Рішення

від 15.01.2024 по справі 520/13991/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.01.2024 р. справа №520/13991/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Стрєлка О.В., представника позивача - Іванченко А.В. (у режимі відеоконферензв"язку), представника відповідача - Попова М.Є. (у режимі відеоконференцзв"язку), розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст.287 КАС України адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Кегичівського відділу державної виконавчої служби у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації, Відділ)прозобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства (02.06.2023р.) заявив вимогу про зобов`язання Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) сформувати та направити подання для виконання до Управління державної казначейської служби України у Кегичівському районі Харківської області про повернення ОСОБА_1 сплаченого в межах виконавчого провадження №59469266 (на рахунок: р/р 37312360000973, код 41430568, МФО 820172, банк одержувача Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач МВДВД) - виконавчого збору у розмірі 390892,60 грн за наступними реквізитами: "Одержувач: ОСОБА_1 Рахунок: НОМЕР_1 Банк одержувача: АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна Ідентифікаційний код одержувача: 2739418596, Призначення: повернення сплаченого виконавчого збору в межах ВП №59469266 Сума: 390892,60 грн".

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вважає дії відповідача щодо відмови у формуванні подання до Управління державної казначейської служби України у Кегичівському районі Харківської області про повернення заявнику сплаченого в межах виконавчого провадження №59469466 виконавчого збору у сумі 390.892,60 грн незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 у справі №520/13991/23 було закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції Господарського суду Харківської області.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023р. по справі №520/13991/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 року по справі № 520/13991/23 скасовано. Справу №520/13991/23 за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зобов`язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

01.12.2023р. зазначену справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано у провадження судді Сліденку А.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено розгляд справи у засіданні на 12:40 год. 14.12.2023р. у залі №7 в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду, а у подальшому судові засідання призначались на 10:00год. 18.12.2023р. на на 11:00год. 15.01.2024р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. у справі №520/13991/23 відповідача - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було замінено компетенційним правонаступником - Кегичівським відділом державної виконавчої служби у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що борг у виконавчому провадженні був погашений у примусовому порядку саме завдяки організаційно-правовим зусиллям державного виконавця; заяв про зупинення виконавчого провадження позивач (боржник у виконавчому провадженні) до державного виконавця не подавав; постанова про стягнення виконавчого збору заявником (боржником у виконавчому провадженні) не оскаржувалась; виконавче провадження було завершено - 13.12.2019р., тобто до ухвалення Господарським судом Харківської області ухвали від 27.01.2020 по справі №922/902/19 про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19 таким, що не підлягає виконанню.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У межах справи №922/902/19 до Господарського суду Харківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" та фізичної особи ОСОБА_1 (тобто позивача у даній справі) про солідарне стягнення 2.918.145,54 грн. основного боргу, пені в сумі 161.177,57 грн., штрафу в сумі 583.629,11 грн., процентів за користування товарним кредитом в сумі 12.438,05 грн., 36% річних в сумі 161.177,57 грн. та індексу інфляції в сумі 14.590,73 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням СТОВ "Надія" грошових зобов`язань за договором поставки №142/17-ЛЗ від 18.10.2017 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.2019 по справі №922/902/19 позов було задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" та фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" 2.918.145,54 грн. основного боргу, пеню в сумі 161.177,57 грн., штраф в сумі 583.629,11 грн., проценти за користування товарним кредитом в сумі 12.438,05 грн., 36% річних в сумі 161.177,57 грн., індекс інфляції в сумі 14.590,73 грн. та 57.767,38 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набрало законної сили 19.06.2019.

19.06.2019 Господарським судом Харківської області було видано судовий наказ №922/902/19 про стягнення солідарно коштів з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" та фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 3908925,95 грн.

04.07.2019р. старшим державним виконавцем Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі за текстом - Відділ, який є компетенційним правопопередником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) та Кегичівського відділу державної виконавчої служби у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59469466 від 04.07.2019р. з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 по справі №922/902/19 про стягнення коштів з ОСОБА_1 (тобто позивача у даній справі).

За доводами позову, солідарний боржник - СТОВ "Надія" на виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/902/19 від 19.06.2019 року у період 11.07.2019р.-27.08.2019р. перерахував у власність ТОВ «Спектр - Агро» грошові кошти у сумі 3.908.925,95 грн.

13.09.2019р. постановою старшого державного виконавця Відділу з позивача було стягнуто виконавчий збір в сумі 390.892,60 грн.

18.09.2019 старшим державним виконавцем Відділу було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та зазначено реквізити, на які необхідно здійснювати відрахування із доходів боржника.

10.10.2019 старшим державним виконавцем Відділу було винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 128.00 грн.

13.12.2019 старшим державним виконавцем Відділу було винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 0,04 коп.

За доводами позову, ПСП "Маяк" (роботодавець заявника) у період 09.10.2019-05.12.2019 проводило відрахування із заробітної плати заявника на погашення суми виконавчого збору (09.10.2019р. - 1.378,52грн., 16.10.2019р. - 1.320,20грн., 11.11.2019р. - 1.378,52грн., 11.11.2019р.-1.320,20грн., 05.12.2019р.-1.320,20грн.), а 12.12.2019 р. заявником було перераховано решту суми - 384.303,00грн (загальна сума 391.020,64 грн: 390.892,60 грн виконавчий збір + 128,00 грн витрат виконавчого провадження + 0,04 грн витрат виконавчого провадження).

26.11.2019р. заявник подав до Господарського суду Харківської області заяву, в якій просив визнати наказ №922/902/19, виданий 19.06.2019 Господарським судом Харківської області на солідарне стягнення коштів з ОСОБА_1 в сумі 3.908.925,95 грн таким, що не підлягає виконанню.

13.12.2019р. постановою старшого державного виконавця Відділу виконавче провадження №59469466 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.ю2019р. у справі №922/902/19 було закінчено у зв"язку із сплатою боргу у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 по справі №922/902/19 було визнано наказ Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19, боржником за яким є Фізична особа ОСОБА_1 , про солідарне стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" та Фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" 2.918.145,54 грн. основного боргу, пені в сумі 161.177,57 грн., штрафу в сумі 583.629,11 грн., процентів за користування товарним кредитом в сумі 12.438,05 грн., 36% річних в сумі 161.177,57 грн., індексу інфляції в сумі 14.590,73 грн. та 57.767,38 грн. судового збору таким, що не підлягає виконанню.

25.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся окремо до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області та окремо до Відділу із заявами про повернення сплаченого ним в межах виконавчого провадження №59469266 виконавчого збору у розмірі 390.892,60 грн.

Листом від 03.03.2020р. №13-21/1230 Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повідомило заявника, що для повернення стягнутих з ОСОБА_1 коштів Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) по виконавчому провадженню №59469466 заявнику необхідно звернутись до відповідного органу державної виконавчої служби, на депозитний рахунок якого були зараховані стягнуті кошти.

Листом №9615 від 12.03.2020 року відповідач повідомив заявника, що виконавче провадження №59469466 щодо примусового виконання судового наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 року у справі №922/902/19 було завершено 13.12.2019 року на підставі п.9 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" в зв`язку з повним виконанням та зазначив, що ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає повернення виконавчого збору у разі виконання рішення суду після винесення постанови про відкриття.

Стверджуючи про вчинення протиправних відмов у поверненні сум виконавчого збору, заявник звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом, в якому просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на свою користь грошові кошти в загальному розмірі 390.892,60 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.02.2023р. по справі №638/10571/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Кегичівському та Сахновщинському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про стягнення коштів в сумі 390892,60 гривень та судових витрат відмовлено.

Підставою для відмови у задоволенні позову суд зазначив те, що вимога позивача щодо стягнення коштів з Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області є помилковою та не є правильним способом захисту прав позивача.

При цьому, у мотивувальній частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова 23.02.2023р. у справі №638/10571/20 міститься фраза наступного змісту: "За таких обставин, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні підстави для відмови у формуванні подання та наданні його платнику для подальшого направлення до органу Казначейства, яке згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.", хоча управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень - Відділу по виконавчому провадженню №59469466 не входили до предмету доказування у цивільному спорі по справі №638/10571/20.

Заявник 06.04.2023 повторно звернувся із заявою до відповідача, у якій з посиланням на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.02.2023 року по справі №638/10571/20 просив, зокрема, сформувати подання до органу Казначейства про повернення ОСОБА_1 сплаченого в межах виконавчого провадження №59469266 виконавчого збору у розмірі 390.892,60 грн.

Листом від 17.05.2023р. №10356 відповідачем було фактично відмовлено у вчиненні вказаних дій у зв`язку з тим, що виконавче провадження №59469466 щодо примусового виконання судового наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19 було завершено 13.12.2019 року на підставі п. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з повним фактичним виконанням та ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачає повернення виконавчого здору у разі закінчення виконавчого провадження згідно пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Позов у справі №520/13991/23 було складено заявником - 02.06.2023р. і в цей же день подано до суду засобами поштового зв`язку.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу відмови у формуванні подання на повернення коштів, але не заявляючи про цьому вимоги про визнання протиправним та скасування будь-якого рішення суб"єкта владних повноважень, чи вимоги про визнання протиправною відмови суб"єкта владних повноважень, чи вимоги про визнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір, сформулювавши виключно вимогу про зобов"язання суб"єкта владних повноважень сформувати та направити до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення 390.892,60грн. коштів, сплачених у якості виконавчого збору у межах виконавчого провадження ВП №59469466, де постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була прийнята ще 13.12.2019р.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів судів та наказів судів.

Згідно ч.1 ст. 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.42 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Частинами першою, четвертою статті 47 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII встановлено, що грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Пунктом 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432; у редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Відтак, аналіз викладених вище приписів ч.7 ст. 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII указує на те, що безумовними, прямо передбаченими підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, суд зазначає, що механізм повернення коштів у власність боржників нормами Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII не визначений.

Разом із тим, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі за текстом - Порядок №787, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із п. 2 Порядку №787 нормами цього акту права визначені процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі); перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.

Відповідно до п.3 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).

Відповідно до п. 5 розділу I Порядку №787, у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів, орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Заява про повернення коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (для фізичної особи за її згодою), причина повернення коштів з бюджету, найменування та місцезнаходження банку, в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Отже, Порядком №787 встановлено алгоритм дій суб"єктів владних повноважень з приводу повернення надміру чи помилково зарахованих до бюджету коштів у власність ініціаторів платіжної операції.

У силу приписів цього алгоритму саме орган, що контролює справляння надходжень бюджету у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів, формує подання до органу Казначейства на підставі заяви платника про повернення коштів з бюджету, що подається платником відповідно до органу, що контролює справляння надходжень бюджету.

Але вчиненню означеного управлінського волевиявлення в обов"язковому порядку має передувати факт кваліфікації зарахованих до державного бюджету коштів саме у якості помилково сплачених або у якості надмірно сплачених.

Суд відзначає, що національний закон України не розкриває змісту правових категорій "помилково зарахована до бюджету сума коштів" або "надміру зарахована до бюджету сума коштів".

Тому у даному випадку суд керується загальним правилом, згідно з яким помилково зарахована сума коштів - це кошти, котрі були одержані у власність Державою України в особі компетентного суб`єкта владних повноважень від учасника суспільних відносин за відсутності визначеної законом підстави, а "надміру зарахована до бюджету сума коштів" - це сума коштів переданих учасником суспільних відносин у власність Державі Україна (в особі компетентного суб"єкта владних повноважень) понад обсяг зобов"язань за публічним обов`язком.

Окремою категорією слід вважати випадок отримання Державою Україна коштів за підставою, котра у подальшому припинила існування (ст.1212 Цивільного кодексу України).

У спірних правовідносинах судом підстав для кваліфікації сплачених заявником коштів у якості помилково перерахованих або у якості надмірно сплачених, або у якості безпідставно набутих Державою Україна не знайдено.

За доводами позову, 27.01.2020р. після визнання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19 таким, що не підлягає виконанню, у відповідача виник безумовний обов`язок направити подання до органів казначейства про повернення позивачу надмірно сплаченого виконавчого збору.

З цього приводу суд зазначає, що виконавче провадження у спірних правовідносинах було відкрито - 04.07.2019р.

Станом на указану календарну дату не діяли положення Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. №606-ХIV (далі за текстом - Закон України від 21.04.1999р. №606-ХIV), згідно з ч.1 ст.28 якого виконавчий збір стягувався у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього ж закону для самостійного його виконання.

Отже, обов`язковою кваліфікуючою умовою для винесення рішення про стягнення виконавчого збору законодавцем не була визначена обставина отримання боржником виконавчого документа (котра за ч.1 ст.31 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV могла підтверджуватись виключно повідомленням про вручення) і незабезпечення його виконання без поважних причин у визначений державним виконавцем строк.

Окремо суд зважає, що ч.7 ст.28 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV містила спеціальне правило, у силу якого виконавчий збір підлягав стягненню у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст.49 цього ж закону.

До того ж суд вважає, що слід розмежовувати процедуру закінчення виконавчого провадження у порядку ст.49 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV від процедури повернення виконавчого документу стягувачу у порядку ст.47 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV, адже ці процедури є абсолютно різними як за підставами, так і за наслідками.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV розрахунковим об"єктом обчислення виконавчого збору законодавцем була визначена сума, ЯКА ПІДЛЯГАЄ СТЯГНЕННЮ, або вартість майна боржника, ЩО ПІДЛЯГАЄ ПЕРЕДАЧІ СТЯГУВАЧУ ЗА ВИКОНАВЧИМ ДОКУМЕНТОМ.

Норми Закону України від 21.04.1999р. №606-ХIV в частині визначення розрахункового об"єкту та умов обчислення виконавчого збору були використані судом у даному конкретному випадку для дослідження послідовності зміни підходу законодавця до регламентування даних відносин.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1404-VIII), п.7 розділу ХІІІ якого було визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За визначенням ч.1 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

У положеннях Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII збереглося відмежування процедури закінчення виконавчого провадження у порядку ст.39 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII від процедури повернення виконавчого документу стягувачу у порядку ст.37 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII.

Таким чином, у даному конкретному випадку має місце ситуація, коли згідно з діючим законом залишились існувати дві окремі процедури припинення виконавчого провадження, а саме: тимчасового за ст.37 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII (повернення виконавчого документа) та остаточного за ст.39 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII (закінчення виконавчого провадження), проте чітко визначене законом правило неможливості стягнення виконавчого збору поза межами процедури закінчення виконавчого провадження втратило чинність.

Згідно з ч.2 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII у первісній редакції виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, розрахунковим об"єктом обчислення виконавчого збору законодавцем була визначена сума, ФАКТИЧНО СТЯГНУТА (повернута) або вартість майна боржника, ПЕРЕДАНОГО стягувачу за виконавчим документом.

Водночас із цим, за ч.1 ст.27 і ч.2 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII у редакції Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018р. (у редакції з 28.08.2018р.), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України; виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, з 28.08.2018р. розрахунковим об"єктом обчислення виконавчого збору законодавцем була визначена сума, що ПІДЛЯГАЄ ПРИМУСОВОМУ СТЯГНЕННЮ (поверненню) або вартість майна боржника, ЩО ПІДЛЯГАЄ ПЕРЕДАЧІ стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, з 28.08.2018р. обставини існування прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв"язку між якістю та результатами реально вчинених виконавцем управлінських волевиявлень та результатами остаточного чи тимчасового завершення процедури примусового виконання виконавчого документу не мають жодного юридичного значення у контексті виникнення у боржника обов"язку з оплати виконавчого збору.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що до заявника у даному конкретному випадку не може бути застосоване найбільш сприятливе тлумачення, коли для нарахування виконавчого збору має юридичне значення сума коштів за боргом, сплаченим боржником за виконавчим провадженням стягувачу за виконавчим провадження саме завдяки вжитим державним виконавцем організаційно-правовим заходам (тобто обставини існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між реально вчиненими управлінськими волевиявлення державного виконавця як суб"єкта владних повноважень у виконавчому провадженні та реальним виконанням виконавчого документа), позаяк станом на дату відкриття відносно заявника виконавчого провадження (04.07.2019р.) норми ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII у редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018р. (у редакції з 28.08.2018р.) визначали інший розрахунковий об"єкт та умови обчислення виконавчого збору.

Отже, саме у спірних правовідносинах необхідною передумовою для стягнення виконавчого збору не є досягнення позитивного результату виконавчого провадження (реальне виконання виконавчого документу) саме завдяки організаційно-правовим заходам державного виконавця, що є кваліфікуючою умовою обтяження субєкта права боржника за виконавчим провадження цим публічним платежем до набрання чинності Законом України від 03.07.2018р. №2475-VIII (набрав чинності - 28.08.2018р.).

Таке тлумачення повністю корелюється із правовими висновками постанови Верховного Суду від 24.12.2021р. у справі №420/2218/21, де указано, що: 1) з аналізу норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції до 28.08.2018р.) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми; 2) положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції до 28.08.2018р., містили менший обсяг відповідальності боржника у виконавчому провадженні порівняно із нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції Закону України від 03.07.2018р. №2475-VIII, оскільки передбачали обчислення виконавчого збору як 10 % від фактично стягнутої суми, а не як 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню; 3) відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.08.2020р. (справа № 1340/5053/18), від 28.10.2020р. (справа № 400/878/20), від 28.01.2021р. (справа №420/769/19), від 20.05.2021р. (справа №640/32814/20), від 22.01.2021р. (справа №400/4023/19), від 28.04.2021р. (справа № 520/11908/18).

Схожий правовий висновок було сформульовано у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 р. по справі №420/2013/22, де указано, що: 1) з аналізу норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми; 2) Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів; 3) з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України цей висновок підлягає поширенню на спірні правовідносини.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за приписами пунктів 1- 6 ч.5 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Відповідно до ч.7 ст. 27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII безумовними та прямо передбаченими підставами для повернення стягнутого виконавчого збору є: 1) закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню; 2) визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Також за змістом ч.9 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Суд відзначає, що у спірних правовідносинах дійсно має місце подія винесення ухвали Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 по справі №922/902/19 про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19 таким, що не підлягає виконанню.

Однак, ця ухвала господарського суду умотивована виключно припиненням обов"язку заявника як боржника за рішенням господарського суду станом на 27.01.2020р. (тобто після відкриття відносно боржника виконавчого провадження - 04.07.2019р. та після прийняття державним виконавцем постанови про стягнення з заявника виконавчого збору - 13.09.2019р.) унаслідок фізичного та фактичного виконання цього обов`язку іншим солідарним боржником - СТОВ "Надія".

Тому ухвала Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 по справі №922/902/19 не може бути кваліфікована у якості підстави для повернення заявнику виконавчого збору у спірних правовідносинах.

При цьому, суд зауважує, що винесена відносно заявника постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.07.2019р. ВП№59469466 не оскаржувалась та не скасовувалась.

Винесена відносно заявника постанова про стягнення виконавчого збору від 13.09.2019р. ВП №59469466 також не оскаржувалась та не скасовувалась.

Отже, правові підстави для стягнення з заявника виконавчого збору (якими є згадані вище рішення суб"єкта владних повноважень) у спірних правовідносинах не відпали.

За відсутності події припинення юридичної дії рішення суб"єкта владних повноважень у формі постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору суд не знаходить підстав для обтяження територіального органу Державної виконавчої служби України обов`язком повернення раніше сплачених у межах виконавчого провадження коштів у якості виконавчого збору.

Окрім того, суд вважає, що у цьому контексті застосовним є правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21, у якій колегія суду зазначила проте, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

З огляду на викладені у цій постанові Великої Палати Верховного Суду правові висновки заявник не має публічного права (інтересу), котре б підлягало захисту у порядку адміністративного судочинства.

Окремо суд зважає, що звернувшись до адміністративного суду, заявник у даному конкретному випадку не висунув жодної вимоги про скасування та визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень (як у формі рішення, так і у формі діяння) як обов"язкової передумови обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком вчинення конкретного майбутнього управлінського волевиявлення (складання висновку/подання на повернення коштів) у примусовому порядку, що суперечить ч.1 ст.5, ч.2 ст.245 КАС України і формально створює умови для заявлення вимоги поза межами дії ч.2 ст.122, ч.3 ст.122, ч.2 ст.287 КАС України, адже усі управлінські волевиявлення були вчинені суб"єктом владних повноважень до 13.12.2019р. (календарна дата закінчення виконавчого провадження).

Будь-яке подальше листування між заявником та органом державної виконавчої служби України не змінює початку перебігу строку на звернення, позаяк національний закон України не передбачає у даному конкретному випадку можливості досудового урегулювання спору.

Стосовно посилання заявника рішення Дзержинського районного суду міста Харкова 23.02.2023р. у справі №638/10571/20 суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а згідно з ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, обставини відповідності закону реально вчинених у спірних правовідносинах протягом березня-квітня 2020р. управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень з приводу відмови у поверненні у власність заявника коштів виконавчого збору можуть бути встановлені виключно у порядку ч.2 ст.2 КАС України та викладені виключно у резолютивній частині відповідного рішення адміністративного суду згідно з ст.ст.244-246 КАС України.

Натомість, викладення цих обставин у рішенні цивільного суду по цивільній справі є виключно правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, котра не є обов`язковою для адміністративного суду.

З огляду на викладене, посилання заявника на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова 23.02.2023р. у справі №638/10571/20 слід визнати юридично неспроможними, позаяк даний судовий акт не може бути кваліфікований у якості доказу виникнення у відповідача обов"язку вчинити управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу повернення у власність учасника суспільних відносин коштів, попередньо сплачених у межах виконавчого провадження у якості виконавчого збору.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах заявник не має публічного права (інтересу), котре б було порушено управлінським волевиявлення відповідача як суб"єкта владних повноважень, підстави для зарахування до бюджету коштів за виконавчим збором існували як на дату відкриття виконавчого провадження (04.07.2019р.), так і на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору (13.09.2019р.), на дату закінчення виконавчого провадження (13.12.2019р.), і наразі правові підстави отримання Державою України від заявника виконавчого збору не відпали.

Суд зазначає, що сама лише обставина визнання наказу Господарського суду Харківської області від 19.06.2019 у справі №922/902/19 таким, що не підлягає виконанню (27.01.2020р.) мала місце вже після закінчення виконавчого провадження, а тому не указує на незаконність стягнення виконавчого збору, бо зумовлена не дефектами, вадами чи недоліками виконавчого документу, а реальним виконанням обов`язку іншим солідарним боржником, і відтак, за відсутності визначених ч.7 ст. 27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII підстав не покладає на відповідача обов`язок направлення подання до територіального органу ДКСУ щодо повернення позивачу надміру сплачених сум виконавчого збору, у зв`язку із чим суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 244, 246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко