Рішення

від 23.10.2023 по справі 752/15449/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/15449/20

Провадження № 2/752/735/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.10.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Колдіної О.О.

з участю секретаря Ящука Д.О.,

представника позивача адвоката Лисенка В.С.,

представника відповідача адвоката Чурсіної І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, поділ спільного майна та усунення перешкод у користуванні,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно та поділ спільного майна, а також усунення перешкод у користуванні ним.

Відповідно до заявлених вимог позивач просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м., житловою 14,6 кв.м. та визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.03.2015 р. вони з відповідачем зареєстрували шлюб у Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 145.

В період шлюбу, в 2016 році, вони придбали майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Державна реєстрація права власності на зазначену квартиру була проведена 21.03.2019 р. і право власності зареєстровано за відповідачем.

Оскільки між сторонами виникають суперечки щодо володіння та користування спільним майном, позивач просить в судовому порядку здійснити поділ спільного майна, набутого у шлюбі.

На підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 11.08.2020 р. відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

15.12.2020 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує з приводу обставин, викладених позивачем, посилаючись на те, що Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 був укладений 23.01.2017 р. і їх вартість була внесена ним двома платежами 23.01.2017 р. та 02.03.2017 р. Відповідач зазначає, що вони не могли за період перебування у шлюбі на час внесення платежів накопичити спільні кошти і сплачені за квартиру кошти є його грошовими збереженнями. Відповідач вважає не доведеним з боку позивача факт набуття майна за спільні кошти подружжя.

11.02.2021 р. позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого ОСОБА_1 зазначає, що вона, як дружина, при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав з ФФБ «Феофанія Раrk 2» надавала згоду на вкладення в будівництво коштів подружжя.

04.10.2021 р. позивачем подана заява про зміну предмету позову, відповідно до якого остання просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 10.06.2010 р. по 07.03.2015 р., визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рівних долях по частині кожному, визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на ідеальної частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , змінивши право власності ОСОБА_2 на частину квартири, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

22.02.2022 р. відповідачем подано відзив на заяву про зміну предмету позову, відповідно до якого відповідач заперечив факт проживання однією сім`єю з позивачем з 2010 року, оскільки вони не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та не вели спільний побут. Відповідач зазначає, що в шлюбі вони перебували не тривалий час і не могли здійснити накопичення коштів на придбання спільної квартири.

06.07.2023 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову, просив суд позов задовольнити, з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на відсутність доказів на підтвердження квартири за спільні кошти подружжя, а також факту спільного проживання однією сім`єю з 2010 року.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.03.2015 р. вони з відповідачем зареєстрували шлюб у Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 145.

Зазначений шлюб був розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 21.04.2021 р.

23.01.2017 р. ОСОБА_2 був укладений Договір № 23/01/2017-349/5-ІП про передання прав та обов`язків за Договором № 349/5 від 10.11.2016 р. про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до якого останній набув права й обов`язки довірителя у Фонді фінансування будівництва виду А «Феофанія Раrk 2» щодо отримання у власність квартири АДРЕСА_3 .

Зазначений Договір був укладений за письмовою згодою ОСОБА_1 .

Кошти на виконання Договору про участь у ФФБ за придбання майнових прав були сплачені двома платежами 23.01.2017 р. та 02.03.2017 р.

21.03.2019 р. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_2 на підставі Договору про участь у ФФБ № 349/5 та Договору про передання прав та обов`язків від 23.01.2017 р. № 23/01/2017-349/5-ІП.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Відповідно до статей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Позивач звернулась до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 10.06.2010 р. по 07.03.2015 р., визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартири за адресою: АДРЕСА_1 в рівних долях по частині кожному, визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на ідеальної частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , змінивши право власності ОСОБА_2 на частину квартири, зобов`язання відповідача не чинити перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фотосвітлини, надані позивачем, не можуть бути достовірними та достатніми доказами спільного проживання сторін в період з 10.06.2010 р. по 07.03.2015 р., оскільки така інформація в них не міститься, а вони можуть підтверджувати лише проведення інколи спільного відпочинку.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Інших належних та достатніх доказів на підтвердження існування між сторонами в період з 10.06.2010 р. по 07.03.2015 р. стосунків, притаманних сім`ї, ведення спільного побуту, витрачання коштів, розподілу спільного бюджету матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, встановивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині встановлення факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу в період з 10.06.2010 р. по 07.03.2015 р.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте ним, нею за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Як встановлено судом, кв. АДРЕСА_2 була придбана сторонами в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Реєстрація права власності на квартиру на одного із подружжя не спростовує презумпції спільності майна, набутого у шлюбі.

Відповідач заперечує належність подружжю на праві спільної власності спірної квартири, посилаючись на те, що таке майно було придбано за рахунок його грошових заощаджень та відсутність у подружжя спільних коштів на сплату за Договором про участь у ФФБ.

Однак, надані відповідачем письмові докази, а саме відомості по рахункам, відкритим у банківських установах та довідки про розмір заробітної плати не підтверджують факт знаходження на таких рахунках на момент здійснення оплат за придбання майнових прав грошових коштів в сумі вартості таких прав та їх перерахування на рахунок ФФБ.

В даному випадку, відповідач не довів достатніми доказами придбання спірного майна за власні кошти, а отже кв. АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, придбана у шлюбі та кожен із подружжя має право на отримання частки у такому майні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за кожним із колишнього подружжя право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє користується. Розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Усім власника забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з положеннями ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заявляючи вимоги про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не надає жодного доказу існування таких перешкод, а отже такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними, з огляду на що такі вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.4, 5, 77, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, поділ спільного майна та усунення перешкод у користуванні задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м., житловою 14,6 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв.м., житловою 14,6 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 5233 гривні 97 копійок за подання позову, судовий збір в розмірі 454 гривні за подання заяви про забезпечення позову .

В іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя