Рішення

від 27.12.2023 по справі 214/8896/19

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/8896/19

2/214/1768/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 грудня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі - Петренко К.І.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представників позивача - ОСОБА_2

за участю представників відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради про усунення перешкод у користуванні майном, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , уточнивши який, просить: визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка належала померлому ОСОБА_9 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК №621124, виданим управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.05.2010 року та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлому ОСОБА_9 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК №621125, виданим управлінням Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.05.2010 року; усунути перешкоди в користуванні майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га, шляхом зобов`язання відповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 знести всі наявні конструкції в тому числі паркан, альтанку та інші забудови, що збудовано з порушенням меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 судовий збір 768,40 та витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначила наступне. На підставі договору довічного утримання серії ВЕМ №264781, посвідченого 23.12.2006 року Сьомою Криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстрованого в реєстрі за № 7113, вона ОСОБА_1 є власницею домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору довічного утримання, відчужував ОСОБА_9 передав у власність набувачу ОСОБА_1 належне йому на праві приватної власності домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язалась забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічно доглядом. Відповідно до зазначеного договору довічного утримання, земельна ділянка, на якій розташоване вказане домоволодіння, переходить в тимчасове користування ОСОБА_1 і підлягає переоформленню в особисту власність, у відповідності з діючим законодавством. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 . За життя ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений Сьомою криворізькою державною нотаріальної конторою 23.12,2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 7117, відповідно до кого усе його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, заповів їй ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина у вигляді: земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка належала померлому відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК №621124, виданим управлінням Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської обьласті від 25.05.2010 року та земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га. з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлому відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК №621125, виданим управлінням Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.05.2010 року. З питання прийняття спадщини вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 . Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігутою Л.В. їй була надана відповідь про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки нею пропущений встановлений 6-ти місячний термін прийняття спадщини. На сьогодні в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №214/5035/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі виконкому Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини з метою подальшого прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, на даний час скористатись правом належного користування земельною ділянкою під обслуговування домоволодіння вона не має можливості з огляду на наступне. Вказує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 та 1211000000:06:154:0013 за адресою: АДРЕСА_1 та які належали ОСОБА_9 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , межують із земельною ділянкою, що розташована під домоволодінням АДРЕСА_2 . Зазначене домоволодіння знаходиться у приватній спільній частковій власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину ВСС № 021530 від 01.06.2005 р. Земельна ділянка під належним відповідачам домоволодінням не приватизована та знаходиться у комунальній власності міста. Відповідачі в листопаді 2019 року незаконно встановили паркан з порушенням меж земельної ділянки АДРЕСА_1 , зруйнувавши вже існуючий паркан. Крім того, ними збудована альтанка, покрівля якої звисає над ділянкою АДРЕСА_1 , що підтверджується листом Саксаганської районної у місті ради від 28.10.2019 року за № 19/34-4731, та актом обстеження, які вона додає до уточненого позову. Зазначене підтверджується актами від 18.10.2019 року, який був доданий до первісного позову, та актами від 20.10.2020 року. Для вирішення питання земельного спору, що виник через встановлення відповідачами нового паркану з порушенням межі земельної ділянки, вона звернулась до Саксаганської районної у місті ради. Згідно протоколу № 2 засідання комісії для вирішення земельних спорів відносно меж земельних ділянок і додержання громадянами правил добросусідства від 24.10.2019 їй рекомендовано звернутися до суду щодо набуття права власності на земельну ділянку під домоволодіння АДРЕСА_1 , та при не врегулюванні спірного питання відносно межі поміж домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 звернутися до суду. Відповідно до ч.3 ст.106 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. Все вищезазначене зумовило її звернення з позовом до суду. Згідно у пунктом 2 статті 158 глави 25 "Вирішення земельних спорів» Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Відповідно до ст. 103 ЗК України зазначено, що власники землекористувачі повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких не будуть порушуватися земельні морально-етичні норми, властиві добросусідським стосункам і при яких власники та землекористувачі суміжних та спільних земельних ділянок не будуть відчувати незручностей в процесі використання належних їм земельних ділянок. Добросусідські відносини між власниками та землекористувачами земельних ділянок розглядаються в якості обов`язку кожного зі сторін. Вона, ОСОБА_1 , вчасно не заявила про свої права на землю після смерті колишнього власника, чим намагаються скористатись відповідачі, встановивши капітальні огородження з порушенням меж земельних ділянок поміж домоволодінням АДРЕСА_1 , яке належить їй, та домоволодінням АДРЕСА_2 , яке належить відповідачам. Встановленні відповідачами на власний розсуд межі земельних ділянок, не відповідають кадастровому плану. Власники домоволодіння по АДРЕСА_2 , порушують вимоги добросусідства, звели новий паркан між суміжними земельними ділянками з метою зміни фактичних меж користування земельними ділянками, чим порушили план землеволодіння та вказані в ньому графічні та семантичні відомості щодо земельних ділянок, які перебувають у безпосередній близькості. Відповідно до ч.1 ст. 106 Земельного Кодексу України, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Під час формування земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га для подальшого отримання їх у власність ОСОБА_11 за життя зібрав весь необхідний пакет документів, всі необхідні дозволи та погодження. Так, згідно акту встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність (користування) від 21.01.2000 року, встановлено в натурі межі земельної ділянки вищеозначеного землекористувача (землевласника), що знаходиться на території Криворізької міської Ради по АДРЕСА_3 загальною площею 0,1157 га, в тому числі: під забудовою 0,0372 га. Рілля 0,0239 га. Сад 0,0546 га. Відведена земельна ділянка може використовуватись тільки за прямим цільовим призначенням після одержання документа на право власності та користування землею. Заперечень з боку суміжних землекористувачів при встановленні меж не заявлено. Розміри і місцезнаходження земельної ділянки показано на плані меж земельної ділянки. Згідно акту обстеження та узгодження зовнішніх меж землекористування від 08.10.2009 року м. Кривий Ріг, узгодження меж земельної з суміжними землекористувачами (Землевласниками) виконується згідно ст. 198 Земельного кодексу України по наявним фактичним межам відповідно до складеного плану меж та здійснюється особисто замовником. Представниками суміжних земельних ділянок був підписаний акт, в тому числі і відповідачем ОСОБА_4 . Таким чином, під час оформлення у власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 за життя ніяким чином не порушив інтереси та права користувачів чи власників суміжних земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок (ч.6 ст. 106 ЗК України). Відповідно до ст.107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків. Згідно ч.3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;1) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.158 ЗК України). Відповідно до ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом. З зазначеного випливає, що позивач як власник житлового будинку, під обслуговування якого надавалась земельна ділянка, вправі вирішувати, як використовувати те чи інше своє право, в даному випадку реєстрація права власності на земельну ділянку, але і в свою чергу відповідачі, як суміжні співкористувачі по земельній ділянці, не мають права порушувати добросусідські відносини, та вчиняти дії щодо обмеження прав користувачів. Зі ст. 400 ЦК вбачається, що володіння може бути добросовісне та недобросовісне. Словом встановлено обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, що має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку, заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Позивачеві в таких справах належить довести наявність недобросовісності з боку і наявність власного володіння майном до його порушення. Відповідно до ст. 415 ЦК України передбачено, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). До ОСОБА_1 , як встановлено вище, право на користування і володіння земельною ринкою під кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 та 1211000000:06:154:0013 загальними площами відповідно 0,1000 га та 0,0157 га (цільове використання земельних ділянок: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд особистого селянського господарства), перейшло від ОСОБА_9 , колишнього власника домоволодіння АДРЕСА_1 , про це свідчать державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області 25 травня 2010 року за 011010800703, 011010800704. Відповідно і право власності підлягає встановленню в межах і з площею, які були встановлені для ОСОБА_9 . Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). Щодо усунення перешкод в користування земельною ділянкою, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до п. «г» та п. «е» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства. Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України випливає, що способами захисту цивільних прав інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Для позивача не існує іншого шляху ніж відновлення порушеного права, через суд. Відповідачі, встановивши паркан між суміжними земельними ділянками, фактично змінили межі по фактичному користуванню, що в свою чергу не дає можливості ОСОБА_1 належним чином користуватися своєю власністю, а також підготовити технічну документації згідно меж, які існували до порушення права і відповідно здійснити державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку.

Відповідачі не погодившись з вимогами позивачки, кожен окремо, подали відзив на позовну заяву.

Представник відповідачки ОСОБА_12 ОСОБА_13 відзив обґрунтовує наступним. Вказує, що представник позивача в своїй заяві просить суд визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 (далі - земельна ділянка 12) та 1211000000:06:154:0013 (далі - земельна ділянка 13) загальними площами 0,1000 га та 0,0157 га, цільове використання земельних ділянок: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 в межах, які існували для колишнього власника ОСОБА_9 , згідно державних актів на право власності на земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області 25.05.2010 р. за № 011010800703, 011010800704 та стягнути солідарно з відповідачів судовий збір в сумі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 23.12.2006 р., укладеного між нею та ОСОБА_9 , який був посвідчений державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Лігутою Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 7113 набула у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а отже на її думку, вона автоматично в силу приписів ст. 417 ЦК України та ст. 120 ЗК України - повинна була набути право власності на вищезазначені земельні ділянки, але після смерті ОСОБА_9 цього не зробила, а сьогодні не має змоги це зробити інакше, як через суд, в зв`язку з тим, що відповідачі по справі, які є її сусідами, через встановлення нового паркану порушують межі нібито належної їй земельної ділянки та заважають оформити право власності на них. Як видно з договору довічного утримання (п. 1.5 договору) земельна ділянка, на якій розташоване дане домоволодіння, переходить в тимчасове користування набувача і підлягає переоформленню в особисту власність, у відповідності з діючим законодавством України. Отже на момент укладання даного договору довічного утримання колишній власник даного домоволодіння ОСОБА_9 не був власником даних земельних ділянок, що також підтверджується державними актами про право власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 та № 621124 від 29.03.2010 р., які були зареєстровані в Держкомземі м. Кривого Рогу 29.03.2010 р., тобто вже після того, як право власності на домоволодіння перейшло до позивача. Згідно з ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на момент укладання договору довічного утримання 23.12.2006 р.) у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Отже, оскільки тільки одна земельна ділянка № НОМЕР_2 була призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд, то відповідно до ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) право користування нею повинно було перейти від ОСОБА_9 до позивача, а щодо земельної ділянки АДРЕСА_4 , то вона була призначена для ведення особистого селянського господарства, а тому положення ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) на неї не розповсюджувалися і право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 не повинно було переходити до позивача. Зазначає, що таким чином, хоча ОСОБА_1 і мала права на користування земельною ділянкою АДРЕСА_5 проте вона не скористалася своїм правом на оформлення її в особисту власність і на сьогодні, без визнання недійсним державного акту № 621124, вона не має права вимагати визнання права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 , оскільки на момент укладання договору довічного утримання та набуття права власності на домоволодіння дана земельна ділянка не була у власності ОСОБА_9 . Вказує, що представник позивача стверджує, що ОСОБА_9 на сьогодні помер, але не надає суду жодних доказів даних обставин, адже в даному випадку належним відповідачем по вимогам позивача щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 є саме ОСОБА_9 , який порушив її права користування після передачі їй домоволодіння у власність, або його спадкоємці, або Територіальна громада м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, якщо дана спадщина не була прийнята спадкоємцями ОСОБА_9 , до спадщини якого повинні були увійти обидві земельні ділянки. Щодо нібито порушення прав позивача відповідачами по справі, які нібито встановили паркан, що порушує межі земельних ділянок (при цьому в позові не зазначено межі якої саме ділянки цей паркан порушує), то вважає, що дані обставини нічим, крім припущеннями позивача, не підтверджуються. Так, власниками домоволодіння АДРЕСА_2 є не тільки відповідачі, а і ОСОБА_14 (володіє 3/10 частини будинку АДРЕСА_6 ) ОСОБА_15 (володіє 1/3 частини будинку АДРЕСА_7 ), які також є співвласниками даного домоволодіння і права яких також можуть бути порушені при розгляді справи, але позивач не залучив їх у якості відповідачів по справі, а тому вони, на думку відповідача-3, повинні бути залучені у якості третіх осіб на стороні відповідачів. Крім того, як видно з камеральної обробки результатів зйомки, здійснених ТОВ «ГЕОХОРА ПЛЮС» по обстеженню на місцевості розташування меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 , а також встановлення спільної межі із суміжним землекористувачем по АДРЕСА_1 , згідно координат з Публічної кадастрової карти України, було встановлено, що фактичне розміщення огорожі між земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не відповідає координатам, внесеним до Державного земельного кадастру при реєстрації земельних ділянок по АДРЕСА_1 , однак при цьому не порушує межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 , які сформовані та внесені в АС ДЗК під кадастровими номерами 121100000:06:154:0012 та 1211000000:06:154:0013. Як видно з графічних матеріалів, доданих до висновку ТОВ «ГЕОХОРА ПЛЮС» за вих. № 843 від 21.02.2020 р. між земельною ділянкою № НОМЕР_2 та земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , огорожа, розміщена так, що в деяких містах (виділено на плані) частина земельної ділянки по АДРЕСА_2 знаходиться за огорожею фактично на території, якою фактично на сьогодні користується позивач. З огляду на те, що на сьогодні, земельна ділянка по АДРЕСА_2 не перебуває у власності відповідачів та інших співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а перебуває у власності Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, то знаходження у фактичному користуванні позивача частини земельної ділянки по АДРЕСА_2 , може свідчити про порушення прав територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, яка на думку відповідача-3, також повинна бути залучена по даній справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, також, враховуючи те, що земельні ділянки № НОМЕР_2 та АДРЕСА_4 , можуть відноситися до відумерлої спадщини їх власника ОСОБА_9 . Отже, представник позивача надає суду недостовірні дані, чим вводить його в оману. Додатковим доказом цього є також те, що в позові зазначається про те, що Договір довічного утримання було укладено між позивачем і ОСОБА_9 у приміщенні Сьомої криворізької державної нотаріальної контори за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Мелешкіна, 30/40, в той час, як в самому Договорі довічного утримання зазначено, що цей договір укладено на дому із-за хвороби відчужувача ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивачем, в порушення зазначених вимог ЦПК України, не доведені обставини, на які він посилається в своєму позові, як на підставу своїх позовних вимог, так і підставу пред`явлення даного позову до відповідачів по справі, і зокрема, до відповідача-3, а тому це є підставою для відхилення аргументів позивача, викладених в його позові та відмові в задоволенні його позову в повному обсязі, як і відмові у задоволенні його вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 768,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Відповідач ОСОБА_5 в обґрунтування відзиву навів наступне. Представник позивача в своїй заяві просить суд визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 (далі - земельна ділянка 12) та 1211000000:06:154:0013 (далі - земельна ділянка 13) загальними площами 0,1000 га та 0,0157 га, цільове використання земельних ділянок: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 в межах, які існували для колишнього власника ОСОБА_9 , згідно державних актів на право власності на земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області 25.05.2010 р. за № 011010800703, 011010800704 та стягнути солідарно з відповідачів судовий збір в сумі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 23.12.2006 р., укладеного між нею та ОСОБА_9 , який був посвідчений державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Лігутою Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 7113, набула у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а отже на її думку, вона автоматично в силу приписів ст. 417 ЦК України та ст. 120 ЗК України, повинна була набути право власності на вищезазначені земельні ділянки, але після смерті ОСОБА_9 цього не зробила, а сьогодні не має змоги це зробити інакше, як через суд в зв`язку з тим, що відповідачі по справі, які є її сусідами, через встановлення нового паркану порушують межі нібито належної їй земельної ділянки та заважають оформити право власності на них. Як видно з договору довічного утримання (п. 1.5 договору) земельна ділянка, на якій розташоване дане домоволодіння, переходить в тимчасове користування набувача і підлягає переоформленню в особисту власність, у відповідності з діючим законодавством України. Отже на момент укладання даного договору довічного утримання колишній власник даного домоволодіння ОСОБА_9 не був власником даних земельних ділянок, що також підтверджується державними актами про право власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 та № 621124 від 29.03.2010 р., які були зареєстровані в Держкомземі м. Кривого Рогу 29.03.2010 р., тобто вже після того, як право власності на домоволодіння перейшло до позивача. Згідно з ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на момент укладання договору довічного утримання 23.12.2006 р.) у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Отже, оскільки тільки одна земельна ділянка № НОМЕР_2 була призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд, то відповідно до ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) право користування нею повинно було перейти від ОСОБА_9 до позивача, а щодо земельної ділянки АДРЕСА_4 , то вона була призначена для ведення особистого селянського господарства, а тому положення ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) на неї не розповсюджувалися і право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 не повинно було переходити до позивача. Таким чином, хоча ОСОБА_1 і мала права на користування земельною ділянкою АДРЕСА_5 проте вона не скористалася своїм правом на оформлення її в особисту власність і на сьогодні, без визнання недійсним державного акту № 621124, вона не має права вимагати визнання права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 , оскільки на момент укладання договору довічного утримання та набуття права власності на домоволодіння дана земельна ділянка не була у власності ОСОБА_9 . Представник позивача стверджує, що ОСОБА_9 на сьогодні помер, але не надає суду жодних доказів даних обставин, адже в даному випадку належним відповідачем по вимогам позивача щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 є саме ОСОБА_9 , який порушив її права користування після передачі їй домоволодіння у власність, або його спадкоємці, або Територіальна громада м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, якщо дана спадщина не була прийнята спадкоємцями ОСОБА_9 , до спадщини якого повинні були увійти обидві земельні ділянки. Щодо нібито порушення прав позивача відповідачами по справі, які нібито встановили паркан, що порушує межі земельних ділянок (при цьому в позові не зазначено межі якої саме ділянки цей паркан порушує), то дані обставини нічим крім припущеннями позивача не підтверджуються. Так, власниками домоволодіння АДРЕСА_2 є не тільки відповідачі, а і ОСОБА_14 (володіє 3/10 частини будинку АДРЕСА_6 ) ОСОБА_15 (володіє 1/3 частини будинку АДРЕСА_7 ), які також є співвласниками даного домоволодіння мають право на частину земельної ділянки, що межує зі спірними земельними ділянками. Представником позивача не надано жодного належного та допустимого доказу, що підтверджував би порушення з боку відповідачів прав позивача на спірні земельні ділянки. З огляду на те, що на сьогодні, земельна ділянка по АДРЕСА_2 не перебуває у власності відповідачів та інших співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , перебуває у власності Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, то знаходження у фактичному користуванні позивача частини земельної ділянки по АДРЕСА_2 , може свідчити про порушення прав територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради. Проте, позивачем, в порушення зазначених вимог ЦПК України, не доведені обставини, на які він посилається в своєму позові, як на підставу своїх позовних вимог, так і підставу пред`явлення даного позову до відповідачів по справі, і зокрема, до відповідача-3, а тому це є підставою для відхилення аргументів позивача, викладених в його позові та відмові в задоволенні його позову в повному обсязі, як і відмові у задоволенні його вимог про стягнення - з відповідачів на користь позивача судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 768,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Відповідачка ОСОБА_4 в обґрунтування відзиву навела наступне. Зазначає, що представник позивача в своїй заяві просить суд визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 (далі - земельна ділянка 12) та 1211000000:06:154:0013 (далі - земельна ділянка 13) загальними площами 0,1000 га та 0,0157 га, цільове використання земельних ділянок: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 в межах, які існували для колишнього власника ОСОБА_9 , згідно державних актів на право власності на земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області 25.05.2010 р. за № 011010800703, 011010800704 та стягнути солідарно з відповідачів судовий збір в сумі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Вказує, що вимоги позивача обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 23.12.2006 р., укладеного між нею та ОСОБА_9 , який був посвідчений державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Лігутою Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 7113 набула у власність домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а отже на її думку, вона автоматично в силу приписів ст. 417 ЦК України та ст. 120 ЗК України, повинна була набути право власності на вищезазначені земельні ділянки, але після смерті ОСОБА_9 цього не зробила, а сьогодні не має змоги це зробити інакше, як через суд, в зв`язку з тим, що відповідачі по справі, які є її сусідами, через встановлення нового паркану порушують межі нібито належної їй земельної ділянки та заважають оформити право власності на них. Як видно з договору довічного утримання (п. 1.5 договору) земельна ділянка, на якій розташоване дане домоволодіння, переходить в тимчасове користування набувача і підлягає переоформленню в особисту власність, у відповідності з діючим законодавством України. Отже на момент укладання даного договору довічного утримання колишній власник даного домоволодіння ОСОБА_9 не був власником даних земельних ділянок, що також підтверджується державними актами про право власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 та № 621124 від 29.03.2010 р., які були зареєстровані в Держкомземі м. Кривого Рогу 29.03.2010 р., тобто вже після того, як право власності на домоволодіння перейшло до позивача. Згідно з ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на момент укладання договору довічного утримання 23.12.2006 р.) у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Отже, оскільки тільки одна земельна ділянка № НОМЕР_2 була призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд, то відповідно до ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) право користування нею повинно було перейти від ОСОБА_9 до позивача, а щодо земельної ділянки АДРЕСА_4 , то вона була призначена для ведення особистого селянського господарства, а тому положення ч. 3 ст. 120 ЖК України (в редакції, що діяла станом на 23.12.2006 р.) на неї не розповсюджувалися і право користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 не повинно було переходити до позивача. Таким чином, хоча ОСОБА_1 і мала права на користування земельною ділянкою АДРЕСА_5 проте вона не скористалася своїм правом на оформлення її в особисту власність і на сьогодні, без визнання недійсним державного акту № 621124, вона не має права вимагати визнання права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 , оскільки на момент укладання договору довічного утримання та набуття права власності на домоволодіння дана земельна ділянка не була у власності ОСОБА_9 . Представник позивача стверджує, що ОСОБА_9 на сьогодні помер, але не надає суду жодних доказів даних обставин, адже в даному випадку належним відповідачем по вимогам позивача щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 є саме ОСОБА_9 , який порушив її права користування після передачі їй домоволодіння у власність, або його спадкоємці, або Територіальна громада м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, якщо дана спадщина не була прийнята спадкоємцями ОСОБА_9 , до спадщини якого повинні були увійти обидві земельні ділянки. Щодо нібито порушення прав позивача відповідачами по справі, які нібито встановили паркан, що порушує межі земельних ділянок (при цьому в позові не зазначено межі якої саме ділянки цей паркан порушує), то дані обставини нічим крім припущеннями позивача не підтверджуються. Так, власниками домоволодіння АДРЕСА_2 є не тільки відповідачі, а і ОСОБА_14 (володіє 3/10 частини будинку АДРЕСА_6 ) ОСОБА_15 (володіє 1/3 частини будинку АДРЕСА_7 ), які також є співвласниками даного домоволодіння мають право на частину земельної ділянки, що межує зі спірними земельними ділянками. Представником позивача не надано жодного належного та допустимого доказу, що підтверджував би порушення з боку відповідачів прав позивача на спірні земельні ділянки. З огляду на те, що на сьогодні, земельна ділянка по АДРЕСА_2 не перебуває у власності відповідачів та інших співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , перебуває у власності Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, то знаходження у фактичному користуванні позивача частини земельної ділянки по АДРЕСА_2 , може свідчити про порушення прав територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради. Проте, позивачем, в порушення зазначених вимог ЦПК України, не доведені обставини, на які він посилається в своєму позові, як на підставу своїх позовних вимог, так і підставу пред`явлення даного позову до відповідачів по справі, і зокрема, до відповідача-3, а тому це є підставою для відхилення аргументів позивача, викладених в його позові та відмові в задоволенні його позову в повному обсязі, як і відмові у задоволенні його вимог про стягнення - з відповідачів на користь позивача судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 768,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

06.04.2023 року ухвалою суду вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

14.04.2023 року ухвалою суду по даній цивільній справі призначено судову земельно технічну експертизу.

07.11.2023 року до суду від представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява, в якій останній просить залишити без розгляду частину позовних вимог, а саме в частині: про визнання права власності на земельні ділянки.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.11.2023 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , третя особа виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради в частині позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки.

Позивачка у судовому засіданні позов підтримала повністю та підтвердила його зміст.

Представник позивачки у судовому засіданні позов підтримав повністю та підтвердив його зміст.

Представник відповідача Стукала В.В. у судовому засіданні позов не визнала та при цьому підтердила зміст відзиву.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , представник третьої особи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовомузасіданні безпосередньодосліджені наступніписьмові докази:витяг зтехнічної документаціїпро нормативнугрошову оцінкуземельної ділянки(Т.1а.с.10), витягпро реєстраціюправа власностіна нерухомемайно (Т.1а.с.11),договір довічногоутримання (Т.1а.с.12),протокол №2засідання комісіїдля вирішенняземельних спорів(Т.1а.с.13),акт обстеженнязовнішніх межземлекористування (Т.1а.с.14),акт обстеженняземельних домоволодінь: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (Т.1а.с.15), державнийакт направо власностіна земельнуділянку (Т.1а.с.16),державний актна правовласності наземельну ділянку(Т.1а.с.17), технічнадокументація (Т.1а.с.18-22),землевпорядна справа(Т.1а.с.23-27), свідоцтвопро шлюб(Т.1а.с.47), обстеженнямісцевості ТОВ «Геохораплюс» (Т.1а.с.48-53),реєстраційне посвідчення(а.с.Т.1а.с.56,57),свідоцтво просмерть (Т.2а.с.179),акт обстеження межземельної ділянки(Т.2а.с.194),акт підтвердженнямеж земельноїділянки (Т.2а.с.195),рішення суду(Т.3а.с.3),свідоцтво проправо наспадщину зазаповітом (а.с.Т.3а.с.75),витяг здержавного реєструречових прав(Т.3а.с.76), витягпро реєстраціюв Спадковомуреєстрі (Т.3а.с.77), свідоцтвопро правона спадщинуза заповітом (а.с.Т.3а.с.78),витяг з державного реєстру речових прав (Т.3 а.с. 79 ), витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі (Т.3 а.с. 80), технічний паспорт (а.с. Т.3 а.с. 81), характеристика будинку (а.с. Т.3 а.с. 82), поверховий план (а.с. Т.3 а.с. 83), експлікація внутрішніх площ (а.с. Т.3 а.с. 84), інформація (Т.3 а.с. 145), каталог координат кутів зовнішніх меж (Т.3 а.с. 146), висновок експерта (Т. 3 а.с. 171-217).

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважаєналежнимидоказами:витяг зтехнічної документаціїпро нормативнугрошову оцінкуземельної ділянки(Т.1а.с.10), витягпро реєстраціюправа власностіна нерухомемайно (Т.1а.с.11),договір довічногоутримання (Т.1а.с.12),протокол №2засідання комісіїдля вирішенняземельних спорів(Т.1а.с.13),акт обстеженнязовнішніх межземлекористування (Т.1а.с.14),акт обстеженняземельних домоволодінь: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (Т.1а.с.15), державнийакт направо власностіна земельнуділянку (Т.1а.с.16),державний актна правовласності наземельну ділянку(Т.1а.с.17), технічнадокументація (Т.1а.с.18-22),землевпорядна справа(Т.1а.с.23-27),свідоцтво просмерть (Т.2а.с.179),акт обстеження межземельної ділянки(Т.2а.с.194),акт підтвердженнямеж земельноїділянки (Т.2а.с.195),рішення суду(Т.3а.с.3),свідоцтво проправо наспадщину зазаповітом (а.с.Т.3а.с.75),витяг здержавного реєструречових прав(Т.3а.с.76), витягпро реєстраціюв Спадковомуреєстрі (Т.3а.с.77), свідоцтвопро правона спадщинуза заповітом (а.с.Т.3а.с.78),витяг здержавного реєструречових прав(Т.3а.с.79), витягпро реєстраціюв Спадковомуреєстрі (Т.3а.с.80), технічнийпаспорт (а.с.Т.3а.с.81),характеристика будинку(а.с.Т.3а.с.82),поверховий план(а.с.Т.3а.с.83),експлікація внутрішніхплощ (а.с.Т.3а.с.84),інформація (Т.3а.с.145),каталог координаткутів зовнішніхмеж (Т.3а.с.146),висновок експерта(Т.3а.с.171-217),так якці доказистосуються обставин,що підтверджуютьзаявлені вимоги,а саме,що позивачкає власницеюдомоволодіння,що розташованеза адресою: АДРЕСА_1 , відчужувач ОСОБА_9 помер,після ньоговідкрилась спадщинау виглядіземельних ділянок,незаконне встановленнявідповідачами паркануз порушенням межземельної ділянки.

Суд вважаєналежними доказами:свідоцтво прошлюб (Т.1а.с.47), обстеження місцевості ТОВ «Геохора плюс» (Т.1а.с. 48-53), реєстраційне посвідчення(а.с.Т.1а.с.56,57), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази, які визнані належними, допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази, які визнані допустимими та належними, є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ОСОБА_1 є власницею домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання серії ВЕМ №264781, посвідченого 23.12.2006 року Сьомою Криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстрованого в реєстрі за № 7113 (Т.1 а.с.11, 12).

Відповідно до договору довічного утримання, відчужував ОСОБА_9 передав у власність набувачу ОСОБА_1 належне йому на праві приватної власності домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язувалась забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічно доглядом. Відповідно до договору довічного утримання, земельна ділянка, на якій розташоване вказане домоволодіння, переходить в тимчасове користування ОСОБА_1 і підлягає переоформленню в особисту власність, у відповідності з діючим законодавством.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , що вбачається зі свідоцтва (Т.2 а.с. 179).

За життя ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений Сьомою криворізькою державною нотаріальної конторою 23.12.2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 7117, відповідно до якого усе його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося заповів ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина у вигляді: земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га. та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка належала померлому відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯК №621124, виданим управлінням Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.05.2010 року та земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га. з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. (Т.3 а.с. 76, 77,78,79,80).

Земельні ділянкиналежали ОСОБА_9 відповідно до Державних актів на право власності на земельну ділянку серія ЯК №621125, серія ЯК №621124, виданими управлінням Держкомзему у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.05.2010 року (Т.1 а.с. 16,17).

З питання прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 . Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігутою Л.В. їй була надана відповідь про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки нею пропущений встановлений 6-ти місячний термін прийняття спадщини (Т.2 а.с. 180).

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.11.2022 року ОСОБА_1 визначено додатковий строк тривалістю в 3 місяці для подання заяви про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . (Т.3 а.с. 3).

13 травня 2023 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0013 та 1211000000:06:154:0012, що встановлено витягами та свідоцтвами (Т.3 а.с. 75, 76, 77, 78, 79, 80).

Земельні ділянки з кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 та 1211000000:06:154:0013 за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_9 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , межують із земельною ділянкою, що розташована під домоволодінням АДРЕСА_2 , яке знаходиться у приватній спільній частковій власності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину ВСС № 021530 від 01.06.2005 року, ця земельна ділянка під належним відповідачам домоволодінням не приватизована та знаходиться у комунальній власності міста. Вказані обставини встановлені протоколом (т.№1, а.с.13), не заперечуються відповідачами.

Відповідачі в листопаді 2019 року встановили паркан з порушенням меж земельної ділянки АДРЕСА_1 , зруйнувавши вже існуючий паркан. Крім того, ними збудована альтанка, покрівля якої звисає над ділянкою АДРЕСА_1 . Вказана обставина встановлена поясненнями позивачки, не заперечується відповідачам та вбачається з акту обстеження від 18.10.2019 року (т.1 а.с. 15).

Для вирішення питання земельного спору, що виник через встановлення відповідачами нового паркану з порушенням межі земельної ділянки, ОСОБА_1 16.10.2019 року звернулась до Саксаганської районної у місті ради (Т.1 а.с.27).

Згідно протоколу № 2 засідання комісії для вирішення земельних спорів відносно меж земельних ділянок і додержання громадянами правил добросусідства від 24.10.2019 року ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду щодо набуття права власності на земельну ділянку під домоволодіння АДРЕСА_1 , та при не врегулюванні спірного питання відносно межі поміж домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Т.1 а.с. 13).

Конфігурація фактичної межі між будинковолодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у порівнянні із межею, зазначеній на плані земельних ділянок державних актів від 25.05.2010 (бланк серії ЯК 621125) (Т. 1, а.с.16) та від 25.05.2010 (бланк серії ЯК 621124) (Т.1, а.с.17), за конфігурацією є подібною, проте має розбіжності у промірах (детально наведено в табл. 3). Фактично влаштована огорожа між будинковолодінням АДРЕСА_1 та будинковолодінням АДРЕСА_2 , порушує межі земельних ділянок з кадастровими номерами: 1211000000:06:154:0013 та 1211000000:06:154:0012, в результаті чого у користуванні будинковолодіння АДРЕСА_2 перебуває: 0,9 кв.м. (діл. № 3 площею 0,7 кв.м. та частина діл. № 4 площею у розмірі 0,2 кв.м.) земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012; 0,9 кв.м. (частина діл. № 4 площею у розмірі 0,9 кв.м.) земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013. Огорожа, яка встановлена між будинковолодінням АДРЕСА_1 та будинковолодінням АДРЕСА_2 : не порушує пункт 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (із змінами втрата чинності від 23.04.2018), яким передбачено зокрема, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м, при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок; не порушує пункт 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (чинний із 01.10.2019), яким передбачено, що для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м; порушує пункт 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» (із зміною № 1, №2,№3, чинний із 01.09.2012), яким дозволено проектувати огорожу висотою не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій. Фактичне розташування зазначеної огорожі не перешкоджає у належному доступу і експлуатації будівель і споруд, що розташовані на адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини встановлені висновком експерта (Т.3, а.с. 215-216).

Відносини між сторонами регулюються нормами ЦК України, ЗК України.

Згідно п. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.106 ЗК України, власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.

Відповідно до ст. 103 ЗК України зазначено, що власники землекористувачі повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких не будуть порушуватися земельні морально-етичні норми, властиві добросусідським стосункам і при яких власники та землекористувачі суміжних та спільних земельних ділянок не будуть відчувати незручностей в процесі використання належних їм земельних ділянок. Добросусідські відносини між власниками та землекористувачами земельних ділянок розглядаються в якості обов`язку кожного з сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 106 ЗК України, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Судом встановлено, що до того, як ОСОБА_1 оформила свої права на земельні ділянки після смерті колишнього власника ОСОБА_9 , відповідачі встановили капітальні огородження з порушенням меж земельних ділянок поміж домоволодінням АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , та домоволодінням АДРЕСА_2 , яке перебуває у спільній частковій власності відповідачів. Встановлені відповідачами на власний розсуд межі земельних ділянок не відповідають кадастровому плану. Таким чином, відповідачі порушують вимоги добросусідства, звели новий паркан між суміжними земельними ділянками, змінивши фактичні межі користування земельними ділянками, чим порушили план землеволодіння та вказані в ньому графічні та семантичні відомості щодо земельних ділянок, які перебувають у безпосередній близькості.

Так, конфігурація фактичної межі між будинковолодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у порівнянні із межею, зазначеній на плані земельних ділянок державних актів від 25.05.2010 (бланк серії ЯК 621125) (Т. 1, а.с.16) та від 25.05.2010 року (бланк серії ЯК 621124) (Т.1, а.с.17), за конфігурацією є подібною, проте має розбіжності у промірах (детально наведено в табл. 3). Фактично влаштована огорожа між будинковолодінням АДРЕСА_1 та будинковолодінням АДРЕСА_2 , порушує межі земельних ділянок з кадастровими номерами: 1211000000:06:154:0013 та 1211000000:06:154:0012, в результаті чого у користуванні будинковолодіння АДРЕСА_2 перебуває: 0,9 кв.м (діл. № 3 площею 0,7 кв.м та частина діл. № 4 площею у розмірі 0,2 кв.м) земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012; 0,9 кв.м (частина діл. № 4 площею у розмірі 0,9 кв.м) земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013. Огорожа, яка встановлена між будинковолодінням АДРЕСА_1 та будинковолодінням АДРЕСА_2 : не порушує пункт 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (із змінами втрата чинності від 23.04.2018), яким передбачено зокрема, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м, при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок; не порушує пункт 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (чинний із 01.10.2019), яким передбачено, що для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м; порушує пункт 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» (із зміною № 1, №2, №3, чинний із 01.09.2012), яким дозволено проектувати огорожу висотою не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій. Фактичне розташування зазначеної огорожі не перешкоджає у належному доступу і експлуатації будівель і споруд, що розташовані на адресою: АДРЕСА_1 .

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок (ч.6 ст. 106 ЗК України).

Відповідно до ст.107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно- кадастрової документації.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Згідно ч.3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;1) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.158 ЗК України).

Відповідно до ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Із вищезазначеного встановлено, що позивачка як власник житлового будинку, під обслуговування якого надавалась земельна ділянка, вправі вирішувати, як використовувати те чи інше своє право, в даному випадку реєстрація права власності на земельну ділянку, але і в свою чергу відповідачі, як суміжні співкористувачі по земельній ділянці, не мають права порушувати добросусідські відносини, та вчиняти дії щодо обмеження прав користувачів.

Зі ст. 400 ЦК України вбачається, що володіння може бути добросовісне та недобросовісне. Словом встановлено обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Позивачеві в таких справах належить довести наявність недобросовісності з боку іншого володільця і наявність власного володіння майном до його порушення.

Відповідно до ст. 415 ЦК України передбачено, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Судом встановлено, що до ОСОБА_1 , право на користування і володіння земельними ділянками під кадастровими номерами 1211000000:06:154:0012 та 1211000000:06:154:0013 загальними площами відповідно 0,1000 га та 0,0157 га (цільове використання земельних ділянок: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд особистого селянського господарства), перейшло від ОСОБА_9 , колишнього власника домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до п. «г» та п. «е» ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України випливає, що способами захисту цивільних прав інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Отже, відповідачі, встановивши паркан між суміжними земельними ділянками, фактично змінили межі по фактичному користуванню, що в свою чергу не дає можливості ОСОБА_1 належним чином користуватися своєю власністю, а також підготовити технічну документації згідно меж, які існували до порушення права.

Після залишення частини позовних вимог без розгляду, на вирішення суду залишилися позовні вимоги, в яких позивачка просить зобов`язати відповідачів знести всі наявні конструкції в тому числі паркан, альтанку та інші забудови, що збудовано з порушенням меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 .

У судовому засіданні встановлено, що з порушенням вимог законодавства збудований паркан, інших конструкцій та забудов не виявлено. Таким чином, позов в частині покладення на відповідачів зобов`язання знести, крім паркану, інші конструкції та забудови, є необґрунтованим.

Відтак, вислухавши учасників, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Також суд враховує, що часткове задоволення позову буде відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивачки.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки щодо усунення перешкод в користуванні майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га, шляхом зобов`язання відповідачів: знести паркан, що збудовано з порушенням меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 .

Щодо витрат на правничу допомогу та інших витрат пов`язаних з розглядом справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1-2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані зокрема із залученням експертів та проведення експертизи.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 4 ст. 139 ЦПК України, суми, що підлягають виплаті залученому судом, зокрема експерта, який надавав доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги, суду надано угоду про надання правової допомоги № 15 від 16.10.2019 року, відповідно до якої вартість послуг становить 6000,00 грн., що підтверджується розрахунковою квитанцією №550569 від 15.11.2019 року ( Т.1 а.с.7, 9).

Враховуючи викладене, а також те, що заявлені представником позивачки витрати у сумі 6000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Також позивачка сплатила 104000,00 грн. на залучення експерта для проведення судової земельно- технічної експертизи, що підтверджено актом наданих послуг та платіжною інструкцією (а.с.Т3 а.с. 219, Т.4 а.с. 18).

В силу ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачки належить стягнути, з кожного окремо в рівних частках, витрати по сплаті судового збору в сумі по 192 грн. 10 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 1500,00 грн. та витрати на проведення судової земельно- технічної експертизи в сумі по 26 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 16, 319, 391,392, ЦК України, ст.ст. 81, 91, 103, 106, 120, 152 ЗК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 77, 78, 80, 133, 141, 206, 228, 258-260, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 32 про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0012, площею 0,1000 га та земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:154:0013, площею 0,0157 га, шляхом знесення паркану, що збудовано з порушенням меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 належної ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , з кожного окремо в рівних частках, витрати по сплаті судового збору в сумі по 192 грн. 10 коп.

Стягнути зі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , з кожного окремо в рівних частках, витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 1500,00 грн. та витрати на проведення судової земельно- технічної експертизи в сумі по 26 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 січня 2024 року.

Суддя В.М. Прасолов