Постанова

від 08.01.2024 по справі 754/2152/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/2152/22 Головуючий у суді І інстанції Саламон О.Б.

Провадження № 22-ц/824/2055/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні 20 лютого 2023 року представник позивачки - адвокат Старовойтова Д.А. подала заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог у зв`язку з її необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, занесену до протоколу судового засідання, скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поданою заявою про збільшення позовних вимог позивач додає нові матеріально-правові вимоги, які не були пред`явлені в первісній редакції позову. Фактично позивач доповнила позовну заяву новими вимогами, що є недопустимим і не може вважатися збільшенням розміру позовних вимог, а тому підстави для прийняття такої заяви до розгляду відсутні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Старовойтової Д.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанціїнорм процесуального права, та вирішити питання про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції фактично неодноразово не приймав до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог шляхом включення до переліку майна, що підлягає поділу як спільне майно подружжя, об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ).

Позивачка скористалась своїм правом на збільшення розміру позовних вимог та подала відповідну заяву у підготовчому засіданні з дотримання вимог ЦПК України, проте судом не надано їй можливості реалізувати право, визначене статтею 49 ЦПК України. Внаслідок постановлення оскаржуваної ухвали позивачка позбавлена можливості включити до позовних вимог об`єкт, що був набутий сторонами під час перебування у шлюбі і належить їм на праві спільної сумісної власності. При цьому об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Суд першої інстанції невірно визначив правову природу вимог позивачки у поданій заяві, які полягали саме у збільшенні розміру позовних вимог, адже нею не робились спроби змінити предмет позову, яким є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права особистої приватної власності на 1/2 частину кожного об`єкта поділу, тобто спосіб захисту з моменту звернення позивачки до суду залишався незмінним.

Як фактичні, так і правові підстави позову у зв`язку з поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог також залишались незмінними. Зокрема, правовою підставою позову про поділ майна подружжя є положення статей 55, 368, 372 ЦК України та статей 60, 69, 70, 71 СК України. Позивачка при включені об`єкта незавершеного будівництва до переліку майна, що підлягає поділу, спирається на ті ж самі положення нормативно-правових актів, на які посилалася у позовній заяві, а фактичною підставою, якою були обґрунтовані її вимоги, є факт придбання (набуття) майна сторонами в період перебування у шлюбі.

Позивачкою збережено всі позовні вимоги щодо спірного майна, які були викладені в позовній заяві, склад сторін спору не змінювався, обраний спосіб захисту зміні також не підлягав. У свою чергу доповнення переліку однорідних об`єктів, які підлягають подальшому поділу, на переконання позивачки, не є тотожним доповненню позовних вимог, оскільки нею лише запропоновано включити до переліку спірного майна ще один об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, зверненням до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог позивачка виключно виявляє бажання збільшити кількісні та вартісні показники майна, що підлягає поділу в межах одних і тих самих позовних вимог шляхом додавання до переліку майна ще одного об`єкта. Таке право передбачено чинним процесуальним законодавством, обмеження якого фактично є спробою обмежити реалізацію позивачкою її права на доступ до правосуддя.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 09 жовтня 2023 року призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 11 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:

- земельну ділянку кадастровий номер 3221886001:02:092:0027 площею 0,11 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок загальною площею 70,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 0524881200:04:003:0297 площею 2,0 га, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Хмільницький р-н, с/рада Вишеньківська;

- земельну ділянку кадастровий номер 78403004 площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (КДТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »);

- нежитлову будівлю колишнього дитячого оздоровчого табору загальною площею 1200,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 0124786400:03:001:0008 площею 2,996 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- транспортний засіб «Volkswagen Passat», легковий седан, 1999 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

а також визнати за кожною зі сторін право особистої приватної власності на 1/2 частину зазначеного вище майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20 жовтня 1984 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, розірвання якого є предметом судового розгляду в межах цивільної справи № 754/8837/21 за позовом ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність вказане нерухоме та рухоме майно, яке було зареєстроване за відповідачем, однак між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, що є підставою для звернення до суду із даним позовом.

В підготовчому судовому засіданні 20 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Старовойтова Д.А. подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просила, окрім вищезазначеного майна, визнати також спільною сумісною власністю подружжя недобудований будинок, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 78403004 площею 0,0998 га, за адресою: АДРЕСА_1 ), та визнати за кожною зі сторін право особистої приватної власності на 1/2 частину вказаного об`єкта незавершеного будівництва.

Суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, виходив з того, що цією заявою позивачем пред`являються вимоги, які є новими, що за своєю правовою природою не може розцінюватися як збільшення розміру позовних вимог та суперечить положенням статті 49 ЦПК України, тобто є самостійними позовними вимогами, що не передбачено процесуальним законом, тому правові підстави для прийняття цієї заяви з додатковими вимогами відсутні.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, на який здійснив посилання суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Суд повинен перевірити відповідність заяви про уточнення позовних вимог щодо її форми і змісту вимогам ЦПК України та в залежності від встановлених в підготовчому засіданні обставин вирішити питання приймати чи не приймати її до розгляду.

У частині першій статті 189 ЦПК України встановлено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка пред`явила в суді першої інстанції позов майнового характеру (підлягає грошовій оцінці) про поділ майна, яке вона вважає спільним сумісним майном подружжя.

Аналіз позовної заяви та поданої заяви про збільшення позовних вимог свідчить, що про обставини набуття спірного майна під час перебування у шлюбі з відповідачем та неможливість його поділу в добровільному порядку позивачка зазначала як у первісній позовній заяві, так і у заяві про збільшення розміру позовних вимог шляхом включення до переліку майна, що підлягає поділу як спільне майно подружжя, об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суд першої інстанції неправильно визначив правову природу вимог позивачки у поданій заяві, які полягали саме у збільшенні розміру позовних вимог майнового характеру (ціни позову). Позивачкою не змінювався предмет позову, яким є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права особистої приватної власності на 1/2 частину спірного майна, тобто спосіб захисту залишився незмінним.

Фактичні і правові підстави позову у зв`язку з поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог також залишались незмінними. Позивачка при включені об`єкта незавершеного будівництва до переліку майна, що підлягає поділу, посилалася на ті ж самі положення нормативно-правових актів, на які міститься посилання в позовній заяві, а фактичною підставою, якою були обґрунтовані її вимоги, є факт придбання (набуття) майна сторонами в період перебування у зареєстрованому шлюбі.

При цьому під час подання заяви від 20 лютого 2023 року були збережені всі позовні вимоги щодо спірного майна, які були викладені в позовній заяві, склад учасників справи не змінювався, обраний спосіб захисту зміні теж не підлягав, а змінилася лише ціна позову за рахунок включення до предмету поділу об`єкта незавершеного будівництва.

Колегія суддів відзначає, що вирішуючи спори про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, суди, за загальним правилом, мають установити увесь обсяг спільно нажитого подружжям майна.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 20 січня 2021 року у справі № 727/2450/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 362/4052/16-ц, чинні редакції статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тому, що доповнення переліку однорідних об`єктів, які підлягають поділу між сторонами в межах даної справи, не є тотожним доповненню позовних вимог окремими та/або самостійними вимогами, оскільки звернувшись до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, позивачка тільки виявляла бажання збільшити кількісні та вартісні показники майна, що підлягає поділу в межах одних і тих самих позовних вимог шляхом додавання до переліку майна ще одного об`єкта, який розташований на спірній земельній ділянці.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог фактично такою і є, оскільки у цій заяві порушується питання про збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру, яку було заявлено в позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив позовну заяву та подану на стадії підготовчого провадження у справі заяву про збільшення розміру позовних вимог, а тому зробив помилковий висновок про відмову у прийнятті її до розгляду з підстав того, що позивач заявила самостійні (нові) позовні вимоги, а не збільшення вимог за уже прийнятим судом позовом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19)).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав відмовляти у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Старовойтової Д.А. про збільшення позовних вимог, позивачці належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя і ефективний захист та поновлення порушених, на її думку, прав, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року скасувати, справу № 754/2152/22 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 січня 2024 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній