Ухвала

від 08.01.2024 по справі 260/39/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

08 січня 2024 рокум. Ужгород№ 260/39/24 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Рейті С.І., розглянувши матеріали позовної заяви керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Тересвянської селищної ради до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Тересвянської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Тересвянської селищної ради до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Тересвянської селищної ради, яким просить:

1) Визнати протиправною бездіяльність Відділу освіти, культури, молоді та спорту Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області щодо ненарахування та невиплати дитині-сироті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у 2023 році закінчила Тересвянський ліцей Тересвянської селищної ради та дітям, позбавленим батьківського піклування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який у 2021 році закінчив Тересвянський заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів Тересвянської селищної ради та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка у 2022 році закінчила Тересвянський заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів Тересвянської селищної ради, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

2) Зобов`язати Відділ освіти, культури, молоді та спорту Тересвянської селищної ради нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідно віку 3 випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме:

- з урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» дитині, позбавленій батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - 14370 грн.;

- з урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» дитині, позбавленій батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 15708 грн.;

- з урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дитині-сироті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - 16998 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, в тому числі, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали адміністративного позову судом встановлено їх невідповідність вимогам ст. 160 КАС України з огляду на таке.

Згідно з ч. 7 ст. 160 КАС України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

При цьому, за змістом ч. ч. 3 і 4 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою та бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 53 КАС України).

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Обґрунтовуючи підстави представництва, прокурор зазначив, що невиконання вимог законодавства щодо належного захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування, з боку держави.

Наявність порушень прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа або загроза їх спричинення завдають шкоди державним інтересам у сфері охорони дитинства та потребують ефективного захисту, зокрема через інститут представництва прокуратурою у суді.

Захист інтересів держави шляхом поновлення прав осіб вказаної категорії беззаперечно становить суспільний інтерес та вимагає судового захисту з метою дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, та як наслідок реалізації державних гарантій щодо охорони дитинства.

У означеному випадку позовна заява спрямовується на захист незахищеної категорії громадян, а саме на захист соціальних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Наведені у позові обставини свідчать про порушення інтересів держави у сфері соціального захисту та охорони дитинства, в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей, а також неналежний захист цих інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Служба у справах дітей бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів, зокрема стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа. Служби у справах дітей представляють у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності.

Однак, Служба у справах дітей не вжила заходів, спрямованих на виплату одноразової допомоги дітям, позбавлених батьківського піклування, в тому числі у судовому порядку. Вказана обставина свідчить про неналежне виконання позивачем повноважень щодо захисту майнових прав дітей, що зумовило звернення прокурора до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку наявності підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом, суд виходить з такого.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 КАС України: у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Разом з тим, варто вказати, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже, і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Отже, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України з`ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Тому, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 року у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 року у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 року у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 року у справі № 0440/6596/18.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові від 29.11.2022 року у справі № 240/401/19.

Виходячи з таких критеріїв, у разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 року у справі № 910/5201/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.12.2019 року у справі № 826/13768/16 та від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що Службою у справах дітей не виконуються покладені на неї повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги випускниці, яка має статус дитини-сироти, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинна здійснювати саме Служба у справах дітей, яка однак жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказаного органу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 наведено правову позицію, за якої прокурор має право звернутися відповідно до порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України від 13.01.2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV) безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Служба у справах дітей: бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів; оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом; оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює моніторинг діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Близькі за змістом положення містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (далі - Порядок № 866).

Абзацом шостим пункту 3 Порядку № 866 визначено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).

Відповідно до пункту 3-1 Порядку № 866 з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і захисту прав дітей у таких сім`ях органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти, охорони здоров`я, соціального захисту населення, інші заклади та установи, зокрема структурні підрозділи районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад з питань освіти, охорони здоров`я, соціального захисту населення, здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі тощо, служби у справах дітей, центри соціальних служб, фахівці із соціальної роботи або інші надавачі соціальних послуг, органи Національної поліції, територіальні органи ДСНС та підпорядковані підрозділи, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правової допомоги, регіональні та місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, бюро правової допомоги, суди, органи прокуратури, уповноважені органи з питань пробації, інші загальні та спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - уповноважені суб`єкти) забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання (перебування), надання їм послуг у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, інформують інших уповноважених суб`єктів у разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів таких дітей і надання підтримки їх сім`ям (у разі наявності) відповідно до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Отже, з наведених правових норм слідує, що держава здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей. При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей.

Суд зазначає, що у розумінні положень пункту 8 частини першої статті 4, статті 46 КАС України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, судом встановлено, що прокурор, визначаючи позивачем Службу у справах дітей, фактично звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у 2023 році закінчила Тересвянський ліцей Тересвянської селищної ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який у 2021 році закінчив Тересвянський заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів Тересвянської селищної ради та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка у 2022 році закінчила Тересвянський заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів Тересвянської селищної ради.

У цьому випадку, з урахуванням положень статті 53 КАС України, Служба у справах дітей є органом, який формально набув статус позивача у означеному спорі, а отже, заявлені у цій справі позовні вимоги першочергово мають бути спрямовані на захист прав та інтересів такого органу (які уособлюють інтереси держави).

У той же час, у позовній заяві фактично викладені факти порушення або загрози порушення не інтересів держави, захист яких має здійснювати Служба у справах дітей, а порушення інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яким при закінченні навчального закладу не виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV.

Положеннями частини сьомої статті 8 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Таким чином, невиплата одноразової грошової допомоги порушує інтереси саме осіб - випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не відповідної Служби у справах дітей.

В цьому випадку інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу.

Отже, в межах цієї справи прокурор фактично звернувся не в інтересах держави в особі Служби у справах дітей, а в інтересах конкретних фізичних осіб, що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави.

Суд не виключає, що представництво цих же осіб у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, суд дійшов висновку, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів вищевказаних громадян, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цієї особи законними представниками або органами, яким законом надано право захищати її права, свободи та інтереси.

У означеному ж випадку підстави для звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтовував порушенням саме інтересів держави у сфері охорони дитинства й тим, що Служба у справах дітей, в інтересах якої подано позов, і яка, на думку прокурора, уповноважена здійснювати функції держави у спірних прав, захисту цих інтересів, у тому числі в судовому порядку, не здійснює.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, з позовної заяви прокурора не вбачається існування у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, а наявність визначених законом підстав для представництва ним в суді інтересів вищевказаних осіб не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у частині другій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», і можуть зумовлювати право прокурора на подання такого позову.

Варто зазначити, що за визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 2342-IV, особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування, відносяться до категорії осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до частини першої статті 56 КАС України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Згідно із частиною другою статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

З позовної заяви та доданих до неї документів судом встановлено, що ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , досягла повноліття та відповідно набула адміністративної процесуальної дієздатності у розумінні частини другої статті 43 КАС України та у спорах з приводу публічно-правових відносин може самостійно брати участь, в тому числі звернутися за захистом оспорюваного чи порушеного права.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що вищевказана особа, маючи повну адміністративну процесуальну дієздатність, має бажання ініціювати такий спір на захист власних прав чи інтересів, чи висловлювала свою неспроможність захистити свої права самостійно, у зв`язку з чим є потреба захисту її інтересів органами прокуратури.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що цей адміністративний позов подано, насамперед, в інтересах фізичних осіб, представництво інтересів яких прокурором не доведено (прокурором, у цьому випадку, таких осіб навіть не повідомлено про пред`явлення цього позову), а не держави.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 року у справі № 140/4953/20 та від 08.08.2023 року у справі № 120/2940/23.

Беручи до уваги усе вищевикладене, суд констатує, що у справі, яка розглядається, прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме виражається порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у цій ухвалі критеріями, підлягають судовому захисту.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що у означеній справі прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках.

Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків, шляхом надання обґрунтованих пояснень щодо підстав звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках.

Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву керівника Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави до Рахівської міської ради, треті особи - Відділ освіти, культури, молоді та спорту Рахівської міської ради Закарпатської області, Вільховатська початкова школа Рахівської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху і встановити строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяС.І. Рейті