Окрема думка

від 05.01.2024 по справі 149/184/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.,

05 січня 2024 року

м. Київ

справа № 149/184/21

провадження № 61-1657св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» про визнання недійсною угоди про припинення договору оренди земельної ділянки залишив без змін. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» про скасування рішення державного реєстратора Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Уперчук Анастасії Володимирівни від 14 вересня 2020 року, яким припинено право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку, скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, ОСОБА_3 скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до цих відповідачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) вказано, що:

«мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність правової проблеми та неоднакове застосування судами норм матеріального права, а саме щодо можливості застосування приписів статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, та на наявність суперечностей щодо застосування положень статті 92 цього Кодексу у контексті статей 237, 232 ЦК України. Вирішення такої правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі, а також для забезпечення задекларованого у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що визнання судом правочину недійсним можливо лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом, правова невизначеність у питаннях представництва органу юридичної особи, у тому числі її керівника, у контексті положень як статті 237 ЦК України, так і змісту глави 17 цього Кодексу загалом, а відтак і можливості застосування положень статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, може вплинути на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики наведених норм права» (пункт 3.7);

«отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України» (пункт 6.18);

«отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва (пункт 6.24);

«те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом (пункт 6.25).

Не можу погодитися із висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19), з таких мотивів.

1. Юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

1.1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).

1.2. Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 29 березня 2023 року в справі № 592/5841/22 (провадження № 61-2616св23).

2. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (стаття 232 ЦК України).

2.1. Тлумачення статей 232 та 237 ЦК України свідчить, що під представником у контексті статті 232 ЦК України варто розуміти як законного представника (зокрема, батька, опікуна), так і особу, яка діє на підставі довіреності, виданої на основі акта органу юридичної особи чи договору.

2.2. Представництво є правовідношенням, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (стаття 237 ЦК України). А правовідносини виникають між суб`єктами, які є майново відокремленими, автономними, самостійними (стаття 1 ЦК України). Директор юридичної особи, у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною, що не дозволяє вважати наявними наведені ознаки. Тому категорія «представник» може бути використана тільки щодо особи. Водночас оскільки орган юридичної особи є складовою самої юридичної особи, що виключається допустимість визнання недійсним правочину, вчиненого органом, унаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною.

3. За таких обставин, касаційному суду належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19).

Суддя В. І. Крат