Ухвала

від 11.01.2024 по справі 487/7054/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Клайпеда Литовської республіки, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 110, ч. 3 ст. 436-2 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42023152010000029.

Учасники судового провадження:

обвинувачена - ОСОБА_5 ,

захисник - ОСОБА_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2023 року відносно ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01.02.2024 р. включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Захисник просить ухвалу суду змінити та застосувати відносно обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не прийнято до уваги даних про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , яка позитивно характеризується за місцем мешкання, одружена.

Захисник вважає, що жоден з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, прокурором не доведений, а в клопотанні містяться загальні абстрактні фрази, які нічим не підтвердженні. Ризик незаконного впливу на свідків судом викладений не так, як у клопотанні прокурора, що вказує на упереджене ставлення суду до обвинуваченої. Ризик переховування від суду є безпідставним, оскільки закордонний паспорт ОСОБА_5 здала органу досудового розслідування, а відтак її виїзд за кордон, на даний час, неможливий.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

У провадженні Заводського районного суду м. Миколаєва перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42023152010000029, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 110, ч. 3 ст. 436-2 КК України.

У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, існують ризики того, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_5 може переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, продовжити свою злочинну поведінку або вчинити нове кримінальне правопорушення.

Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, наявність ризиків переховування обвинуваченої від суду, незаконного впливу на свідків працівників АТ «Миколаївобленерго» та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, суд дійшов висновку, що застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченої та виконання нею процесуальних обов`язків.

Заслухавши доповідь судді, пояснення підозрюваної та її захисника на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків, тощо).

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, за найтяжчий з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, має проросійські політичні погляди, тому може здійснити виїзд на непідконтрольні території Луганської або Донецької областей чи АР Крим або на окуповану територію.

Зважаючи на обставини інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, вчинених на робочому місці, у приміщенні АТ «Миколаївобленерго», в присутності інших працівників вказаного товариства, існує ризик можливого впливу обвинуваченої на свідків, які є працівниками АТ «Миколаївобленерго», з метою схиляння їх до зміни показань.

З огляду на те, що, на даний час, на території України продовжує діяти воєнний стан, частина територій Миколаївської та Херсонської областей перебувають під тимчасовою окупацією ВС РФ, ведуться активні бойові дії, тому ризик продовження злочинної діяльності або вчинення іншого кримінального правопорушення також є дійсним.

Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачена ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є дійсними.

Крім того, апеляційним судом враховуються і імперативні вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, за змістом яких, під час дії воєнного стану, до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 КК України, за наявністю ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосовуванню підлягає лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченої, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченої та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, висуваючи вимогу про скасування ухвали суду, апелянт не наводить жодних мотивів на підтвердження власних доводів та жодним чином не спростовує, як встановлені стороною обвинувачення обставини, так і мотиви прийнятого судового рішення.

Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в :

ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3