Постанова

від 11.01.2024 по справі 910/13732/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13732/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Вронська Г. О., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Морозова С.М.

від 08 серпня 2023 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коротун О. М., Суліма В. В., Гаврилюка О. М.,

від 25 жовтня 2023 року (повний текст складений 01 листопада 2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України»

про визнання незаконним та скасування рішення

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», оформленого протоколом № 1 від 14 вересня 2022 року, про покладення повноважень (функцій) виконуючого обов`язки Президента Асоціації ветеранів футболу України (АВФУ) на віце-президента АВФУ ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення порушує права позивача, як віце-президента Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» на участь в управлінні громадською організацією, прийняте з порушенням статей 20, статті 23, 24 статуту АВФУ, за відсутності кворуму на засіданні виконавчого комітету, визначеного пунктом 6 статті 23 статуту АВФ, суперечить пунктам 2, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання».

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

14 вересня 2022 року відбулося засідання виконавчого комітету Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1 від 14 вересня 2022 року. Зокрема з питання другого порядку денного на засіданні виконавчого комітету Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» було прийняте рішення про покладення повноважень (функції) виконуючого обов`язки Президента Асоціації ветеранів футболу України на віце-президента АВФУ ОСОБА_2 до наступної Конференції, на якій буде обиратися новий Президент у встановленому статутом порядку.

21 вересня 2022 року державний реєстратор ОСОБА_3 вчинив в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію щодо юридичної особи Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», що стосувалася зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, номер запису 10007311070010015710. Керівником організації зазначений ОСОБА_2 .

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про покладення повноважень (функцій) виконуючого обов`язки Президента Асоціації ветеранів футболу України (АВФУ) на віце-президента АВФУ ОСОБА_2 , оформлене протоколом № 1 від 14 вересня 2022 року, оформлене протоколом № 1 від 14 вересня 2022 року, посилаючись на те, що зазначене рішення є протиправним, прийняте з порушенням статей 20, статті 23, 24 статуту АВФУ, за відсутності кворуму на засіданні виконавчого комітету, визначеного пунктом 6 статті 23 статуту АВФ, суперечить пунктам 2, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання», порушує права позивача, як віце-президента Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» на участь в управлінні громадською організацією, на участь у виборах виконуючого обов`язки президента АВФУ.

3. Короткий зміст оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарських судів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08 серпня 2023 року у справі № 910/13732/22, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2023 року, закрив провадження у справі № 910/13732/22 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про визнання незаконним та скасування рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За висновком судів попередніх інстанцій позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету цієї громадської організації, яка є суб`єктом футболу, не може бути розглянутий в судовому порядку будь-якої юрисдикції, а підпадає під юрисдикцію органів здійснення футбольного правосуддя.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 910/13732/22, а справу передати на розгляд до господарського суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що оскаржувані судові рішення суперечать та не відповідають пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статям 55, 124 Конституції України та статтям 4, 236 Господарського процесуального кодексу України, а суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 07 липня 2022 року у справі № 911/988/21, від 06 вересня 2022 року у справі № 916/451/21.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у справі № 910/13732/22, оскільки висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах. Крім того відповідач просить у випадку розгляду касаційної скарги по суті відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що оскаржувані позивачем судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального та процесуального права відповідно до висновків Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд обговоривши доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, та доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність, тобто передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20, а також від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21).

Як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем - фізичною особою ОСОБА_1 , який є членом, віце-президентом Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», та відповідачем - юридичною особою Громадською організацією «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» щодо (предмет спору) визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» про покладення повноважень (функцій) виконуючого обов`язки Президента АВФУ на віце-президента АВФУ ОСОБА_2, оформленого протоколом № 1 від 14 вересня 2022 року.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте з порушенням статей 20, статті 23, 24 статуту АВФУ, за відсутності кворуму засідання виконавчого комітету, визначеного пунктом 6 статті 23 статуту АВФУ, суперечить пунктам 2, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання», порушує права позивача, як віце-президента Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», гарантовані йому пунктом 2 статті 20 статуту Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», на участь в управлінні громадською організацією, на участь у виборах виконуючого обов`язки президента АВФУ та бути обраним виконуючим обов`язки.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

За змістом статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, у діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту визначені Законом України «Про фізичну культуру і спорт», який регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», громадське об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості - об`єднання громадян, яке створюється з метою задоволення потреб його членів у сфері фізичної культури і спорту; суб`єкти сфери фізичної культури і спорту - фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Суб`єктами сфери фізичної культури і спорту є: фізичні особи, які займаються фізичною культурою і спортом, у тому числі спортсмени; фахівці сфери фізичної культури і спорту; заклади фізичної культури і спорту; відповідні органи влади.

Законодавство України про фізичну культуру і спорт базується на Конституції України і складається з цього Закону, відповідних міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері (стаття 2 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

За змістом статті 3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Це право забезпечується шляхом, у тому числі об`єднання громадян у громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» до суб`єктів сфери фізичної культури і спорту належать, зокрема громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту.

Основними завданнями громадських об`єднань фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту є: забезпечення розвитку спорту ветеранів та сприяння соціальному захисту ветеранів фізичної культури і спорту; залучення ветеранів спорту до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності; організація і проведення спортивних змагань серед ветеранів фізичної культури і спорту; забезпечення участі ветеранів фізичної культури і спорту у відповідних міжнародних спортивних змаганнях. Громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості ветеранів фізичної культури і спорту діють на підставі статуту.

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1 статті 1 статуту Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» (АВФУ) (далі по тексту - статут, статут АВФУ) АВФУ - це об`єднання ветеранів футболу України та інших осіб, створене відповідно до Законів України «Про громадські об`єдання» та «Про фізичну культуру і спорт», предметом діяльності якого є розвиток, популяризація здорового способу життя засобами футболу та проведення змагань серед команд ветеранів футболу України.

Відповідно до частини першої статті 2 статуту АВФУ - це спортивна, неприбуткова організація, що діє у відповідності до законодавства, статутів Міжнародної федерації футболу (ФІФА), Союзу європейських футбольних асоціацій (УЄФА), Федерації футболу України (ФФУ), статуту Громадської організації «Всеукраїнська асоціація ветеранів футболу України.

АВФУ визнає цілі та завдання ФІФА, УЄФА, ФФУ, керується у своїй діяльності документами зазначених організацій та приймає на себе зобов`язання дотримуватися їх статутів, регламентних документів і рішень, правил гри, принципів чесної гри (підпункт 3.15. пункту 3 статті 2 статуту АВФУ).

АВФУ визнає юрисдикцію ФІФА, УЄФА, ФФУ та бере на себе зобов`язання дотримуватися їх статутів, регламентних документів і рішень (пункт 5 статті 5 статуту АВФУ).

Згідно з пунктом 7.3. статті 7 статуту АВФУ особи, які бажають стати членом АВФУ, подають на розгляд Конференції АВФУ письмову заяву про надання членства. Заява повинна містити ім`я, прізвище та по-батькові кандидата, адресу, паспортні дані, відомості про членство в інших спортивних об`єднаннях, посилання на згоду дотримуватися статутів ФІФА, УЄФА та ФФУ, їх регламентів, рішень, директив та визначення їх виключної компетенції і юрисдикції та визнавати юрисдикцію Спортивного арбітражного суду (CAS) (м. Лозанна, Швейцарія).

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що відповідач у цій справі - Громадська організація «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» є громадською спортивною організацією та суб`єктом футболу, що діє відповідно до статутів Міжнародної федерації футболу (ФІФА), Союзу європейських футбольних асоціацій (УЄФА), Федерації футболу України (ФФУ), а її члени є особами, що надали згоду дотримуватися статутів ФІФА, УЄФА та ФФУ, їх регламентів, рішень, директив та визнали юрисдикцію Спортивного арбітражного суду (CAS) (м. Лозанна, Швейцарія).

Також суди встановили, що на XXII Конгресі Федерації футболу України (ФФУ) було прийняте рішення про перейменування Федерації футболу України в Українську асоціацію футболу (УАФ).

Відповідно до пункту 1 розділу І статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» (далі по тексту - УАФ) (тут і далі по тексту - у редакції, затвердженій ХХІІІ Конгресом УАФ 07 червня 2020 року) УАФ - Громадська спілка «Українська асоціація футболу» є всеукраїнською спортивною національною футбольною асоціацією, яка є членом УЄФА та ФІФА.

За змістом статті 3 розділу ІІ «Загальні положення» статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» УАФ є Асоціацією-членом ФІФА та УЄФА і будує свої відносини з ними на підставах взаємної поваги, повного визнання їх компетенції та юрисдикції. УАФ, а також її члени, офіційні особи, клуби, тренери, футболісти та інші суб`єкти футболу зобов`язані:

- дотримуватися, у тому числі статутів, регламентних документів і рішень ФІФА та УЄФА;

- визнавати юрисдикцію Спортивного арбітражного суду у Лозанні (Швейцарія), як це визначено у відповідних положеннях статутів ФІФА та УЄФА;

- виносити будь-які спори національного масштабу, що виникають у результаті чи у зв`язку із застосуванням статуту чи регламентних документів УАФ на розгляд в останню інстанцію в особі виключно тільки незалежного та неупередженого Спортивного арбітражного суду (м. Лозанна, Швейцарія), який вирішує спір, що виключає можливість звернення в будь-який суд загальної юрисдикції. Відповідальність за недотримання цієї вимоги передбачена Дисциплінарними правилами УАФ;

- виконувати рішення органів здійснення футбольного правосуддя УЄФА, ФІФА та Спортивного арбітражного суду (м. Лозанна, Швейцарія).

Дослідивши зміст позовної заяви, суд попередніх інстанцій встановили, що предметом позову є оскарження позивачем, як членом Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України», членом її виконавчого комітету та віце-президентом АВФУ рішень, що стосуються реалізації внутрішніх управлінських питань футбольної організації, зокрема тимчасового призначення виконуючого обов`язки керівника, з підстав прийняття рішення з порушенням положень статуту АВФУ.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 49 розділу ХІ статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» органами здійснення футбольного правосуддя УАФ є:

- Контрольно-дисциплінарний комітет - орган першої інстанції;

- Апеляційний комітет - орган другої інстанції.

Органи здійснення футбольного правосуддя вирішують усі внутрішні спори між УАФ, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі. Юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються дисциплінарними правилами УАФ, затвердженими Виконавчим комітетом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що дисциплінарні правила УАФ (далі - Правила) розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті УАФ (https://uaf.ua).

Відповідно до пунктів 1 - 4 розділу І частини першої цих Правил Дисциплінарні правила УАФ слугують для реалізації цілей УАФ, закріплених у Статуті УАФ, містять матеріально-правові та формальні положення, що обумовлюють накладення дисциплінарних санкцій за порушення норм статутних і регламентних документів. Правила визначають та описують порушення, регулюють умови застосування санкцій, структуру та дії дисциплінарних органів, а також процедури, що мають дотримуватися такими органами. Дія Правил поширюється на всі правовідносини, що безпосередньо пов`язані з діяльністю в футболі за нормами законодавства України, статутних і регламентних документів УАФ, за винятком виключної компетенції УЄФА та ФІФА. Правила є обов`язковими для виконання та мають однакову юридичну силу до: членів УАФ та офіційних осіб УАФ; клубів та їх офіційних осіб; футболістів, тренерів та інших фізичних та юридичних осіб, які задіяні або працюють у футболі; вболівальників.

Зокрема, за змістом частини першої та пункту 12 частини другої статті 2 розділу ІІ Правил) порушенням є протиправна, неспортивна поведінка, що суперечить нормам статутних і регламентних документів УАФ, УЄФА, ФІФА та законодавства України. Один з видів порушень є невиконання Статуту УАФ, статутів членів УАФ, інших регламентних норм та вимог. При цьому, перелік видів порушень не є виключним.

Відповідно до статті 54 розділу ХІ статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» спортивний арбітражний суд (м. Лозанна, Швейцарія) має виключну компетенцію розглядати всі спори в межах діяльності ФІФА та УЄФА, а також апеляції на рішення Апеляційного комітету УАФ, як орган останньої інстанції.

Відповідно до частини першої та другої статті 55 розділу ХІІ статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» дисциплінарні санкції застосовуються за порушення Правил гри і/або порушення статутів ФІФА, УЄФА, УАФ, Дисциплінарних правил УАФ, інших регламентів, положень, рішень і директив. Юрисдикція УАФ розповсюджується на внутрішні спори між юридичними та фізичними особами в межах підвідомчих повноважень.

Повноваженнями застосовувати дисциплінарні санкції наділені виключно органи здійснення футбольного правосуддя (частина друга 2 статті 56 розділу ХІІ статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу»).

Згідно зі статтею 58 розділу ХІІІ статуту Громадської спілки «Українська асоціація футболу» всі питання та аспекти діяльності УАФ регулюються цим статутом, законодавством України, статутними та регламентними нормами ФІФА та УЄФА. Виконавчий комітет уповноважений приймати рішення з усіх питань, не врегульованих цим статутом і регламентами згідно з положеннями УЄФА та ФІФА. За відсутності зазначених положень, Виконавчий комітет приймає рішення згідно з принципами чесності, законності та справедливості. Місцем проведення засідань органів футбольного правосуддя та розгляду спорів УАФ є місцезнаходження УАФ. Місцем розгляду справ та спорів, що підпадають під юрисдикцію ФІФА ЧИ УЄФА є, відповідно, штаб-квартири ФІФА або УЄФА. Місцем розгляду справ та спорів, які відповідно до статуту УАФ, УЄФА та ФІФА підпадають під юрисдикцію Спортивного арбітражного суду, є місто Лозанна, Швейцарія.

Відповідно до статті 34 статуту Громадської організації «Всеукраїнська спортивна асоціація ветеранів футболу України» члени та працівники АВФУ повинні вживати всіх необхідних заходів щодо врегулювання виникаючих між ними конфліктних ситуацій, керуючись законодавством, положеннями Статуту, регламентними документами ФІФА, УЄФА, ФФУ та АВФУ. У випадку недосягнення порозуміння між конфліктуючими сторонами справа передається на розгляд до Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ. У випадку подання позовних заяв до судів загальної юрисдикції для вирішення будь-яких спірних питань і конфліктів, що виникають між суб`єктами футболу в межах дії статуту або регламентних документів АВФУ без попереднього вичерпання всіх внутрішніх засобів правового захисту в межах норм статутних і регламентних документів, а також Спортивному арбітражному суді, до заявників застосовуються дисциплінарні санкції згідно з Дисциплінарними правилами ФФУ, які супроводжуються обов`язковою вимогою відкликати позовну заяву, подану до суду загальної юрисдикції.

Отже, УАФ та АВФУ у своїх статутах визначили спеціальних суб`єктів, яким громадські об`єднання підпорядкували вирішення усіх внутрішніх спорів, а саме: органи здійснення футбольного правосуддя: Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами та Кодексом Спортивного арбітражного суду.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 757/25820/20-ц.

Врахувавши наведене, зокрема взявши до уваги та проаналізувавши положення чинного законодавства у сфері фізичної культури і спорту, положення статутів УАФ, АВФУ, Дисциплінарних правил УАФ, суть спірних правовідносин у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позов про визнання протиправним рішення органу управління АВФУ не може бути розглянутий у державному суді у порядку будь-якої юрисдикції, оскільки відповідно до положень статуту АВФУ останнє у вирішенні внутрішніх спорів (між членами та працівниками АВФУ) керується положеннями свого статуту та положеннями, зокрема статуту ФФУ (УАФ), згідно з яким усі внутрішні спори між УАФ, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі вирішують органи здійснення футбольного правосуддя. Крім того, АВФУ у своєму статуті також визначила органи здійснення футбольного правосуддя спеціальними суб`єктами, яким підпорядкували вирішення усіх внутрішніх спорів. Отже, компетенція державних судів не поширюється на цей спір щодо недійсності рішень органу управління АВФУ, які суперечать статуту АВФУ.

Подібні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 757/11542/17-4, від 08 квітня 2021 року у справі № 757/11487/17-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 757/25820/20-ц, які суди попередніх інстанцій у цій справі № 910/13732/22 правильно врахували відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно закрив провадження у справі на підстав пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання скаржника на те, що оскаржувані ухвала місцевого господарського суду від 08 серпня 2023 року та постанова суду апеляційної інстанції від 25 жовтня 2023 у цій справі суперечать та не відповідають пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статям 55, 124 Конституції України та статтям 4, 236 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 07 липня 2022 року у справі № 911/988/21, від 06 вересня 2022 року у справі № 916/451/21, оскільки зазначені висновки Верховного Суду зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.

Суб`єктні склади сторін у зазначених справах та у цій справі, що переглядається, є різними: відповідачі у справах № 127/21764/17, № 911/988/21, № 916/451/21 не є ні суб`єктами футболу, ні суб`єктами сфери фізичної культури і спорту. Правовідносини у зазначених справах, на відміну від правовідносин у цій справі № 910/13732/22, не стосуються сфери фізичної культури і спорту, не підпадають під правове регулювання Закону України «Про фізичну культуру і спорт», статутних документів ФІФА, УЄФА, ФФУ (УАФ), АВФУ. Статути відповідачів у справах № 127/21764/17, № 911/988/21, № 916/451/21 не містили положень щодо визначення спеціальних суб`єктів здійснення правосуддя для вирішення спорів. У межах правовідносинах у справах № 127/21764/17, № 911/988/21, № 916/451/21 органи здійснення футбольного правосуддя не були визначені у статутах відповідачів спеціальними суб`єктами, яким громадські об`єднання підпорядкували вирішення спорів.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що визначена позивачем у цій справі № 910/13732/22 підстава касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованою.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2023 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 910/13732/22 та залишає касаційну скаргу позивача без задоволення.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 910/13732/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

О. Кролевець