Рішення

від 11.01.2024 по справі 910/725/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2024Справа № 910/725/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" (м. Київ, вул. Т. Шамрило, будинок 3-Б, квартира 27 С/ГУРТ, 04112)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська 3, м. Київ, 01032)

про стягнення 519 922,23 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 519 922,23 грн., а саме 488 077,98 грн. основного боргу, 30 087,00 грн. пені, 1 757,25 грн. процентів річних, а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору № 11-140-08-22-00850 надання послуг з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС від 14.06.2022 року в частині своєчасної оплати виконаного ремонту, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 31.01.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2023 року надійшла заява б/н від 26.01.2023 року про усунення недоліків, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/725/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи №910/725/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, на через відділ діловодства суду 20.02.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №40-293/08-вих від 17.02.2023 року з доказами його надсилання позивачу, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, не погоджуючись з розрахунком 3% річних та пені, які наведені позивачем у позовній заяві, з огляду на умови пункту 3.3 Договору, згідно яких замовник звільняється від відповідальності за порушення умов оплати у разі відсутності фінансування.

Також у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, та клопотання про відстрочення виконання рішення суду у зв`язку з наявністю обставин, що роблять неможливим його негайне виконання.

Крім того, відповідач у відзиві не погоджується з заявленою позивачем сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 600,00 грн. з огляду на те, що такі витрати не були для позивача неминучими. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, від позивача через відділ діловодства суду 27.02.2023 року надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 23.02.2023 року з доказами її надсилання відповідачу, у якій позивач посилається на те, що відповідач має виконувати умови Договору незалежно від свого фінансового стану, наявності дебіторської заборгованості інших контрагентів та будь-яких інших обставин, що не пов`язані з виконанням даного Договору. Позивач також заперечує проти доводів відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру санкцій, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, та щодо зменшення суми витрат на правничу допомогу. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Поряд із цим, від відповідача через відділ діловодства суду 06.03.2023 року надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву №40-376/08-вих від 02.03.2023 року з доказами їх надсилання позивачу, відповідно до яких відповідач вказує, що позивач самостійно погодився з умовами пункту 3.3 Договору в частині залежності умов оплати від фінансового стану відповідача та щодо підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов оплати, а тому такі умови Договору є для сторін обов`язковими. Посилаючись на скрутне фінансове становище, яке зумовлене не розрахунком ДП «Гарантований покупець» з ДП НАЕК «Енергоатом», відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Також від відповідача через відділ діловодства суду 19.07.2023 року надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій №40-1472/08-вих від 13.07.2023 року, за змістом якого останній просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення пені та процентів річних до 1 грн. на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

В той же час, через відділ діловодства суду 25.07.2023 року від позивача надійшли письмові заперечення б/н від 19.07.2023 року на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до яких позивач вважає, що відповідач уклав Договір за наявності умислу не виконувати його умови щодо своєчасного розрахунку з позивачем. Заперечення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів 14.06.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» (виконавець за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір №11-140-08-22-00850 надання послуг з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку №1 ВП ХАЕС (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг за нормами ДБН А.2.2-3:2014 з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС (далі - Послуги) (ДК 021:2015 - 45200000-9 «Роботи, пов`язані з об`єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об`єктів цивільного будівництва»).

Розділами 1-10 Договору сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, вартість послуг та порядок розрахунків, порядок приймання-передачі наданих послуг, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом» і діє до 31.12.2022 року включно, а в частині розрахунків та виконання зобов`язань - до повного їх виконання. Дія договору припиняється достроково у день та час припинення чи скасування в Україні правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ».

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частин 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що обсяги та розрахунок вартості Послуг визначені Договірною ціною (Додаток № 1 до цього Договору), що погоджена Виконавцем та Замовником.

Відповідно до пункту 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 03.10.2022 року) загальна вартість наданих Послуг у відповідності до Договірної ціни (Додаток №1а) складає - 406 731,65 грн., крім того ПДВ (20%) - 81 346,33 грн., а всього з урахувати ПДВ - 488 077,98 грн.

Зокрема, сторонами погоджені та підписані Додаток №1а до Договору «Договірна ціна» та Додаток №2 а до Договору «Локальний кошторис», які діють в редакції Додаткової угоди №1 від 03.10.2022 року, відповідно до яких договірна ціна за Договором з урахуванням витрат підрядника за підсумком становить 488 077,98 грн.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з пунктом 2.1.2 Договору Виконавець зобов`язаний надати Послуги якісно в період з 01 серпня 2022 року до 14 листопада 2022 року.

Згідно з частинами 4,5 статті 882 Цивільного кодексу передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника (генпідрядника) до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу частини 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

У відповідності до пункту 4.1 Договору передача наданих Послуг по цьому Договору здійснюється шляхом підписання Сторонами акту приймання-передачі наданих Послуг.

Згідно з пунктами 4.2-4.3 Договору Акт повинен бути наданий Виконавцем протягом 5 робочих днів після завершення надання Послуг. Замовник повинен розглянути та підписати Акт протягом 5 робочих днів з дня отримання або надати вмотивовану відмову від підписання Акту. У випадку, мотивованої відмови Замовника від наданих Послуг, Сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх усунення, які Виконавець усуває за свій рахунок в терміни, узгоджені Сторонами.

За умовами пункту 4.4 Договору зобов`язання Виконавця вважаються виконаними з дати підписання обома Сторонами та скріплення печатками Сторін (за наявності) документів, що підтверджують виконання зобов`язання Виконавця за Договором (акти приймання-передачі, акти форми КБ2 та КБЗ, тощо).

За матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що на виконання умов Договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 488 077,98 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та виконавця Актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 04.10.2022 року (форми КБ-2В) за вересень 2022 року на суму 488 077,98 грн., а також відповідною Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 04.10.2022 року (форми КБ-3) за вересень 2022 року на суму 488 077,98 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається із наданих позивачем копій акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні, зокрема, замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання актів приймання останніх та довідок про вартість, а також заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору у вказаній частині з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених Договором та в обсягах, зазначених в Акті приймання виконаних будівельних робіт та Довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Отже, відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені договором будівельні роботи та здати їх відповідачу за актами форми КБ-2В та довідками форми КБ-3, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

Пунктом 3.2. Договору сторони узгодили, що оплата наданих Виконавцем та прийнятих Замовником Послуг, вартість яких вказана у пункті 3.1 цього Договору, здійснюється Замовником шляхом перерахуванння грошових коштів протягом 30 банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі наданих Послуг.

При цьому, за умовами пункту 3.3 Договору оплата за надані Виконавцем та прийняті Замовником Послуги здійснюється Замовником за наявності фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану «ДП «НАЕК «Енергоатом». У випадку невиконання Замовником умов оплати за даним Договором внаслідок відсутності фінансування, Замовник звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф, тощо), пов`язаних з недотриманням термінів оплати наданих Послуг.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати виконаних за Договором робіт матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання робіт за завданням відповідача так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акт приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які мають бути сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження замовником (відповідачем) акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами Договору № 11-140-08-22-00850 від 14.06.2022 року було спрямоване на виконання позивачем будівельних робіт щодо поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС, відтак, виконаному позивачем обов`язку з виконання будівельних робіт за замовленням відповідача, кореспондує обов`язок відповідача як замовника із підписання актів наданих послуг в разі відсутності відмови від їх прийняття та своєчасної оплати виконаних підрядником робіт, результати яких було прийнято.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 3.2 Договору, а також зважаючи на дату підписання сторонами актів форми КБ-2в, КБ-3 від 04.10.2022 року відповідач мав здійснити оплату вартості виконаних позивачем будівельних робіт у строк до 15.11.2022 року (включно).

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, Державне підприємство «НАЕК «Енергоатом» як замовник не виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов Договору в частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем як підрядником будівельні роботи, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за Договором у розмірі вартості виконаних робіт у сумі 488 077,98 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням вищевикладеного, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов`язання щодо перерахування коштів за виконані позивачем будівельні роботи в розмірі 488 077,98 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у встановленому судом вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктах 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 11-140-08-22-00850 від 14.06.2022 року або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, позаяк у поданому відзиві заперечення проти позовних вимог в частині наявності основного боргу та його розміру відсутні, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за виконані роботи за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Разом з цим, в частині заперечень відповідача проти позову з посиланням на відсутність фінансування ДП «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб «державні підприємства» і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, підприємство - відповідач, як отримувач бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов`язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи, підприємства чи організації з Державного/місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов`язку такого підприємства, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином, відтак, виконання таких договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг тощо за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року по справі №904/6252/17, від 28.01.2019 року у справі №917/611/18.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19 відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати виконаних за Договором робіт, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги посилання відповідача на умови пункту 3.3 Договору щодо здійснення оплати за надані виконавцем та прийняті замовником послуги за наявності фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану ДП «НАЕК «Енергоатом», а також на наявність скрутного фінансового становища відповідача, оскільки дані обставини не звільняють останнього від обов`язку виконання основного зобов`язання.

Окрім цього, враховуючи дату укладення сторонами спірного Договору та строки виконання визначених його умовами робіт до 14.11.2022 року, тобто в межах фінансового 2022 року, відповідачем мали бути передбачені відповідні видатки для виконання фінансових зобов`язань за даним Договором.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 488 077,98 грн. основного боргу за виконані за вказаним Договором роботи підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 5.5 Договору сторони передбачили, що за недотримання строків оплати наданих Послуг, визначених у пункті 3.2 цього Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт у строк, визначений умовами Договору, позивачем згідно з пунктом 5.5 Договору нараховано пеню у розмірі 30 087,00 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 757,25 грн. - 3% річних за період 16.11.2022 року по 30.12.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та процентів річних відповідач посилався на відсутність фінансування та умови пункту 3.3 Договору, згідно з яким оплата за надані Виконавцем та прийняті Замовником Послуг здійснюється Замовником за наявності фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану ДП «НАЕК «Енергоатом». У випадку невиконання Замовником умов оплати за даним Договором внаслідок відсутності фінансування, Замовник звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо), пов`язаних з недотриманням термінів оплати наданих Послуг.

Суд зазначає, що процедуру складання, затвердження (погодження) та контролю виконання фінансового плану державного комерційного, некомерційного та казенного підприємства визначає Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки, затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.03.2015 року № 205 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 13 липня 2022 року № 2076) (далі - Порядок), відповідно до пункту 2 якого Фінансовий план підприємства складається за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку на кожний наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році.

Фінансовий план підприємства містить інформацію щодо фактичних показників минулого року, планових і прогнозних показників поточного року, запланованих показників на плановий рік, а також інформацію згідно із стратегічним планом розвитку підприємства.

Відповідно до пункту 11 вказаного Порядку Звіт про виконання фінансового плану підприємства за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку, підприємство подає суб`єкту управління щокварталу в строки, установлені для подання фінансової звітності. Звіт про виконання фінансового плану підприємства за IV квартал подається разом із звітом про виконання фінансового плану підприємства за рік.

Пунктом 12 Порядку також передбачено, що суб`єкти управління стосовно підприємств, що є суб`єктами природних монополій на загальнодержавних ринках, і підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, та підприємства, суб`єктом управління яких є Кабінет Міністрів України, подають до Мінекономіки і Мінфіну звіти про виконання фінансових планів окремо щодо кожного підприємства в повному обсязі, до яких, крім зазначених матеріалів, додаються: баланс (звіт про фінансовий стан) підприємства на останню звітну дату з розшифруванням статей, що становлять більше 10 відсотків валюти балансу; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) підприємства за останній звітний період.

Отже, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) підприємства - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства та сукупний дохід, який додається до звіту про виконання фінансових планів.

Звіт про фінансові результати є однією з основних форм бухгалтерської звітності, яка характеризує фінансові результати діяльності підприємства (зокрема, результати виконання фінансових планів державних підприємств) за звітний період і містить дані про доходи, витрати і фінансові результати в сумі наростаючим підсумком з початку року до звітної дати.

Так, відповідно до наданого відповідачем до матеріалів справи Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» вбачається, що за результатами виконання фінансового плану ДП «НАЕК «Енергоатом» підприємство відповідача за період 2022 року отримало збиток у розмірі 6 750 028 000,00 грн. (розділ І, код рядка 2355 «Чистий фінансовий результат»). Отже, саме на вказаний звіт як доказ розбалансованого фінансового стану державного підприємства відповідач посилається в обґрунтування відсутності належного фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану ДП «НАЕК «Енергоатом» у 2022 році.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Водночас, згідно з пунктом 3.3 Договору сторони на погодили, що у випадку невиконання Замовником умов оплати за даним Договором внаслідок відсутності фінансування, Замовник звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф, тощо), пов`язаних з недотриманням термінів оплати наданих Послуг.

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати підстави для звільнення боржника від відповідальності щодо сплати господарських санкцій узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.11.2021 року у справі №911/66/21, застосування судами обмежень свободи договору має носить винятковий характер.

Разом з цим, наявність у Договорі застереження про звільнення замовника від відповідальності за порушення умов оплати підрядних робіт у разі відсутності фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма частини 1 статті 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таке застереження є підставою для звільнення замовника від відповідальності, яка має іншу правову природу - неустойка (штраф, пеня), збитки тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 916/89/14.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що вказане положення пункту 3.3 Договору хоча і є застереженням про звільнення замовника від відповідальності за порушення строків оплати виконаних робіт у разі відсутності фінансування, проте з урахуванням вищезазначеної правової позиції не звільняють відповідача від відповідальності, встановленої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування позивачем процентів річних на суму основного боргу, яку не оплачено, є правомірним.

В той же час, в контексті наведених норм чинного законодавства в сукупності з обставинами даної справи та наявними доказами, враховуючи вищевикладені висновки суду щодо неможливості врахування відсутності належного фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану підприємства як підстави для невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від обов`язку сплати нарахованої позивачем суми пені у зв`язку з відсутністю фінансування.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 1 805,22 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги про стягнення 3% річних є обґрунтованими в сумі, визначеній позивачем, а саме 1 757,25 грн.

Окрім цього, за результатами перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 087,00 грн. пені підлягають задоволенню.

Водночас, відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій № 40-1472/08 від 13.07.2023 року просить суд врахувати об`єктивні обставини, пов`язані з військовими діями та війною України з Російською Федерацією, скрутне фінансове становище відповідача і відсутність умисної вини відповідача у не оплаті боргу та зменшити розмір штрафних санкцій (пені та процентів річних) до 1 гривні.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Разом з цим, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (пункт 8.33. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

При цьому суд зауважує, що відповідач, посилаючись в клопотанні про зменшення штрафних санкцій на загальний висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України не враховує, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, розумності та пропорційності. Тобто, розмір відсотків у співвідношенні до розміру відсотків, що встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, був істотно збільшений, наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь були більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

В свою чергу, суд враховує, що ставка відсотків річних (3%), які позивачем заявлено до стягнення у даній справі №910/725/23, не є надмірною, оскільки передбачена законом - статтею 625 Цивільного кодексу України, та відповідно не є завищеною.

Крім того, судом також враховано і те, що відповідачем заборгованість у сумі 488 077,98 грн. вартості виконаних будівельних робіт не погашена, а нарахована позивачем сума відсотків річних у розмірі 1 757,25 грн. не є значною в порівнянні із сумою основної заборгованості.

Отже, у даній справі обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних як у справі №902/417/18 судом не встановлено.

Відтак, наведена відповідачем судова практика стосується інших фактичних доказів реалізації правовідносин сторін та виняткового характеру обставин у справі №902/417/18.

Аналогічні висновки щодо застосування правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, наведені у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 07.09.2022 року у справі № 910/9911/21.

В свою чергу, як зазначив Верховний Суду у постанові від 18.11.2021 року у справі №911/66/21, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.

З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для зменшення суми відсотків річних, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню у сумі 1 757,25 грн.

Поряд із цим, в частині клопотання відповідача про зменшення нарахованої пені за Договором суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, застосування неустойки та відсотків за невиконання зобов`язань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Суд зазначає, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Так, згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної оплати виконаних контрагентом робіт, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на брак коштів державного підприємства у зв`язку з нездійсненням ДП «Гарантований покупець» розрахунків з відповідачем за договорами купівлі - продажу електричної енергії, оскільки обставини невиконання зобов`язань контрагентами відповідача не можуть бути розцінені як підстава для зменшення обсягу відповідальності відповідача та зменшення розміру нарахованої за Договором пені.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем клопотання суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов`язань за Договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих штрафних санкцій у вигляді пені.

Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд про відстрочення виконання рішення суду, в обґрунтування чого звертає увагу суду на те, що джерелом доходу ДП «НАЕК «Енергоатом» є діяльність з виробництва та продажу електричної енергії, яка регламентована законодавством про ринок електричної енергії.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року №483 ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов`язаний продавати вироблену ним електроенергію Державному підприємству «Гарантований покупець», що є монополістом-покупцем електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів. Іншим джерелом надходження коштів є оплата відпущеної електроенергії Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго», що виступає оператором системи передачі, адміністратором комерційного обліку і адміністратором розрахунків на ринку електричної енергії відповідно до Закону.

Як зазначено відповідачем, на даний час склалася критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію, пов`язана з масштабною і систематичною несплатою ДП «Гарантований покупець» та ПАТ «НЕК «Укренерго» купленої та отриманої ними електроенергії, прострочена заборгованість яких перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за фактично реалізовану електроенергію за 2022 рік становить 29 млрд грн. (дана інформація наявна у вільному доступі на офіційному сайті ДП «НАЕК «Енергоатом», а також підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 11.03.2021 року у справі №910/4160/20 про стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» 3 036 763 287,68 грн. боргу).

Таким чином відповідач наголошує, що наявна заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» створює брак коштів у відповідача та спричиняє неможливість здійснення розрахунків зі своїми контрагентами. Крім того, по відношенню до відповідача відкрито значна кількість виконавчих проваджень, що підтверджується інформацією з Державного реєстру виконавчих проваджень, які також створюють значне фінансове навантаження на відповідача, про що, зокрема, свідчить той факт, що згідно з даними про фінансові результати за 2022 рік відповідач отримав збиток на суму 6,75 млрд. грн.

Відповідач наголошує, що на сьогоднішній день не має можливості негайно виконати рішення суду через скрутне фінансове становище підприємства, збиткову діяльність відповідача за незалежних від нього обставин та загрозу накладення арешту на кошти та майно підприємства, що може вплинути на своєчасність виконання поставлених завдань по забезпеченню стабільної роботи компанії, оскільки порушення зазначених процесів може мати непередбачувані наслідків

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 р. суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який був наявний на час укладення сторонами спірного Договору та взяття на себе відповідних зобов`язань, і на час розгляду даної справи по суті та вирішення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення не скасований, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності як відповідача, так і позивача.

Надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

При цьому судом враховано відсутність вчинення відповідачем з моменту звернення позивача з даним позовом до суду та продовж судового розгляду жодних дій щодо погашення наявної заборгованості перед позивачем за Договором.

Наразі, у п. 40 рішення ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зважаючи на заперечення позивача проти відстрочення виконання рішення, встановлені судом обставини прострочення відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем за Договором робіт, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для відстрочення виконання даного рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі та відповідного клопотання відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська 3, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" (м. Київ, вул. Т. Шамрило, будинок 3-Б, квартира 27 С/ГУРТ, 04112, код ЄДРПОУ 37024912) 488 077 (чотириста вісімдесят вісім тисяч сімдесят сім) грн. 98 коп. основного боргу, 30 087,00 грн. (тридцять тисяч вісімдесят сім грн. 00 коп.) пені, 1 757 (одну тисячу сімсот п`ятдесят сім) грн. 25 коп. процентів річних, та 7 798 (сім тисяч сімсот дев`яносто вісім грн. 83 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 січня 2024 року

Суддя А.М. Селівон