Постанова

від 10.01.2024 по справі 817/942/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 817/942/18

касаційне провадження № К/9901/69714/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.05.2018 (суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді - Нос С.П., Шевчук С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 05.12.2017 №618-50.

На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваного рішення з огляду на те, що нерухоме майно, яке належить позивачу, необхідно відносити до будівель промисловості, на які розповсюджується дія підпункту «є» пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на таке майно не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 05.12.2017 №618-50.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що належний позивачу комплекс будівель і споруд, як будівлі промисловості, не є об`єктом оподаткування відповідно до положень підпункту «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України, що підтверджується також витягом з Технічної документації із землеустрою від 07.04.2013, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на таке нерухоме майно не нараховується та не сплачується.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що позивач є платником податку на майно, від`ємне від земельної ділянки, відповідно до положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, оскільки є власником комплексу нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню. Скаржник доводить, що будівлі, які належать позивачу, не відносяться до будівель промисловості, на які розповсюджується дія положень підпункту «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 10.01.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 22.10.1999.

Позивач є власником об`єкту нерухомого майна - будівлі, виробничо-сервісного центру літ. А-2, АДРЕСА_1 , площа - 890,1 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.12.2014 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.12.2017 №618-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2016 рік в розмірі 6132,79 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Згідно з статтею статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач має у власності нерухоме майно: будівлі, виробничо-сервісного центру літ. А-2, м. Рівне, вул. Будівельників, 10б, площа - 890,1 кв.м.

Згідно з витягом до Технічної документації із землеустрою від 07.04.2013, така стосувалася документів, що посвідчують право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) підприємця ОСОБА_1 саме для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для будівництва та експлуатації споруди «Виробничо-сервісний центр» в АДРЕСА_1 ).

Відповідно до Декларації від 20.11.2014 визнано готовність об`єкта до експлуатації. Відповідно до наказу «Про присвоєння адреси» від 01.12.2014 №290 об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Судами також установлено, що позивач здійснює діяльність за кодами КВЕД: 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, зокрема, щодо використання споруди «Виробничо-сервісний центр» в АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, у підприємницькій діяльності та використання такого об`єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.05.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко В.В. Хохуляк