Рішення

від 03.01.2024 по справі 295/1348/22

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/1348/22

Категорія 59

2/295/372/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомир в складі:

головуючого судді - Лєдньова Д.М.

при секретарі - Заріцькому О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кулініч Наталії Адамівни, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Демецької Світлани Леонідівни, про визнання заповітів недійсними,-

встановив:

Позивачі звернулись до суду із позовом, в якому просили визнати недійсними як такі, що укладено з порушенням критерію вільного волевиявлення учасника правочину, заповіт від 20 жовтня 2020 року № 5465, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л, заповіт від 20 жовтня 2020 року № 5466, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л., заповіт 06 травня 2010 року № 767, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковальовою Т.В.

У позовній заяві при цьому зазначено, що спадкодавець ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждав на ряд тяжких захворювань, що могли вплинути на вільне волевиявлення заповідача при вчиненні відповідних правочинів.

На стадії підготовчого провадження в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , заявивши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на з`ясування питання належності проставлених в оспорюваних заповітах підписів спадкодавцю, уточнила підстави заявлених позовних вимог, вказавши, що вимоги позивача про визнання заповітів недійсними грунтуються також на фактичному не проставлені підпису ОСОБА_6 у заповітах, а відтак відсутності волевиявлення.

Ухвалою суду від 18.05.2022 року по справі відкрите загальне позовне провадження.

У поданому відзиві стороною відповідачів наведені заперечення з приводу заявлених позовних вимог та висловлені особисті бачення правозастосовних проявів норм законодавства, направлених на врегулювання відносин вчинення правочину, а також на визначення супроводжуючих відповідний порядок укладення договору ознак його правомірності.

Сторона звертає увагу, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Вказуючи на відсутність доказів на підтвердження обставин перебування заповідача в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, відповідачі просять відмовити у задоволені позову.

Відповідно до ухвал суду від 20.05.2022 року, 08.06.2022 року, 22.08.2022 року, 01.03.2023 року вирішено питання про витребування доказів - оригіналів заповітів, а також інших, що містять, зокрема, вільні зразки підпису особи спадкодавця в забезпечення можливості проведення експертизи.

Згідно ухвали суду від 05.10.2022 року по справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам Житомирського філіалу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

В подальшому, ухвала суду повернена без виконання у зв`язку з відстуністю у штаті Житомирського відділення фахівців за спеціальністю судовий експерт-почеркознавець.

30.08.2023 року ухвалу суду про призначення судово-почеркознавчої експертизи направлено для виконання до Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просила позов задовольнити, вказала на необхідність критичного підходу до висновку експертів, оскільки, за твердженням учасника, відповідний висновок не можна визнати обгрунтованим.

Позивач ОСОБА_2 надала заяву про можливість розгляду справи у її відсутності.

Представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позову, звертаючи увагу на відстуності обставин, що покладаються стороною позивача в мотиви визнання правочинів недійсними, в тому числі, з чіткою кореспонденцією з регулюючими нормами закону для поновлення порушених прав.

Інші учасники в судове засіданя не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідними особами подані заяви про прийняття спадщини.

Із заявами про прийняття спадщини також звернулись ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 .

Предметом спору є заперечення відподіачів щодо правомірності заповітів як односторонніх правочинів, що містять розпорядження заповідача ОСОБА_6 належним йому майном на випадок смерті.

Судом досліджено заповіт від 20.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. за реєстром № 5466, від імені ОСОБА_6 з розпорядженням передачі ОСОБА_3 нежилого прміщення (їдальні), що знаходитсья за адресою: АДРЕСА_1 ; заповіт від 20.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. за реєстром № 5465, від імені ОСОБА_6 з розпорядженням передачі ОСОБА_4 житвлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; заповіт від 06.05.2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковальовою Тетяною Володимирівною за реєстром № 767 (номер у Спадковому реєстрі 49285274), від імені ОСОБА_6 з розпорядженням передачі ОСОБА_5 всього рухомого та нерухомого майна, яке на день смерті буде належати заповідачу, з чого б таке майно не складалось та де б воно не знаходилось.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.ч. 1. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог (ч.3 ст 2, ст.ст. 12, 13 ЦПК України).

Висновки Верховного Суд неодноразово зводились до викладення думки про те, що діючи в межах позовних вимог, саме суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню.

Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові N 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Надані стороною позивача пояснення, а також зібрані по справі докази, не вказують на існування обставин, внаслідок яких за оцінкою внутрішнього, психічного стану особи на момент підписання оспорюваних заповітів вбачалась абсолютна неспроможність такої особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Як зазначалось вище, в підстави заявлених вимог позивачем одночасно покладалось фактичне не проставлення підпису на оспорюваних заповітах, що, на думку сторони, свідчить про відсутність справжнього волевиявлення заповідача на відповідні розпорядження.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 225, 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

В розрізі вищенаведеного суд вважає необхідним одночасно вказати на умови застосування ч.1 ст. 1257 ЦК України, відповідно до якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Так, за змістом ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

З системного аналізу ст.ст. 203, 215, 1233, 1234, 1257 ЦК України слід дійти висновку, що встановлення нікчемності заповіту як передбаченої законом недійсності правочину відбувається у випадку, коли зовнішній прояв тексту заповіту та його окремих складових, зокрема, реквізитів із зазначенням імен, проставлених підписів, вже виявляє обставини складення такого заповіту іншої особою, не вказаною як заповідачем, відомості про що «неналежним укладачем» навмисно не приховуються.

В такому разі за оцінкою змісту заповіту здійснюється кваліфікація складеного як нікчемного.

За умови пред`явлення вимог, де підставою оспорювання договору виступає сумнів щодо достовірності підпису особи-заповідача, необхідними у застосуванні виступають загальні ознаки вчинення правочину особою та пов`язані із ними критерії справжнього та вільного волевиявлення з притаманними принципами добровільного сповіщення у належний спосіб та через визначену законом форму про власну волю учасника.

На відміну від першого, коли справжня воля заповідача може зазнати сумнів внаслідок технічного та формального заміщення іншою особою або у зв`язку із порушенням форми, передбаченої для заповіту, в даному випадку прояв волі взагалі є відсутнім та первісно не ініційованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 145/2047/16-ц звернула увагу на те, що «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом».

В такому разі, коли суд при вирішені спору про право дійде висновку про фактичну неукладеність договору, суд повинен констатувати відповідну обставину у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджені судом докази в їх окремому, а також взаємному значенні, підтверджують укладення оспорюваних заповітів з проставленням власного підпису саме ОСОБА_6 .

Категоричний висновок про належність підпису на текстах заповітів ОСОБА_6 доводиться висновком експерта від 20.11.2023 року № 5706/23-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.

Зміст висновку з його дослідницькою частиною суд визнає повним та об`єктивним, підстави для відхилення як доказу, на чому наполягала представник позивача, відсутні.

Зауваження представника з приводу недостатності зразків підписів, які фактично використано експертом для дослідження за одночасної наявності інших зразків підпису, є невмотивованими.

Суд звертає увагу, що процесуальною метою призначення експертизи є отримання висновків у питання, що потребують спеціальні знання.

Представник не є фахівцем відповідного напрямку, не може надавати оцінку достатності матеріалу для складення висновку експертом.

Отже, оскільки судом не встановлено обставин порушення вільного волевиявлення заповідача ОСОБА_6 при складенні оспорюваних заповітів, визнання їх недійсними на підставі ст. 225 ЦК України або на підставі інших норм, пов`язаних із наслідками вчинення договорів з порушенням справжньої волі учасника, є безпідставним, у задоволені позову слід відмовити.

Крім того, судом не здобуто відомостей щодо неналежності ОСОБА_6 підпису на правочинах, що, у свою чергу, усуває можливість підтвердження висновку про те, що відповідні заповіти особою взагалі не укладались.

Керуючись ст.ст. 258-273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кулініч Наталії Адамівни, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Демецької Світлани Леонідівни, про визнання заповітів недійсними.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення суду буде виготовлене 09.01.2024 року.

Суддя: Д.М. Лєдньов