Ухвала

від 10.01.2024 по справі 910/21315/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21315/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Мальченко А.О., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П.)

від 20.09.2023

у справі № 910/21315/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація"

до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності

за участю: Офісу Генерального прокурора

про розірвання договору, стягнення 7 896 218,47 грн та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Кукло Д.С.,

позивача - Виговська Л.В., Наливайко С.П.,

відповідача - Цвітненко Д.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" (далі - ТОВ "Україна-Реставрація") звернулося до суду з позовом до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності (далі - Музей), в якому просило суд:

- розірвати укладений між сторонами договір генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018;

- стягнути з Музею додаткові витрати в сумі 7 896 218,47 грн;

- зобов`язати Музей прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 на суму 74 702 388,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018 в частині непередання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, що потягло невиконання позивачем, як підрядником, робіт з реконструкції алеї Героїв Небесної Сотні, облаштування пішохідної зони, благоустрою та озеленення території. Разом з тим, позивач вказує, що відповідно до умов договору він здійснив закупівлю основних матеріалів для виконання зазначених робіт та несе витрати, пов`язані з їх утриманням, зберіганням та охороною за весь час невиконання договору.

1.2. Заступник Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора (далі - Прокурор) звернувся до суду з повідомленням про вступ у справу на підставі статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 позов ТОВ "Україна-Реставрація" задоволено повністю. Розірвано договір генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018, укладений між ТОВ "Україна-Реставрація" та Музеєм, зобов`язано відповідача прийняти закуплені на виконання умов вказаного правочину матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 та стягнуто з Музею на користь ТОВ "Україна-Реставрація" 7 896 218,47 грн збитків.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вказане рішення, виходив з доведеності факту закупівлі позивачем на виконання умов договору товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 74 702 388,04 грн та витрат на їх зберігання у розмірі 7 896 218,47 грн; ненадання відповідачем фронту робіт, проектної та дозвільної документації позбавило позивача права на отримання прибутку та спричинило понесення ним значних збитків, що свідчить про істотне порушення замовником умов договору, що дає йому право на розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); згідно з приписами 1212 ЦК України розірвання вказаного договору є підставою для повернення позивачем закуплених за розірваним договором матеріалів, а також для задоволення вимоги про зобов`язання Музею прийняти товарно-матеріальні цінності за актом приймання-передачі від 09.08.2021.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №910/21315/21 рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 скасовано, ухвалено нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся після закінчення строку дії цього договору, така вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. При цьому закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, а навпаки є можливим виконання позивачем робіт за договором та їх прийняття відповідачем. Крім того, позивачем не доведено понесення додаткових витрат (збитків).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Україна-Реставрація" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №910/21315/21, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 залишити без змін.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 04.01.2021 у справі № 911/1150/20, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 01.08.2023 у справі №910/12950/21, від 22.03.2023 у справі №904/6044/21, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо застосування абзацу 1 статті 131-1 Конституції України, частини третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини четвертої статті 53 ГПК України); та від 10.02.2021 у справі №908/288/20 (щодо застосування статей 251, 252, частини першої статті 530 ЦК України).

Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права:

- статей 850, 886 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків;

- статті 16 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 5 ГПК України у подібних правовідносинах в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти закуплені на виконання умов договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей.

3.2. Музей 20.11.2023 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

3.3. Прокурор 20.11.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

4. Мотиви судів попередніх інстанцій, з яких останні виходили при ухваленні судових рішень у справі

4.1. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з такого:

1) щодо позовної вимоги про розірвання договору:

- наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами та іншими належними доказами підтверджується факт закупівлі товарно-матеріальних цінностей підрядником робіт на загальну суму 74 702 388,04 грн з метою виконання ТОВ "Україна-Реставрація" своїх зобов`язань за договором генпідряду;

- Музей умови договору підряду, зі свого боку, не виконав, оскільки не надав генпідряднику фронт робіт, дозвільну та проектну документацію. При цьому на неодноразові звернення із проханням виконати умови договору в частині передання фронту робіт та документації замовник повідомляв про те, що це є неможливим через незалежні від нього обставини;

- загальний строк виконання робіт за договором збільшився з 8 місяців до 2 років та 8 місяців. Проте станом на час розгляду справи фронт робіт, дозвільна та проектна документація Музеєм генпідряднику передані так і не були, а тому ТОВ "Україна-Реставрація" не приступило до виконання обумовлених робіт;

- доводи відповідача про відсутність його вини в порушенні умов договору (щодо не передання фронту робіт, дозвільної та проектної документації) через наявність судової заборони (ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, якою накладено арешт на земельні ділянки, на яких мало бути здійснене будівництво, у рамках здійснення кримінального провадження №42013110000001029) суд відхиляє з огляду на те, що на час укладення договору підряду відповідач вже був достеменно обізнаний про заборону будівництва на об`єкті впродовж невизначеного строку, що є предметом договору підряду. Натомість, укладаючи із ТОВ "Україна-Реставрація" договір, відповідач встановив позивачу строк виконання робіт з січня по серпень 2019 року;

- стосовно посилань відповідача на ухвалу Київського апеляційного суду від 20.06.2019, якою повторно накладено арешт на вищевказані земельні ділянки, то суд також вважає їх необґрунтованими, виходячи з того, що за умовами договору генпідряду початок виконання робіт був встановлений сторонами ще до моменту арешту ділянок вказаною ухвалою апеляційного суду, а саме: з грудня 2018 року;

- придбані позивачем матеріали вчасно не були використані на об`єкті, термін придатності деяких з них вже сплив, використання таких матеріалів неможливе, а закупівля нових з підстав закінчення терміну їх придатності договором не передбачена. У разі чергового продовження дії договору таке становище спричинить для позивача додаткові витрати без можливості їх компенсації з боку відповідача, а за умовами договору генпідрядник гарантує можливість експлуатації об`єкта відповідно до договору протягом десяти років після прийняття об`єкта замовником; генпідрядник відповідає за недоліки (дефекти), виявлені в закінченому будівництвом об`єкті і змонтованих конструкціях;

- дії відповідача (не передання фронту робіт, дозвільної та проектної документації в повному обсязі) є суттєвим порушення умов договору підряду, що унеможливило подальше виконання умов договору позивачем та стало наслідком позбавлення позивача права на отримання прибутку, на який він розраховував при укладенні договору підряду, а також понесення генпідрядником значних збитків (утримання та зберігання дерев, оренда додаткового приміщення для зберігання придбаних товарно-матеріальних цінностей, охорона будівельного майданчика тощо);

- вимога позивача про розірвання договору підряду у зв`язку з істотним порушенням замовником своїх зобов`язань є обґрунтованою, спірний договір підлягає розірванню;

2) щодо позовної вимоги про стягнення додаткових витрат:

- у зв`язку з безпідставною непередачею замовником ТОВ "Україна-Реставрація" фронту робіт, проектної та дозвільної документації, позивач не зміг використати придбані ним матеріали, оскільки виконання будівельних робіт на об`єкті не було розпочате, що спричинило понесення підрядником додаткових витрат, пов`язаних з їх доглядом, зберіганням та охороною;

- придбані підрядником для виконання будівельних робіт матеріали на загальну суму 74 702 388,04 грн весь час знаходяться на зберіганні у позивача;

- станом на 31.07.2021 позивачем були понесені додаткові витрати на утримання закуплених ним за договором матеріальних цінностей у сумі 7 896 218,47 грн, а саме: за послуги утримання, висадки та зберігання дерев, рулонного газону - 4 777 628,17 грн; за послуги знищення матеріальних ресурсів - 1 611 055,66 грн; за оренду додаткового складського приміщення для зберігання закуплених матеріалів - 848 954,00 грн; за охорону будівельного майданчика - 658 580,64 грн.

- підрядник неодноразово повідомляв замовника про понесення додаткових витрат у зв`язку з перенесенням строків виконання робіт. Проте вказані листи відповідач залишив без відповіді та задоволення, у той час, як позивач, вчиняючи дії із охорони будівельного майданчику, зберігання та догляду за закупленими матеріалами, діяв виключно в інтересах відповідача. При цьому позивач не міг відмовитись від утримання (охорони, догляду, зберігання) закуплених ним матеріалів, адже така відмова сприяла б їх втраті (загибелі);

- вказане свідчить про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування відповідальності до сторони договору підряду (замовника) у вигляді відшкодування понесених підрядником додаткових витрат (збитків) на загальну суму 7 896 218,47 грн;

3) щодо вимог про зобов`язання Музею прийняти закуплені матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей:

- договір підряду не містить умов щодо наслідків розірвання договору, зокрема щодо повернення замовнику закуплених підрядником за рахунок попередньої оплати матеріалів, а з обставин справи вбачається, що замовник відмовляється їх прийняти через відсутність погодженого порядку їх прийняття та без проведення їх монтажу безпосередньо на об`єкті будівництва;

- водночас розірвання договору підряду є підставою для повернення ТОВ "Україна-Реставрація" матеріалів, закуплених на виконання вимог договору підряду за рахунок замовника на загальну суму 74 702 388, 04 грн, а також для задоволення вимоги про зобов`язання Музею їх прийняти за актом приймання-передачі від 09 серпня 2021 у відповідності до вимог статті 1212 ЦК України;

4.2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з такого:

1) щодо участі Прокурора у справі:

- представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на стороні як позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки;

- у своєму повідомленні Прокурор заявив про вступ у справу з метою захисту інтересів відповідача - держави в особі Музею та Міністерства культури та інформаційної політики України, а не позивача;

- оскільки Прокурор вступив у справу на стороні відповідача, у нього були відсутні повноваження для залучення співвідповідачем орган державної влади, оскільки це є правом виключно позивача;

- у підготовчому засіданні від Прокурора надійшло клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства культури та інформаційної політики України, однак судом першої інстанції було відмовлено у його задоволенні;

- наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку за конкретних фактичних обставин;

- відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Музей є державною організацією;

- пунктами 4.1 - 4.3 Статуту визначено, що Музей є юридичною особою, бюджетною установою (заклад культури), діяльність якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та є неприбутковою установою. Музей володіє відокремленим майном, має самостійний баланс та право від свого імені вчиняти правочини, мати та набувати майнові, особисті немайнові права та нести відповідні зобов`язання, бути позивачем та відповідачем у судах, третейських судах. Музей є об`єктом державної власності України, не підлягає приватизації або перепрофілюванню (пункт 4.9 Статуту). Згідно з пунктом 6.1 Статуту фінансування Музею здійснюється за рахунок коштів з Державного бюджету України на підставі затвердженого кошторису та в інший спосіб, передбачений Законом України "Про музеї та музейну справу";

- відповідач відноситься до державного сектору економіки, є неприбутковою бюджетною установою (ознака неприбутковості - 0031), фінансування робіт за спірним договором також здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та на підставі пункту 1 статті 49 Бюджетного кодексу України;

- головною метою та основним завданням діяльності Музею є збереження пам`яті про події, учасників та наслідки Революції Гідності, Помаранчевої революції, Революції на граніті та інших подій, які відбувалися на Майдані Незалежності у місті Києві та в інших місцях і були пов`язані з боротьбою Українського народу за права, свободи, незалежність України та цивілізаційний вибір;

- відповідач, укладаючи договір, діяв на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №219-р "Про визначення замовника проектування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності", згідно з яким останній погодився з пропозицією Міністерства культури та визначити замовником проектування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музею Революції Гідності державний заклад "Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності";

- оскільки Музей є об`єктом державної власності України, тому й власником виконаних у майбутньому робіт по об`єкту за вказаним договором також є держава, відтак внаслідок можливого неналежного виконання генпідрядником умов договору по проектуванню меморіального комплексу порушеними можуть бути права та/або інтереси саме держави;

- укладаючи спірний договір, Музей вступив у господарські правовідносини від імені та в інтересах держави;

- доводи позивача про недоведеність та відсутність правових підстав для представництва Прокурором інтересів відповідача є необґрунтованими;

- ГПК України та Закон України "Про прокуратуру" не вимагає від суду першої інстанції постановлення окремої ухвали щодо вступу у справу прокурора щодо захисту інтересів відповідача;

- безпідставними також є доводи апелянта про заборону представлення Прокурором відповідача, як державної компанії, оскільки, ураховуючи положення чинного законодавства та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, Музей є державною організацією, а не державною компанією;

- частиною третьою статті 53 ГПК України та пунктом 3 частини шостої Закону України "Про прокуратуру" прямо передбачено право прокурора на подання апеляційної скарги (ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи);

- оскільки Прокурор вступив у справу на стороні відповідача, який виступає замовником будівельних робіт, фінансування яких повністю здійснюється за рахунок бюджетних коштів, у останнього є право на подання в інтересах Музею апеляційної скарги;

2) щодо вимог про розірвання договору:

- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, за яким, підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх;

- варто розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним;

- навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання;

- після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору можливим є виконання відповідачем робіт за договором та їх прийняття позивачем;

- розірвано може бути лише чинний договір (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення);

- право сторони розірвати договір, передбачене статтею 651 ЦК, виникає лише щодо договорів, які є чинними;

- за змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова;

- закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом;

- із системного аналізу вищезазначених норм ЦК України та умов договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що умова передбачена пунктом 17.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020 щодо строку дії договору: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів, що і має місце у спірній ситуації, коли ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 накладено арешт на земельні ділянки, на яких мають виконуватися роботи за договором;

- таким чином, умова передбачена пунктом 17.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не може вважатися ані строком, ані терміном у розумінні статей 251, 252, 253 ЦК України.

- оскільки сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), колегія суддів дійшла висновку про те, що строк дії укладеного між сторонами у справі договору підряду закінчився 31.08.2021;

- з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся у грудні 2021 року, тобто після закінчення строку дії цього договору, відтак вимога про розірвання договору генпідряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню;

3) щодо вимог про прийняття закуплених матеріалів за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей:

- предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріальної форми (наприклад, виготовлення речі, здійснення її ремонту, зміна її споживчих властивостей тощо);

- робота та її результат у договорі підряду зазвичай відокремлені у часі, однак вони тісно пов`язані між собою і становлять єдиний предмет договору підряду. Робота, що виконується, передбачає досягнення певного результату, досягти якого неможливо без роботи, яка йому передує. Таким чином, первинною є робота;

- єдність роботи та її результат є основною рисою предмета договору підряду, яка дозволяє відмежувати цей договір від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема від договору купівлі-продажу та договору на надання послуг. Проведення такого відмежування є надзвичайно важливим, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може істотно порушити права сторін;

- за змістом статті 875 ЦК України основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт, тобто завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи, виконані на замовлення замовника. Предмет договору підряду - це не процес виконання робіт та здачі об`єкта в експлуатацію.

- однією з характеристик договору підряду є те, що за ним підрядник виконує роботи на свій ризик. Тому він не має права на винагороду, якщо предмет підряду загинув чи коли через непередбачувані обставини неможливо закінчити роботу. Негативні наслідки для підрядника можуть виникнути і при неочікуваній затримці виконання робіт, випадковому їх погіршенні чи подорожчанні;

- між сторонами було укладено не договір купівлі-продажу матеріальних цінностей, а будівельного підряду, предметом якого є виконання будівельних робіт по об`єкту. Виконання зазначених робіт передбачає: знесення зелених насаджень, перенесення каплички та хреста, розбирання існуючого покриття, зняття рослинного шару зі схилів, укріплення схилу за підпірною стінкою, влаштування підпірної стінки, відновлення сходів, дренаж за підпірною стінкою, будівництво меморіального комплексу, винесення кабельних ліній, будівництво каналізації, будівництво дощової каналізації, будівництво зовнішнього освітлення, будівництво покриття доріжок та проїздів, озеленення та захист інженерних комунікацій, будівництво малих форм;

- прийняття лише матеріальних цінностей без виконання робіт не відповідає меті, предмету та взятим позивачем на себе зобов`язань за договором. Задоволення даної позовної вимоги призведе до зміни правової природи договору та змінить кінцеву мету його укладення, що порушуватиме права замовника і відповідно держави;

- закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом всього часу, коли існує відповідне зобов`язання. Більше того, після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору можливим є виконання позивачем робіт за договором та їх прийняття відповідачем;

4) щодо стягнення додаткових витрат:

- в матеріалах даної справи відсутні як докази перерахування коштів на користь Boomkwekerij Ebben B.V., так і документи, які підтверджують поставку від вказаної міжнародної компанії обумовлених дерев;

- відсутні докази купівлі 7200 м3 рулонного газону на суму 768 614,40 грн;

- розрахунок договірної ціни на роботи по догляду за газоном за період з 05.04.2019 по 31.07.2021 є завищеним та недоцільним, оскільки за ним розраховано вартість косіння та поливу газону у зимовий та осінній періоди;

- за відсутності доказів придбання дерев та рулонного газону, подані позивачем докази щодо відшкодування витрат на утримання вказаних насаджень (рахунки на оплату, акти виконаних робіт (послуг)) є неналежними доказами, а тому вимоги про відшкодування замовником витрат на їх обслуговування є необґрунтованими;

- у матеріалах справи відсутні як докази у відповідності до умов пункту 7.3 Договору погодження Музеєм залучення до виконання робіт вищезазначених субпідрядників, так і докази звернення генпідрядника до замовника по зазначеному питанню;

- генпідрядник на власний розсуд, без погодження із замовником залучав до виконання робіт по об`єкту інших осіб, що суперечить умовам договору генпідряду;

- враховуючи те, що за умовами договору генпідряду охорону об`єкту мало забезпечувати саме безпосередньо позивач, а ТОВ "Сек`юріті сервіс" було залучене останнім без погодження із замовником, при цьому за умовами договору охорони №15 від 19.01.2019 саме ТОВ "Сек`юріті сервіс" несе матеріальну відповідальність за завдані позивачеві збитки, покладення на Музей витрат по охороні об`єкта та відшкодування понесених збитків внаслідок протиправних дій невстановлених осіб, є необґрунтованим;

- зі змісту договору випливає обов`язок генпідрядника повідомити замовника про виконання додаткових робіт, внаслідок яких збільшується кошторис;

- на виконання договору Музеєм було перераховано 111 581 324,47 грн;

- додавши весь розмір позовних вимог (74 702 388,04 грн вартість закуплених товарів та 7 896 218,47 грн додаткових витрат), ця сума не перевищує ні приблизного кошторису (договірної ціни), ні суми авансованого платежу;

- в матеріалах справи відсутні як докази повернення суми невикористаного авансованого платежу у розмірі 28 982 717,96 грн (111 581 324,47 грн - 74 702 388,04 грн - 7 896 218,47 грн), так і докази її використання генпідрядником;

- стягнення додаткових витрат у розмірі 7 896 218,47 грн, навіть у випадку їх обґрунтованості, є додатковим тягарем для відповідача за умови неповернення невикористаної суми авансу та невиконання обумовлених робіт за договором.

5. ДОВОДИ ТА МОТИВИ СУДУ, ЩО СТАЛИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПЕРЕДАННЯ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5.1. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).

Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує обставини застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.2. Так, причиною виникнення спору у справі стало, зокрема питання можливості розірвання спірного Договору після закінчення строку дії такого, з огляду на істотне порушення замовником взятих на себе зобов`язань за договором генпідряду на виконання будівельних робіт в частині непередання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, що потягло за собою невиконання позивачем, як підрядником, робіт, визначених Договором.

Суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій частині, та відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, зокрема виходив з того, що розірвано може бути лише чинний договір, водночас, оскільки позивач звернувся до суду після закінчення строку дії цього договору, відтак вимога про розірвання договору генпідряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, судом апеляційної інстанції було відзначено і те, що за змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Відтак як вказав суд попередньої інстанції умова, передбачена пунктом 17.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020 щодо строку дії договору: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів, що і має місце у спірній ситуації, коли ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 накладено арешт на земельні ділянки, на яких мають виконуватися роботи за договором. Отже, оскільки сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), колегія суддів дійшла висновку про те, що строк дії укладеного між сторонами у справі договору підряду закінчився 31.08.2021, тобто до подачі даного позову до суду.

5.3. Під час підготовки справи до судового розгляду колегія суддів, ознайомившись з матеріалами справи у їх сукупності та в контексті касаційної скарги, дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.

5.4. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

5.5. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 об`єднана палата у питанні «Чи може бути розірваним договір, строк дії якого закінчився?» відзначила таке:

« 61. Ухвалюючи рішення про обґрунтованість підстав для розірвання Договору відповідно до ч.2 ст.849 ЦК, суди попередніх інстанцій виходили з того, що неповернення товариством згідно з п.4.2 Договору сум невикористаного авансу, непередання генпідрядником придбаного за отриманий аванс устаткування, обладнання та матеріалів, невідзвітування за його використання відповідними актами форми КБ-2в, КБ-3 та вартості устаткування, що придбавається, невиконання робіт протягом 2020 року, неможливість їх виконання у строк, передбачений Договором, доводять існування порушень ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" умов Договору та обґрунтованість відмови Департаменту від такого Договору.

62. Частиною 1 ст.509 ЦК передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

63. У ст.530 ЦК передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

64. Відповідно до ч.2 ст.622 ЦК у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст.612 цього Кодексу), боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі.

65. У ст.631 ЦК зазначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

66. Згідно з ч.3 ст.651 ЦК у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У ст.653 ЦК визначені правові наслідки розірвання договору: зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

67. Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов`язань сторін, що виникли у сторін такого Договору відповідно до п.1 ч.2 ст.11 та ст.509 ЦК. Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 №910/16750/18.

68. Відповідно, право замовника відмовитись від договору, передбачене ст.849 ЦК, зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч.2), якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (ч.3) або передбачене ч.4 цієї статті безумовне право відмовитись від договору до закінчення роботи виникають лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

69. У справі, що переглядається, сторони передбачили, що спірний Договір діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що 19.12.2019 сторони уклали додаткову угоду №3, якою п.13.6 Договору виклали у такій редакції: Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.08.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань.

70. Суди попередніх інстанцій встановили, що Департамент 03.06.2020 звернувся до ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" з листом №03-18-399, у якому зазначив, що роботи за Договором мають бути виконані до 31.08.2020.

71. Також 07.08.2020 Департамент звернувся до ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" з листом №03-18-595, яким повідомив про здійснення корегування робочого проекту "реконструкція самопливного каналізаційного колектору L=2700 по вулицям Південна, Луганська, Мала Садова, Коцюбинського, Садова, Буткова, Зарічна до КНС №1 в м. Старобільськ Луганської області", що призвело до внесення суттєвих змін у проектно-кошторисну документацію зазначеного об`єкту (зміна протяжності колектору, його розташування в плані та відмітках; технологічної схеми та технології монтажу; матеріалів, які використовуються для будівництва). З метою приведення договірної ціни у відповідність до корегованого робочого проекту направив для підписання додаткову угоду до Договору.

72. У відповідь 31.08.2020 ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" листом №310820/3 повідомило, що запропонований Департаментом проект додаткової угоди не може бути погоджений та підписаний, оскільки не передбачає продовження терміну дії Договору та містить у собі положення про повернення підрядником коштів (авансу), які не підтверджені актами приймання виконаних робіт.

73. 06.11.2020 Департамент звернувся до товариства з листом №03-18-791, у якому повідомляв про те, що комісією в результаті обстеження ділянки реконструйованого каналізаційного колектору в рамках виконаних робіт підрядником за Договором встановлено необхідність виконання робіт з усунення недоліків, про що складено відповідний акт обстеження каналізаційного колектору від 03.09.2020. Просив терміново завершити роботи, передбачені вказаним актом, а результати передати замовнику. У разі неможливості завершення виконання робіт просив повернути отриманий аванс або передати замовнику матеріали, устаткування, обладнання та конструкції, придбані генпідрядником на суму отриманого авансу. Указав, що сума авансу, використання якої не підтверджено і підлягає поверненню, складає 7 079 496,60 грн.

74. Департамент звернувся до суду з позовом у тому числі у зв`язку з тим, що ТОВ "Проект-будівельний Альянс" не виконало умов Договору. При цьому суди попередніх інстанцій не встановили, а ТОВ "Проект-будівельний Альянс" не надало доказів того, що товариство після 31.08.2020 продовжило виконувати умови Договору, зокрема, виконало вимоги Департаменту, викладені в листі від 06.11.2020 №03-18-791, в частині завершення робіт.

75. Тобто Договір передбачав момент його припинення - 31.08.2020. ТОВ "Проект-будівельний Альянс" після вказаного терміну не виконувало робіт за Договором, що свідчить про відсутність продовження відповідних відносин та строку дії Договору.

76. Відповідно, станом на момент звернення 31.03.2021 Департаменту до ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" з листом №03-18-236 "Про відмову від договору будівельного генпідряду від 24.04.2019 №60" (в якому Департамент зазначив, що генпідрядник не відзвітував протягом трьох місяців з дня отримання авансу про його використання та не повернув замовнику невикористану суму авансу, що складає 7 079 496,60 грн) спірний Договір фактично уже був припиненим з 31.08.2020. Тому у такому разі розірвання Договору на підставі ст.849 (ні ч.2, яка була застосована судами попередніх інстанцій, ні ч.4, на застосуванні якої наполягає скаржник) є фактично неможливим.

77. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірний Договір достроково був розірваний відповідно до ч.2 ст.849 ЦК».

5.6. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від зазначених висновків (уточнити висновки), викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду (об`єднаної палати), щодо питання можливості розірвання договору після припинення строку дії такого у разі, якщо зобов`язання за таким договором не виконані, з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Так, як установлено судами попередніх інстанцій між позивачем та Музеєм 22.12.2018 укладений договір генпідряду на виконання будівельних робіт, за умовами якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання у 2018 та 2019 роках будівельних робіт по об`єкту, зазначеному у Договорі.

Додатковими угодами від 12.07.2019 № 3, від 27.08.2019 № 4 та від 19.10.2020 №5 сторони змінили строки виконання робіт, а саме:

з січня 2019 року по жовтень 2019 року,

з січня 2019 року по травень 2020 року,

з січня 2019 року по серпень 2021 року (відповідно). Також сторонами були внесені зміни в календарний графік, відповідно до яких виконання робіт безпосередньо мало розпочатися з 10.01.2021.

Додатковою угодою від 19.10.2020 № 5 сторони внесли зміни до пункту 17.1 Договору, згідно з якою Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

Неодноразове продовження строку дії Договорів у спірних правовідносинах обґрунтовувалась неможливістю виконання замовником своїх зобов`язань щодо передання фронту робіт, дозвільної та проектної документації, з огляду на наявність судової заборони на вчинення будь-яких дій на спірному об`єкті.

Звертаючись до суду з позовом про розірвання Договору генпідряду, позивач вказував, що Музеєм так і не були виконані умови Договору щодо передання генпідряднику фронту робіт, дозвільної та проектної документації, що є істотним порушенням замовником своїх зобов`язань, та стало наслідком того, що позивач так і не зміг приступити до виконання робіт, визначених Договором, а також втратив право на отримання прибутку, на який він розраховував при укладенні договору підряду та поніс значні збитки.

Верховний Суд у даному випадку виходить з того, що договір є підставою виникнення і формою існування зобов`язань, які одночасно складають зміст договору, тобто ці поняття є взаємопов`язані, з однієї сторони, та не є тотожними, з іншої.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, строк дії договору (виконання зобов`язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України та в статті 180 ГК України.

Разом з тим, із наведених норм слідує, що строк дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У контексті наведеного, Верховний Суд звертається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, де відзначено, що:

"6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".

Тобто, фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов`язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.

До юридичних фактів, котрі тягнуть припинення зобов`язання, відносяться належне виконання, зарахування вимог, угода сторін тощо. Інші обставини, що ліквідовують зобов`язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання є: ліквідація юридичної особи, неможливість виконання договору тощо. Під припиненням цивільно-правових зобов`язань слід розуміти розірвання правового зв`язку між кредитором і боржником (замовником і підрядником) з втратою сторонами кореспондуючих один до одного прав і обов`язків. Тобто після такого припинення зобов`язання кредитор більше не вправі вимагати від боржника виконання обов`язку, а останній не зобов`язаний його виконувати.

Колегія суддів відзначає, що найбільш бажаним та доцільним способом припинення договору (зобов`язання) для його учасників є належне виконання, чим досягається мета правовідношення. У свою чергу, виконання зобов`язання - це правомірна дія, юридичний факт, що породжує взаємні права та обов`язки для сторін договору. Разом з тим, поняття припинення зобов`язання є набагато ширшим поняттям ніж його виконання, оскільки кореспондується з припиненням будь-яких правових зав`язків між сторонами.

Колегія суддів вважає, що припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов`язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов`язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх зобов`язальних обов`язків, які у свою чергу не обмежується таким строком.

Тому у даному випадку Верховний Суд виходить з того, що строк дії договору не може бути менший за строк виконання зобов`язання, адже на сторін розповсюджуються права і обов`язки, визначені таким договором. Водночас розірвання договору є підставою для припинення невиконаних або не припинених зобов`язань за договором.

Разом з тим, вирішуючи питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії, судом має бути враховано не лише формальна сторона припинення матеріального права (закінчення строку дії договору, визначеного договором), а й суть неприпинених зобов`язальних правовідносин, що надалі продовжують існувати між сторонами, адже такі безпосередньо впливають на можливість у майбутньому припинити зобов`язання шляхом його виконання.

У контексті наведеного важливе значення мають обставини, чи виконанні/частково виконанні/невиконанні умови договору обома сторонами, чи тільки однією; чи можливе виконання договору (з огляду на конкретні обставини справи) у розумні строки для обох сторін; чи не ставить обов`язок виконання такого Договору у завідомо невигідне становище одну сторону по відношенню до іншої; чи є доцільним продовження дії зобов`язань за Договором, що фактично не може бути виконаним, тощо.

Тобто, важливим елементом правової визначеності є питання можливості розірвання договору на будь-якій стадії його виконання сторонами, зокрема як санкції, необхідною передумовою якої є неналежне виконання умов договору однією стороною, що позбавляє можливості виконати у належні строки свої зобов`язанні іншу сторону.

У зворотному випадку, закінчення строку договору за умови невиконання та відповідно неприпинення зобов`язань між сторонами, правовідносини між ними матимуть невизначений правовий характер, що необмежений ані у часі, ані будь-якими іншими чинниками, що, у свою чергу, порушує принцип правової визначеності.

Отже, колегія суддів у розгляді даної справи відзначає, що оскільки Договір за своєю правовою суттю покладає права і обов`язки на обох сторін, що не припиняються до повного виконання зобов`язань за таким договором, а тому у даному випадку недоцільно розмежовувати строк виконання зобов`язання із строком дії договору, у контексті можливості оскарження порушеного права, за захистом якого звернулася особа.

Колегія суддів наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

5.7. Відповідно до судової практики ЄСПЛ, як би чітко не було сформульовано положення законодавства, у будь-якій галузі права існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, які потребують пристосування до обставин, що змінюються. Знову ж таки, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну суворість, а закон повинен бути здатним відповідати обставинам, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, і чиє тлумачення та застосування є питаннями практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", заява № 14902/04, пункт 568, від 20 вересня 2011 року).

Однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність. Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (пункти 1, 20 Висновку Консультативної ради європейських суддів № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017).

Щоб гарантувати юридичну визначеність Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Таких же висновків щодо відступлення викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) та інші.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

5.8. З метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 шляхом його уточнення/конкретизації щодо імперативності/диспозитивності питання можливості розірвання договору після закінчення строку дії такого, у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи, що спірне питання стосується застосування приписів норм права, яке застосовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на питання, яке порушується у цій ухвалі, колегія суддів вважає за необхідне передати справу №910/21315/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/21315/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/21315/21 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко