Рішення

від 10.01.2024 по справі 910/2282/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2024Справа № 910/2282/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Малого приватного підприємства «КУРА» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 19) до проКиївської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36) визнання незаконним та скасування рішенняПредставники:

від Позивача: Борисова Т.М. (представник на підставі ордеру);

Краснов І.В. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: Пилипчук І.І.. (представник в порядку самопредставництва);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Мале приватне підприємство «КУРА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі також - «Відповідач») про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що на підставі рішення Київської міської ради № 80/1814 від 28.03.2002 між позивачем та відповідачем 17.01.2003 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким позивач отримав у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торговельного павільйону з сезонним майданчиком. Даний договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 06.02.2003 за № 63-6-00041. Між сторонами 15.08.2019 укладено договір про поновлення договору оренди на 10 років, яким також внесено ряд змін до умов договору. 08.07.2021 Київською міською радою прийнято рішення № 2109/2150, відповідно до якого розірвано договір оренди від 06.02.2003 № 63-6-00041, у зв`язку з порушенням норм земельного законодавства, невиконання умов п. 7.2 договору оренди, та враховуючи численні звернення громадськості. Позивач вважає, що рішення прийнято з порушенням приписів законодавства щодо порядку розірвання договорів оренди землі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2022року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 року, позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №2109/2150 від 08.07.2021 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка,19 у Дарницькому районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура" від 06.02.2003 №63-6-00041".

Постановою Верховного Суду від 19.09.2023 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 у справі № 910/2282/22 скасовано. Справу № 910/2282/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/2282/22 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2023 року постановлено справу №910/2282/22 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі №910/2282/22 призначено на 01.11.2023 року.

19.10.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли пояснення по справі.

У підготовче судове засідання 01.11.2023 року з`явився представник відповідача; представник позивача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 22.11.2023 року.

У підготовче судове засідання 22.11.2023 року з`явились представники позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з вказаних в клопотанні підстав, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.12.2023.

04.12.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

Судове засідання, призначене на 20.12.2023 року не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року призначено судове засідання на 10.01.2024.

В судовому засіданні 10 січня 2024 року представники Позивача просили суд долучити до матеріалів справи лист Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про долучення доказів по справі.

В судовому засіданні представники Позивача підтримали вимоги та доводи позовної заяви, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10 січня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

17.01.2003 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Малим приватним підприємством "Кура", як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 380/1814 від 28.03.2002 передає, а орендар приймає в довгострокову оренду на 10 (десять) років земельну ділянку, місце розташування якої - просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва, розміром 0,0254 га для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торгівельного павільйону з сезонним майданчиком в межах, які перенесені у натуру (на місцевості) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Барановою Т.І. за реєстровим №2-128. (т.1 а.с.21-27)

15.08.2019 року між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура" укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №624, відповідно до п. 1 якого поновлено на 10 (десять) років договір оренди земельної ділянки. (т.1 а.с.28-31)

Згідно з п. 2 Договору відповідно до відомостей Держаного земельного кадастру та рішення Київської міської ради від 20.12.2018 за № 531/6582 об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:90:002:0061; місце розташування - просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва ; цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі громадської та житлової забудови; вид використання - для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торговельного павільйону з сезонним майданчиком; розмір (площа) - 0,0255 га.

У п.6 Договору зазначено, що підпункт 7:2 пункту 1 Договору оренди доповнити наступними абзацами:

«- розпочати реконструкцію об?єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки;

- у випадку зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки у десятиденний термін замовити в установленому порядку витяг з технічної документації (довідку) про нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Після одержання цього витягу (довідки) передати його (її) до контролюючого органу, визначеного податковим законодавством, за місцезнаходженням земельної ділянки, копію витягу з технічної документації, засвідчену в установленому. порядку, передати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- письмово повідомити Орендодавця про відчуження об??єктів (їх частин), що розташовані на земельній. ділянці і належать Орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину, а також забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством . порядку переходу або припинення права оренди даної земельної ділянки;

- дотримуватися правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року за. № 1051/1051;

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестиція виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством;

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення: Київської міської ради від 27.10.2011 року за №384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва» (із змінами і доповненнями)».

Згідно з п.13.4 Договору припинення Договору шляхом розірвання. Договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку, встановленому законом,

- у разі необхідності використання земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством;

- в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (більше трьох місяців): несплати орендної плати, невикористання земельної ділянки для реконструкції об`єкта протягом трьох років підряд, здійснення без згоди Орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

У п.13.5 Договору визначено, що Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, визначених у п.п. 7.2. цього Договору:

08.07.2021 року Київською міською радою прийнято рішення № 2109/2150 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва , укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура", від 06.02.2003 № 63-6-00041", відповідно до якого вирішено:

1. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва , укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура", від 06.02.2003 № 63-6-00041 (кадастровий номер 8000000000:90:002:0061) для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торгівельного павільйону з сезонним майданчиком.

2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):2.1 Вчинити організаційно-правові дії щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки, визначеного пунктом 1 цього рішення. 2.2. Проінформувати Мале приватне підприємство "Кура" про прийняття цього рішення у семиденний строк з моменту набрання ним чинності.

3. Офіційно оприлюднити це рішення у спосіб, визначений чинним законодавством України.

4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин. (т.1 а.с.32-33)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що ним протягом часу землекористування вжито реальних необхідних заходів для здійснення робіт по реконструкції на виконання умов договору оренди земельної ділянки № 63-6-00041 від 06.02.2003, що свідчить про добросовісність позивача та цільове використання земельної ділянки. За таких підстав, просить Суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 2109/2150 від 08.07.2021 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19, укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура" від 06.02.2003 № 63-6-00041".

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначає, що 05.10.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт обстеження земельної ділянки № 20-0585-02 від 05.10.2020, в ході якого було встановлено, що на земельній ділянці розташована напівзруйнована споруда, яка після пожежі у 2012 році досі не була реконструйована та не експлуатувалась за призначенням. Зроблено висновок, що земельна ділянка, яка перебуває в оренді у МПП "Кура" використовується не за призначенням і створює соціальну напругу в районі та несе небезпеку для мешканців Дарницького району м. Києва. Отже, має місце порушення вимог п. 7.2 договору оренди земельної ділянки в частині невиконання орендарем обов`язків перед орендодавцем, що згідно з п. 13.5 договору оренди земельної ділянки № 63-6-00041 від 06.02.2003 є підставою для його дострокового розірвання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Малого приватного підприємства «КУРА» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з підпунктом в) частини 1 статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Як передбачено положеннями частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У частинах 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

Судом встановлено, що 08.07.2021 року Київською міською радою прийнято рішення № 2109/2150 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва , укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура", від 06.02.2003 № 63-6-00041", відповідно до якого вирішено:

1. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва , укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура", від 06.02.2003 № 63-6-00041 (кадастровий номер 8000000000:90:002:0061) для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торгівельного павільйону з сезонним майданчиком.

2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації):2.1 Вчинити організаційно-правові дії щодо зняття з реєстрації договору оренди земельної ділянки, визначеного пунктом 1 цього рішення. 2.2. Проінформувати Мале приватне підприємство "Кура" про прийняття цього рішення у семиденний строк з моменту набрання ним чинності.

3. Офіційно оприлюднити це рішення у спосіб, визначений чинним законодавством України.

4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин. (т.1 а.с.32-33)

Як слідує з матеріалів справи, 17.01.2003 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Малим приватним підприємством "Кура", як орендарем, було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 380/1814 від 28.03.2002 передає, а орендар приймає в довгострокову оренду на 10 (десять) років земельну ділянку, місце розташування якої - просп. Петра Григоренка, 19 у Дарницькому районі м. Києва , розміром 0,0254 га для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торгівельного павільйону з сезонним майданчиком в межах, які перенесені у натуру (на місцевості) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Барановою Т.І. за реєстровим №2-128. (т.1 а.с.21-27)

15.08.2019 року між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура" укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №624, відповідно до п. 1 якого поновлено на 10 (десять) років договір оренди земельної ділянки. (т.1 а.с.28-31)

За змістом статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК) і статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі регулюються ЗК, ЦК, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору про поновлення договору оренди) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (частина 1).

У статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендаря, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, та обов`язки, за якими, між іншим орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (пункт «а»).

Отже, орендар зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди та земельним законодавством.

Аналогічні за змістом положення щодо відповідних обов`язків орендаря земельної ділянки, у тому числі щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та вимог законодавства містяться і у чинній редакції Закону України «Про оренду землі».

Судом встановлено, що за умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою (орендодавець) та Малим приватним підприємством "Кура" (орендар) орендована Позивачем земельна ділянка передана для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі громадської та житлової забудови; вид використання - для реконструкції з розширенням, експлуатації і обслуговування торгівельного павільйону з сезонним майданчиком.

У п.6 Договору зазначено, що підпункт 7:2 пункту 1 Договору оренди доповнити наступними абзацами:

«- розпочати реконструкцію об?єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки;

- у випадку зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки у десятиденний термін замовити в установленому порядку витяг з технічної документації (довідку) про нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Після одержання цього витягу (довідки) передати його (її) до контролюючого органу, визначеного податковим законодавством, за місцезнаходженням земельної ділянки, копію витягу з технічної документації, засвідчену в установленому. порядку, передати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- письмово повідомити Орендодавця про відчуження об??єктів (їх частин), що розташовані на земельній. ділянці і належать Орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину, а також забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством . порядку переходу або припинення права оренди даної земельної ділянки;

- дотримуватися правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року за. № 1051/1051;

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестиція виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством;

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення: Київської міської ради від 27.10.2011 року за №384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва» (із змінами і доповненнями)».

Судом встановлено, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено перевірку земельної ділянки за адресою: пр. Петра Григоренка, 19 у м. Києві, кадастровий номер 8000000000:90:002:0061, за результатом якої складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0585-02 від 05.10.2020. (т.1 а.с.41-42)

Під час перевірки цієї земельної ділянки встановлено, що на вказаній земельній ділянці розташована напівзруйнована споруда. Земельна ділянка не огороджена та засмічена побутовими та промисловими відходами.

У відповідності до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України та ст. 19 Закону України "Про охорону земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Згідно зі ст. 6-1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме за виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Рішенням Київської міської ради № 16/890 від 25.09.2003 затверджено Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (далі - Порядок № 16/890).

Відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради № 16/890 від 25.09.2003 повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель покладено на Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (нині Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент).

Згідно з Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим рішенням Київської міської ради № 182/382 від 19.12.2002 (далі - Положення) Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно із законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), безпосередньо підпорядковується Київському міському голові, а з питань управління землями державної власності, розпорядження якими здійснює виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до п. 2.2. Положення основним завданням Департаменту є здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель відповідно до повноважень, делегованих Київською міською радою, а також координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель у межах функцій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 2.4. Порядку № 16/890 самоврядний контроль передбачає: контроль за станом використання земель, за станом виконання заходів щодо охорони земель; контроль за наявністю у землевласників і землекористувачів документів, що підтверджують їхні права на землю, проектної документації тощо; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; контроль за усуненням юридичними і фізичними особами порушень земельного законодавства; забезпечення виконання судових рішень про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; інформування органів виконавчої влади, органів державного управління, правоохоронних органів про виявлені порушення земельного законодавства.

Згідно з п. 2.5 Порядку № 16/890 самоврядний контроль за виконанням вимог земельного законодавства здійснюється шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень фізичних і юридичних осіб; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель тощо.

Відповідно до п.п. 1) п. 3.1 Порядку № 16/890 Департамент при здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві відповідно до покладених на нього завдань організує і здійснює самоврядний контроль у м. Києві за використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення.

В той же час, відповідно до п.п. 6.1-6.4 вказаного Порядку Департамент після виявлення порушень земельного законодавства складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та дає вказівку про необхідність усунення порушень земельного законодавства. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства складаються у двох примірниках, один з яких видається особі, яка вчинила порушення земельного законодавства, або направляється їй поштою. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначаються, в тому числі виявлені порушення земельного законодавства; пояснення фізичної юридичної особи з приводу виявлених порушень земельного законодавства. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства можуть бути додатково зазначені й інші відомості, пов`язані з порушеннями земельного законодавства. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства підписується посадовою особою Департаменту та фізичною особою, керівником або уповноваженим представником юридичної особи, щодо яких складено акт перевірки, з наданням пояснень з приводу виявлених порушень. У разі відмови фізичної особи, керівника або уповноваженого представника юридичної особи, щодо яких складено акт перевірки, від підписання акта перевірки та надання пояснень з приводу виявлених порушень посадова особа Департаменту зазначає про це в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства підписується посадовою особою Департаменту. Для усунення порушень земельного законодавства посадовою особою Департаменту встановлюється 10-денний термін.

Департамент здійснює контроль за усуненням порушень земельного законодавства шляхом проведення позапланових перевірок. Після проведення позапланової перевірки посадова особа Департаменту складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства в порядку, передбаченому пунктом 6 цього Порядку. У разі і якщо раніше виявлені порушення земельного законодавства не усунуто в 10-денний термін, Департамент про такі порушення повідомляє відповідні органи виконавчої влади та управління, органи місцевого самоврядування та/або їх виконавчі органи та направляє їм копії матеріалів перевірки для вжиття заходів згідно з законодавством (п.п. 7.2 - 7.4 Порядку № 16/890).

Отже, в разі порушення норм земельного законодавства орган самоврядного контролю повинен проводити перевірку, повідомляти про її проведення відповідача та складати за її результатами акт перевірки.

Згідно з п.п. 9) п. 3.1 Порядку № 16/890 Департамент при здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві відповідно до покладених на нього завдань проводить обстеження земельних ділянок щодо їх використання землекористувачами та складає відповідні акти обстеження земельних ділянок для розгляду Київською міською радою питань про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Отже, в разі порушення відповідачем норм земельного законодавства орган самоврядного контролю повинен проводити перевірку, повідомляти про її проведення відповідача та складати за її результатами акт перевірки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 про примусове припинення права власності, скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання вчинити дії викладені висновки, відповідно до яких встановлення факту нецільового використання земельної ділянки можливе не лише на підставі актів перевірок контролюючого органу, обов`язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про таку охорону, протоколів і постанов про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про таку охорону. Факт нецільового використання земельної ділянки можуть підтверджувати й інші докази, зокрема ті, які дослідив суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала помилковими доводи скаржника про те, що тільки докази, здобуті під час державного контролю за використанням та охороною земель, є єдиними належними для підтвердження відповідних обставин.

Крім цього, у справі № 910/2045/19 з подібними правовідносинами Верховний Суд виснував, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки № 18-1428/01 від 02.11.2018, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, в рамках самоврядного контролю, передбаченого статтею 189 Земельного кодексу України, земельна ділянка частково огороджена парканом, використовується для складування та перевалки піску.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 904/158/20, акт обстеження земельної ділянки, складений уповноваженими посадовими особами в порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, з урахуванням приписів статті 189 Земельного кодексу України, статті 20 Закону України «Про охорону земель» та Положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель є допустимим доказом щодо встановлення обставин відсутності підстав для користування земельною ділянкою.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України)

Враховуючи викладене, Суд приймає до уваги Акт обстеження земельної ділянки № 20-0585-02 від 05.10.2020, складений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель відповідно до повноважень, делегованих Київською міською радою, в якості належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження використання Малим приватним підприємством «КУРА» земельної ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому, Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача, що ним протягом часу землекористування вжито реальних необхідних заходів для здійснення робіт по реконструкції на виконання умов договору оренди земельної ділянки № 63-6-00041 від 06.02.2003, на підтвердження чого надано акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 02.10.2019 року, Технічний звіт № 42094850-03-10/2019- 00.00 від жовтня 2019 року, договір виконання проектних робіт № 23-06/20 від 23.06.2020 року, оскільки вони спростовуються вищенаведеними та оціненими Судом доказами. (т.1 а.с.47-106)

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом "ґ" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як зазначалося вище, відповідно до положень Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зі змісту наведених норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням). Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

При цьому, нецільове використання переданої земельної ділянки, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом України (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №927/703/20).

Стаття 19 Земельного кодексу України визначає категорії земель. Відповідно до цієї статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, серед яких виділяють землі житлової та громадської забудови.

Згідно з частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15.

Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктах, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/47/17.

Згідно з п.13.4 Договору припинення Договору шляхом розірвання. Договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку, встановленому законом,

- у разі необхідності використання земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством;

- в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (більше трьох місяців): несплати орендної плати, невикористання земельної ділянки для реконструкції об`єкта протягом трьох років підряд, здійснення без згоди Орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

У п.13.5 Договору визначено, що Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, визначених у п.п. 7.2. цього Договору:

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за наслідками проведеного самоврядного контролю було встановлено факт нецільового використання Малим приватним підприємством «КУРА» земельної ділянки, переданої на підставі Договору оренди земельної ділянки, тобто з іншою метою, ніж та, що визначена договором, що засвідчено Актом обстеження земельної ділянки № 20-0585-02 від 05.10.2020, Київська міська рада, як Орендодавець, відповідно до норм чинного законодавства України та умов Договору скористалась своїм правом на дострокове розірвання договору на підставі п.13.5 договору.

За таких обставин, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 2109/2150 від 08.07.2021 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,0254 га на просп. Петра Григоренка, 19 , укладеного між Київською міською радою та Малим приватним підприємством "Кура" від 06.02.2003 № 63-6-00041" не було доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства України або визначеній законом компетенції органу.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Малого приватного підприємства «КУРА» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства «КУРА» та поданням Київською міською радою апеляційної та касаційної скарг, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 721 грн. 50 коп. та касаційної скарги у розмірі 4 962 грн. 00 коп., а загалом 8 683 грн. 50 коп., підлягає стягненню з Позивача на користь Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства «КУРА» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити у повному обсязі.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «КУРА» (02068, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 22919620) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи 22883141) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 8 683 (вісім тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 50 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 січня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин