Постанова

від 21.12.2023 по справі 296/9569/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/9569/20 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.

Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/9569/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету «Житомирська політехніка» про стягнення середньомісячної заробітної плати, інфляційних

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 травня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Маслак В.П. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» (далі - ДП «ЖД ЦНТІ»). Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 12 квітня 2021 року замінено відповідача Державне підприємство «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на правонаступника - Державний університет «Житомирська політехніка».

Із урахуванням заяви від 27 жовтня 2021 року, яка надійшла до суду першої інстанції 03 листопада 2021 року та прийнята до розгляду, про що зазначено у протоколі судового засідання від 27 січня 2022 року, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача: середню заробітну плату в сумі 23 997,71 грн за період із 20 грудня 2019 року по 25 березня 2021 року; індексацію заробітної плати в сумі 7 423,40 грн за період із 11 грудня 2015 року по 25 березня 2021 року; різницю недорахованої середньої заробітної плати в сумі 18 104 грн за період із 11 грудня 2015 року по 19 грудня 2019 року (а.с.85-89,102).

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 22 липня 1985 року по 10 грудня 2015 року працювала в ДП «ЖД ЦНТІ» та звільнена у зв`язку з скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України згідно з наказом ДП «ЖД ЦНТІ» від 10 грудня 2015 року №47/265-к. До звільнення працювала на посаді бухгалтера-касира. Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2016 року з ДП «ЖД ЦНТІ» на її користь стягнута заборгованість із заробітної плати у сумі 14 221,08 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 04 серпня 2016 року в сумі 8 528,28 грн. Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 липня 2017 року стягнуто з ДП «ЖД ЦНТІ» на її користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 841,32 грн та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період із 08 серпня 2016 року по 18 липня 2017 року. Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2019 року стягнуто з ДП «ЖД ЦНТІ» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 19 липня 2017 року по 18 грудня 2019 року в сумі 35 454,87 грн. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Крім того, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. У зв`язку з тим, що заборгованість по заробітній платі виплачувалася до 25 березня 2021 року, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період із 19 грудня 2019 року (з останнього рішення суду) до 25 березня 2021 року (по день фактичного розрахунку) в сумі 23 997,71 грн та індексації заробітної плати за період із 2015 по 2021 рік в сумі 7 423,40 грн. Також при ухваленні попередніх судових рішень допущена арифметична помилка у розрахунку середньоденної заробітної плати, яка складає 76,67 грн, а не 58,41 грн, а тому недорахування середньоденної заробітної плати в сумі 18,26 грн призвело до недорахування середньої заробітної плати за трьома попередніми судовими рішеннями в сумі 18 104 грн за період із 11 грудня 2015 року до 19 грудня 2019 року.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що відповідно до приписів законодавства України невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноваженого ним органу відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати. Отже, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутності підстав для подальшого стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на виконання відповідачем судових рішень. Заборгованість по заробітній платі у сумі 14 221,08 грн виплачена лише 24 березня 2021 року. З урахуванням наведеного, вона має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні, індексації заробітної плати за місяці, коли індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, та недорахованої середньої заробітної плати за трьома попередніми рішеннями.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Державний університет «Житомирська політехніка» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що судові рішення від 04 серпня 2016 року, від 18 липня 2017 року та від 18 грудня 2019 року набрали законної сили та позивачем оскаржені не були, а тому відсутні правові підстави для стягнення суми 18 104 грн, як різниці недорахованої середньої заробітної плати за період із 11 грудня 2015 року по 19 грудня 2019 року. Крім того, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за трьома судовими рішеннями у чотири рази перевищив суму заробітної плати та повністю виконав свою компенсаційну функцію, а тому підстав для подальшого стягнення немає.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції, - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Остапчук В.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у повному обсязі у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 рок в справі №761/9584/15-ц, виходив із того, що після заміни 13 січня 2021 року боржника у виконавчому провадженні на ДП «Житомирська політехніка» останнє 18 березня 2021 року повністю сплатило заборгованість із заробітної плати та сума сплаченого середнього заробітку в чотири рази перевищила суму заборгованості із заробітної плати і повністю виконала компенсаційну функцію. Відмовляючи у стягненні індексації заробітної плати, суд першої інстанції вважав, що має місце невідповідність розрахунку обґрунтуванню змісту позовних вимог. У стягненні різниці недорахованої середньої заробітної плати відмовлено з огляду, в тому числі, на принцип верховенства права.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 10 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнена у зв`язку з скороченням штату з Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.7-10).

На день звільнення заборгованість із заробітної плати перед позивачем становила 14 221,08 грн (а.с.25).

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 серпня 2016 року стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 14 221,08 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8 528,28 грн (а.с.12-13).

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 липня 2017 року стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на користь ОСОБА_1 компенсація за невикористану відпустку в сумі 3 841,32 грн та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 13 960,67 грн (а.с.14-15).

Заочним рішенням від 18 грудня 2019 року стягнуто з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 454,87 грн за період із 19 липня 2017 року по 18 грудня 2019 року (а.с.16-20).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року №933 припинено Державне підприємство «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Житомирського державного технологічного університету для подальшого утворення на його базі структурного підрозділу - бізнес-інноваційний центр Житомирського державного технологічного університету (а.с.50-52). Відповідно до п.3 вищевказаного наказу Житомирський державний технологічний університет (Державний університет «Житомирська політехніка») є правонаступником всього майна, всіх прав та обов?язків Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».

Постановою від 25 березня 2021 року Корольовського відділу ДВС у м.Житомирі закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа від 04 жовтня 2016 року №296/2289/16-ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на користь стягувача ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати в сумі 14 221,08 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 528,28 грн; боржник - Державний університет «Житомирська політехніка» (а.с.91). Борг сплачено та перераховано згідно з платіжних доручень від 22 березня 2021 року №№3694,3762,3763.

Платіжним дорученням від 22 березня 2021 року №3694 кошти в сумі 22 749,36 грн перераховані стягувачу ОСОБА_1 (а.с.178).

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

За висновком Верховного Суду України, висловленому в постанові від 14 грудня 2016 року в справі №6-788цс16, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За таких обставин, невиконання рішення суду про стягнення на корить звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

У цьому разі перебіг строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Так, заочним рішенням суду від 18 грудня 2019 року з Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», правонаступником якого є Державний університет «Житомирська політехніка», стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період по 18 грудня 2019 року. Заборгованість по заробітній платі за рішенням суду від 04 серпня 2016 року в сумі 14 221,08 року виплачена ОСОБА_1 22 березня 2021 року. Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період із 19 грудня 2019 року по 21 березня 2021 року. З цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в листопаді 2020 року, тобто до виплати заборгованості по заробітній платі. Вимоги заявлені за період із 20 грудня 2019 року по 25 березня 2021 року. За таких обставин, належить розрахувати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період із 20 грудня 2019 року по 21 березня 2021 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Так, пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із матеріалів справи слідує, що оскільки позивач звільнена у грудні 2015 року, то останні два місяці, що передували звільненню - жовтень-грудень 2015 року. Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 57,05 грн ((1 226,67+1 226,67) /43), а середній заробіток за період із 20 грудня 2019 року по 21 березня 2021 року складає 18 256 грн (57,05 * 320) (а.с.24).

Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, на яку послався суд першої інстанції, йдеться не про звільнення від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а про зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що не є тотожними поняттями. Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також врахувати, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно врахувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд першої інстанції правильно врахував, що за трьома рішеннями (від 04 серпня 2016 року, від 18 липня 2017 року та від 18 грудня 2019 року), що передували цьому рішенню, присуджений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, сукупна сума якого становить 57 943,82 грн, що у чотири рази перевищує суму заборгованості із заробітної плати, яка становить 14 221,08 року, а тому сукупна сума середнього заробітку виконує компенсаторну функцію. Разом із тим, не можна повністю погодитися із посиланням суду першої інстанції на те, що заміна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 мала місце лише 13 січня 2021 року та вже у березні 2021 року заборгованість була погашена, приймаючи до уваги триваючий характер правопорушення з 2015 року по березень 2021 року, а також те, що наказ про реорганізацію шляхом приєднання роботодавця до університету виданий власником у вересні 2015 року та вина роботодавця у невиплаті заробітної плати при звільненні позивача не спростована. Відповідач, як правонаступник роботодавця, повністю відповідає за його боргами, а за таких обставин належить зменшити розмір середнього заробітку та присудити його, виходячи із пропорції: за один місяць 100 грн, що буде справедливим та розумним балансом між інтересами працівника і роботодавця, тобто 15-ти місяцям прострочення відповідає сума 1 500 грн, приймаючи до уваги й розмір простроченої заборгованості із заробітної плати та наявність об`єктивних причин, які перешкодили своєчасному виконанню рішення суду. При цьому зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнення з 18 256 грн до 1 500 грн відповідає духу Закону та роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду, які надані у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, де зазначені критерії не звільнення роботодавця від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а - зменшення суми відшкодування, що помилково ототожнено судом першої інстанції.

Індексація заробітної плати це законодавчо встановлений механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст.33 Закону України «Про оплату праці». У період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин порядок індексації заробітної плати був врегульований Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078.

За період із грудня 2015 року по березень 2021 року сума індексації заробітної плати становить 7 423,40 грн.

Отже, у межах заявлених позовних вимог (періоду) з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1 500 грн, а також 7 423,40 грн індексації заробітної плати. Суми визначені без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги відносно позовної вимоги про стягнення різниці недорахованої середньої заробітної плати в сумі 18 104 грн безпідставні. Посилання на те, що у рішеннях суду від 04 серпня 2016 року, від 18 липня 2017 року та від 18 грудня 2019 року недорахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, начебто, неправильно розрахована середньоденна заробітна плата, не можуть бути прийняті до уваги у цій справі, враховуючи, що рішення набрали законної сили. Позивач фактично намагається у такий спосіб домогтися перегляду рішень, які набрали законної сили, при тому, що підлягав застосуванню порядок, передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством щодо їх оскарження.

Принцип же правової визначності передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та індексації заробітної плати і ухвалює у цій частині нове рішення, яким стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 500 грн та 7 423,40 грн індексації заробітної плати. У решті рішення залишається без змін, оскільки у цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги у цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

За положеннями ст.141 ЦПК України судовий збір у сумі 441,71 грн покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог (8 923,40*100/49 525,11 = 18,02%; 2 451,20*18,02/100= 441,71).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 травня 2023 року в частині відмови у стягненні середньої заробітної плати за період із 20 грудня 2019 року по 25 березня 2021 року та індексації заробітної плати скасувати і ухвалити у цій частині нове про часткове задоволення цих вимог.

Стягнути з Державного університету «Житомирська політехніка» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні у сумі 1 500 грн за період із 20 грудня 2019 року по 24 березня 2021 року та 7 423 грн 40 коп. індексації заробітної плати. Суми визначені без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

У решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Державного університету «Житомирська політехніка» на користь ОСОБА_1 441 грн 71 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: