Постанова

від 23.11.2023 по справі 916/3030/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3030/22

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицької Н. О., Зуєва В. А., Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Могила С. К., Рогач Л. І., Случа О. В., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 (колегія суддів: Разюк Г. П. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.) і рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2023 (суддя Желєзна С. П.) у справі

за позовом Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки"

до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізичної особи-підприємця Владової Надії Олександрівни

про визнання протиправними та скасування рішень

(за участю представників: позивача - Черненко М. О., відповідача - Байло А. А., третьої особи - Манова І. М. )

(відповідно до статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.10.2023 було оголошено перерву до 23.11.2023)

Суть спору

1. Сторонами спору є: Позивач - підприємство споживчої кооперації «Саратський ринок райспоживспілки» (далі - «Саратський ринок» та/або Позивач), Відповідач - Саратська селищна рада (далі - «Селищна рада» та/або Відповідач), Третя особа - Фізична особа - підприємець Владова Н. О. (далі - ФОП або Третя особа).

2. Третя особа володіє двома об`єктами нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці Позивача, якою останній користується на праві постійного користування. Технічну документацію на земельну ділянку Позивач ніколи не оформлював, кадастрового номера земельна ділянка не має.

3. Третя особа вирішила оформити своє право землекористування під об`єктами нерухомості і з цією метою звернулась до Відповідача, який прийняв два рішення:

1) припинити право постійного користування Позивача на дві частини земельної ділянки, яка знаходиться у нього на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям Третьою особою права власності на нерухомість;

2) надати Третій особі дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років двох земельних ділянок орієнтовною площею 0,0230 га та 0,0074 га для обслуговування нерухомості.

4. Саме ці два рішення Відповідача й оскаржив Позивач, покликаючись на частину 2 статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України):

«Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку»

5. Оскільки згоду Позивач не надав (а до нього за отриманням такої згоди ніхто не звертався), рішення Відповідача, на його думку, є незаконними та мають бути скасовані.

6. Важливо зауважити те, що спору стосовно розміру земельних ділянок між сторонами спору немає.

7. Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції в задоволенні позову відмовили. Узагальнена аргументація судів зводиться до того, що в силу принципу єдності земельної ділянки і нерухомості на ній, користуватись земельною ділянкою може лише власник нерухомості, а отже, права Позивача спірними рішеннями не порушені.

8. Суди також обґрунтували свої рішення правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16):

«Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення».

9. Касаційна скарга Позивача обґрунтована пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). По суті скарги Позивач повторює той самий аргумент стосовно відсутності його згоди, що передбачена статтею 149 ЗК України, але, серед іншого, посилається на неврахування судами висновку в постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/482/21.

Факти та обставини

6. Третя особа (ФОП) уклала із Саратським сільським споживчим товариством два договори купівлі-продажу нерухомості: (1) 25.12.2004 (склад-магазин загальною площею 41,2 м кв за адресою: Одеська обл., смт. Сарата, вул. Чкалова, 31) та (2) 04.11.2009 (тарний склад загальною площею 187,8 м кв за адресою: Одеська обл., смт. Сарата, вул. Чкалова, 31)

7. Придбані Третьою особою об`єкти нерухомості розташовані у межах земельної ділянки загальною площею 1,23 га, яка належить Саратському ринку на праві постійного користування на підставі державного акта І-ОД № 000023 від 23.05.1997.

8. 25.01.2019 Селищною радою прийняті рішення № 897-VII та № 898-VII (з урахуванням змін, внесених рішенням від 08.10.2020 № 1277-VII) (далі - спірні рішення), якими:

(1) припинено право постійного користування Саратського ринку на частини земельної ділянки площею 0,0230 га та 0,0074 га у смт. Сарата по вул. Чкалова, 31 у зв`язку з набуттям ФОП (Третя особа) права власності на майно (склади), розміщене на вказаних частинах земельної ділянки;

(2) надано ФОП (Третій особі) дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельних ділянок орієнтовною площею 0,0230 га та 0,0074 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташовані на вул. Чкалова, 31/11 та 31/9 у смт. Сарата Одеської області.

9. На виконання вказаного рішення Третьою особою замовлено розроблення проектів землеустрою щодо відведення в користування земельних ділянок площею 0,0230 га та 0,0074 га.

10. Згідно з поясненням сторін в судовому засіданні Третя особа та Відповідач вже уклали два договори оренди земельних ділянок і проведено державну реєстрацію права оренди.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

11. Саратський ринок звернувся до суду з позовом до Селищної ради про визнання протиправними та скасування двох спірних рішень.

12. На обґрунтування позову позивач послався на відсутність його згоди на вилучення у нього земельних ділянок під нерухомістю Третьої особи, як цього вимагає частина 2 статті 149 ЗК України, а отже, Селищна рада не мала правових підстав для прийняття спірних рішень.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, в позові відмовлено.

14. Суди констатували недоведення Саратським ринком порушення його речового права на землю внаслідок прийняття Селищною радою спірних рішень, оскільки фактичне користування земельною ділянкою під належною Третій особі нерухомістю може здійснювати лише вона. Керуючись закріпленим у статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, суди зазначили, що набуття Третьою особою права власності на нерухоме майно є однією із законних підстав виникнення прав на землю, на яких це майно розташоване. Можливість реалізації Третьою особою права на оформлення землекористування не може залежати від того, чи додержав Позивач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування.

Касаційна скарга

15. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.

16. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

17. Ухвалою від 18.09.2023 касаційна скарга позивача прийнята до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Підставою для передачі справи на розгляд судової палати стала необхідність відступлення від висновку Верховного Суду в постанові від 12.09.2019 у справі № 925/568/18 щодо застосування частини 2 статті 149 ЗК України про те, що відсутність згоди попереднього землекористувача на вилучення земельної ділянки виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю під такою нерухомістю.

Узагальнені доводи касаційної скарги позивача

18. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, а саме у не чинних станом на момент набуття третьою особою права власності на нерухомість редакціях та без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17, внаслідок чого дійшли помилкових висновків про автоматичне набуття власником нерухомості прав на частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Позивача.

19. Не врахувавши висновки Верховного Суду у постановах від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17, від 15.06.2022 у справі № 924/482/21, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норму пункту «е» частини 1 статті 141 ЗК України, яка набула чинності вже після придбання Третьою особою нерухомого майна та неправильно застосували норми частини 2 статті 149 ЗК України, які підлягали застосуванню.

Позиція відповідача, наведена у відзиві на касаційну скаргу

20. Відповідач зазначає, що суди дійшли законних та обґрунтованих висновків про перехід до Третьої особи права користування земельними ділянками внаслідок придбання нею розташованого на цих ділянках нерухомого майна і до оформлення за Третьою особою такого права не підлягає застосуванню встановлена статтею 149 ЗК України процедура вилучення земельної ділянки. У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

21. За наведеними Саратським ринком у позові доводами ,Селищна рада при прийнятті спірних рішень порушила встановлений статтею 149 ЗК України порядок вилучення із користування Позивача земельних ділянок під нерухомістю Третьої особи, оскільки не отримала його згоду на вилучення цієї землі, а за відсутності такої згоди це питання може вирішуватись виключно в судовому порядку.

22. Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій свої висновки про відсутність порушеного права позивача щодо спірних земельних ділянок ґрунтували на закріпленому в статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, в силу якого фактичне користування земельною ділянкою під нерухомістю Третьої особи може здійснювати лише вона. За висновком судів обох інстанцій до спірних правовідносин не підлягає застосуванню процедура вилучення земельних ділянок, оскільки фактичне користування Позивачем спірною землею вже припинилося в момент набуття Третьою особою права власності на розташовану на цій землі нерухомість і для оформлення останньою права на землю згода попереднього землекористувача не потрібна.

23. Заперечуючи такі висновки судів, позивач в касаційній скарзі будує свою позицію на тому, що законодавство, яке було чинним на момент придбання Третьою особою нерухомого майна, не передбачало автоматичного переходу прав на землю до власника нерухомості та прямо не визначало підставою припинення прав на землю у попереднього землекористувача обставину набуття іншою особою права власності на нерухомість. За таких обставин Селищна рада мала право припинити право землекористування позивача тільки шляхом вилучення у нього земельних ділянок за його згодою або примусово в судовому порядку.

24. Верховний Суд такі доводи скаржника відхиляє та погоджується з наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій. На обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначає про таке.

25. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

26. Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

27. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 ЗК України, згідно із частиною другою якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

28. Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

29. Підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

30. У заявленому позові Саратський ринок вбачає порушення свого права на землю виключно в тому, що Рада не отримала його згоду на припинення права користування земельними ділянками з метою передачі їх в користування власнику нерухомості. У той же час Позивач не висловлює заперечень щодо визначеної площі двох земельних ділянок, відведених Третій особі для обслуговування нерухомого майна.

31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

32. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. Ці правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися.

33. При відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

34. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27.04.2007 № 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди, як і редакція статті 120 ЗК України зі змінами, внесеними Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI (яка була чинною на момент прийняття Селищною радою спірних рішень).

35. Отже, чинне як на момент придбання Третьою особою нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 04.11.2009, так і на момент прийняття Селищною радою спірних рішень, земельне та цивільне законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

36. На час придбання Третьою особою нерухомого майна загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції).

37. Постійний землекористувач міг добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою за поданою ним заявою до власника земельної ділянки та прийнятим власником земельної ділянки на підставі цієї заяви рішенням про припинення права постійного користування земельною ділянкою (частини 3, 4 статті 142 ЗК України у відповідній редакції).

38. Отже, норми земельного законодавства не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього користувача земельної ділянки.

39. Однак на час прийняття Селищною радою спірних рішень редакцію статті 141 ЗК України було змінено (згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) і в пункті «е» цієї норми законодавець прямо передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

40. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

41. Таким чином, у разі набуття особою права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення на своє ім`я частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомості, виникає у власника нерухомості в силу закону.

42. Сам принцип єдності долі земельної ділянки та об`єкта нерухомості означає, що неможлива ситуація, при якій у двох осіб є однакові права на земельну ділянку. В момент, коли одна особа внаслідок придбання об`єкта нерухомості набуває права на землю, інша особа їх втрачає, і це відбувається в силу згаданого вище принципу єдності. Якщо як аргумент припустити, що існує необхідність в отриманні згоди у постійного землекористувача, логічним висновком з цього буде лише те, що права на земельну ділянку при відчуженні об`єктів нерухомості він не втратив, що не відповідає наведеним вище аргументам.

43. У даному контексті слід зауважити, що в позовній вимозі про визнання недійсним рішення Відповідача від 25.01.2019 № 897-VII про припинення права постійного користування Позивачем земельною ділянкою суди мали відмовити, оскільки жодних юридичних наслідків воно не має, оскільки права землекористування до Третьої особи перейшли в момент набуття права власності на нерухомість, і в цей же момент Позивач такі права втратив, тому зайва фіксація цього факту рішенням Відповідача не має як юридичної сили, так і юридичних наслідків. Втім, це не призвело до ухвалення неправильного рішення, тому Верховний Суд не вважає за необхідне змінювати резолютивну частину рішень судів.

44. У той же час у постанові від 12.09.2019 у справі № 925/568/18 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відмову власнику нерухомості в позові про визнання права на оформлення в оренду земельної ділянки без отримання згоди землекористувача з посиланням на приписи частини 2 статті 149 ЗК України та вказівкою на те, що відсутність згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю під такою нерухомістю.

45. Також Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 у спорі про оскарження постійним землекористувачем рішення власника землі про припинення права постійного користування сформовано правовий висновок про те, що у разі оформлення за особою землекористування для обслуговування нерухомості, яка знаходиться на земельній ділянці, наданій на праві постійного користування іншій особі, має застосовуватися порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування, передбачений статтею 149 ЗК України, який прямо передбачає отримання згоди власником нерухомості від постійного землекористувача. У разі ж відсутності згоди - спір між власником нерухомості та постійним землекористувачем має вирішуватись у судовому порядку.

46. Позивач послався на цю правову позицію в касаційній скарзі, що і обумовило необхідність узгодження єдиної практики Верховного Суду в даних правовідносинах.

47. Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

48. Так, стаття 149 ЗК України передбачає один із способів припинення права користування земельною ділянкою шляхом вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Механізм вилучення земельної ділянки застосовується за згодою землекористувача або примусово - за рішенням суду.

49. За змістом статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

50. Отже, правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

51. Натомість у спірних правовідносинах у силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомості не може здійснювати ніхто, окрім власника нерухомості. Наслідком набуття іншою особою права власності на нерухоме майно є припинення користування попереднім землекористувачем відповідною частиною земельної ділянки під нерухомим майном.

52. У цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин стаття 149 ЗК України застосуванню не підлягає.

53. Таке розуміння змісту правовідносин між власником нерухомості та попереднім землекористувачем підтвердив і законодавець, доповнивши згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI статтю 141 ЗК України пунктом «е» та прямо передбачивши відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Натомість вилучення земельної ділянки залишилось окремою підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка передбачена в пункті «б» статті 141 ЗК України.

54. Судова палата вважає, що використання алгоритму, за яким відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому випадку уповноважений орган (власник земельної ділянки) буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості без відмови постійного землекористувача від земельної ділянки.

55. З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне відступити від наведених вище висновків Верховного Суду про те, що за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку, а стаття 149 ЗК України до спірних правовідносин не застосовується.

56. У спірних правовідносинах положення частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином:

«У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача».

57. У цьому контексті судова палата також вважає за необхідне звернути увагу на процедуру оформлення права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за власником нерухомості.

58. Порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності в користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України.

59. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: (1) надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; (2) формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

60. Положеннями частини 2 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

61. Відповідно до частини 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У частині шостій вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

62. Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

63. Згідно із частиною 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

64. Отже, чинне земельне законодавство передбачає, що формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки здійснюється за технічною документацією із землеустрою та виключно за згодою користувача земельної ділянки. Натомість у разі формування нової земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

65. За результатом аналізу зазначених норм законодавства щодо формування земельних ділянок Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що одночасно з наданням і оформленням земельної ділянки для обслуговування нерухомості власнику нерухомості, орган місцевого самоврядування зобов`язаний оформити і земельну ділянку постійного землекористувача, що потребує виготовлення і затвердження нової технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

66. Однак такий формальний підхід до вирішення саме даної категорії спорів фактично ставить можливість реалізації власником нерухомості набутого права на оформлення земельної ділянки під нерухомим майном в залежність від дотримання власником землі та/або землекористувачем процедурних питань щодо порядку формування земельних ділянок, та, як наслідок, фактично позбавляє його такого права.

67. Яке вже зазначалось вище, після отримання в 1996 році Акта про постійне користування, Позивач не оформлював технічну документацію на земельну ділянку, не присвоював їй кадастровий номер та не вчиняв будь-яких інших дій у цьому контексті. Якщо керуватись підходом, визначеним Верховним Судом у справі № 924/482/21, тобто виключно поділом земельної ділянки, її необхідно сформувати, а більш ніж за 20 років користування Позивач жодних дій в цьому напрямі не здійснив.

68. Іншими словами, власник нерухомості буде позбавлений можливості оформити своє право на землю під нерухомістю до тих пір, поки не вирішить питання щодо поділу земельної ділянки відповідно до вимог закону - з одночасним формуванням іншої частини земельної ділянки, яка залишається у постійного землекористувача та за умови знову ж таки отримання згоди землекористувача на поділ земельної ділянки.

69. Як у справі № 916/3030/22 (яка переглядається), так і у справі № 924/482/21 оформлення власником нерухомості прав на землю відбувалося шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто мало місце формування нової земельної ділянки під нерухомістю (а не поділ існуючої земельної ділянки), що не суперечить наведеним вище положенням земельного законодавства щодо формування земельних ділянок. Використання такого порядку оформлення прав на земельну ділянку за власником нерухомості не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки не позбавляє його можливості самостійно оформити право на належну йому частину земельної ділянки, яка залишається після вилучення її частин, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомості.

70. За таких обставин висновок Верховного Суду у справі № 924/482/21 щодо необхідності одночасного оформлення земельних ділянок власника нерухомості та постійного землекористувача виключно шляхом виготовлення і затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки потребує уточнення шляхом зазначення про те, що оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.

71. У даній справі № 916/3030/22 застосований відповідачем порядок оформлення прав власника нерухомості на земельні ділянки не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки між сторонами цієї справи відсутній спір щодо розміру відведених в користування Третій особі земельних ділянок, а порушення своїх прав землекористувача Позивач вбачає виключно в неотриманні його згоди на оформлення власнику нерухомості прав на землю.

72. Враховуючи вищенаведене, законними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірні рішення Селищної ради не порушують прав та охоронюваних законом інтересів Позивача як землекористувача, що виключає правові підстави для їх скасування.

73. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

74. Разом з тим Верховний Суд відхиляє посилання позивача в касаційній скарзі на правові висновки: Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 з огляду на відмінність предмета, підстав позову та фактично-доказової бази у цій справі, що не дає підстави вважати правовідносини у цій справі подібними з тими, що мають місце у даній справі; Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17, оскільки обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цій справі, не є подібними до обставин справи, яка розглядається.

75. Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права і без порушень норм процесуального права.

77. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78. Зважаючи на те, що передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, касаційну скаргу Саратського ринку необхідно залишити без задоволення, позаяк висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України у спірних правовідносинах жодним чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

79. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

80. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації «Саратський ринок райспоживспілки» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2023 у справі № 916/3030/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. С. Міщенко

Судді: Н. О. Багай

І. С. Берднік

Н. О. Волковицька

В. А. Зуєв Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський

С. К. Могил

Л. І. Рогач

О. В. Случ

Ю. Я. Чумак