Постанова

від 10.01.2024 по справі 805/3164/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 805/3164/17-а

адміністративне провадження № К/9901/49114/18, №К/9901/49112/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Кошкош О.О. від 21 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сухарька М.Г. від 28 березня 2018 року у справі за позовом Приватного підприємства «Лік-Буд» до Головного управління ДФС у Донецькій області, Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинення певних дій, скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Приватне підприємство «Лік-Буд» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач 1, Управління), Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач 2, ОДПІ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило: 1) визнати неправомірними дії ОДПІ щодо невизнання «Уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок» від 14 грудня 2016 року, що уточнює період вересня 2016 року, податковою звітністю Підприємства; 2) зобов`язати ОДПІ визнати «Уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок» від 14 грудня 2016 року, що уточнює період вересня 2016 року, податковою звітністю Підприємства; 3) скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2016 року №0013141200, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 79240,00 грн.; 4) скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2017 року №0000511530, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 68444,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7111,00 грн.

У позовній заяві позивач наголошував на незаконності оскаржуваних дій та рішень й таку свою позицію обґрунтовував, зокрема, тим, що Підприємством не було допущено порушень вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки, виявивши допущену помилку у податковій декларації з ПДВ за вересень 2016 року, позивач у відповідності до вимог пункту 50.1 статті 50 ПК України та у встановлені строки подав податковому органу уточнюючий розрахунок, який, однак, не визнано звітністю та залишено поза увагою без достатніх на те правових підстав. На переконання позивача, положення статті 50 ПК України надають платнику податків право на подання уточнюючої декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення. При цьому контролюючий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення за наслідками проведення камеральної перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника податків із сплати податків з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, позов задовольнив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що Підприємством в межах строків, встановлених податковим законодавством, подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за період, який став предметом камеральної перевірки, проведення якої не обмежує у праві внесення змін до податкової звітності, тому під час вчинення оскаржуваних дій та прийняття рішень відповідачі діяли всупереч встановленому законом порядку, без врахування необхідних обставин, що мали значення у спірній ситуації.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОДПІ та Управління подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 49, пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201 ПК України) та порушення процесуальних норм (статей 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України), просили скасувати такі судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову Підприємства у повному обсязі.

У доводах касаційних скарг, які за своїм змістом є аналогічними, скаржники зазначили про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. По суті свої вимоги обґрунтовують тим, що уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за вересень 2016 року поданий платником після складання акту камеральної перевірки, у якому встановлено заниження Підприємством суми податкового зобов`язання з ПДВ та завищення податкового кредиту, відтак останній (уточнюючий розрахунок) у відповідності до вимог законодавства не був визнаний податковою звітністю й, як наслідок, врахований при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підприємство у відзивах на касаційні скарги проти доводів та вимог останніх заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством 31 жовтня 2016 року до ОДПІ подана податкова декларація з ПДВ за вересень 2016 року.

17 листопада 2016 року відповідачем 1 за результатами проведеної камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за вересень 2016 року, складено акт №544/05-82-12/35561181, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 68444,00 грн. та завищення розміру від`ємного значення податку, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 79240,00 грн.

Підставою для таких висновків стало встановлення ОДПІ розбіжності між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов`язань з ПДВ в розрізі контрагентів та даними реєстру виданих та отриманих податкових накладних. Зокрема, Підприємством включено до складу податкового кредиту вересня 2016 року суму податку у розмірі 141667,67 грн. по контрагенту з ІПН 395155104640 на підставі податкових накладних, які вже були відображені у повному обсязі у складі декларації з ПДВ за попередній період серпня 2016 року; у вересні 2016 року платником податків контрагенту з ІПН 387277726597 виписано та зареєстровано податкові накладні на суму ПДВ у розмірі 6016,78 грн., однак відповідні податкові зобов`язання не віднесені до додатку 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» декларації з ПДВ за вересень 2016 року.

У зв`язку з виправленням виявлених помилок 14 грудня 2016 року позивачем подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за грудень 2016 року та додаток 5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» з відкорегованими показниками, однак ОДПІ листом від 20 грудня 2016 року №54510/10/05-82-12 повідомлено Підприємство про невизнання таких документів податковою звітністю на підставі положень пункту 48.7 статті 48 ПК України.

Фактично, як установили суди у ході судового розгляду, уточнюючий розрахунок не був визнаний у зв`язку із його поданням після проведення камеральної перевірки.

В подальшому на підставі вказаного акту камеральної перевірки та результатів адміністративного оскарження ОДПІ та Управлінням прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28 грудня 2016 року №0013141200 та від 29 травня 2017 року №0000511530 відповідно.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на наступне.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже камеральна перевірка є окремим самостійним видом перевірок і не належить ні до планових, ні до позапланових.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Зазначена норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 статті 50 ПК України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки до податкової звітності, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку у разі його подання.

Наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених норм права, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 12 лютого 2021 року (справа №808/537/16), від 22 грудня 2020 року (справа №640/15334/19), від 03 вересня 2020 року (справа №808/2156/17), від 31 серпня 2020 року (справа №820/6771/16), від 12 серпня 2020 року (справа № 805/2408/16-а), від 19 вересня 2019 року (справа №815/4013/14) висловлював позицію, що у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.

З установлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що позивач скористався наданим пунктом 50.1 статті 50 ПК України правом на подання уточнюючого розрахунку до раніше поданої декларації, у зв`язку з чим у контролюючого органу виник обов`язок по його прийняттю, із перевірки таких уточнень та встановлення дійсного обов`язку платника із сплати відповідного податку.

До того ж згідно з положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Нормами пункту 49.9 встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв`язку).

Отже прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежено перевіркою наявності та достовірності заповнення платником податків усіх обов`язкових реквізитів, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 ПК України. Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Доказів заповнення Підприємством поданої уточненої звітності з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України матеріали справи не містять і суди таких обставин не встановили.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, оскільки контролюючим органом порушено вимоги законодавства при прийнятті та врахуванні уточнюючого розрахунку до раніше поданої податкової звітності, що, як наслідок, свідчить про передчасність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи ж касаційних скарг наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних відносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема й у постановах, згаданих вище.

Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційних скарг та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва