Постанова

від 19.10.2023 по справі 914/1347/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2023 р. Справа №914/1347/22

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.

суддів: СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

позивача і третьої особи: не з`явилися;

відповідача: Дяків В.Б. (адвокат).

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н б/д (вх.ЗАГС №01- 05/2684/23 від 18.08.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2023 (повний текст - 28.07.2023, суддя Мазовіта А.Б.)

у справі №914/1347/22

за позовом: Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібосол», м.Львів

за участю третьої особи, яка

не заявляє самостійних вимог

на предмет спору

на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Господарський суд Львівської області від 20.07.2023 відмовив у задоволення позову повністю про витребування нерухомого майна: нежитлові приміщення з Х по ХIХ загальною площею 104,5 м.кв., нежитлові приміщення підвалу ХХ, ХХI площею 116 м.кв. та нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 19, IVлощею 41,8 кв.м. на вул.Городоцькій, 4 у м.Львові.

Позовна заява обгрунтована тим, що за позивачем було зареєстровано 24.03.2004 право комунальної власності на увесь триповерховий будинок у якому знаходяться конкретно визначені об`єкти нерухомого майна, на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова № 192 від 14.04.1987, а тому будь яка інша, наступна реєстрація права власності за будь-яких обставин за ТОВ «Хлобосол», в тому числі в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя чи на підставі рішення суду є неправомірною, а спірне майно не вибувало і зважаючи на існування зареєстрованого права власності не могло вибувати із комунальної власності виходячи із правових висновків Верховного Суду.

Рішення загалом мотивовано тим, що право власності хоча і зареєстровано за позивачем на увесь будинок, але така реєстрація права власності загалом на будинок вичерпала свою дію наступною приватизацією житлового фонду, а невідображені у приватизаційних документах окремі (індивідуально визначені) об`єкти нерухомого майна в силу до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є допоміжними приміщеннями в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду.

Не погодившись в прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Обгрунтовуючи доводи і вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив наступні обставини:

- увесь спірний будинок №4 на вул.Городоцька у м.Львові належить територіальній громаді на праві комунальної власності;

- неправильним є висновок суду першої інстанції, що для застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем факту наявності у нього права власності спірного нерухомого майна;

- підставою набуття позивачем права власності є рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова №82 від 14.04.1987;

- рішення Пустомитівського районного суду м.Львова від 17.07.2004 та від 15.01.2007 є підробленими, що встановлено судовими експертизами в рамках кримінального провадження;

- право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно і ефективно користуватися своїм майном.

Відповідач заперечив щодо вимог апеляційної скарги у відзиві на таку загалом з підстав та обставин, якими обґрунтоване оскаржуване судове рішення. Його представник в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інших заяв чи клопотань відповідно до ст.207 ГПК України учасники справи не подавали.

Фактичні обставини справи і оцінка суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна (надалі Реєстр) від 08.12.2021 за №289120344, 24.03.2004 внесено відомості про право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будинок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова №192 від 14.04.1987, реєстраційний номер майна 5222100.

На підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.07.2004 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення Х по ХІХ загальною площею 104,5 кв.м у цьому ж будинку.

Надалі нежитлові приміщення Х по ХІХ загальною площею 104,5 кв.м у цьому будинку було відчужено за договором купівлі-продажу №2942 від 13.12.2011, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та 03.02.2012 зареєстровано у Реєстрі за ТОВ "Хлібосол" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.01.2012, укладеного між ТОВ "Хлібосол" і ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М. за реєстровим №75.

На підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15.01.2007 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення підвалу Х, ХХІ площею 116 кв.м та нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 19, IV площею 41,8 кв.м у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі нежитлові приміщення підвалу Х, ХХІ площею 116 кв.м та нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 19, IV площею 41,8 кв.м у цьому будинку було відчужено за договором купівлі-продажу №2943 від 13.12.2011, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та 03.02.2012 зареєстровано у Реєстрі за ТОВ "Хлібосол" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.01.2012, укладеного між ТОВ "Хлібосол" і ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М. за реєстровим №76.

Також у будинку за адресою: АДРЕСА_1 розташовані наступні об`єкти права приватної власності:

- квартира 1 , загальною площею 39,3 кв.м та комора в підвалі площею 4,0 кв.м, власницею якої є ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321287324;

- квартира 2, загальною площею 36,6 кв.м та комора в підвалі площею 4,0 кв.м , власником якої є ОСОБА_5 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321289519;

- квартира 3а, загальною площею 43,3 кв.м та комора в підвалі площею 2,4 кв.м , власницею якої є ОСОБА_6 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321290557;

- квартира 4а , загальною площею 44 кв.м, власником якої є ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321288877;

- квартира 5, загальною площею 43,8 кв.м та комора в підвалі площею 6,2 кв.м , власницею якої є ОСОБА_8 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01,2023 №321290678;

- квартира 6 , загальною площею 35,8 кв.м, власницею якої є ОСОБА_9 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321289754;

- квартира 8, загальною площею 44,9 кв.м , власником якої є ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321288959;

- квартира 10, загальною площею 39,8 кв.м та комора в підвалі площею 8,0 кв.м , власницею якої є ОСОБА_10 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321289109;

- квартира 11, загальною площею 44,4 кв.м та комора в підвалі площею 3,3 кв.м , співвласниками якої є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321290107;

- квартира 13, загальною площею 49,8 кв.м та комора в підвалі площею 4,0 кв.м , співвласниками якої є ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , що підтверджується інформаційною довідкою Реєстру від 27.01.2023 №321290870;

- квартира 14, загальною площею 45,6 кв.м та комора в підвалі площею 3,1 кв.м , власником якої є ОСОБА_16 , що підтверджується Інформаційною довідкою від 27.01.2023 №321288522;

- квартира 15, загальною площею 52,1 кв.м та комора в підвалі площею 6,0 кв.м , співвласниками якої є ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321289208;

- квартира 17, загальною площею 46,3 кв.м та комора в підвалі площею 3,2 кв.м , власником якої є ОСОБА_19 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру від 27.01.2023 №321289814.

Згідно із технічним паспортом, який міститься у інвентаризаційній справі №343 на будинок АДРЕСА_1 та складений станом на 1988 рік, нежитлові приміщення підвалу XX, XXI площею 116 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 19, IV площею 41,8 кв.м та нежитлові приміщення XIX не відображені.

Надаючи правову оцінку вказаним вище фактичним обставинам справи та доказам, судом апеляційної інстанції до уваги береться наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вірним є посилання місцевого суду на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16 та від 20.02.2019 у справі № 916/1689/17 про те, що якщо дійсний власник спірного майна не був учасником судового процесу, за наслідком якого ухвалене судове рішення, яке стало правовою підставою для набуття права власності на спірне майно іншою особою, тобто яке вибуло з володінні власника поза його волею, то це майно може бути витребуване у добросовісного набувача.

У постанові Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 916/329/21 (916/3073/21) зазначено, що для застосування вимог ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

У постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 зроблено висновок про те, що для застосування статті 387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2020 у справі №916/227/18.

На підставі тверджень позивача, він є і був власником спірних окремих приміщень у будинку і таке право комунальної власності було зареєстроване за ним 24.03.2004 на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова №192 від 14.04.1987.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, будинок за адресою: АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком, який складається із квартир та нежитлових приміщень, які є окремими об`єктами права власності та належать на праві приватної власності фізичним особам, фізичним особам-підприємцям та юридичним особам. Зокрема, власником нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 199,2 кв.м є відповідач, власником нежитлового приміщення загальною площею 25,5 кв.м є фізична особа-підприємець Крупська М.М., власниками квартир з коморами у підвалі є фізичні особи (квартири №1 , 2 , 3а , 4а , 5 , 6 , 8 , 10 , 11 , 13 , 14, 15, 17) тощо.

Зважаючи на наведене, рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова №192 від 14.04.1987, яке було підставою для реєстрації за позивачем права власності на такий будинок загалом, вичерпало свою чинність до початку приватизації житлового фонду наймачами квартир та відчуження нежитлових приміщень, оскільки з початком приватизації житлового фонду і реєстрації за наймачами квартир та власниками нежитлових приміщень права власності, таке рішення не відповідало дійсним обставинам щодо обсягу права власності позивача.

На дату реєстрації (24.03.2004) за позивачем права комунальної власності у вказаному будинку уже було зареєстровано право власності на окремий об`єкт нерухомого майна, а саме - 02.12.2003 у Реєстрі зареєстровано право власності на квартиру №6 , реєстраційний номер майна 1422371.

Крім цього, як вбачається із матеріалів щодо приватизації квартир у такому будинку, згідно розпоряджень Галицької районної адміністрації № 1553 від 26.12.2001 та №1186 від 14.10.2003, передано у власність (приватизовано) квартиру №4 , загальною площею 42,6 кв.м (уповноважений власник - Жмінка В.С.) та квартиру №8 , загальною площею 44,9 кв.м (уповноважений власник - Підвальна Т.А.).

Таким чином, з наведеного вбачається, що уже на момент реєстрації за позивачем права комунальної власності на будинок загалом, рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова №192 від 14.04.1987, на підставі якого було здійснено реєстрацію, не відповідало дійсним обставинам, які склалися щодо окремих об`єктів права власності у цьому будинку.

Відповідно до п. 3.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке було чинним на момент реєстрації за позивачем права власності на будинок, у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо заявлене право вже зареєстроване.

Зважаючи на наведене, не підлягало реєстрації за позивачем право власності на будинок загалом, оскільки на момент такої реєстрації уже було зареєстровано право власності на квартиру у цьому будинку.

Як зазначалося вище, у технічному паспорті, складеному станом на 1988 рік (тобто після набуття позивачем права власності на будинок АДРЕСА_1), нежитлові приміщення підвалу XX, XXI площею 116 кв.м, нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 19, IV площею 41,8 кв.м та нежитлові приміщення XIX не відображені.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після 1988 року, позивач проводив реконструкцію, добудову чи перебудову будинку за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок чого відбулося створення спірних об`єктів нерухомості, які відсутні у згаданому вище Технічному паспорті.

З огляду на відсутність таких об`єктів у будинку станом на момент, коли позивач набув право власності на будинок в цілому, ненадання ним доказів, що такі об`єкти виникли внаслідок реконструкції, добудови чи перебудови будинку, безпідставним є твердження позивача, що такі об`єкти перебували у його володінні і він наділений правом їх витребувати.

Зважаючи на те, що квартири та нежитлові приміщення у вказаному будинку вибули із володіння позивача внаслідок приватизації та відчуження, то правом на витребування нежитлових приміщень з X по XVIII, які відображені на поверховому плані підвалу будівлі, наділені власники (співвласники) квартир (нежитлових приміщень) цього багатоквартирного будинку, а не позивач.

Окрім цього, як вбачається із поверхового плану підвалу будинку за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення під номером X (один із об`єктів, який позивач просить витребувати) є коридором, тобто має статус допоміжного, а не нежитлового приміщення.

Згідно із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17 допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.

Згідно із ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За таких умов, зважаючи на те, що усі квартири і нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 добровільно вибули із власності позивача, а саме були приватизовані та/або відчужені позивачем, то саме співвласники цих квартир і нежитлових приміщень можуть звертатися до суду із позовами про витребування майна.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи доводи відповідача щодо того, що разом з усіма квартирами в будинку мешканцями останнього були приватизовані й комори у підвалі, позивач повинен довести, що відбулася приватизація інших комор у підвалі (під іншими індексами), а не тих, які позивач просить витребувати у відповідача. Однак позивач письмових доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надав.

В силу приписів частини другої ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд першої інстанції з метою з`ясування обставин вибуття об`єктів права власності із складу майна будинку за адресою: АДРЕСА_1 та з`ясування належності позивачу об`єктів у будинку, за клопотанням відповідача витребував у позивача матеріали щодо приватизації квартир, які знаходяться у вищевказаному будинку, оскільки приватизація квартир здійснювалась уповноваженими органами, що входять до структури позивача.

Проте, позивачем на вимогу суду було надано матеріали щодо приватизації лише двох квартир. З аналізу долучених позивачем доказів неможливо встановити, комора під яким індексом була приватизована разом з квартирою №4.

Відтак, керуючись приписами ч. 2 ст. 74 ГПК України, суд першої інстанції правомірно визнав встановленими обставини щодо приватизації комор в підвалі будинку мешканцями, що здійснені під час приватизації квартир у цьому ж будинку, оскільки доказів на спростування цих обставин позивачем суду надано не було.

Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що з урахуванням фактичних обставин справи, підстав для застосування судом строків позовної давності немає, оскільки відсутнє порушене саме право позивача.

Підсумовуючи остаточно зазначене вище, судом апеляційної інстанції звертається увага сторін спору на те, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав переконливих доказів з метою їх дослідження на вірогідність в силу ст. 87 ГПК України проти доказів, наданих відповідачем, які б свідчили про існування права комунальної власності позивача на конкретно визначені окремі об`єкти нерухомого майна, які виокремлені у Реєстрі індивідуальними ознаками (номерами) і які є предметом позовних вимог.

Натомість, означені і встановлені вище обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин вказують на те, що навіть якщо і вважати спірними такі приміщення у означеному будинку, то на них може бути пред`явлено швидше обґрунтовану вимогу співвласниками такого будинку (власниками квартир) в особі ОСББ чи кожним окремо, аніж органом місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2023 у справі №914/1347/22 - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складений і підписаний 11.01.2024.

Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК

Судді О.С. СКРИПЧУК

Н.М. КРАВЧУК