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення та прийнятої за результатами її апеляційного перегляду постанови апеляційного суду, оскільки така ухвала суду першої інстанції (пункт 19 частини першої статті 255 ГПК України) не визначена як судове рішення, що підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції згідно з пунктом 2 частини першої статті 287 та частиною першою статті 304 ГПК України (ухвали Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 925/188/18; від 05.08.2020 у справі № 904/3085/19; від 26.02.2019 у справі № 44/664-б)

105. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

106. Верховний Суд при вирішенні питання про відкриття касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції по суті спору помилково не вирішив питання щодо можливості подання ухвали Господарського суду Волинської області про відмову в ухваленні додаткового рішення від 09.08.2022, залишеної без змін постановою Північно- західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22, тому в цій частині касаційне провадження слід закрити.

Розподіл судових витрат

107. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, понесені Скаржником судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження в частині оскарження ухвали Господарського суду Волинської області про відмову в ухваленні додаткового рішення від 09.08.2022, залишеної без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22, - закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанова оформлена суддею Кондратовою І.Д.