Окрема думка

від 05.12.2023 по справі 903/178/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/178/22

Судді Верховного Суду Вронської Г.О.

у справі № 903/178/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " АРЦТ ПЛЮС ЛТД "

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп ",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Пастухова Наталія Володимирівна ,

2. Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Курта Наталія Володимирівна ,

3. ОСОБА_4 ,

про визнання договорів недійсними та скасування записів,

1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю " АРЦТ ПЛЮС ЛТД " (надалі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" (надалі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп " (надалі - Відповідач-2), у якому просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5226 (надалі - Договір купівлі-продажу-1);

- скасувати запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167747, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047771, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101 (надалі - Торгово-офісне приміщення);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (офіс площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5225 (надалі - Договір купівлі-продажу-2);

- скасувати запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167533, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047434, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на офіс площею 60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101 (надалі - Офіс);

- визнати недійсним договір іпотеки від 26.11.2020, укладений між Відповідачем-2 та ОСОБА_4 (надалі - Третя особа-3), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885 (надалі - Договір іпотеки);

- скасувати записи, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В. , про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392748 (Торгово-офісне приміщення); про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392968 (Офіс); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39392059 (Торгово-офісне приміщення); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39391793 (Офіс).

Позивач також просив стягнути з Відповідачів на його користь понесені витрати на судовий збір та правничу допомогу.

2. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що:

- 21 серпня 2020 року між Позивачем і Відповідачем-1 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. (надалі - Попередній договір);

- відповідно до пункту 1 Попереднього договору його предметом було укладення між Позивачем і Відповідачем-1 основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Основні договори) на умовах, встановлених Попереднім договором, за ціною 5 357 813 грн;

- Основні договори у визначені строки не були укладені з вини Відповідача-1, водночас на виконання умов Попереднього договору Відповідач-1 отримав від Позивача авансовий платіж у розмірі 682 750 грн (25 000 дол. США);

- з метою введення в оману Позивача та уникнення повернення авансового платежу 14 вересня 2020 року Відповідач-1 уклав фраудаторні фіктивні правочини, за якими умисно відчужив Відповідачу-2 за заниженою вартістю (135 300 грн) нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс) і, як наслідок, зберіг (приховав) це майно від Позивача;

- з метою ускладнення процесу повернення нерухомого майна (Торгово-офісного приміщення та Офісу) у власність Відповідача-1 та подальшої реалізації цього майна в межах виконавчого провадження Відповідач-2 передав це майно в іпотеку Третій особі-3 за заниженою вартістю, що не відповідає дійсній ринковій вартості такого майна.

3. Справа № 903/178/22 розглядалася господарськими судами неодноразово.

4. Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22 позов задоволено повністю:

- визнано недійсним Договір купівлі-продажу-1;

- скасовано запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167747, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047771, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на Торгово-офісне приміщення;

- визнано недійсним Договір купівлі-продажу-2;

- скасовано запис про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167533, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047434, відповідно до якого за Відповідачем-2 зареєстровано право власності на Офіс;

- визнано недійсним Договір іпотеки;

- скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В. про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392748 (Торгово-офісне приміщення); про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392968 (Офіс); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39392059 (Торгово-офісне приміщення); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39391793 (Офіс).

5. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 відмовлено у задоволенні заяви представника Позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 903/178/22 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу-1 (Торгово-офісне приміщення) та в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу-2 (Офіс). Прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним Договору іпотеки скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким провадження закрито. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 про відмову в ухваленні додаткового рішення змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови.

7. Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 касаційну скаргу Позивача задоволено частково. Скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 903/178/22 та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. У постанові від 07.03.2023 Верховний Суд, зокрема, зазначив:

- дійшовши висновку, що інформація про звернення виконавцем стягнення на майно Відповідача-1 у матеріалах справи відсутня та що судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності іншого належного Відповідачу-1 майна, суд апеляційної інстанції не врахував висновків місцевого господарського суду про те, що Позивачем надано до суду докази про наявність у Відповідача-1 такого майна (квартира), зокрема інформаційну довідку. Як встановлено місцевим господарським судом, у власності Відповідача-1 перебуває єдине майно - квартира, на яку неможливо звернути стягнення на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, ухваленого на користь позивача, оскільки вказане майно перебуває під обтяженням;

- вказуючи на відсутність експертної оцінки нерухомого майна станом на день укладення Попереднього договору та станом на день укладення договорів відчуження майна (Договору купівлі-продажу-1 та Договору купівлі-продажу-2), апеляційний суд не спростував доводів Позивача та висновків місцевого господарського суду, що Відповідач-2, як покупець, відповідно до платіжних доручень від 14.09.2020 № 1 на суму 60 000 грн та від 14.09.2020 № 2 на суму 75 300 грн здійснив оплату нерухомого майна за договорами купівлі-продажу, тоді як вартість нежитлових приміщень згідно з Попереднім договором, укладеного між Позивачем та Відповідачем-1, встановлена у розмірі 5 357 813 грн. Водночас Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 нежитлові приміщення за ціною 135 300 грн, що в рази менша від вартості майна, яка передбачена Попереднім договором, та сплаченого авансу в сумі 682 750 грн за Попереднім договором. Згідно з Договором іпотеки загальна заставна вартість предметів іпотеки склала 1 000 000 грн (по 500 000 грн за кожне приміщення), тоді як іпотека забезпечувала виконання зобов`язань, що випливають з договору позики, лише на 450 000 грн);

- апеляційним господарським судом не наведено законодавчо обґрунтованого висновку про необхідність експертної оцінки нерухомого майна у відповідному випадку та не враховано, що саме суд зобов`язаний надати оцінку доказам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення;

- апеляційним судом не спростовано висновків місцевого господарського суду, що Відповідачем-1 не було вчинено жодних дій щодо виконання обов`язку з погашення заборгованості перед Позивачем, а лише вживалися дії, спрямовані на уникнення від його виконання. Відповідач-1 не намагався повернути Позивачу аванс, отриманий за Попереднім договором, не виконав рішення суду в справі № 903/770/20 як у добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 66094320, відкритого 14 липня 2021 року. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що відсутність руху коштів на розрахункових рахунках Відповідача-1 фактично робить неможливим виконання судового рішення;

- та обставина, що Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 об`єкти нерухомого майна за спірними договорами купівлі-продажу (Договір купівлі-продажу-1 та Договір купівлі-продажу-2) ще до ухвалення та набрання законної сили рішеннями у справі № 903/770/20 та виникнення у Відповідача-1 перед Позивачем кредиторської заборгованості за рішенням суду, не впливає на дослідження обставин наявності або відсутності умислу сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочинів з метою уникнення виконання зобов`язань за відповідним договором, оскільки такий намір (умисел) не обов`язково повинен виникати лише після підтвердження наявності відповідного зобов`язання за рішенням суду. В цьому випадку має досліджуватися поведінка боржника, яка, у свою чергу, повинна відповідати критеріям розумності та добросовісності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані;

- щодо посилань суду апеляційної інстанції на те, що згідно з пунктом 5.1 Попереднього договору станом на 14 вересня 2020 року зобов`язання, встановлені Попереднім договором, були припинені, а відчуження майна Відповідачем-1 після 14 вересня 2020 року не порушувало умови Попереднього договору та приписів чинного законодавства, то вони не спростовують ті обставини, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 903/770/20, було розірвано Попередній договір та стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача суму подвійного розміру отриманого авансу за Попереднім договором у розмірі 1 365 500 грн;

- суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінку доводам Позивача та не спростував висновки місцевого господарського суду про те, що Відповідач-1 не намагався повернути Позивачу аванс, отриманий за Попереднім договором, не виконав рішення суду у справі № 903/770/20 як у добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення у зазначеній справі.

Таким чином, вказані передчасні висновки суду апеляційної інстанції не можна розцінювати як належне дослідження критеріїв для кваліфікації договору як фраудаторного.

9. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 апеляційні скарги Відповідача-1 та Третьої особи-3 на рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 об`єкти нерухомого майна за спірними договорами купівлі-продажу (Договір купівлі-продажу-1 та Договір купівлі-продажу-2) ще до звернення Позивача до суду з позовом про стягнення суми подвійного авансу та розірвання договору, до ухвалення та набрання законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021, залишеним без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 903/770/20. Сама по собі ця обставина (щодо наявності чи відсутності провадження у справі) не свідчить про фраудаторність вчинених правочинів, оскільки Позивач у справі № 903/770/20 міг попіклуватися про забезпечення позову з метою подальшого виконання рішення суду (клопотання сторони відхилялися судом з підстави їх необґрунтованості);

- докази щодо ведення Відповідачем-1 на час укладення спірних правочинів господарської діяльності та наявності грошових коштів на його розрахункових рахунках відсутні, позаяк саме вимога про стягнення грошових коштів (подвійного розміру авансу) була предметом судового розгляду в справі № 903/770/20, і Позивач мав попіклуватися про забезпечення свого позову;

- твердження про те, що відчуження Відповідачем-1 спірного нерухомого майна (Торгово-офісне приміщення та Офіс) відбулося саме з метою невиконання майбутнього судового рішення, не ґрунтується на фактичних обставинах справи в контексті підстав оспорюваних правочинів. Жодні докази наявності у Відповідача-1 мети ухилитися від виконання майбутнього судового рішення і завдати цим шкоди майбутньому стягувачу в справі, що розглядається, відсутні. Відтак момент укладення правочину в цьому випадку не може вважатися ознакою фраудаторності правочину;

- судом на виконання вимог постанови Верховного Суду з`ясовувалося питання щодо неповернення суми авансу після того як правочин купівлі-продажу не відбувся. Згідно з поясненнями представника Відповідача-1 його довіритель на час укладення договору з Відповідачем-2 не вважав себе винним у неукладенні Основних договорів, стверджуючи, що у Позивача було достатньо часу з 10 липня 2021 року (день зняття арешту) по 14 липня 2021 року з`явитися до нотаріуса для укладення договору, а відтак за умовами пункту 4.2 Попереднього договору Відповідач-1 не мав обов`язку повернути отримані за ним кошти. Лише з набранням судовим рішенням у справі № 903/770/20 законної сили у Відповідача-1 виник обов`язок щодо повернення коштів Позивачу;

- висновок суду першої інстанції про те, що на належне Відповідачу-1 майно (квартира АДРЕСА_2 ) приватний виконавець не може звернути стягнення, оскільки воно перебуває в іпотеці, є передчасним. Позивачем не надано доказів неможливості звернення стягнення на іпотечне майно в порядку, визначеному статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження", шляхом звернення стягнення на заставлене та іпотечне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями. Судом першої інстанції залишено поза увагою та не досліджувалося питання наявності іншого майна, належного Відповідачу-1, на яке може бути звернено стягнення на виконання рішення суду у справі № 903/770/20, та відповідні відомості про яке також відсутні у матеріалах справи;

- Позивачем не надано жодного доказу пов`язаності Відповідача-1 з Відповідачем-2. Крім того, у судовому засіданні 31 травня 2023 року на запитання головуючого судді щодо пов`язаності цих юридичних осіб представниками Позивача не надано жодних пояснень. Представниками Позивача доводилася лише пов`язаність Відповідача-2 із Товариством з обмеженою відповідальністю " Фінансова компанія "Кредит Фактор ", однак ця юридична особа не є стороною оспорюваних договорів;

- колегія суддів не може вважати визначальною вартість нерухомого майна, зазначену у Попередньому договорі, оскільки відсутність наміру укладення Основних договорів також може бути пов`язана із зазначенням недійсної вартості такого майна. Крім того, саме наявність обтяжень на спірному нерухомому майні може свідчити про відмінність ціни спірних приміщень у попередньому договорі та договорах, які оскаржуються. Сторонами не надано експертних висновків, якими встановлено ринкову вартість майна, і учасники справи не ініціювали призначення експертизи судом щодо встановлення дійсної ринкової вартості об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) за спірними договорами, а тому колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутня інформація щодо реальної ринкової вартості нежитлових приміщень на час укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлових приміщень);

- дії Позивача не були спрямовані на придбання нерухомого майна, тому не було підстав та обов`язку у Відповідача-1 інформувати Позивача про намір вчинити дії з цим майном;

- незалучення Третьої особи-3 як відповідача у справі є самостійною підставою для відмови у вимозі про визнання Договору іпотеки недійсним. Визнання недійсними оспорюваних правочинів купівлі-продажу нерухомого майна як фраудаторних не призведе до захисту прав Позивача, оскільки пріоритет має саме іпотека.

11. 03 липня 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного суду від 31.05.2023, у якій просив скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22; скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі № 903/178/22 про відмову в ухваленні додаткового рішення.

12. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник стверджував, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 228 і 234 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 25.06.2016 у справі № 6-605 цс16, від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, у постановах Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14 та у постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17.

13. Аргументи касаційної скарги переважно дублювали доводи, наведені в позові, а також мотиви, якими керувалися суд першої інстанції та Верховний Суд, ухвалюючи судові рішення в цій справі (№ 903/178/22).

14. Разом із тим касаційну скаргу було обґрунтовано наступним:

- суд апеляційної інстанції не застосував висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, на які посилався Скаржник та звертав увагу Верховний Суд у постанові від 07.03.2023 у цій справі (№ 903/178/22);

- суд апеляційної інстанції надав хибну оцінку доказам та не взяв до уваги рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, що набрало законної сили, та встановлені у ньому обставини;

- суд апеляційної інстанції проігнорував належні й допустимі докази, обґрунтування та пояснення, яких достатньо у матеріалах справи. В основу судового рішення покладені лише пояснення представника Відповідача-1, який не надав до суду жодного доказу щодо: підстав неповідомлення Скаржника про наявність обтяження на нежитлових приміщеннях; поважності причин таємного укладення спірних договорів купівлі-продажу та неповідомлення Скаржника щодо такого продажу; неповернення Скаржнику будь-якої наявної у Відповідача-1 суми заборгованості за рішенням суду, що набрало законної сили, вжиття щонайменших заходів, спрямованих на таке повернення; економічного обґрунтування відчуження нежитлових приміщень на користь Відповідача-2 за очевидно невигідною ціною.

15. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

16. У відзиві Відповідача-1 стверджувалося, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22 є законною, обґрунтованою та ухвалена з урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у цій справі.

17. Третя особа-3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

18. У відзиві Третьої особи-3, зокрема, стверджувалося, що посилання Скаржника на висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спорів про визнання недійним договорів іпотеки є нерелевантними. Крім того, в цій справі (№ 903/178/22) Третя особа-3 мала бути залучена до участі в справі як відповідач, а не третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.

19. 23 жовтня 2023 року Скаржник подав до Верховного Суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Заперечення на вказану заяву від учасників справи не надходили.

20. 17 листопада 2023 року Скаржник подав додаткові пояснення, у яких, зокрема, наголосив на неврахуванні судом апеляційної інстанції під час нового розгляду висновків, зроблених Верховним Судом у постанові від 07.03.2023 у цій справі (№ 903/178/22).

21. Постановою Верховного Суду від 05.12.2023 касаційне провадження в частині оскарження ухвали Господарського суду Волинської області про відмову в ухваленні додаткового рішення від 09.08.2022, залишеної без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22, закрито. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22 - залишено без змін.

22. Я частково не погоджуюся з висновками Верховного Суду за результатами розгляду цієї справи з наступних підстав.

23. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24. За змістом статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

25. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

26. Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

27. Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

28. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

29. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

30. У цій справі суди встановили, що за Попереднім договором Скаржник та Відповідач-1 зобов`язалися укласти Основні договори, які за змістом є договорами купівлі-продажу. Відповідач-1 зобов`язувався передати у власність Скаржнику нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс), а Скаржник зобов`язувався сплатити Відповідачу-1 5 357 813 грн. При цьому на виконання умов Попереднього договору Відповідач-1 отримав від Скаржника авансовий платіж у розмірі 682 750 грн (25 000 дол. США).

31. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

32. Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

33. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

34. Як було встановлено рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, що набрало законної сили, порушення умов Попереднього договору відбулося зі сторони Відповідача-1.

35. Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20 розірвано Попередній договір та стягнуто з Відповідача-1 на користь Скаржника суму подвійного розміру отриманого авансу за Попереднім договором у розмірі 1 365 500,00 грн.

36. Суд першої інстанції встановив, що Відповідач-1 не виконав рішення суду в справі № 903/770/20 як у добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 66094320.

За змістом частини четвертої статті 75 ГПК України вказана обставина не доказується при розгляді цієї справи (№ 903/178/22), оскільки є преюдиційною.

37. Разом із тим у постанові від 05.12.2023 у цій справі (№ 903/178/22) Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга не містить обґрунтування, які саме преюдиційні обставини не були враховані, що має істотне значення для правильного вирішення спору у справі; фактично у цій частині аргументи зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлені обставин, що були відхилені судом апеляційної інстанції.

38. На мою думку, наведені висновки Верховного Суду є необґрунтованими. Суд першої інстанції встановив, які обставини є преюдиційними та урахував їх у ході розгляду справи. У касаційній скарзі також зазначалося, що Відповідач-1 не виконав рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 у справі № 903/770/20 та не повернув Скаржнику авансовий внесок.

39. Скаржник стверджував, що з метою уникнення повернення авансового платежу 14 вересня 2020 року Відповідач-1 уклав фраудаторні фіктивні правочини, за якими відчужив Відповідачу-2 за заниженою вартістю (135 300 грн) нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс), і, як наслідок, зберіг (приховав) це майно від Скаржника.

Крім того, з метою ускладнення процесу повернення нерухомого майна у власність Відповідача-1 та подальшої реалізації цього майна в межах виконавчого провадження шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, Відповідач-2 передав нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс) в іпотеку Третій особі-3 за заниженою вартістю, що не відповідає дійсній ринковій вартості такого майна.

40. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

41. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

42. Так, зокрема, відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

43. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

44. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку вимагає визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач-1 є власником квартири АДРЕСА_2 , яка, однак, обтяжена іпотекою (іпотекодержатель - Публічне акціонерне товариство " Укргазбанк ").

Наявність іншого майна у власності Відповідача-1 не встановлено.

46. Оскільки Скаржник мав право на задоволення своєї грошової вимоги, зокрема за рахунок майна Відповідача-1, вважаю, що Скаржник був правомірно та обґрунтовано зацікавлений у поверненні нерухомого майна (Торгово-офісного приміщення та Офісу) у власність Відповідача-1 (з метою звернення стягнення на нерухоме майно).

47. У пунктах 10.5, 10.26-10.32 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на наступне.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

48. Формулювання "зловживання правом" передбачає певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, усупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:

- особа (особи) "використовувала / використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- ураховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (пункти 76.3, 76.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

49. Верховний Суд неодноразово зазначав, що критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила також є винятки, зокрема якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 14.06.2023 у справі № 910/8044/22).

50. У цій справі (№ 903/178/22) суд апеляційної інстанції встановив, що сторони фактично продовжили строк дії Попереднього договору до 30 вересня 2020 року (в порядку пункту 5.1 Попереднього договору).

51. Разом із тим 14 вересня 2020 року (тобто протягом дії Попереднього договору) Відповідач-1 відчужив нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м та Офіс площею 60 кв.м), яке мав намір придбати Скаржник, іншій особі - Відповідачу-2. Вказане підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.10.2020 № 2300000641, від 28.10.2020 № 230001899, від 28.10.2020 № 229999302.

52. Таким чином, відчуження нерухомого майна (Торгово-офісного приміщення та Офісу) Відповідачу-2 відбулося в період, коли Відповідач-1 був зобов`язаний укласти Основні договори купівлі-продажу зі Скаржником. Унаслідок дій Відповідача-1 нерухоме майно вибуло з його власності, що також призвело до порушення умов Попереднього договору (невиконання зобов`язання за ним).

53. Водночас вказане не було належним чином враховано Верховним Судом, що, зокрема, призвело до хибного, на мою думку, висновку про відсутність підстав для кваліфікації оспорюваних правочинів як фраудаторних сукупно з іншими фактичними обставинами справи.

54. Суд першої інстанції також слушно звернув увагу, що на час розгляду справи Відповідач-1 не намагався повернути Скаржнику аванс, отриманий за Попереднім договором, не виконав рішення суду в справі № 903/770/20 як у добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 66094320. Крім того, відсутність руху коштів на розрахункових рахунках Відповідача-1 фактично унеможливила виконання судового рішення. Відповідач-1 уникав виконання своїх зобов`язань перед Скаржником у повному обсязі та не здійснював жодних спроб їх виконати, навіть частково.

55. У цій справі Верховний Суд, направляючи справу № 903/178/22 на новий розгляд, звернув увагу, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків місцевого господарського суду про те, що у власності Відповідача-1 перебуває єдине майно - квартира, на яку неможливо звернути стягнення огляду на наявність обтяження.

56. Відповідно до частини п`ятої статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

57. За результатами нового розгляду суд апеляційної інстанції зауважив, що належним доказом відсутності іншого майна, за рахунок якого боржник може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, є постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання через відсутність майна та коштів у боржника. Скаржник не надав доказів неможливості звернення стягнення на іпотечне майно в порядку, визначеному статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження". Судом першої інстанції залишилося поза увагою та не досліджувалося питання наявності іншого майна, належного Відповідачу-1, на яке може бути звернено стягнення на виконання рішення суду в справі № 903/770/20 та відповідні відомості про яке також відсутні у матеріалах справи.

58. На мою думку, наведене вище мотивування суду апеляційної інстанції (пункт 57 окремої думки) є необґрунтованим з огляду на наступне.

59. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

60. За змістом статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

61. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 ГПК України).

62. Обставини, наведені в пункті 57 цієї окремої думки, могли бути підтверджені не лише (виключно) постановою державного виконавця, а й іншими належними, допустимими та достовірними доказами.

63. У постанові Верховного Суду від 22.05.2023 у справі № 936/721/21, на яку послався суд апеляційної інстанції, відсутній висновок про те, що доказом відсутності іншого майна, за рахунок якого боржник може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, може бути виключно постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання через відсутність майна та коштів у боржника.

64. Зважаючи на подані Скаржником докази (лист Публічного акціонерного товариства " Укргазбанк " від 03.11.2021 № 506/336/2021, інформаційна довідка від 30.09.2021 № 277424711), керуючись стандартом вірогідності доказів, суд першої інстанції встановив, а Відповідач-1 не спростував, що в нього відсутнє інше майно, окрім квартири, яка перебуває під обтяженням.

65. У цій справі Верховний Суд, направляючи справу № 903/178/22 на новий розгляд, також вказав, що апеляційний суд не спростував доводи Скаржника і висновки місцевого господарського суду, що Відповідач-1 відчужив Відповідачу-2 нежитлові приміщення за ціною 135 300 грн, яка в рази менша від вартості майна, передбаченої Попереднім договором, та сплаченого авансу в сумі 682 750 грн за Попереднім договором.

66. Вважаю, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, Північно-західний апеляційний господарський суд зрештою не обґрунтував зумовленість настільки істотної різниці між ціною, погодженою Скаржником та Відповідачем-1, а також ціною, за якою нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс) було відчужене Відповідачу-2.

67. У разі укладення Основних Договорів купівлі-продажу Відповідач-1 мав право на одержання від Скаржника грошових коштів у розмірі 5 357 813 грн. Натомість покупцем нерухомого майна став Відповідач-2, який сплатив Відповідачу-1 135 300 грн, що у майже сорок разів нижче за ціну, яка була узгоджена Відповідачем-1 та Скаржником.

68. Порівняння цін за оплатними договорами, що були укладені боржником та/або запропоновані йому до укладення (попередній договір), опосередковано дозволяє встановити, чи був правочин економічно вигідним для боржника або ж він мав ознаки фраудаторності. Якщо боржник укладає договір за істотно нижчою ціною, маючи можливість укласти аналогічний або подібний договір за ціною, що є вищою, вказані обставини мають отримати належну оцінку суду.

69. Разом із тим суд апеляційної інстанції зауважив, що сторонами не надано експертних висновків, якими встановлено ринкову вартість майна, і учасники справи не ініціювали призначення експертизи судом щодо встановлення дійсної ринкової вартості об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) за спірними договорами. Отже, у матеріалах справи відсутня інформація щодо реальної ринкової вартості нежитлових приміщень на час укладення спірних договорів купівлі-продажу.

70. У цій справі Верховний Суд вже попередньо зазначав, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованого висновку про необхідність експертної оцінки нерухомого майна; мав надати оцінку доказам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення.

71. Водночас за результатами нового розгляду вказане не було враховано належним чином. Отже, у цій частині правильними видаються висновки суду першої інстанції про заниження Відповідачем-1 та Відповідачем-2 ціни в оспорюваних правочинах (Договорі купівлі-продажу-1 та Договорі купівлі-продажу-2).

72. Північно-західний апеляційний господарський суд припустив, що відмінність ціни спірних приміщень у Попередньому договорі та договорах, які оскаржуються, може бути зумовлена наявністю обтяжень на спірному нерухомому майні.

73. На мою думку, наведений аргумент є суперечливим, оскільки Скаржник, навіть усвідомлюючи факт наявності обтяжень, висловлював готовність та вживав дії, спрямовані на укладення Основних договорів відповідно до умов, визначених у Попередньому договорі (в тому числі щодо ціни). Лише після систематичної неможливості укласти Основні договори Скаржник ініціював перед Відповідачем-1 розірвання Попереднього договору.

74. Більш того, Відповідач-1 відчужив нерухоме майно (Торгово-офісне приміщення та Офіс) Відповідачу-2 у період дії Попереднього договору, не повідомивши Скаржника про факт продажу та не запропонувавши йому придбати ці приміщення після зняття обтяжень.

75. Суд апеляційної інстанції також зрештою не врахував, що відчуження Відповідачу-2 об`єктів нерухомого майна за спірними договорами купівлі-продажу (Договір купівлі-продажу-1 та Договір купівлі-продажу-2) до ухвалення та набрання законної сили рішеннями у справі № 903/770/20 та виникнення у Відповідача-1 перед Скаржником кредиторської заборгованості за рішенням суду не впливає на можливість встановлення наявності або відсутності прагнення сторін правочину приховати свої справжні наміри з метою уникнення виконання зобов`язань за відповідним договором.

Такі наміри не обов`язково повинні виникати лише після підтвердження наявності відповідного зобов`язання за рішенням суду. В цьому випадку має досліджуватися поведінка боржника, яка, у свою чергу, повинна відповідати критеріям розумності та добросовісності. Це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

76. Суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого господарського суду, що Відповідачем-1 не було вчинено жодних дій щодо виконання обов`язку з погашення заборгованості перед Скаржником, а лише вживалися дії, спрямовані на уникнення від його виконання. Відповідач-1 не намагався повернути Скаржнику аванс, отриманий за Попереднім договором, не виконав рішення суду в справі № 903/770/20 як у добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що відсутність руху коштів на розрахункових рахунках Відповідача-1 фактично робить неможливим виконання судового рішення.

77. Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (пункт 153 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

78. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

79. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), Скаржник посилався на аналогічний висновок та стверджував про його неврахування судом апеляційної інстанції.

80. Вважаю, що у цій справі, досліджуючи критерії фраудаторності правочинів та аналізуючи у цьому контексті дії Відповідачів, суд апеляційної інстанції за результатами нового розгляду не врахував наведені Скаржником висновки Верховного Суду, що призвело до неправильного застосування статей 3, 13, 203, 215 ЦК України та, як наслідок, неправильного вирішення спору.

81. Виходячи зі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, наявні достатні підстави вважати, що: Відповідачі використали право на укладення Договору купівлі-продажу-1 і Договору купівлі-продажу-2 "на зло", тобто недобросовісно та всупереч меті наданого права; вказане призвело до вибуття нерухомого майна з власності Відповідача-1, а також створило негативні наслідки для Скаржника (неможливість звернення стягнення на це майно та задоволення за рахунок цього вимог Скаржника).

82. Вважаю, що у частині визнання Договору купівлі-продажу-1, Договору купівлі-продажу-2 недійсними та скасування записів про державну реєстрацію прав рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, а отже мало бути залишено в силі.

83. Додатково слід звернути увагу, що в пункті 81 постанови від 05.12.2023 у цій справі (№ 903/178/22) Верховний Суд навів висновки Великої Палати Верховного Суду щодо кваліфікації правочину як фіктивного.

84. Водночас фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, у свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. На підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, у постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд при застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив з того, що в разі передання певного майна на виконання правочину, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам лише факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (наприклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Наведені вище висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

85. На підставі цього вважаю, що у справі № 903/178/22 Суд помилково послався на висновки щодо ознак фіктивності правочину, які змістовно відрізняються від ознак фраудаторного правочину.

86. Щодо доводів Третьої особи-3 вважаю за потрібне зазначити наступне.

87. Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

88. За змістом статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

89. Статтею 47 ГПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

90. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

91. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.

92. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц).

93. Процесуальний статус відповідача (співвідповідача) і третьої особи у господарському процесі не є тотожними, різняться за обсягом процесуальних прав та обов`язків.

94. Оскільки ОСОБА_4 , яка є стороною спірного Договору іпотеки, не була залучена до участі в цій справі як співвідповідач, позовні вимоги у частині визнання недійсним цього договору, скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та реєстрацію обтяжень не підлягали задоволенню.

95. Таким чином, я згодна, що у цій частині постанову суду апеляційної інстанції слід було залишити без змін, а рішення суду першої інстанції в цій частині - скасувати.

96. На підставі викладеного вище вважаю, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю " АРЦТ ПЛЮС ЛТД " мала бути частково задоволена.

Я погоджуюся із закриттям касаційного провадження в частині оскарження ухвали Господарського суду Волинської області про відмову в ухваленні додаткового рішення від 09.08.2022, залишеної без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22.

Разом із тим постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 903/178/22 підлягала скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп ", посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5226;

- скасування запису про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167747, вчиненого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047771, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп " зареєстровано право власності на торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (офіс площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп ", посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5225;

- скасування запису про державну реєстрацію прав від 14.09.2020 № 38167533, вчиненого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер 54047434, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп " зареєстровано право власності на офіс площею 60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167486707101.

У свою чергу, рішення Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 у справі № 903/178/22 підлягало скасуванню в частині задоволення позову про:

- визнання недійсним договору іпотеки від 26.11.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю " Кредит Фактор Груп " та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885;

- скасування записів, вчинених приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В. , про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392748 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про державну реєстрацію іпотеки від 26.11.2020 № 39392968 (офіс площею 60 кв.м); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39392059 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про реєстрацію обтяження від 26.11.2020 № 39391793 (офіс площею 60 кв.м).

В іншій частині рішення суду першої інстанції мало бути залишено в силі.

Суддя Г. Вронська