Рішення

від 11.12.2023 по справі 758/8151/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/8151/21

Категорія 9

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,

за участю представника позивача Ткаченко І.В.,

представника відповідача Лауріка Комерс ЛТД Петренко І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трушківської Лесі Вікторівни до Лауріка Комерс ЛТД, ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трушківської Л.В. звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовом до Лауріка Комерс ЛТД, ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що ОСОБА_3 була її бабусею, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

11.06.2012 позивачка ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3

27.07.2012 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О. відкрито спадкову справу № 4/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується наявним у позивача оригіналом витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 31204333 від 27.07.2012.

Позивачка зазначає, що є спадкоємицею померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заповітом, оскільки 18.02.2009 ОСОБА_3 вчинила заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно, заповіт посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О., зареєстровано в реєстрі за № 1100, номер заповіту у спадковому реєстрі № 46413897.

Відповідно до відповіді № 4/01-16 від 04.02.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О. повідомлено таке: «спадкова справа № 04/2012, яка була у нотаріуса в провадженні як у нотаріуса Донецького міського нотаріального округу закінчена не була, бо у зв`язку із АТО нотаріальна діяльність фактично була припинена в 2014 році, архів залишився на тимчасово окупованій території, до якої доступ обмежено та на даний час нотаріус працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу».

З копії спадкової справи № 4/2012, що наявна у позивачки ОСОБА_1 , вбачається, що заяву про прийняття спадкового майна ОСОБА_1 подала 11.06.2012.

У відповіді № 7 від 27.05.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О. вкахано, що: «Із копії спадкової справи № 4/2012, яка була зроблена та належним чином засвідчена мною, на той час приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, у зв`язку із раптово виниклою необхідністю у травні 2014 року залишити місто Донецьк через загрозу моєму життю і здоров`ю, а також моїх помічників, із метою недопущення повної втрати документів особами, які звернулися до мене як до нотаріуса, вбачається таке. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , яка залишила заповіт на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений мною, на той час приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу. У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до мене як до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . Згідно копії спадкової справи № 4/2012 заяв про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 від інших осіб, у встановлений законом строк, не надходило. Спадкова справа № 4/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 перебувала у мене в провадженні як у нотаріуса на той час Донецького міського нотаріального округу і не була закінчена. До початку військових дій на Донбасі у 2014 році ОСОБА_1 не було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. У зв`язку з тимчасовою окупацією міста Донецьк моя нотаріальна діяльність фактично була припинена у 2014 році, документи приватного нотаріуса залишилися на тимчасово окупованій території, доступ до якої на теперішній час обмежено. Наразі, я працюю приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі реєстраційного посвідчення № 1620, виданого Київським міським управлінням юстиції 08.02.2017. За відсутності необхідних документів приватний нотаріус Київського міського -нотаріального округу Хмельницький О.О. позбавлений підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом померлої ОСОБА_3 ».

Для вирішення цього питання ОСОБА_1 нотаріус порадив звернутись до суду.

З копії спадкової справи № 4/2012, що наявна у позивача ОСОБА_1 , вбачається, що 13.12.2002 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олексюк Ю.Е., та зареєстровано в реєстрі за № 3622, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення сходову клітину загальною площею 54,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

До своєї смерті ОСОБА_3 була власницею нежилого приміщення сходової клітини загальною площею 54,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , далі - Приміщення.

Крім цього, за даними Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) досі у міському земельному кадастрі обліковується земельна ділянка на узвозі Андріївському, 9 літ. А у Подільському районі м. Києва (код 85:517:0009) за ОСОБА_3 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», що підтверджується відповіддю № 05702-1402 від 28.01.2021.

Як вважає позивачка, відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав, тобто за ОСОБА_3 зареєстровано і право користування земельною ділянкою під будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії спадкової справи № 4/2012, що наявна у позивача ОСОБА_1 , вбачається, що заяву про прийняття спадкового майна ОСОБА_1 подала 11.06.2012, а ОСОБА_3 склала заповіт, за яким усе своє майно (в тому числі і Приміщення) заповіла ОСОБА_1 .

Спадкова справа № 4/2012 станом на дату подання позову не закінчена.

У позовній заяві вкзано, що на початку 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що станом на 15.01.2021 право власності на нежитлове приміщення сходову клітину (в літ. А) загальною площею 54,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приміщення вперше зареєстровано із відкриттям розділу 30.12.2017 державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, Гребенюковим К.В., про що прийнято рішення № 39066305 від 30.12.2017, власником вказано ОСОБА_2 .

Підставою для державної реєстрації Приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано: договір купівлі-продажу № 520 від 10.09.2010, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

Відповідно до відповіді № 67/01-16 від 25.05.2021 Першої донецької міської державної нотаріальної контори (правонаступника П`ятої донецької державної нотаріальної контори,

яка припинена 27.04.2021) вказано таке: «всі справи тривалого зберігання П`ятої донецької державної нотаріальної контори, а також всі документи, які зберігались в архіві нотаріальної контори до 01.12.2014, залишились на тимчасово окупованій території, а саме в м. Донецьку, а тому доступу до них немає.

03.01.2018 зареєстровано ТОВ «ОСТО ЛТД», а 04.01.2018 (через один день) його учасник ОСОБА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна № 1 вніс вклад у статутний капітал товариства у вигляді об`єктів нерухомого майна, серед яких і нежитлове приміщення - сходову клітину загальною площею 54,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке він нібито правомірно придбав у ОСОБА_3 у 2010 році.

При цьому, відповідно до інформаційної довідки № 257319496 від 19.05.2021 власником Приміщення є ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД, яке набуло право власності на підставі договору купівлі-продажу № 1039 від 21.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бойком В.О.

Із інформаційної довідки № 240536724 від 15.01.2021 позивачу стало відомо про таке.

10.01.2018 приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 39 від 10.01.2018, незаконно перереєстроване Приміщення, з ТОВ «ОСТО ЛТД» (ЄДРПОУ 41848169) на ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_1 ).

15.01.2018 приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі акту приймання- передачі нерухомого майна № 1, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «САНТА ПРАЙМ» ЄДРПОУ 41148909), перереєстровано Приміщення.

21.06.2018 приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору купівлі- продажу № 1039 від 21.06.2018 перереєстровано Приміщення на ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД.

ОСОБА_1 вказує на те, що ні вона, ні її бабуся ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно не відчужували, договір купівлі-продажу, який 10.09.2010 начебто посвідчено державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори ДМНО Кондратенко О.А., не підписувала.

ОСОБА_1 стверджує, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття спадщини, а документом, що підтверджує право власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для її оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

ОСОБА_1 наголошує, що нею не може бути вжито жодної юридично значимої дії станом на 2021 рік щодо оформлення в нотаріальному порядку спадкового Приміщення, право на яке виникло у неї з моменту відкриття спадщини, оскільки спадкова справа № 4/2012 залишена у 2014 році приватним нотаріусом Хмельницьким О.О. у м. Донецьку на тимчасово непідконтрольній Україні території.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приміщення вперше зареєстровано із відкриттям розділу 30.12.2017 державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ Гребенюковим К.В., про що прийнято рішення № 39066305 від 30.12.2017, власником вказано ОСОБА_2 .

Підставою для державної реєстрації Приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано: договір купівлі-продажу № 520 від 10.09.2010, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

На думку позивачки, вказаний договір є невчиненим, оскільки він не був зареєстрований.

ОСОБА_3 , 1921 року народження, якій на час «посвідчення» договору було уже 90 років, весь той час до своєї смерті перебувала у лежачому стані та під доглядом ОСОБА_1 , тобто не могла жодним чином самостійно підписувати будь-який правочин.

Тобто, нотаріус ОСОБА_6 мав би перевірити справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, перевірити справжність кожного аркуша документа поданого для вчинення нотаріальних дій, однак вказаних вимог чинного законодавства при оформленні договору купівлі-продажу № 520 від 10.09.2010 не дотримано.

В даному позові позивачка посилається на обставини, з якими законодавство пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним, зокрема, оскаржуваний договір купівлі- продажу № 520 від 10.09.2010, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А. підписаний не бабусею позивачки ОСОБА_3 , а невстановленою особою, а сам він був посвідчений за відсутності бабусі позивача ОСОБА_3 .

Як вважає позивачка, попри те, що вона не є учасником оскаржуваного договору, вона є спадкоємицею та правонаступницею усіх прав та обов`язків бабусі позивача ОСОБА_3 . Окрім цього, оскаржуваний договір купівлі-продажу № 520 від 10.09.2010 є невчиненим.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Приміщення вперше зареєстровано із відкриттям розділу 30.12.2017 державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, Гребенюковим К.В., про що прийнято рішення № 39066305 від 30.12.2017, власником вказано громадянина Грузії ОСОБА_2 .

Позивачці стало відомо, що 30.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесені відомості про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , громадянином Грузії.

В подальшому, 04.01.2018 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 1, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ОСТО ЛТД», перереєстрував вищезазначене нерухоме майно, з ОСОБА_2 на ТОВ «ОСТО ЛТД».

ТОВ «ОСТО ЛТД» фактично створено (зареєстровано) 03.01.2018, тобто за 1 день до проведення реєстраційної дії щодо перереєстрації власника спірного нерухомого майна.

Отже, на час вчинення правочину від 10.09.2010, будинок № 9 на Андріївському узвозі внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення як об`єкт культурної спадщини - пам`ятка архітектури та містобудування «Будинок прибутковий 1910-х років».

Разом з цим, у порушення статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відомості про погодження відповідним органом охорони культурної спадщини щодо укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення сходової клітини загальною площею 54,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 10.09.2010, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відсутні.

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема, у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Відповідно до інформаційної довідки № 257319496 від 19.05.2021 власником Приміщення є ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД.

Отже, позивачка вважає, що є усі наявні підстави для витребування відповідно до статті 388 ЦК України з володіння ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД на користь позивача нежитлового приміщення, сходову клітину (літ. А) у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею - 54,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454434780000), оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею.

Позивачка просила суд:

1. Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м;

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (в літ. «А») сходової клітини за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, від 10.09.2010, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А. та зареєстрований у реєстрі за №520;

3. Витребувати у «ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД» на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, припинивши право власності ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м;

4. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41735966 від 21.06.2018, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Олегом Володимировичем, запис про право власності № 26741254, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, за ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД;

5. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39066305 від 30.12.2017, прийняте ОСОБА_7 , реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, запис про право власності № 24256085, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва Петрова Д.В. від 15.06.2021 вказану цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представником відповідача 1 адвокатом Петренко І.Л. поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач 1 Лауріка Комерс ЛТД не визнає позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, а також застосувати строк позовної давності у справі.

Представником позивачки адвокатом Трушківською Л.В. подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Ткаченко І.В. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача 1 адвокат Петренко І.Л. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні. Підтримала доводи викладені у відзиві на позов.

Відповідач 2 ОСОБА_8 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Вислухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно до ч. 4 ст. 209 ЦК України за бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна -встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з копії заповіту від 18.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1100, номер заповіту у спадковому реєстрі № 46413897, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все майно, з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, як на території України, так і за її межами заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 03.02.2012 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 123.

11.06.2012 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Хмельницького О.О. з заявою про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Відповідно до відповіді № 4/01-16 від 04.02.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О., спадкова справа № 04/2012, яка була у нотаріуса в провадженні, як у нотаріуса Донецького міського нотаріального округу, закінчена не була, бо у зв`язку із АТО нотаріальна діяльність фактично була припинена в 2014 році, архів залишився на тимчасово окупованій території, до якої доступ обмежено та на даний час нотаріус працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до відповіді № 7 від 27.05.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О., із копії спадкової справи № 4/2012, яка була зроблена та належним чином засвідчена ним, на той час приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, у зв`язку із раптово виниклою необхідністю у травні 2014 року залишити місто Донецьк через загрозу його життю і здоров`ю, а також його помічників, із метою недопущення повної втрати документів особами, які звернулися до нього як до нотаріуса, вбачається таке.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , яка залишила заповіт на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений ним, на той час приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу. У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до нього, як до приватного нотаріуса, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 . Згідно копії спадкової справи № 4/2012 заяв про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 від інших осіб, у встановлений законом строк, не надходило. Спадкова справа № 4/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 перебувала у нього в провадженні, як у нотаріуса на той час Донецького міського нотаріального округу, і не була закінчена. До початку військових дій на Донбасі у 2014 році ОСОБА_1 не було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. У зв`язку з тимчасовою окупацією міста Донецьк його нотаріальна діяльність фактично була припинена у 2014 році, документи приватного нотаріуса залишилися на тимчасово окупованій території, доступ до якої на теперішній час обмежено.

Наразі, він працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі реєстраційного посвідчення № 1620, виданого Київським міським управлінням юстиції 08.02.2017. За відсутності необхідних документів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хмельницький О.О. позбавлений підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом померлої ОСОБА_3 . Для вирішення цього питання радить заявниці звернутись до суду».

Згідно з копії спадкової справи № 4/2012, наданої позивачкою вбачається, що 13.12.2002 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_9 , що діяв по довіреності від імені ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олексюк Ю.Е., та зареєстровано в реєстрі за № 3622, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення сходову клітину загальною площею 54,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка вважає, що вказаний договір купівлі-продажу є невчиненим, оскільки він не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Отже позов подано ОСОБА_1 для захисту своїх спадкових прав.

В ході судового розгляду позивачкою не було забезпечено можливості ні суду, ні учасникам справи дослідити оригінал спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , щоб пересвідчитись, що ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 та дійсно вступила в свої спадкові права після її смерті.

Отже суд вважає, що копія спадкової справи, що міститься в матеріалах справи є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом у справі з огляду на наступне.

Вказана копія спадкової справи не засвідчена нотаріально у встановленому законом порядку, а відтак, не має сили оригіналу. З копії спадкової справи вбачаються розбіжності

в написах про те, скільки в документі прошито, пронумеровано та скріплено печаткою З позовної заяви та матеріалів спадкової справи, наданої позивачкою, не можливо встановити, коли та за яких обставин позивачкою ОСОБА_1 було отримано копії матеріалів спадкової справи, чим це було обумовлено та чи дійсно їх було скопійовано з оригіналу, що викликає розумні сумніви в її достовірності.

Крім того, в матеріалах судової справи міститься лист приватного нотаріуса Хмельницького О.О., згідно з яким він повідомив, що спадкова справа № 04/2012 залишилася на тимчасово окупованій території, до якої доступ обмежений, а також те, що в травні 2014 року він залишив місто Донецьк, однак при цьому засвідчувальний напис, який міститься в наданій позивачкою копії спадкової справи, виготовлений приватним нотаріусом Хмельницьким О.О. та датований груднем 2014 року.

Все вищевикладене вказує на те, що копії матеріалів спадкової справи не можна вважати неналежним, допустимим та достовірним доказом у справі, з огляду на їх взаємну суперечність та протиріччя з іншими матеріалами справи.

При вирішенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу, та не довела, що вона є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 або що вона має будь-яке інше відношення до спірного об`єкта нерухомого майна, що давало б їй право оспорювати договір щодо його купівлі-продажу, захищаючи будь-який власний законний інтерес.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Встановлення відсутності порушення прав та/або інтересів позивача оспорюваним правочином (документами, діями тощо) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом права власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54, 3 кв. м, то на думку суду обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним з огляду на наступне.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з вимогами статей 387 та 388 ЦК України, власник має право витребувати майно з чужого незаконного або законного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

За обставин цієї справи вимога про визнання права власності є неефективною, у тому числі і для захисту прав позивача, як спадкоємця, оскільки ефективним способом захисту її права, у випадку доведеності його порушення, є вимога про витребування майна.

Щодо позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (в літ. «А») сходової клітини за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54, 3 кв. м, від 10.09.2010, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 520, недійсним, суд зазначає наступне.

Оспорюючи договір купівлі-продажу від 10.09.2010, позивачка стверджує, що ОСОБА_3 спірне нерухоме майно не відчужувала, а відповідний договір - не підписувала. При цьому жодних належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема, висновку почеркознавчої експертизи, на підтвердження вказаних обставин нею суду не надано, клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи стороною позивача заявлено не було.

Твердження позивачки щодо не підписання ОСОБА_3 оспорюваного договору купівлі-продажу, а підписання його іншою невстановленою особою не підтверджуються жодними належними доказами, та зводяться виключно до її припущень.

Факт того, що до 01.01.2013 КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» не провело реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна сам по собі не може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним (неукладеним) та не призводить до визнання за позивачкою права власності на вказане приміщення в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Так, на час укладення оспорюваного договору (10.09.2010) державна реєстрація правочинів здійснювалась відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 (надалі - Тимчасовий порядок).

За таких обставин, державна реєстрація договору купівлі-продажу від 10.09.2010, як правочину, була здійснена одночасно з його нотаріальним посвідченням, що стороною позивачки не спростовано.

Спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ОСОБА_3 10.09.2010 на підставі укладеного нею нотаріально посвідченого договору, оскільки вона розпорядилась своїм правом власності на власний розсуд ще за свого життя. А тому вказаний об`єкт за жодних обставин не входив до спадкової маси. При цьому немає жодного значення, коли саме було проведено державну реєстрацію права власності за набувачем - ОСОБА_2 , оскільки право власності щодо спірного об`єкта нерухомого майна припинилось в момент укладення та нотаріального посвідчення відповідного договору.

Крім того, твердження представника позивачки про те, що інформація про зареєстроване з 13.11.2012 обтяження всього нерухомого майна спадкодавиці ОСОБА_3 може вказувати на те, що зміна власника приміщення відбулась у незаконний спосіб при наявному зареєстрованому обтяженні всього нерухомого майна не заслуговують на увагу з огляду на правові висновки Верховного Суду, в тому числі і Великої Палати Верховного Суду.

Так, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, суд дійшов наступних висновків: «Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

З огляду на вищезазначене зауваження позивачки про те, що на момент проведення державним реєстратором державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення на підставі оскаржуваного договору за ОСОБА_2 після ОСОБА_3 та прийняття рішення № 39066305 від 30.12.2017 у реєстрі вже були наявні відомості про обтяження нерухомого майна ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки право власності на нежитлове приміщення за оспорюваним договором перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ще у вересні 2010 року. А тому жодних порушень при державній реєстрації права власності державним реєстратором допущено не було.

Таким чином, право власності на спірні об`єкти нерухомого майна вибуло від ОСОБА_3 та перейшло до ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації відповідного правочину, а не з моменту державної реєстрації права власності, як помилково вважає представник позивачки.

Оскільки ОСОБА_3 розпорядилась спірним об`єктом нерухомого майна ще за свого життя з власної волі, уклавши нотаріально посвідчений договір, то до складу спадщини він не увійшов, а отже, навіть за можливих відносин спадкування до ОСОБА_1 жодні права щодо такого майна не переходять.

Крім того, за оспорюваним договором будинок № 9 не відчужувався, а відчужувалось нежитлове приміщення, яке містяться в цьому будинку, яке є окремим об`єктом цивільно-правових відносин. Докази того, що зазначене нежитлове приміщення є об`єктом культурної спадщини (пам`яткою культурної спадщини) в матеріалах справи відсутні.

Щодо позовної вимоги про витребування майна судом встановлено, що Лауріка Комерс ЛТД набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна 21.06.2018 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1039, що підтверджується наданою Позивачем інформаційною довідкою № 257319496 від 19.05.2021.

Відтак, право власності Лауріки Комерс ЛТД на спірний об`єкт набуто в законний спосіб на підставі договору купівлі-продажу та зареєстровано ще з 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Оскільки відсутні будь-які підстави, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ОСОБА_3 поза її волею, а натомість матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 розпорядилась своєю власністю на власний розсуд шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, то відсутні правові підстави для витребування спірного об`єкта нерухомого майна з власності Лауріки Комерс ЛТД на користь Позивача в порядку ст. 388 ЦК України.

Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то вказані вимоги є похідними вимогами від основних вимог про визнання за позивачкою права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.09.2010 та витребування спірного об`єкта нерухомого майна у відповідача 1 на користь позивачки, а тому задоволенню не підлягають, оскільки підстави для задоволення перелічених похідних позовних вимог відсутні.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат не заявлено, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Трушківської Лесі Вікторівни до Лауріка Комерс ЛТД, ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивачка - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ;

- відповідач 1 - Лауріка Комерс ЛТД, адреса для листування (через представника адвоката Петренко І.Л.): АДРЕСА_3 ;

- відповідач 2 - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Суддя Дмитро ПЕТРОВ