Постанова

від 01.05.2024 по справі 910/725/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. Справа№ 910/725/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники учасників по справі в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024

у справі № 910/725/23 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 519 922, 23 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 519 922,23 грн, з яких: 488 077,98 грн основного боргу, 30 087,00 грн пені, 1757,25 грн процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору № 11-140-08-22-00850 надання послуг з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС від 14.06.2022 в частині своєчасної оплати виконаного ремонту, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" 488 077,98 грн основного боргу, 30 087,00 грн пені, 1757,25 грн процентів річних, та 7798,83 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем наявності правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням заяви про виправлення недоліків апеляційної скарги просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі або відстрочити виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції на один рік.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував те, що: втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС; виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкоджали відповідачу своєчасно виконати свої договірні зобов`язання;

За таких обставин, відповідач вважає, що у місцевого господарського суду були всі підстави для звільнення відповідача від відповідальності за несплату грошових коштів за зобов`язанням по договору або зменшення розміру штрафних санкцій до 1 гривні.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що відповідач, укладаючи 14.06.2022 з позивачем договір, знав про свій фінансовий стан на той період і повинен був при укладенні вищезгаданого договору враховувати, що бере на себе фінансові зобов`язання перед позивачем.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2024, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/725/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій останній просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог або відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у даній справі - на один рік.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23. Замінено відповідача (скаржника) - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" його правонаступником, яким є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код ЄДРПОУ 24584661); розгляд апеляційної скарги призначено на 01.05.2024.

В судове засідання, яке відбулося 01.05.2024, представники сторін в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документу в його електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд", що в свою чергу, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 03.04.2024).

Від представника відповідача до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку з неможливістю прибути до суду апеляційної інстанції представників відповідача через їх завантаженість та у зв`язку з перебуванням основного представника відповідача у плановій щорічній відпустці.

Розглянувши вищевказане клопотання представника відповідача, колегія суддів вважає, що зазначені представником відповідачем у клопотанні обставини не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки викладені у клопотанні обставини жодними доказами не підтверджені, що саме 01.05.2024 у представника відповідача Татюник В.О. (який підписав дане клопотання) відсутня можливість взяти участь в судовому засіданні по даній справі, а тому причини неявки, викладені в клопотанні про перенесення судового засідання визнаються судом апеляційної інстанції неповажними.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання у даній справі.

Враховуючи, що явка представників позивача та відповідача у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

14.06.2022 між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) укладено договір № 11-140-08-22-00850 надання послуг з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг за нормами ДБН А.2.2-3:2014 з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС (далі - послуги) (ДК 021:2015 - 45200000-9 "Роботи, пов`язані з об`єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об`єктів цивільного будівництва").

Пунктом 1.2 договору передбачено, що обсяги та розрахунок вартості послуг визначені договірною ціною (додаток № 1 до цього договору), що погоджена виконавцем та замовником.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 03.10.2022) загальна вартість наданих послуг у відповідності до договірної ціни (додаток № 1а) складає - 406 731,65 грн, крім того ПДВ (20%) - 81 346,33 грн, а всього з урахуванням ПДВ - 488 077,98 грн.

Зокрема, сторонами погоджені та підписані додаток № 1а до договору "договірна ціна" та додаток № 2 а до договору "локальний кошторис", які діють в редакції додаткової угоди № 1 від 03.10.2022, відповідно до яких договірна ціна за договором з урахуванням витрат підрядника за підсумком складає 488 077,98 грн.

Згідно з п. 2.1.2 договору виконавець зобов`язаний надати послуги якісно в період з 01.08.2022 до 14.11.2022.

В силу вимог п. 4.1 договору передача наданих послуг по цьому договору здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

За змістом п.п. 4.2 - 4.3 договору акт повинен бути наданий виконавцем протягом 5 робочих днів після завершення надання послуг. Замовник повинен розглянути та підписати акт протягом 5 робочих днів з дня отримання або надати вмотивовану відмову від підписання акту. У випадку, мотивованої відмови замовника від наданих послуг, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх усунення, які виконавець усуває за свій рахунок в терміни, узгоджені сторонами.

Згідно п. 4.4 договору зобов`язання виконавця вважаються виконаними з дати підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) документів, що підтверджують виконання зобов`язання виконавця за договором (акти приймання-передачі, акти форми КБ2 та КБЗ, тощо).

В п. 7.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків та виконання зобов`язань - до повного їх виконання. Дія договору припиняється достроково у день та час припинення чи скасування в Україні правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ".

На виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 488 077,98 грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та виконавця актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 04.10.2022 (форми КБ-2В) за вересень 2022 на суму 488 077,98 грн, а також відповідною довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 04.10.2022 (форми КБ-3) за вересень 2022 на суму 488 077,98 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, відповідач за поставлену продукцію не розрахувався, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 488 077,98 грн.

Таким чином, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 11-140-08-22-00850 надання послуг з поточного ремонту (гідроізоляції) залізобетонних конструкцій та облицювання басейну витримки та перевантаження палива для енергоблоку № 1 ВП ХАЕС від 14.06.2022 щодо своєчасної та повної оплати за надані позивачем послуги, останній звернувся до суду першої інстанції з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 488 077,98 грн, пені у розмірі 30 087,00 грн та процентів річних - 1757,25 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр гідроізоляції і покрівлі" 488 077,98 грн основного боргу, 30 087,00 грн пені, 1757,25 грн процентів річних, та 7798,83 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Судова колегія зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника (генпідрядника) до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Як вбачається із наданих позивачем копій акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні, зокрема, замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання актів приймання останніх та довідок про вартість, а також заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов договору у вказаній частині з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених договором та в обсягах, зазначених в акті приймання виконаних будівельних робіт та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін

З урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання робіт за завданням відповідача так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акт приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які мають бути сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження замовником (відповідачем) акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов п. 3.2 договору, а також зважаючи на дату підписання сторонами актів форми КБ-2в, КБ-3 від 04.10.2022 відповідач мав здійснити оплату вартості виконаних позивачем будівельних робіт у строк до 15.11.2022 (включно).

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено колегією суддів, відповідач, як замовник не виконав взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору в частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем як підрядником будівельні роботи, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за договором у розмірі вартості виконаних робіт у сумі 488 077,98 грн.

Як свідчать матеріали справи, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.

Разом з цим, в частині заперечень відповідача проти позову з посиланням на відсутність у нього фінансування, колегія суддів зазначає про наступне.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Судова колегія зауважує на тому, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, підприємство - відповідач не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов`язань за такими договорами.

Таким чином, колегія суддів акцентує на тому, що самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням відповідача та відсутністю у нього коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов`язку такого підприємства, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином, відтак, виконання таких договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19 відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає про те, що факт скрутного фінансового становища відповідача не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати виконаних за договором робіт, оскільки при укладенні правочину останній повинен був розраховувати на належне виконання вказаного правочину.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття оскаржуваного судового рішення доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 488 077,98 грн основного боргу за виконані за вказаним договором роботи правомірно задоволено судом першої інстанції.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 5.5 договору сторони передбачили, що за недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 3.2 цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт у строк, визначений умовами договору, позивачем згідно з п. 5.5 договору нараховано пеню у розмірі 30 087,00 грн, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1757,25 грн - 3% річних (за період 16.11.2022 - по 30.12.2022).

За результатами здійсненої судом першої інстанції перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, становить 1805,22 грн, що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є обґрунтованими в сумі, визначеній позивачем, а саме 1757,25 грн.

Окрім цього, за результатами перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом першої інстанції встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 087,00 грн. пені підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача щодо відстрочення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке мотивовано тим, що джерелом доходу відповідача є діяльність з виробництва та продажу електричної енергії, яка регламентована законодавством про ринок електричної енергії, колегія суддів оцінює критично, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

В силу приписів ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (заява № 38773/05) від 26.07.2012, суд наголосив, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі "Глоба проти України" №15729/07 від 05.07.2012. суд вказує, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, судова колегія вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який був наявний на час (14.06.2022) укладення сторонами спірного договору та взяття на себе відповідних зобов`язань, і на час розгляду даної справи по суті та вирішення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення не визнаний недійсним, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності як відповідача, так і позивача.

Надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

При цьому судовою колегією враховано відсутність вчинення відповідачем з моменту звернення позивача з даним позовом до суду та продовж судового розгляду жодних дій щодо погашення наявної заборгованості перед позивачем за Договором.

Наразі, у п. 40 рішення ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зважаючи на заперечення позивача проти відстрочення виконання рішення, встановлені судом обставини прострочення відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем за Договором робіт, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для відстрочення виконання даного рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту.

Враховуючи вище наведене, судова колегія дійшла висновку про відсутності підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі та відповідного клопотання відповідача.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

В свою чергу, наведені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Аварійно-технічний центр" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/725/23 - без змін.

Матеріали справи № 910/725/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку тза строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 03.06.2024 (після виходу колегії суддів з відпустки).

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська