Ухвала

від 08.01.2024 по справі 640/18866/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

08 січня 2024 року № 640/18866/22

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., ознайомившись матеріалами адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного суду м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровського районного суду м. Києва в частині ненадання ОСОБА_1 належно оформлених виконавчих листів упродовж розумного строку;

- зобов`язати Дніпровський районний суд м. Києва надіслати на адресу ОСОБА_1 відповідь на заяву позивача №31830 від 26.09.2022 по суті звернення;

- зобов`язати Дніпровський районний суд м. Києва надіслати на адресу ОСОБА_1 оформлені згідно чинного законодавства три листа зобов`язального характеру по справі №2а-6873/11 цінним листом (з описом вкладення).

- стягнути з Дніпровського районного суду м. Києва суму моральної шкоди (справедливої сатисфакції) в розмірі 100 000 грн.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві виплатити позивачу 100 000 грн. моральної шкоди, вчиненої відповідачем по справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Журавлю В.О.

Київським окружним адміністративним судом (суддя Журавель В.О.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

У зв`язку зі звільненням судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з посади, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З аналізу позовної заяви позивача судом встановлено, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач послався на бездіяльність Дніпровського районного суду м. Києва в частині ненадання ОСОБА_1 належно оформлених виконавчих листів упродовж розумного строку в межах справи №2а-6873/11.

Беручи до уваги викладені вище обставини, виходячи з аналізу поданої позивачем позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. У ст.124 Конституції України проголошено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до положень ст.6 Конституції України, Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконання або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У свою чергу, відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Виходячи з викладених вищи приписів чинного законодавства та беручи до уваги предмет розгляду позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, в такому випадку не являються суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, а тому вони не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Тобто, дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності), є не управлінськими, а процесуальними.

Суд звертає увагу, що у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень ч.1 ст.2, п.1, 7, 9 ч.1 ст.3, ст.17, ч.3 ст.50 КАС України, судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень ст.62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

У зв`язку із викладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій суду, пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами КАС України чи іншими законами України не передбачено.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що позивач оскаржує до адміністративного суду не дії, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які пов`язані з реалізацією публічно-владних управлінських функцій, як це передбачено нормами адміністративного судочинства, а рішення та дії, які були прийняті та здійсненні в рамках процесуального законодавства, і не можуть бути віднесені за своїм змістом до акту індивідуальної дії в розумінні пункту 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Крім цього, відповідно до ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із обов`язками та діями суду, які регламентовані нормами процесуального законодавства, дана позовна заява не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі відносини не мають ознак правового спору, який підлягає юрисдикційному вирішенню, а регулюються в межах сфери діяльності судової гілки влади (оскарження, подання запитів, скарг, тощо).

Крім того, в даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №820/5586/16, в якій колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила, що в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №826/14690/17.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Суд в контексті вказаного зауважує, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Оскільки предметом позову в цій справі є протиправність, на думку позивача, бездіяльності Дніпровського районного суду м. Києва в частині ненадання ОСОБА_1 належно оформлених виконавчих листів упродовж розумного строку в межах справи №2а-6873/11, тобто позовні вимоги стосуються дій/бездіяльності відповідача при вчиненні чи невчиненні певних дій в межах конкретної справи, стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №280/1334/19, від 02.10.2019 у справі №815/110/16 та постановах Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №420/9956/22, від 30.09.2020 у справі №1.380.2019.003105 від 02.03.2023 у справі №990/54/22.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, в даній ситуації на переконання суду, спір у даній справі, не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.142, 238 - 239, 241-243, 248, 250, 256 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного суду м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

2. Роз`яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Київського окружного адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Перепелиця А.М.