Рішення

від 12.12.2023 по справі 759/25545/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/25545/21

пр. № 2/759/432/23

12 грудня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Марус А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_8 , Закрите акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко» про визнання права власності на майнові (речові) права та визнання недійсним додаткової угоди до договору,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_4 10.11.2021 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_8 , Закрите акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко» про визнання права власності на майнові (речові) права та визнання недійсним додаткової угоди до договору, яким просить визнати право власності ОСОБА_4 на майнові (речові) права на отримання в натурі двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; визнати Договір між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» № 422-Г інвестування будівництва житла від 04.10.2002 неукладеним; визнати додаткову угоду між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» до Договору інвестування будівництва житла № 1 від 11.11.2002 неукладеною, а Акт № 421 від 30.09.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» та ОСОБА_9 про прийом-передачу квартири

АДРЕСА_1 недійсним; стягнути з ОСОБА_5 понесені судові витрати на користь ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11.02.2002 року між ЗАТ «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко» та ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» було укладено договір №11/02-2002 про інвестування будівництва частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 1 вказаного договору ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ», як ген підрядна організація будівництва, має право самостійно та на свій розсуд вирішувати питання фінансування та будівництва квартир, не профінансованих ЗАТ «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко».

10.01.2003 року між ОСОБА_10 та ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» був укладений договір інвестування будівництва № 421-Г від 10.01.2003 року, відповідно до якого ОСОБА_10 інвестувала грошові кошти в розмірі 143560,20 грн. в будівництво об`єкту за адресою АДРЕСА_2 , кількість кімнат - 2, загальна площа - 71,96 кв.м.

10.01.2003 року ОСОБА_10 здійснено повну оплату інвестиційного внеску.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2020 року № 66820110 ОСОБА_8 є правонаступником ОСОБА_10 .

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року порушено провадження в справі № 50/280 про визнання банкрутом ЗАТ «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко».

28.01.2019 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «МЖК «Академмістечко» було укладено договір на завершення будівництва квартири АДРЕСА_3 , положенням якого встановлено, що об`єкт інвестування оплачений в розмірі 100 % до умов договору, а також визначено, що ЗАТ «МЖК «Академмістечко» зобов`язується забезпечити завершення будівництва спірного об`єкту та передати його у власність ОСОБА_4 .

Зазначив, що майнові права ОСОБА_4 на спірну квартиру не визнаються ОСОБА_9 правонаступником якого є ОСОБА_5 в зв`язку з наявність у ОСОБА_5 договору № 422-Г інвестування будівництва житла від 04.10.2002 року укладено між ОСОБА_9 та ТОВ «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ».

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати за ним право власності на майнові права на об`єкт інвестування, на об`єкт інвестування, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 71,96 квадратних метра, визнати Договір між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» № 422-Г інвестування будівництва житла від 04.10.2002 неукладеним; визнати додаткову угоду між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» до Договору інвестування будівництва житла № 1 від 11.11.2002 неукладеною, а Акт № 421 від 30.09.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» та ОСОБА_9 про прийом-передачу квартири

АДРЕСА_1 недійсним.

Ухвалою судді від 15 листопада 2021 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на поданий до суду відзив.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відзив на позов не подали.

Дослідивши матеріали справи, надані в справі докази в їх сукупності, вислухавши сторін, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 10.01.2003 року між ОСОБА_10 та ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» був укладений договір інвестування будівництва № 421-Г від 10.01.2003 року, відповідно до якого ОСОБА_10 інвестувала грошові кошти в розмірі 143560,20 грн. в будівництво об`єкту за адресою АДРЕСА_4 , кількість кімнат - 2, загальна площа - 71,96 кв.м., поверх - 8 (т.1 а.с. 16)

10.01.2003 року ОСОБА_10 було здійснено повну оплату інвестиційного внеску, про що свідчить касовий ордер № 458105 від 10.01.2003 року (т.1 а.с. 19).

18.08.2004 року між ОСОБА_10 та ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» була укладена додаткова угода до договору № 421-Г інвестування будівництва від 10.01.2003 року, відповідно до якого ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» бере на себе додаткові зобов`язання перед інвестором закінчити будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 71,96 кв.м., у ІІ кварталі 2005 року (т.1 а.с. 20).

Крім того, з вказаної додаткової угоди вбачається, що інвестором своєчасно внесено 100 % вартості спірної квартири (п. 2.1).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 року відкрито провадження у справі № 50/280 про визнання ТОВ науково-виробнича фірма «ВЕСТ» банкрутом.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.05.2010 року у справі № 50/280 зокрема встановлено звернення ОСОБА_10 з кредиторським вимогами на суму 165094,00 грн., які надійшли до господарського суду 03.08.2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

Правонаступником ОСОБА_10 відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2020 року є ОСОБА_8

28.01.2019 року між ЗАТ «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко» та ОСОБА_4 було укладено договір на завершення будівництва квартири АДРЕСА_3 , відповідно до якого встановлено, що об`єкт інвестування оплачений в розмірі 100 % до умов договору, а також визначено, що ЗАТ «МЖК «Академмістечко» зобов`язується забезпечити завершення будівництва спірного об`єкту та передати його у власність ОСОБА_4 (т.1 а.с. 47-48).

Крім того, 04 жовтня 2002 року між ОСОБА_9 , ТОВ НВФ «Вест» та АТ «Кредит Банк» був укладений договір інвестування будівництва житла за № 422-Г за яким він, як інвестор інвестував свої кошти у розмірі 153 216 грн, що становить вартість будівництва об`єкту інвестування - двокімнатної квартири за АДРЕСА_5 , та визначена договором інвестування будівництва житла від 04 жовтня 2002 року № 422-Г.

Відповідно до пункту 2.1.1. договору інвестування будівництва житла від 04 жовтня 2002 року за № 422-Г, ТОВ НВФ «Вест» (забудовник) зобов`язався побудувати ОСОБА_9 (клієнт) об`єкт інвестування за його кошти на протязі 24 місяців з моменту підписання договору об`єкту інвестування та після прийому будинку Державною приймальною комісією і повної оплати передати ОСОБА_9 , як інвестору будівництва вищезазначену квартиру АДРЕСА_6 .

Відповідно до додатку № 1 до договору інвестування будівництва житла від 04 жовтня 2002 року № 422-Г ОСОБА_9 спочатку вніс 100000,00 грн. вартості інвестування для будівництва квартири АДРЕСА_7 , а в подальшому виплатив всю вартість вказаної у договорі квартири АДРЕСА_7 всього у розмірі 153 216 грн, що підтверджується довідкою ТОВ НВФ «Вест» про 100 % оплату інвестиційного внеску від 30 вересня 2003 року та укладений 30 вересня 2003 року між ОСОБА_11 і ТОВ НВФ «Вест» акт приймання- передачі квартири АДРЕСА_7 , яким вона була передана ОСОБА_12

11 листопада 2002 року між ТОВ НВФ «Вест» в особі директора Петренко Н.М. та ОСОБА_9 була укладена додаткова угода до договору інвестування будівництва житла за № 1, згідно до якої пункт 1 договору викладено в редакції, за якою ОСОБА_9 (клієнт) передає, а ТОВ НВФ «Вест» (забудовник) приймає замовлення побудувати квартиру з усіма тими ж параметрами, окрім одного, а саме зміни номеру квартири з 422 на 421 ( т.1 а.с. 84).

Відповідно до відповіді Головного управління статистики у м. Києві від 16.11.2021 року за № 03.1-21/3813-21 керівниками юридичної особи ТОВ НВФ «Вест» значились: з 12.02.1999 року по 20.06.2003 року - ОСОБА_13 , з 20.06.2003 року по 13.03.2007 року - ОСОБА_14 , з 13.03.2007 року по 17.11.2008 року - ОСОБА_13 , з 17.11.2008 року по 08.09.2010 року - ОСОБА_15 (т.1 а.с. 72-73).

Вказане свідчить про те, що на момент підписання додаткової угоди до договору інвестування будівництва житла № 1 від 11.11.2002 року у ОСОБА_14 не було на це повноважень.

Судом також встановлено, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, після смерті якого відкрилась спадщина, яку прийняла дружина ОСОБА_5 та її діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Правовідносини, які склалися між сторонами у цій справі, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність».

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

При цьому принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Основою цього принципу є положення , відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися, тобто цей принцип гарантує остаточність рішень.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Практика ЄСПЛ виходить з розширеного розуміння терміну майна, зазначеного у статті 1 Першого Протоколу Конвенції, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше "правомірного очікування" ефективного отримання майнового права. ЄСПЛ зазначає , якщо сутністю вимоги особи є її майновий інтерес, то особа може вважатися такою, що має "правомірне очікування", якщо в національному праві є достатні підстави для існування такого інтересу, зокрема, якщо існує судова практика національних судів щодо підтвердження його існування.

Оскільки відповідачем ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест» не виконувалися належним чином взяті на себе зобов`язання, а позивачем в повному обсязі та вчасно сплачено інвестиційні платежі, зазначене є підставою для визнання за позивачем майнових прав.

Натомість, суд не вбачає підстав для визнання за позивачем права на отримання в натурі спірного об`єкта нерухомості (квартири), як про це зазначено у прохальній частині позову, оскільки в даному конкретному випадку наявні законодавчо обґрунтовані підстави для набуття майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, а не права власності на даний об`єкт. Процедура отримання в натурі та оформлення у власність даного об`єкта нерухомості буде доступною для позивача лише після завершення будівництва, введення його в експлуатацію та отримання всіх необхідних правовстановлюючих документів на нього.

Щодо позовних вимог про вимог про визнання Договору між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» № 422-Г інвестування будівництва житла від 04.10.2002 неукладеним; визнання додаткової угоди між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» до Договору інвестування будівництва житла № 1 від 11.11.2002 неукладеним, а Акт № 421 від 30.09.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» та ОСОБА_9 про прийом-передачу квартири АДРЕСА_1 недійсним, судом встановлено наступне.

Так у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відтак, встановивши, що оспорювані позивачем правочини спрямовані на незаконне заволодіння належним позивачу об`єктом інвестування, суди повинні були дійти висновку про нікчемний характер таких правочині.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Враховуючи зміст вказаних норм, позовна вимога позивача про визнання договору, додаткового договору та акту неукладеними не є способом захисту прав і законних інтересів, який передбачений положеннями Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що вимога позивача у цій частині не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання Договору між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» № 422-Г інвестування будівництва житла від 04.10.2002 неукладеним; визнання додаткової угоди між ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» до Договору інвестування будівництва житла № 1 від 11.11.2002 неукладеним, а Акт № 421 від 30.09.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ВЕСТ» та ОСОБА_9 про прийом-передачу квартири АДРЕСА_1 недійсним, слід відмовити.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 12, 13, 76- 81, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 190, 203, 321, 328, 344, 391, 392, 526 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_8 , Закрите акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс «Академмістечко» про визнання права власності на майнові (речові) права та визнання недійсним додаткової угоди до договору - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 ) право власності на майнові права на об`єкт інвестування, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 71,96 квадратних метра.

Стягнути з ОСОБА_5 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_4 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І.В. П`ятничук