Ухвала

від 01.03.2024 по справі 910/21315/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21315/21

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,

перевіривши наявність підстав щодо прийняття на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду cправи №910/21315/21

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" (далі - ТОВ "Україна-Реставрація")

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (головуючий суддя - Мальченко А.О., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П.)

у справі №910/21315/21

за позовом ТОВ "Україна-Реставрація"

до Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності (далі - Музей)

за участю: Офісу Генерального прокурора

про розірвання договору, стягнення 7 896 218,47 грн та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ТОВ "Україна-Реставрація" звернулося до суду з позовом до Музею, в якому просило розірвати укладений сторонами договір генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018; стягнути з Музею додаткові витрати в сумі 7 896 218,47 грн; зобов`язати Музей прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 на суму 74 702 388,04 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018 в частині не передання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, що потягло невиконання позивачем, як підрядником, робіт з реконструкції алеї Героїв Небесної Сотні, облаштування пішохідної зони, благоустрою та озеленення території. Разом з тим, позивач вказує, що відповідно до умов договору він здійснив закупівлю основних матеріалів для виконання зазначених робіт та несе витрати, пов`язані з їх утриманням, зберіганням та охороною за весь час невиконання договору.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21315/21 позов ТОВ "Україна-Реставрація" задоволено повністю. Розірвано договір генпідряду на виконання будівельних робіт від 22.12.2018, укладений ТОВ "Україна-Реставрація" та Музеєм, зобов`язано відповідача прийняти закуплені на виконання умов вказаного правочину матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 09.08.2021 та стягнуто з Музею на користь ТОВ "Україна-Реставрація" 7 896 218,47 грн збитків.

4. Суд першої інстанції, ухвалюючи вказане рішення, виходив з доведеності факту закупівлі позивачем на виконання умов договору товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 74 702 388,04 грн та витрат на їх зберігання у розмірі 7 896 218,47 грн; ненадання відповідачем фронту робіт, проектної та дозвільної документації позбавило позивача права на отримання прибутку та спричинило понесення ним значних збитків, що свідчить про істотне порушення замовником умов договору, що дає йому право на розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); згідно з приписами 1212 ЦК України розірвання вказаного договору є підставою для повернення позивачем закуплених за розірваним договором матеріалів, а також для задоволення вимоги про зобов`язання Музею прийняти товарно-матеріальні цінності за актом приймання-передачі від 09.08.2021.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 скасовано, ухвалено нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки з позовною заявою про розірвання спірного договору позивач звернувся після закінчення строку дії цього договору, така вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. При цьому закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, а навпаки є можливим виконання позивачем робіт за договором та їх прийняття відповідачем. Крім того, позивачем не доведено понесення додаткових витрат (збитків).

Короткий зміст касаційної скарги

7. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Україна-Реставрація" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №910/21315/21, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 залишити без змін.

Мотиви касаційної скарги

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №906/853/17, від 15.09.2020 у справі №911/551/19, від 04.01.2021 у справі №911/1150/20, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 18.11.2022 у справі №914/2656/21, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 01.08.2023 у справі №910/12950/21, від 22.03.2023 у справі №904/6044/21, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (щодо застосування абзацу 1 статті 131-1 Конституції України, частини третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини четвертої статті 53 ГПК України); та від 10.02.2021 у справі №908/288/20 (щодо застосування статей 251, 252, частини першої статті 530 ЦК України).

9. Також підставою касаційного оскарження скаржник вказує пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права:

- статей 850, 886 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків;

- статті 16 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 5 ГПК України у подібних правовідносинах в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти закуплені на виконання умов договору матеріали за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Музей 20.11.2023, через "Електронний суд", подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

11. Прокурор 20.11.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Передача справи на розгляд об`єднаної палати

12. Ухвалою від 10.01.2024 Верховний Суд передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/21315/21 за касаційною скаргою ТОВ "Україна-Реставрація" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023.

Мотиви для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

13. Ухвала від 10.01.2024 мотивована тим, що причиною виникнення спору у справі стало, зокрема, питання можливості розірвання спірного Договору після закінчення строку дії такого, з огляду на істотне порушення замовником взятих на себе зобов`язань за договором генпідряду на виконання будівельних робіт в частині непередання фронту робіт, проектної та дозвільної документації, що потягло за собою невиконання позивачем, як підрядником, робіт, визначених Договором.

14. Суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій частині, та відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, зокрема, виходив з того, що розірвано може бути лише чинний договір. Позивач звернувся до суду після закінчення строку дії цього договору, а відтак вимога про розірвання договору генпідряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

15. Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що за змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

16. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але, ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

17. Відтак, суд апеляційної інстанції вказав, що умова, передбачена пунктом 17.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 19.10.2020 щодо строку дії договору: "але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином", не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самих сторін договору, ризиковості самої господарської діяльності та сторонніх факторів, що і має місце у спірній ситуації, коли ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2019 у рамках кримінального провадження №42013110000001029 накладено арешт на земельні ділянки, на яких мають виконуватися роботи за договором. Отже, оскільки сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), колегія суддів дійшла висновку про те, що строк дії укладеного сторонами у справі договору підряду закінчився 31.08.2021, тобто до подачі позову до суду.

18. Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 об`єднана палата зробила правовий висновок про те, що одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов`язань сторін, що виникли у сторін такого Договору відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 та статті 509 ЦК України. Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

19. Колегія суддів в ухвалі від 10.01.2024, зазначаючи про наявність підстав для відступу від зазначених висновків (уточнення висновки), викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду (об`єднаної палати), щодо питання можливості розірвання договору після припинення строку дії такого у разі, якщо зобов`язання за таким договором не виконані, вказала на таке.

20. Колегія суддів вважає, що договір є підставою виникнення і формою існування зобов`язань, які одночасно складають зміст договору, тобто ці поняття є взаємопов`язані, з однієї сторони, та не є тотожними, з іншої.

21. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

22. Отже, строк дії договору (виконання зобов`язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України та в статті 180 ГК України.

23. Разом з тим, із наведених норм слідує, що строк дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

24. Колегія суддів зазначила, що фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов`язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.

25. Колегія суддів вважає, що припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов`язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов`язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх зобов`язальних обов`язків, які у свою чергу не обмежується таким строком. Тому у даному випадку строк дії договору не може бути менший за строк виконання зобов`язання, адже на сторін розповсюджуються права і обов`язки, визначені таким договором. Водночас розірвання договору є підставою для припинення невиконаних або не припинених зобов`язань за договором.

26. Разом з тим, вирішуючи питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії, судом має бути враховано не лише формальна сторона припинення матеріального права (закінчення строку дії договору, визначеного договором), а й суть неприпинених зобов`язальних правовідносин, що надалі продовжують існувати між сторонами, адже такі безпосередньо впливають на можливість у майбутньому припинити зобов`язання шляхом його виконання.

27 У контексті наведеного важливе значення мають обставини, чи виконанні/частково виконанні/невиконанні умови договору обома сторонами, чи тільки однією; чи можливе виконання договору (з огляду на конкретні обставини справи) у розумні строки для обох сторін; чи не ставить обов`язок виконання такого Договору у завідомо невигідне становище одну сторону по відношенню до іншої; чи є доцільним продовження дії зобов`язань за Договором, що фактично не може бути виконаним, тощо.

28. Тобто, важливим елементом правової визначеності є питання можливості розірвання договору на будь-якій стадії його виконання сторонами, зокрема, як санкції, необхідною передумовою якої є неналежне виконання умов договору однією стороною, що позбавляє можливості виконати у належні строки свої зобов`язанні іншу сторону.

29. У зворотному випадку, закінчення строку договору за умови невиконання та відповідно неприпинення зобов`язань між сторонами, правовідносини між ними матимуть невизначений правовий характер, що необмежений ані у часі, ані будь-якими іншими чинниками, що, у свою чергу, порушує принцип правової визначеності.

30. Колегія суддів зазначила, що оскільки Договір за своєю правовою суттю покладає права і обов`язки на обох сторін, що не припиняються до повного виконання зобов`язань за таким договором, а тому у даному випадку недоцільно розмежовувати строк виконання зобов`язання із строком дії договору, у контексті можливості оскарження порушеного права, за захистом якого звернулася особа.

31. Отже, з метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 шляхом його уточнення/конкретизації щодо імперативності/диспозитивності питання можливості розірвання договору після закінчення строку дії такого, у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами.

Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

32. Об`єднана палата зазначає, що склад суду касаційної інстанції змінювався у зв`язку з відпустками суддів та/або перебуванням їх лікарняному відповідно до наявних у справі витягів з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Питання прийняття/неприйняття на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду cправи №910/21315/21 вирішено у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

33. Частиною другою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

34. Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

35. Отже, умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, як і підставою для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, є: (1) наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати; (2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.

36. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи №910/21315/21 об`єднаною палатою з огляду на таке.

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.

38. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

39. Конкретизація Великої Палати Верховного Суду запровадженого раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин" полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

40. Тобто, має значення саме та обставина, чи може зміст судового рішення, від висновку в якому пропонується відступити, чи результат процесуальної дії за таким рішенням спричинити неможливість досягнення колегією бажаного нею результату у цій справі чи прийняття рішення, яке спричинить правову невизначеність.

41. Так, у справі №913/703/20 розглядався спір за первісним позовом Департаменту житлово-комунального господарства Луганської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельний Альянс" про стягнення 7 726 556,62 грн. Сторони уклали договір генерального підряду на ремонт каналізаційного колектору у місті Старобільськ. Департамент перерахував аванс у розмірі 9 873 522,86 грн, генпідрядник приступив до виконання робіт. Роботи були частково виконані у 2019 році, а після цього - призупинені. У 2020 році Департамент звернувся з листом до генпідрядника про відмову від договору і попросив повернути аванс або матеріали/устаткування, набуті за рахунок такого авансу. ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" аванс не повернуло і Департамент звернувся до суду з позовом про стягнення авансу, посилаючись на безпідставне набуття майна товариством (стаття 1212 ЦК України). ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" звернулося до суду із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за договором генерального підряду. Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Департамент всупереч вимогам пункту 4.4 Договору та статті 882 ЦК України не приступив до прийняття виконаної частини робіт за Договором, акт виконаних робіт КБ-2в №2 за березень 2020 на суму 2 266 671,13 грн (в т.ч. аванс, що виключається - 1 459 631,15 грн) не підписав та не сплатив 807 039,98 грн.

42. За результатами розгляду вказаної справи Господарський суд Луганської області рішенням від 05.07.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2022, первісний позов Департаменту задовольнив в повному обсязі та стягнув з ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" на користь Департаменту безпідставно набуте майно (грошові кошти) у сумі 7 079 496,60 грн, а також 360 752,95 грн інфляційних втрат, 286 307,07 грн 3% річних; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив.

43. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, наявністю обставин порушення ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" договірних зобов`язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт та відмовою Департаменту від договору (в порядку частини другої статті 849 ЦК України), що є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу на підставі приписів статті 1212 ЦК України.

44. У постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20, залишаючи без змін вказані рішення, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій по суті, однак не погодилась з мотивуванням, наведеним судами. Об`єднана палата, зокрема визнала помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірний Договір достроково був розірваний відповідно до частини другої статті 849 ЦК України.

45. Натомість, як убачається зі змісту ухвали від 10.01.2024, судами попередніх інстанцій установлено, що сторонами 22.12.2018 укладено договір генпідряду на виконання будівельних робіт, за умовами якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання у 2018 та 2019 роках будівельних робіт по об`єкту, зазначеному у Договорі.

46. Додатковими угодами від 12.07.2019 №3, від 27.08.2019 № 4 та від 19.10.2020 №5 сторони змінили строки виконання робіт, а саме:

з січня 2019 року по жовтень 2019 року,

з січня 2019 року по травень 2020 року,

з січня 2019 року по серпень 2021 року (відповідно). Також сторонами були внесені зміни в календарний графік, відповідно до яких виконання робіт безпосередньо мало розпочатися з 10.01.2021.

47. Додатковою угодою від 19.10.2020 № 5 сторони внесли зміни до пункту 17.1 Договору, згідно з якою Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.08.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

48. Звертаючись до суду з позовом про розірвання Договору генпідряду, позивач вказував, що Музеєм так і не були виконані умови Договору щодо передання генпідряднику фронту робіт, дозвільної та проектної документації, що є істотним порушенням замовником своїх зобов`язань, та стало наслідком того, що позивач так і не зміг приступити до виконання робіт, визначених Договором, а також втратив право на отримання прибутку, на який він розраховував при укладенні договору підряду та поніс значні збитки.

49. Отже, справа №913/703/20 за змістовним критерієм не є подібною до справи, що переглядається.

50. Наведене свідчить про відсутність підстав, передбачених у частині другій статті 302 ГПК України, для розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №910/21315/21, оскільки передане колегією суддів питання має бути вирішено колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.

51. Об`єднана палата зауважує, що за змістом положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

52. Водночас згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

53. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

54. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

55. Правовий висновок про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

56. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, об`єднана палата може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

57. Також об`єднана палата звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 зробила такий висновок: «задоволення вимоги про розірвання Інвестиційного договору, який вже є припиненим за домовленістю сторін, не тільки не поновить порушені права територіальної громади міста Києва, але є неможливим як таке. Як наслідок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання Інвестиційного договору».

58. Тобто, Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо недоцільності розірвання договору, який є нечинним на час звернення до суду.

59. В силу положень частини другої статті 302 ГПК України об`єднана палата може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах лише за умови, якщо такий висновок викладено в раніше ухваленому рішенні Касаційного господарського суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати щодо аналогічних норм права.

60. Таким чином, існує підхід до вирішення питання в частині доцільності / можливості розірвання договору, який не діє на час звернення до суду, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, тому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що питання, які поставлені колегією суддів в ухвалі від 10.01.2024 у справі №910/21315/21, не можуть вирішуватись об`єднаною палатою Касаційного господарського суду.

61. Щодо підстав стосовно прийняття на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду cправи №910/21315/21, слід зазначити таке.

62. Підхід о`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо перевірки наявності/відсутності передбачених частиною другою статті 302 ГПК України підстав для прийняття/повернення справи, висловлений в ухвалах об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зокрема, у справах №910/3646/22, №911/2498/18, №926/701-б (926/8448/22) і №917/1610/23.

63. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. У його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

64. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), № 76943/11, § 123).

65. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", №20372/11, § 65; від 21.10.2013 у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), №42750/09, § 93).

66. З огляду на викладене та за наведених обставин Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, та про відсутність підстав для розгляду справи №910/21315/21 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав, наведених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024.

67. Отже, справа №910/21315/21 за касаційною скаргою ТОВ "Україна-Реставрація" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу №910/21315/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня "Україна-Реставрація" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Малашенкова

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Г. Вронська

Т. Дроботова

О. Кібенко

В. Пєсков

Л. Рогач

Ю. Чумак

Ухвалено з окремою думкою судді Кібенко О.Р.