Постанова

від 19.12.2023 по справі 902/1288/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

cправа №902/1288/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Цурка Н.О.,

від відповідача 1: Черкасова О.В.,

від відповідача 2: Крижанівська О.М.,

від третьої особи 1: Бірючова О.В.,

від третьої особи 2: не з`явився,

від третьої особи 3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймкол» та Державного підприємства «Уладівський спиртовий завод»

на рішення Господарського суду Вінницької області

у складі судді: Тварковський А.А.

від 27.04.2023

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Крейбух О.Г., Юрчук М.І., Коломис В.В.

від 22.08.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймкол»

до 1) Товариства з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат»

2) Державного підприємства «Уладівський спиртовий завод»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1: 1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях

2) Міністерство економіки України

3) Арбітражний керуючий Томашук Микола Савелійович

про визнання договорів недійсними

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Таймкол» (надалі - Позивач, Скаржник-1) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат» (надалі - Відповідач-1) та Державного підприємства «Уладівський спиртовий завод» (надалі - Відповідач-2, Скаржник-2) про визнання недійсними укладених між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договорів поворотної фінансової допомоги №720-534-FA18 від 25.10.2018, №720-196 FA19 від 28.05.2019, №720-401-FA19 від 16.12.2019 та №720-194-FA20 від 27.08.2020.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначив, що за результатами відкритих торгів він придбав у власність єдиний майновий комплекс Відповідача-2.

За умовами укладеного договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації Позивач зобов`язався погасити протягом 6 місяців із дати переходу права власності заборгованість Відповідача-2 із заробітної плати перед бюджетом, прострочену кредиторську заборгованість у разі їхньої наявності на дату переходу права власності на об`єкт малої приватизації.

Так, відповідно до акту поточної перевірки у Відповідача-2 існує заборгованість перед Відповідачем-1 у розмірі 12503152,32 грн, яка виникла, у тому числі, на підставі договорів поворотної фінансової допомоги та встановлена відповідними рішеннями Господарського суду Вінницької області.

Однак, Позивач вважає договори поворотної фінансової допомоги №720-534-FA18 від 25.10.2018, №720-196 FA19 від 28.05.2019, №720-401-FA19 від 16.12.2019 та №720-194-FA20 від 27.08.2020 такими, що підлягають визнанню недійсними, позаяк такі договори є значними правочинами, які мали вчинятися за обов`язковою згодою органу, до сфери управління якого належить Відповідач-2. Станом на день укладання договорів про поворотну фінансову допомогу органом управління Відповідача-2 було Міністерство аграрної політики та продовольства України, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 №504 перейменовано на Міністерство економіки України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі №902/1288/22, у задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- Позивач не є стороною спірних договорів та на момент їх укладення така юридична особа ще не була створена (реєстрація Позивача як юридичної особи відбулася 08 жовтня 2020 року), що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими договорами прав Позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків;

- за фактом укладання договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021 Позивач свідомо взяв на себе зобов`язання зі сплати кредиторської заборгованості, в тому числі за спірними договорами;

- неможливо стверджувати, що поданий в межах цієї справи позов спрямований на захист та відновлення майнових прав Позивача, оскільки його права та обов`язки виникли саме з договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021, на умови якого останній погодився, а не зі спірних договорів;

- Позивачем не доведено, що укладання спірних договорів позбавляє його можливості реалізувати свої зобов`язання за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021, подання позову у цій справі загалом спрямовано на ухилення від виконання взятих на себе Позивачем за таким договором зобов`язань;

- заявлені у справі вимоги спрямовані не на відновлення прав Позивача, позаяк стороною спірних договорів він не є, а на захист права Відповідача-2, який одночасно визначений відповідачем у справі. Це також свідчить про неправильно обраний Позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права;

- Позивач не є тим суб`єктом, який може оскаржити спірні правочини, оскільки відповідно до положень частини 5 статті 73-2 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою-четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

5. Постанова суду апеляційної інстанції, крім вищевказаного, мотивована тим, що:

- оскаржувані договори укладені до фактичного утворення Позивача, зокрема Позивач як юридична особа створений відповідно до виписки з ЄДР 08.10.2020 (дата внесення запису), тоді як оспорювані договори поворотної фінансової допомоги №720-534-FA18, №720-196 FA19, №720-401-FA19, №720-194-FA20 укладені 25.10.2018, 28.05.2019,16.12.2019 та 27.08.2020, що, у свою чергу, спростовує доводи Позивача про порушення такими договорами його прав, у зв`язку з тим, що юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків;

- на час проведення відкритого аукціону та укладення за його результатами договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Відповідача-2 між Позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницький та Хмельницький області, такі договори вже існували, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, кредиторська заборгованість за цими договорами була визнана сторонами, відображена в балансі, оприлюднена відповідно до вимог законодавства щодо приватизації в Інформаційному повідомленні про об`єкт малої приватизації на офіційному майданчику https: prоzorro.salle та визнана у судовому порядку (по кожному з договорів є рішення Господарського суду Вінницької області щодо стягнення заборгованості, які набрали законної сили, по яким видані накази та відкриті виконавчі провадження), про що Позивач був обізнаний та взяв на себе, у тому числі, обов`язок погасити протягом 6 місяців з дати переходу право власності кредиторську заборгованість Відповідача-2 у разі її наявності на дату переходу прав до покупця на об`єкт приватизації (пункт 7.5.3 договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації);

- Позивач взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у вигляді невиконання боржником - Відповідачем-2 своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості до дати переходу права власності, незгода Позивача з такими наслідками, не може вважатися порушенням його прав і охоронюваних законом інтересів;

- за відсутності порушеного права Позивача оскаржуваними договорами, суд не надає оцінку спірним правочинам на предмет належності їх погодження на момент укладення;

- поряд з цим недійсність договору про надання поворотної фінансової допомоги №720-534-FA18 від 25.10.2018 була предметом розгляду зустрічного позову Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Відповідача-1, Відповідача-2 в межах справи №5/435-04 про банкрутство Відповідача-2, у задоволенні якого рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.02.2021 відмовлено повністю;

- Позивач 22 листопада 2022 року з аналогічним позовом до цих саме відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав звернувся до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/13155/22 позовну заяву Позивача повернуто без розгляду, дії Позивача щодо подання зазначеної позовної заяви визнано зловживанням його процесуальними правами;

- ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 у справі №5/435-04 (902/243/21) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.10.2021 у справі №5/435-04(902/243/21). При цьому в ухвалі встановлена відсутність ознак, що ухвалене рішення прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

6. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023, в якій просив зазначені рішення та постанову скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Підставою касаційного оскарження Скаржник-1 визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме норми статей 190, 512-514, 520, 655 ЦК України та допустили грубі порушення норм процесуального права, а саме статей 73, 74, 86, 236 ГПК України. Також Позивач зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та норм статей 513-520 ЦК України, в розрізі набуття прав і обов`язків державного підприємства, яке припиняється шляхом ліквідації у випадку, коли за договором купівлі-продажу єдиного майнового комплекту покупець не набув повного правонаступництва.

8. Аргументи касаційної скарги Скаржника-1 зводяться до того, що визначальним при розгляді справи є встановлення статусу Скаржника-1, меж його прав та обов`язків, коло яких мало бути визначено договором купівлі-продажу від 24.12.2021 з врахуванням статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та статей 513-520 ЦК України. На думку Скаржника-1 суди не звернули увагу на відсутність доказів переведення боргу Скаржника-2 шляхом його заміни Скаржником-1 в порядку статті 520 ЦК України, оскільки таке переведення відбулось без згоди кредитора.

9. Відповідач-2 також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023, в якій просив змінити мотивувальну частину рішення та постанови відповідно до касаційної скарги.

10. Підставою касаційного оскарження Скаржник-2 визначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначив, що:

1) суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення частини 1 статті 77 ГПК України всупереч висновкам, які викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №911/1357/18, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 14.06.2022 у справі №926/326/21;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

11. Аргументи касаційної скарги Скаржника-2 зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не зробили однозначного висновку щодо характеру зобов`язань Скаржника-1 за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021, оскільки не визначили статусу Скаржника-1 стосовно набуття прав та обов`язків за вказаним зобов`язанням - зобов`язанням за договором купівлі-продажу чи зобов`язанням шляхом правонаступництва.

На думку Скаржника-2 оскаржувані судові рішення привели до правової невизначеності не тільки Скаржника-1, а й Скаржника-2, враховуючи статус останнього, який перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації. З огляду на незрозумілий статус заборгованості та невизначеності щодо боржника стосовно такої заборгованості, ліквідаційна комісія знаходиться у невизначеному положенні щодо включення чи виключення вказаного боргу до ліквідаційного балансу Скаржника-2, що унеможливлює виконання зобов`язань ліквідаційної комісії по припиненню Скаржника-2.

12. Відповідач-1, у встановлений Судом строк, подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, у яких просив скарги Позивача, Відповідача-2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 залишити без змін.

13. Відзиви обґрунтовано з посиланням на мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

14. 24 грудня 2021 року за результатами аукціону між Позивачем (покупець) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій області (продавець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Відповідача-2, розташованого за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, с. Уладівка, вул. Некрасова №1.

15. Відповідно до пункту 4.1 договору покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору та законодавства України.

16. Згідно з підпунктом 7.5.3 пункту 7.5 договору з моменту переходу права власності на об`єкт приватизації покупець зобов`язаний виконати умови продажу об`єкта приватизації (передбачені умовами аукціону зобов`язання покупця), а саме: погасити протягом 6 місяців із дати переходу права власності заборгованість Відповідача-2 із заробітної плати перед бюджетом, прострочену кредиторську заборгованість у разі їхньої наявності на дату переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

17. Факт передачі об`єкта приватизації від продавця покупцю засвідчено обопільно підписаним та скріпленим печатками сторін актом передачі державного майна від 04.07.2022.

18. Поряд з цим довідкою Відповідача-2 засвідчено кредиторську заборгованість вказаного підприємства станом на 04.07.2022 в розмірі 12503152,32 грн.

До складу такої заборгованості включено, зокрема, заборгованість, яка встановлена рішеннями Господарського суду Вінницької області: від 03.02.2021 у справі №5-435-04; від 23.02.2021 у справі №5-435-04 (902/851/20); від 23.02.2021 у справі №5-435-04 (902/1019/20) та від 28.10.2021 у справі №5-435-04 (902/243/21).

19. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.08.2004 було порушено провадження у справі №5/435-04 про банкрутство Відповідача-2 за заявою Державного підприємства «Універсальна компанія «Правекс-Естоппель» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

14 квітня 2021 року Господарський суд Вінницької області суду постановив ухвалу про закриття провадження у справі №5/435-04 про банкрутство Відповідача-2.

20. У період процедури розпорядження майном між Відповідачем-1 (позикодавець) та Відповідачем-2 (позичальник) укладено ряд договорів поворотної фінансової допомоги (спірні договори), заборгованість за яким встановлена рішеннями суду у справі №5/435-04, а саме:

1. Договір поворотної фінансової допомоги №720-534-FA18 від 25.10.2018 та додаткові угоди до нього:

- додаткова угода №1 від 25.10.2018 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 150000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №2 від 13.11.2018, на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 250000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №3 від 18.12.2018 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 205000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №4 від 26.12.2018 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 45000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №5 від 21.01.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 224000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №6 від 01.02.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 300000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №7 від 13.03.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 245000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №8 від 15.04.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 232000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання).

Тобто на виконання вимог договору №720-534-FA18 Відповідач-2 отримав грошові кошти в розмірі 1627000 грн.

2. Договір поворотної фінансової допомоги №720-196-FA19 від 28.05.2019 та додаткові угоди:

- додаткова угода №1 від 28.05.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 245000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №2 від 24.06.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №3 від 29.07.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №4 від 21.10.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання).

Тобто відповідно до умов договору №720-196-FA19 від 28.05.2019 Відповідач-2 отримав грошові кошти в розмірі 1745000 грн.

3. Договір про надання поворотної фінансової допомоги №720-401-FA19 від 16.12.2019 з додатковими угодами:

- додаткова угода №1 від 16.12.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №2 від 25.02.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання);

- додаткова угода №3 від 25.05.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 грн (строк повернення 90 днів з дати її отримання

- додаткова угода №4 від 08.07.2019 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 476000 грн (строк повернення 40 днів з дати її отримання).

Тобто на виконання договору №720-401-FA19 від 16.12.2019 Відповідач-2 отримав грошові кошти в розмірі 1976000 грн.

4. Договір про надання поворотної фінансової допомоги №720-194-FA20 від 27.08.2020 з додатковими угодами:

- додаткова угода №1 від 27.08.2020 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 500000 гривень (строк повернення 90 календарних днів з дати її отримання);

- додаткова угода №2 від 20.10.2020 на надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 218000 гривень (строк повернення 45 календарних днів з дати її отримання).

На виконання договору №720-194-FA20 від 27.08.2020 Відповідач-2 отримав грошові кошти у загальному розмірі 718000 грн.

21. У період з жовтня 2018 року по серпень 2020 року Відповідачем-2 було укладено договори поворотної фінансової допомоги: №720-534-FA18 від 25.10.2018 на загальну суму 1627000 грн; №720-196-FA19 від 28.05.2019 на загальну суму 1727500 грн; №720-401-FA19 від 16.12.2019 на загальну суму 1976000 грн та №720-194-FA20 від 27.08.2020 на загальну суму 718000 грн, заборгованість за якими включено до складу простроченої кредиторської заборгованості.

Обов`язок погашення такої заборгованості покладено на Позивача за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Відповідача-2 від 24.12.2021.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

22. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.

23. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.

24. Як вже було зазначено, підставою касаційного оскарження Скаржник-1 визначив пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме норми статей 190, 512-514, 520, 655 ЦК України та допустили грубі порушення норм процесуального права, а саме статей 73, 74, 86, 236 ГПК України. Також Позивач зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та норм статей 513-520 ЦК України, в розрізі набуття прав і обов`язків державного підприємства, яке припиняється шляхом ліквідації у випадку, коли за договором купівлі-продажу єдиного майнового комплекту покупець не набув повного правонаступництва.

25. Підставою касаційного оскарження Скаржник-2 визначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначив, що:

1) суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення частини 1 статті 77 ГПК України всупереч висновкам, які викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №911/1357/18, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 14.06.2022 у справі №926/326/21;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

26. Спірним у даній справі є питання щодо наявності підстав про визнання недійсними укладених між Відповідачем-1 та Скаржником-2 договорів поворотної фінансової допомоги.

27. Звертаючись до суду з позовними вимогами, Скаржник-1 в позовній заяві зазначив, що Відповідач-2 взяв на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів за оскаржуваними договорами на загальну суму 6066000 грн, що значно перевищує балансову вартість активів боржника. Тому зазначені договори є значними правочинами, які мали вчинятись за обов`язковою згодою органу, до сфери управління якого належить Скаржник-2 - Міністерством аграрної політики та продовольства України. Проте дозволу уповноваженого органу Скаржником-2 на укладення договору поворотної фінансової допомоги отримано не було, чим порушено приписи статті 73-2 ГК України. Отже, за відсутності відповідного погодження уповноваженого органу на вчинення значного правочину, оскаржувані договори суперечать положенням статей 203, 215 ЦК України, у зв`язку із чим Скарожник-1 просив суд визнати їх недійсними.

В позовній заяві Скаржник-1 не зазначив себе як правонаступника Скаржника-2 в силу приписів статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», вказував, що ЦК України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». З огляду на наведе Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, які розглянули дану справу в межах позовних вимог Скаржника-1 як заінтересованої особи у спірних правочинах.

28. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

29. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

30. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

31. Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

32. Розглядаючи позовні вимоги Скаржника-1, суди попередніх інстанцій встановили, що за фактом укладення договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021 Скаржник-1 свідомо взяв на себе зобов`язання зі сплати кредиторської заборгованості, в тому числі за спірними договорами; права та обов`язки Скаржника-1 виникли саме з договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021, на умови якого останній погодився, а не зі спірних договорів.

33. У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що Скаржником-1 не доведено, що укладення спірних договорів позбавляє його можливості реалізувати свої зобов`язання за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 24.12.2021, подання позову у цій справі загалом спрямоване на ухилення від виконання взятих на себе Скаржником-1 за таким договором зобов`язань.

34. Таким чином, за відсутності порушеного права Скаржника-1 оскаржуваними договорами, суди попередніх інстанцій не надавали оцінку спірним правочинам на предмет належності їх погодження на момент укладення. Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій.

35. Разом з тим, суди попередніх інстанцій, поміж іншого, дійшли висновку, що Скаржником-1 обрано неправильний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, оскільки заявлені у справі вимоги спрямовані не на відновлення прав Скаржника-1, позаяк стороною спірних договорів він не є, а на захист права Скаржника-2, який одночасно визначений відповідачем у справі.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та інших.

37. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98).

38. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

39. Однак, відмовляючи Скаржнику-1 у задоволенні позовних вимог, зокрема, з підстав обрання ним неналежного способу захисту його порушених прав, суди першої та апеляційної інстанцій не вказали, виходячи з обставин цієї справи, який спосіб захисту Скаржника-1 буде ефективним.

40. Верховний Суд враховує, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли правомірного висновку щодо відсутності порушеного права Скаржника-1 за оскаржуваними договорами, поміж іншого, посилання судів на обрання Скаржником-1 неналежного способу захисту та відсутність вказівки на ефективний спосіб захисту прав у даному випадку не призвели до прийняття незаконних судових рішень та не стали наслідком неправильного вирішення спору по суті, що виключає можливість скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

41. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.

42. Як вже було зазначено Судом вище, у своїх касаційних скаргах Скаржник-1 та Скаржник-2 посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та норм статей 513-520 ЦК України, в розрізі набуття прав і обов`язків державного підприємства, яке припиняється шляхом ліквідації у випадку, коли за договором купівлі-продажу єдиного майнового комплекту покупець не набув повного правонаступництва.

43. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

44. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

45. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

46. Проте, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було застосовано зазначених в касаційних скаргах норм права, а саме норм статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та норм статей 513-520 ЦК України.

47. З огляду на викладене Суд зазначає, що доводи касаційних скарг про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та норм статей 513-520 ЦК України у спірних правовідносинах є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій не застосовували вказані норми і не покладали їх в основу своїх рішень.

48. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.

49. Наведена норма визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

50. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

51. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України та пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність (пункт 28);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

53. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).

54. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався Скаржник-2 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

55. Причиною виникнення спору у справі №911/1357/18 стало питання про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності та зобов`язання повернути земельну ділянку. Підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою стало рішення селищної ради про використання земельної ділянки комунальної власності територіальної громади смт Чабани та с. Новосілки, яка перебуває в оренді відповідача, для суспільних потреб територіальної громади смт. Чабани та с. Новосілки - для створення стадіону, вільний доступ до якого обмежено відповідачем.

Матеріально-правове регулювання спірних правовідносин здійснювалося нормами Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», Земельного кодексу України.

56. Предметом спору у справі №910/16750/18 є вимоги про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору підряду та стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання його умов.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв`язку з чим вимога позивача про розірвання договору підряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню; спростував висновок апеляційного суду про те, що можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк дії договору сплив.

57. У справі №926/326/21 предметом позову були вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого майна за договором оренди та звільнення нежилого приміщення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір оренди є припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії, однак орендоване приміщення відповідач не повернув позивачеві, а тому є підстави для стягнення неустойки за користування річчю та звільнення відповідачем орендованого майна.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що договір оренди припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено та наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії, а тому, оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за спірним договором, наявні підстави для стягнення з нього неустойки за неповернення об`єкта оренди та звільнення орендованого майна.

Проте Верховний Суд визнав такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки наявним у справі повідомленням, зважаючи на їх зміст, дати, суб`єктів, які їх склали, докази щодо направлення орендареві та отримання ним, та вказав, що істотне значення у даній справі має факт доведення орендодавцем інформації про припинення дії договору оренди до орендаря, а саме направлення орендодавцем відповідного повідомлення в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору оренди та отримання його орендарем, а також зміст самого повідомлення, оскільки таке повідомлення обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди.

58. Тобто, у вказаних справах зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини, що свідчить про неподібність правовідносин.

59. Інші доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і встановленні інших обставин.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції та апеляційний суд надали оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу положень ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, цього Кодексу.

60. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

62. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами Скаржника-1 та Скаржника-2, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Судові витрати

64. Понесені Скаржником-1 та Скаржником-2 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на них, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймкол» та Державного підприємства «Уладівський спиртовий завод» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 27.04.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі №902/1288/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова