Рішення

від 27.12.2023 по справі 466/5304/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/5304/21

Провадження № 2/466/230/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Коновал Х.В.

позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального провадження цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування; зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування

ВСТАНОВИВ :

11.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0760 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер - 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 .

Позивач ОСОБА_1 являється внуком ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 вересня 1983 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 13 листопада 2020 року.

Батько позивача - ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 11 березня 1991 року.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Виконкомом Шевченківської районної Ради народних депутатів міста Львова 15 квітня 1980 року і зареєстрованого в Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 15 квітня 1980 року в реєстрову книгу за № 9058 та земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер - 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ № 013628, виданого Львівським управлінням земельних ресурсів 26 квітня 2004 року.

Так, спадкове майно є особистою приватною власністю ОСОБА_8 , що відповідачами не оспорюється.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Звернувшись до Третьої Львівської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримати свідоцтво позивач не зміг, так як у нього відсутні оригінали правовстановлюючих документів, про що йому було надано письмову відповідь в якій рекомендовано звернутись до суду для визнання права власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування.

Виготовити дублікати правовстановлюючих документів не виявилось можливим, у зв`язку зі смертю власника, відповіддю наданою Центром надання адміністративних послуг позивачу відмовлено у видачі дубліката та роз`яснено необхідність звернення до суду про підтвердження права власності.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ №4 від 24.06.1983 року (із змінами внесеними Постановами від 25.12.92, 25.05.1998, що діяла на час відкриття спадщини), п. 4 визначено, що якщо в шестимісячний строк позивач фактично вступив в управління спадковим майном, або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини подали відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Згідно інформації, яка міститься у матеріалах спадкової справи, відповідачка ОСОБА_10 повідомляла нотаріуса про намір звернення із позовом про визначення додаткового стоку для прийняття спадщини до суду, однак із таким позовом не зверталась.

На підставі ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

ОСОБА_11 заяву про прийняття спадщини не подавала. У 2011 році ОСОБА_12 померла, спадкоємців після її смерті немає.

Згідно ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Брат позивача ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 скористався таким правом та звернувся з заявою до нотаріуса про відмову від прийняття спадщини на його користь.

Отже, спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Тому, як вказує позивач, йому належить 1/3 частки спадкового майна, а саме - 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0760 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер - 4610 137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, враховуючи те, що позивач прийнявши спадщину, подавши до нотаріальної кантори відповідну заяву про прийняття спадщини, не має можливості оформити в установленому, актами цивільного законодавства, порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, яким є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вимушений звернутися до суду.

02 серпня 2021 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0760 га з кадастровим номером 4610137500:05:002:0014, за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 ; визнати право власності у порядку спадкування на будинок, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0760га, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, за адресою: АДРЕСА_1 із визначенням наступних часток: за ОСОБА_5 право власності на 7/20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 7/20 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, з кадастровим номером 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_3 право власності на 9/20 будинку за адресою АДРЕСА_1 та 9/ АДРЕСА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_7 право власності на 2/20 будинку за адресою АДРЕСА_1 та 2/20 земельної ділянки для обслуговування житлового, будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_1 право власності на 2/20 будинку за адресою АДРЕСА_1 та 2/20 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014.

Свої вимоги ОСОБА_5 мотивує тим, що ОСОБА_15 є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим міським відділом РАЦС Львівського обласного управління юстиції 11.06.2001.

04.06.1952 між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 09.02.1979.

Подружжя були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку 829,4 м2, набула мама ОСОБА_14 , що підтверджується договором дарування від 14.03.1955, посвідченим Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованим в реєстрі за №1088.

В подальшому, батьками, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 на вказаній земельній ділянці був добудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності житловий будинок від 15.04.1980.

Пізніше, батьком, ОСОБА_8 , було відновлено межі земельної ділянки, яка була подарована мамі, ще у 1955 році згідно з договором дарування від 14.03.1955 та згідно з ухвалою 6-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради від 29.05.2003 №431 оформлено право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:05:002:0014, що підтверджується технічною документацією відновлення меж земельної ділянки та державним актом на право власності на земельну ділянку від 26 квітня 2004 року Серія ЛВ № 813628, виданим Львівським міським управлінням земельних ресурсів, копія якого додається до цієї заяви.

У статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно: вважається, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України до роздільного майна подружжя, яке є власністю кожного з них, входить майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Відповідно до статі 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Викладені вище норми Глави 6 Кодексу про шлюб та сім`ю України у редакції від 20.06.1969 кореспондуються з нормами статей Глави 8 Сімейного кодексу України у редакції, чинній станом на день відкриття спадщини ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, вважає, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка належали на праві спільної сумісної власності належить батькові - ОСОБА_8 та матері - ОСОБА_14 .

Зазначеними нормами статей Глави 6 Кодексу про шлюб та сім`ю України у редакції від 20.06.1969, що кореспондуються з нормами статті 60 Сімейного кодексу України у редакції, чинній станом на день відкриття спадщини ОСОБА_8 , спростовуються доводи ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом) про те, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_8 .

Батько, ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим міським відділом РАЦС Львівського міського управління юстиції від 14.05.2007, серія НОМЕР_4 .

Після смерті батька була відкрита спадщина, яка складалася, зокрема, з права власності на 1/2 будинку за адресою АДРЕСА_1 . Інша частина будинку, у частці 1/2 належала дружині - ОСОБА_14 , на праві спільної сумісної власності.

Враховуючи, що батько не склав заповіту, спадкування відбувалось за законом, відповідно до ст. 1223 ЦК України та ст. 1261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У першу чергу право на спадкування за законом мали діти спадкодавця та той з подружжя, хто його пережив, а саме: ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_15 (дочка), ОСОБА_11 (дочка), ОСОБА_1 (онук спадкодавця, діє за правом представлення свого батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та має право на частку спадщини, яка б за законом належала його батькові, якби останній був живий на час відкриття спадщини) та ОСОБА_14 (дружина).

Оскільки, ОСОБА_15 , на час відкриття спадщини постійно проживала за кордоном та була зареєстрована у Словацькій Республіці, за адресою: АДРЕСА_3 , вона не подала заяву про прийняття спадщини та пропустила строк для її прийняття.

ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у межах встановленого строку з часу відкриття спадщини подали заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 (онук спадкодавця - ОСОБА_8 ) відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України теж прийняв спадщину за правом представлення свого батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_14 та ОСОБА_11 прийняли спадщину без подання заяви, відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, як спадкоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується місцем реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

Спільне місце реєстрації спадкоємців ОСОБА_14 та ОСОБА_11 та спадкодавця ОСОБА_8 , підтверджується довідками №733, №734 та №735, виданими ЛКП «Балатон-409» 23.07.2021 та Витягом про знятих з реєстрації у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.07.2021, що додаються до цієї заяви.

Так, згідно з довідкою від 23.07.2021 №733, виданою ЛКП «Балатон-409» підтверджено, що ОСОБА_14 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з довідкою від 23.07.2021 №734, виданою ЛКП «Балатон-409» підтверджено, що ОСОБА_8 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Даною довідкою підтверджується, що на момент смерті ОСОБА_8 за цією адресою були зареєстровані: ОСОБА_11 та ОСОБА_14 .

Згідно з довідкою від 23.07.2021 №735, виданою ЛКП «Балатон-409» підтверджено, що ОСОБА_11 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Даною довідкою підтверджується, що на момент смерті ОСОБА_11 за цією адресою була зареєстрована ОСОБА_14 .

З наведеного випливає, що спадщину після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняли такі спадкоємці:

- дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_7 , внук

ОСОБА_1 , як такі, що подали заяви про прийняття спадщини та

- дочка ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_14 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як спадкоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Враховуючи, що до складу спадщини, після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , входила 1/2 будинку та земельної ділянки, площею 0,0760 га, за дресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, загалом спадкоємців було п`ять, кожен із п`яти спадкоємців, отримав право власності на 1/10 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/10 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_11 (даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції від 23.03.2011, що додається до цієї заяви), єдиним спадкоємцем якої була її матір ОСОБА_14 ; остання прийняла спадщину дочки, що складалась з права власності на 1/10 частку будинку та 1/10 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України без подання заяви, як спадкоємець, що постійно проживав разом із спадкодавцем.

З наведеного, можна зробити висновок, що ОСОБА_14 має право власності на: 1/2 будинку та 1/2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - рівна частка у праві спільної сумісної власності подружжя; 1/10 будинку та 1/10 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - спадщина, отримана внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_8 ; 1/10 будинку та 1/10 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - спадщина, отримана внаслідок смерті дочки ОСОБА_11 .

Внаслідок підрахунку, всього ОСОБА_14 має право власності на 7/10 будинку та 7/10 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 має право власності на 1/10 даного будинку та 1/10 земельної ділянки, ОСОБА_7 має право власності на 1/10 будинку та 1/10 земельної ділянки, ОСОБА_1 має право власності на 1/10 будинку та 1/10 земельної ділянки.

29.02.2008 ОСОБА_14 було складено заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповіла своїм дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_16 в рівних частинах кожній.

ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, що додається до цієї заяви.

Оскільки станом на день смерті, ОСОБА_14 мала за законом право на 7/10 будинку, за адресою АДРЕСА_1 , з даного заповіту випливає те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_15 є спадкоємцями цього будинку у частці 7/20 - кожна з них.

ОСОБА_15 та ОСОБА_3 прийняли спадщину матері, подавши заяви про прийняття спадщини за заповітом до Третьої львівської державної нотаріальної контори, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 22 липня 2021 року державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник 3.В. - ОСОБА_3 та ОСОБА_17 , що додається до цієї заяви.

Підбиваючи підсумки, та підводячи до спільного знаменника, ОСОБА_5 вважає, що частки у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки в наступних розмірах:

- ОСОБА_15 має право власності на 7/20 будинку та 7/20 земельної ділянки за заповітом матері;

- ОСОБА_3 має право власності на 7/20 будинку та 7/20 земельної ділянки за заповітом матері та на 2/20 будинку та 2/20 земельної ділянки - спадщина за законом, після смерті батька, що у сумі дорівнює 9/20 будинку та 9/20 земельної ділянки;

- ОСОБА_7 має право власності на 2/20 будинку та 2/20 земельної ділянки - спадщина за законом, після смерті батька;

- ОСОБА_1 має право власності на 2/20 будинку та 2/20 земельної ділянки - спадщина за законом після смерті батька.

Отже, саме таким чином повинен бути поділений між спадкоємцями будинок та земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, площею 0,0760 га, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх прав ОСОБА_5 вимушена звернутися з зустрічним позовом до суду.

Крім того, 06 серпня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 ; визнати право власності у порядку спадкування на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014 із виділенням наступних часток: ОСОБА_3 право власності на 9\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 9\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_5 на 7\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 7\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_7 право власності на 2\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 2\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_1 право власності на 2\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 2\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивує тим, що ОСОБА_18 є донькою ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим міським відділом РАЦС Львівського обласного управління юстиції НОМЕР_5 від 18 червня 1954 року.

ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , як подружжя з 1952р.н проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку 829.4 м.2, набула мати позивачки ОСОБА_14 , що підтверджується договором дарування від 14.03.1955 року. Згодом на вказаній земельній ділянці батьки ОСОБА_3 прибудували будинок за адресою: АДРЕСА_1 ( свідоцтво про право власності на житловий будинок від 15.04.1980 р. додається).

Згодом ОСОБА_8 земельна ділянка була подарована матері ОСОБА_3 за договором дарування від 14.03.1995 року та згідно з ухвалою 6-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради від 29 05.2003 №431 оформлено право власності на земельну ділянку з кадастровим номером - 4610137500:05:002:0014, що підтверджується технічною документацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ч. 2. ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 61 Сімейного кодексу України зазначає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ст. 63 СК України - дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України - частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть додається). Після смерті батька відкрилась спадщина, яка складалась з права власності на будинок АДРЕСА_4 , а інша частина будинку 1\2 належала дружині ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності. У зв`язку з тим, що відсутній заповіт, спадкування відбулось за законом, відповідно до ст. ст. 1223,1226 ЦК України.

До першої черги спадкоємців належать діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_1 (онук), як правонаступник після смерті свого батька ОСОБА_9 , який помер 1991р.

ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в межах закону подали заяви на прийняття спадщини.

ОСОБА_1 (онук спадкодавця) прийняв спадщину за правом представлення свого батька ОСОБА_9 .

ОСОБА_14 та ОСОБА_11 прийняли спадщину без подання заяви, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, як спадокоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , доказом слугує спадкова справа №970\2007 після смерті ОСОБА_8 .

Після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняли спадкоємці: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 . ОСОБА_11 (дочка) та дружина ОСОБА_14 відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, як спадкоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем. Кожен із спадкоємців на спадщину ОСОБА_8 , яка складала 1\2, отримав 1\10 на будинок за адресою АДРЕСА_1 та 1\ АДРЕСА_5 на земельну ділянку кадастровий № 4610137500:05:002:0014.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_11 (свідоцтво про смерть додається), спадкоємцем якої була її мати ОСОБА_14 , остання прийняла спадщину дочки, що складалась з права власності на частку 1\10 будинку та 1\10 землі за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже ОСОБА_14 має право власності на 7\10 будинку, 7\10 на земельну ділянку, АДРЕСА_1 , а саме: 1\2 на праві спільної сумісної власності подружжя, 1\10 після смерті чоловіка, 1\10 внаслідок смерті дочки.

29.02.2008р. ОСОБА_14 було складено заповіт, яким все майно належить на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своїм донькам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частинах, а відтак їм після смерті матері, яка по закону володіла 7\10 частками на спірне майно, то кожній із дочок належить 7\20 частки будинку та земельної ділянки, яку вони прийняли, дана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2021 року.

Виходячи з викладеного, ОСОБА_3 належить право власності на 7\20 будинку та земельної ділянки за заповітом матері та на 2\20 будинку та земельної ділянки спадщини за законом після смерті батька, що разом складає 9\20 частки на спадкове майно. ОСОБА_5 7\20 земельної ділянки та будинку, оскільки спадщини після смерті батька в межах закону не прийняла, ОСОБА_1 має право власності на 2\20 земельної ділянки та будинку після смерті батька в порядку правонаступництва, аналогічно 2\20 на землю та будинок набуває ОСОБА_7 . Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх прав ОСОБА_3 вимушена звернутися з зустрічним позовом до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03.11.2021 року, зустрічні позовні заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування; ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно (а.с.124).

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Грабовець С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просить первісний позов задовольнити в повному обсязі. Зустрічні позови заперечили та просили у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Заремба О.В. в судовому засіданні позов заперечила та просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримала повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в зустрічній позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Микита Т.В. в судовому засіданні позов заперечив та просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в зустрічній позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні первісний та зустрічні позови заперечив та просив у їх задоволенні відмовити. В останні судові засідання не з`являвся з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення та зустрічні позови ОСОБА_3 , ОСОБА_5 також не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що позивач ОСОБА_1 являється внуком ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 вересня 1983 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 13 листопада 2020 року (а.с.5-7).

Батько позивача ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 11 березня 1991 року (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 06.09.2007 року (а.с.17).

Після його смерті залишилося таке спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

З дослідженої судом копії спадкової справи №970/2007 вбачається, що позивач ОСОБА_1 25.10.2007 року звернувся до Третьої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті діда ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.128).

19.05.2021 року за вих.№1498/02-14 державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.25).

Згідно копії Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Виконкомом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова 15.04.1980 року, ОСОБА_8 належить цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.16).

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №013628 та Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.11.2020 вбачається, що земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_8 (а.с.13, 19-22).

Так, згідно довідки №2/3219 від 18.02.2021 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» (а.с.14), яка міститься також в матеріалах інвентаризаційної справи (а.с.49), будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 15.04.1980р. Шевченківським райвиконкомом на підставі рішення №1121 від 09.12.1966 року. Згідно інвентаризаційних даних, житловий будинок складається з п`яти житлових кімнат та трьох кухонь житловою площею 67,3кв.м., загальною площею 161,8кв.м. Загальна площа змінилась з 41.3м. кв. на 161,8м.кв., житлова площа з 35,6м. кв. на 67,3 м. кв. внаслідок прибудови: а саме приміщень 1-4/6,6 (коридор), 1-5/3,1 (коридор), 1-6/5,3 (кухня), 1-7/5,5 (коридор), 1-8/8,6 (кладова), 1/16,2 (гараж) та внаслідок надбудови: а саме приміщень 1-9/4,0 (ванна), 1-10/9,9 (коридор), 1-11/22,0 (житлова), 1-12/21,0 (кухня),1-13/8,6 (кухня), 1-14/9,7 (житлова). До будинковолодіння відноситься: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - навіс, №1 ворота.

Відповідно до спадкової справи №970/2007, заведеної після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема з заяви позивача вбачається, що останній вказує, що після смерті діда ОСОБА_8 залишилося таке спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 . Крім нього, спадкоємцями за законом є ОСОБА_13 та ОСОБА_19 . Інших спадкоємців, передбачених чинним законодавством України немає (а.с.128).

ОСОБА_13 та ОСОБА_19 заявами від 25.10.2007 відмовились від належної їм частки спадкового майна після смерті ОСОБА_8 в користь ОСОБА_1 (а.с.128а-129).

Проте, як встановлено судом та підтверджується копією спадкової справи №970/2007, з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулися також: ОСОБА_3 (заява від 13.11.2007), ОСОБА_15 (заява від 28.02.2008), ОСОБА_7 (заява від 01.08.2019) (а.с.138, 140а,143а).

У вказаних заявах вказують, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 є: дружина померлого ОСОБА_14 , син померлого ОСОБА_20 , дочки померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та внуки померлого ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , батько яких ОСОБА_9 помер раніше ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Донька померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 23.03.2011 (а.с.107).

Дружина померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 (а.с.106).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст.1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За змістом ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 статті 1266 ЦК України встановлено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч. 1 ст.1267 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_14 та ОСОБА_11 були зареєстровані разом з померлим ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті, що підтверджується Довідками від 23.07.2021 №735 та №733, виданими ЛКП «Балатон-409» (а.с.108-109), а тому прийняли спадщину без подання заяви, як спадкоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_14 як подружжям (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_9 ), на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 був добудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.103).

У статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно: вважається, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Викладені вище норми Глави 6 Кодексу про шлюб та сім`ю України у редакції від 20.06.1969 кореспондуються з нормами статей Глави 8 Сімейного кодексу України у редакції, чинній станом на день відкриття спадщини ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_14 .

А тому, суд не погоджується з доводами позивача ОСОБА_1 про те, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_8 .

З врахуванням вищенаведеного, на переконання суду, спадщину після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняли такі спадкоємці: дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_7 , внук ОСОБА_1 , як такі, що подали заяви про прийняття спадщини та дочка ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_14 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як спадкоємці, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

А отже, зважаючи, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 входила 1/2 будинку та земельної ділянки, площею 0,0760 га, за дресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, загалом спадкоємців було п`ять, то вимога позивача про визнання за ним 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0760га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи та не підтверджена належними доказами.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 .

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просить суд визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 ; визнати право власності у порядку спадкування на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014 із виділенням наступних часток: ОСОБА_3 право власності на 9\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 9\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_5 на 7\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 7\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_7 право власності на 2\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 2\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014; ОСОБА_1 право власності на 2\20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку та 2\20 земельну ділянку площею 0,0760га кадастровий №4610137500:05:002:0014, а також зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просить суд визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0760га з кадастровим номером 4610137500:05:002:0014, за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 ; визнати право власності у порядку спадкування на будинок, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0760га, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, за адресою: АДРЕСА_1 із визначенням наступних часток: за ОСОБА_5 право власності на 7/20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 7/20 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, з кадастровим номером 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_3 право власності на 9/20 будинку за адресою АДРЕСА_1 та 9/ АДРЕСА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_7 право власності на 2/20 будинку за адресою АДРЕСА_1 та 2/ АДРЕСА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового, будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014; за ОСОБА_1 право власності на 2/20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 2/20 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, то такі, на думку суду за своєю суттю є тотожними та не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 були подружжям з 1952 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_9 (а.с.103).

Подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_14 були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.108-110).

З Договору Дарування від 14.03.1955 року вбачається, що ОСОБА_21 подарував ОСОБА_14 та ОСОБА_22 домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 в рівних долях та складається в цілому з 4 кімнат і однієї кухні з цегляними стінами, критих бляхою (а.с.104).

Згідно копії Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Виконкомом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова 15.04.1980 року, ОСОБА_8 належить цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.16).

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №013628 та Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.11.2020 вбачається, що земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_8 (а.с.13, 19-22).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 06.09.2007 року (а.с.17).

Після його смерті залишилося таке спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до спадкової справи №970/2007, заведеної після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 (заява від 25.10.2007), ОСОБА_3 (заява від 13.11.2007), ОСОБА_15 (заява від 28.02.2008), ОСОБА_7 (заява від 01.08.2019) (а.с.128, 138, 140а, 143а).

У вказаних заявах вказують, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_8 є: дружина померлого ОСОБА_14 , син померлого ОСОБА_20 , дочки померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 та внуки померлого ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , батько яких ОСОБА_9 помер раніше ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Донька померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 23.03.2011 (а.с.107).

Дружина померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 (а.с.106).

Відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Цибко Т.Б. 29.02.2008 року, ОСОБА_14 все своє майно заповіла своїм дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.116-117).

На підставі вказаного Заповіту, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.07.2021 року. Спадщина складається з 66/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.83, 111).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.07.2021, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві приватної, спільної часткової власності, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.07.2021 року, належить по 33/100 житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.84,114). Однак в зустрічних позовних вимогах позивачі просять визнати право власності у порядку спадкування на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вказуючи, що їм належить вказана частка житлового будинку АДРЕСА_1 , що не відповідає дійсності.

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_14 як подружжям, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 був добудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, згідно зведеного акту вартості будівель і споруд по АДРЕСА_1 станом на 15.05.1996 31.03.2004 та поверхового плану, що знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи, будинковолодіння складається з: А-1 житловий будинок; Б гараж; В навіс; 1 ворота; А-1 житлова надбудова; А-2 житлова прибудова; А-1 житлова надбудова; а веранда (а.с.22-25).

З відмітки на останньому аркуші поверхневого плану від 15.05.1996 року інвентаризаційної справи вбачається, що другий поверх, житлова прибудова А-1, житлова прибудова А-2, гараж Б, навіс В, житлова надбудова А-1, веранда а-1 збудовано самочинно (а.с.25а).

Крім того, згідно Повідомлення Львівського ОДКБТІ та ЕО №4/3718 від 02.02.2004 року, адресованого голові виконкому Шевченківської ради народних депутатів, яке міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8 самовільно проведена добудова А-2 (розм. 5,70 7,25, 2,32-4,65), житлова надбудова А-1 (розм. 4,65-6,32), житлова надбудова А-1 (розм. 6,32-4,49), веранда а-1 (розм. 1,42-8,30), гараж - Б (розм. 4,9-8,40), навіс - В (розм. 5,0 6,25) (а.с.42).

Окрім цього, з Довідки №4/15777 від 25.04.2005 року, виданої начальником Львівського ОДКБТІ та ЕО ОСОБА_8 вбачається, що вартість самовільного будівництва станом на 30.03.2004 року за адресою: АДРЕСА_1 складає: веранда літ «а-1», житлова надбудова літ «А-1», житлова прибудова літ «А-2», житлова надбудова літ «А-1», гараж літ «Б», навіс літ. «В», а всього 48581грн. (а.с.45 інвентаризаційної справи).

Так, згідно довідки №2/3219 від 18.02.2021 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» (а.с.14), яка міститься також в матеріалах інвентаризаційної справи (а.с.49), будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 15.04.1980р. Шевченківським райвиконкомом на підставі рішення №1121 від 09.12.1966 року. Згідно інвентаризаційних даних, житловий будинок складається з п`яти житлових кімнат та трьох кухонь житловою площею 67,3кв.м., загальною площею 161,8кв.м. Загальна площа змінилась з 41.3м. кв. на 161,8м.кв., житлова площа з 35,6м. кв. на 67,3 м. кв. внаслідок прибудови: а саме приміщень 1-4/6,6 (коридор), 1-5/3,1 (коридор), 1-6/5,3 (кухня), 1-7/5,5 (коридор), 1-8/8,6 (кладова), 1/16,2 (гараж) та внаслідок надбудови: а саме приміщень 1-9/4,0 (ванна), 1-10/9,9 (коридор), 1-11/22,0 (житлова), 1-12/21,0 (кухня),1-13/8,6 (кухня), 1-14/9,7 (житлова). До будинковолодіння відноситься: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - навіс, №1 ворота.

Проте, відповідно до Довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №1292 від 04.04.2023, виданої адвокату ОСОБА_4 , житловий будинок АДРЕСА_1 складається з п`яти житлових кімнат та трьох кухонь житловою площею 67,3кв.м., загальною площею 161,8кв.м. До будинковолодіння відноситься також: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - навіс, №1 ворота. Загальна площа змінилась з 41.3м. кв. на 161,8м.кв., житлова площа з 35,6м. кв. на 67,3 м. кв. внаслідок житлової надбудови літ. «А-1», житлової добудови літ. «А-2», житлової надбудови літ. «А-21», які відповідно до «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 за №127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773 зі змінами і доповненнями, зокрема Наказом Мінрегіонбуду від 09.08.2012р. за №404 та Наказом від 03.07.2018р. за №158, станом на сьогоднішній день не є самочинним будівництвом (том 2 а.с.3). Вказана довідка відсутня в матеріалах інвентаризаційної справи.

З аналізу вищенаведеного слідує, що станом на 30.03.2004 року за адресою: АДРЕСА_1 а мало місце самовільне будівництво, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, однак після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на сьогоднішній день згідно Довідки №1292 від 04.04.2023, вже не є самочинним будівництвом, проте жодних правовстановлюючих документів щодо узаконення самочинного будівництва суду не надано.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи зазначені у ст. 1261 ЦК України.

Частиною 3 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Вирішуючи цей спір, суд вважає за необхідне також з`ясувати наявність права власності у померлого ОСОБА_8 на спірний будинок.

Ч.2 ст.331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі його будівництва (створення майна) (ч.3 ст.331 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України.

У розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК України).

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування " від 30.05.2008 року №7, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

З врахуванням вищевикладеного випливає, що померлим ОСОБА_8 після отримання Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.04.1980 року проведено прибудову та надбудову житлового будинку АДРЕСА_1 , здійснену без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю та таких дозвільних документів не надано суду, що в розумінні ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

Таким чином із наявних матеріалів справи вбачаються розбіжності щодо площі належного ОСОБА_8 житлового будинку та адреси будинку ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ), який є об`єктом спору, що на думку суду, за відсутності в матеріалах справи правовстановлюючих документів на добудований/прибудований об`єкт нерухомого майна, свідчить про самочинне збільшення площі спірного житлового будинку, право власності на який за встановлених судом обставин не може бути визнано у судовому порядку.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивачами за зустрічними позовами не надано суду належних доказів на підтвердження свої вимог, виходячи із заявлених зустрічних позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Судові витрати, на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України, слід залишити за сторонами у зв`язку з відмовою у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

у задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 січня 2024 року.

Суддя О. І. Ковальчук