Постанова

від 18.12.2024 по справі 758/8151/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №758/8151/21 Головуючий у 1 інстанції: Петров Д.В.

Провадження №22-ц/824/8221/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,

при секретарі Дибі І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД, ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД, ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна.

Просила суд визнати за нею, в порядку спадкування за заповітом, право власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (в літ. «А») сходової клітини за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, від 10 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А. та зареєстрований у реєстрі за №520;

- витребувати у «ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД» на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: : АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, припинивши право власності ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: : АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41735966 від 21 червня 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Олегом Володимировичем, запис про право власності № 26741254, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, за ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39066305 від 30 грудня 2017 року, прийняте Гребенюковим Костянтином Віталійовичем, реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, запис про право власності № 24256085, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: : АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м, за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 була бабусею позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка є спадкоємицею померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заповітом від 18 лютого 2009 року, посвідченому приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1100, номер заповіту у спадковому реєстрі № 46413897, за яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно.

11 червня 2012 року позивачка ОСОБА_1 подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

27 липня 2012 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О. було відкрито спадкову справу № 4/2012 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується наявним у позивача оригіналом витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 31204333 від 27 липня 2012 року.

Зазначає, що на початку 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що станом на 15 січня 2021 року право власності на нежитлове приміщення сходову клітину (в літ. А) загальною площею 54,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приміщення вперше було зареєстровано із відкриттям розділу 30 грудня 2017 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, Гребенюковим К.В., про що прийнято рішення № 39066305 від 30 грудня 2017 року, власником зазначено ОСОБА_2 .

Підставою для державної реєстрації спірного приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано: договір купівлі-продажу № 520 від 10 вересня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

Відповідно до відповіді № 67/01-16 від 25 травня 2021 року Першої донецької міської державної нотаріальної контори (правонаступника П`ятої донецької державної нотаріальної контори, яка припинена 27 квітня 2021 року) зазначено: «всі справи тривалого зберігання П`ятої донецької державної нотаріальної контори, а також всі документи, які зберігались в архіві нотаріальної контори до 01 грудня 2014 року, залишились на тимчасово окупованій території, а саме в м. Донецьку, а тому доступу до них немає.»

03 січня 2018 року зареєстровано ТОВ «ОСТО ЛТД», а 04 січня 2018 року його учасник ОСОБА_2 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 1, вніс в якості вкладу у статутний капітал товариства у вигляді об`єктів нерухомого майна, серед яких і нежитлове приміщення сходова клітина загальною площею 54,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке він нібито правомірно придбав у ОСОБА_3 у 2010 році.

Згідно з інформаційною довідкою № 257319496 від 19 травня 2021 року власником спірного приміщення є ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД, яке набуло право власності на спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу № 1039 від 21 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бойком В.О.

З інформаційної довідки № 240536724 від 15 січня 2021 року позивачу стало відомо про наступне.

10 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 39 від 10 січня 2018 року, незаконно перереєстроване спірне приміщення, з ТОВ «ОСТО ЛТД» (ЄДРПОУ 41848169) на ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_3 ).

15 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 1, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «САНТА ПРАЙМ» ЄДРПОУ 41148909), перереєстровано спірне приміщення.

21 червня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору купівлі- продажу № 1039 від 21 червня 2018 року було перереєстровано спірне приміщення на ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД.

Позивачка зазначила, що ні вона, ні ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно не відчужували, договір купівлі-продажу, який 10 вересня 2010 року начебто посвідчено державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори ДМНО Кондратенко О.А., не підписувала.

ОСОБА_1 стверджує, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття спадщини, а документом, що підтверджує право власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для її оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Вважає, що право на спірне приміщення в неї виникло з моменту відкриття спадщини, на підставі спадкової справи № 4/2012 залишена у 2014 році приватним нотаріусом Хмельницьким О.О. у м. Донецьку на тимчасово непідконтрольній Україні території.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірне приміщення вперше було зареєстровано із відкриттям розділу 30 грудня 2017 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ Гребенюковим К.В., про що було прийнято рішення № 39066305 від 30 грудня 2017 року, власником вказано ОСОБА_2 .

Підставою для державної реєстрації Приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано: договір купівлі-продажу № 520 від 10 вересня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

На думку позивачки, вказаний договір є невчиненим, оскільки він не був зареєстрований.

ОСОБА_3 , 1921 року народження, якій на час «посвідчення» договору було уже 90 років, весь час до своєї смерті вона перебувала у лежачому стані та під доглядом ОСОБА_1 , тобто не могла жодним чином самостійно підписувати будь-який правочин.

Нотаріус Кондратенко О.А. мав би перевірити справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, перевірити справжність кожного аркуша документа поданого для вчинення нотаріальних дій, однак вказаних вимог чинного законодавства при оформленні договору купівлі-продажу № 520 від 10 вересня 2010 року не дотримано.

Позивачка посилається на обставини, з якими законодавство пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним, зокрема, оскаржуваний договір купівлі- продажу № 520 від 10 вересня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А. підписаний не бабусею позивачки ОСОБА_3 , а невстановленою особою, а сам він був посвідчений за відсутності бабусі позивача ОСОБА_3 .

Як вважає позивачка, попри те, що вона не є учасником оскаржуваного договору, вона є спадкоємицею та правонаступницею усіх прав та обов`язків бабусі позивача ОСОБА_3 . Окрім цього, оскаржуваний договір купівлі-продажу № 520 від 10 вересня 2010 року є невчиненим.

Позивачка вважає, що наявні усі підстави для витребування спірного майна відповідно до статті 388 ЦК України з володіння ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД на користь позивача нежитлового приміщення, сходову клітину (літ. А) у будинку 9 на Андріївському узвозі в місті Києві, загальною площею - 54,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1454434780000), оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року позовні вимоги у справі позовом ОСОБА_1 до Лауріка Комерс ЛТД, ОСОБА_2 , про визнання права власності та витребування майна залишено без задоволення.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що право власності на спірні об`єкти нерухомого майна вибуло від ОСОБА_3 та перейшло до ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації відповідного правочину, а не з моменту державної реєстрації права власності.

Оскільки відсутні будь-які підстави, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ОСОБА_3 поза її волею, а матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 розпорядилась своєю власністю на власний розсуд шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, то відсутні правові підстави для витребування спірного об`єкта нерухомого майна з власності Лауріки Комерс ЛТД на користь позивача в порядку ст. 388 ЦК України.

Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними вимогами від основних вимог про визнання за позивачкою права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 вересня 2010 року та витребування спірного об`єкта нерухомого майна у відповідача 1 на користь позивачки, а тому задоволенню не підлягають, оскільки підстави для задоволення перелічених похідних позовних вимог відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом було видане на її ім`я, але фактично не отримано, що ніяким чином не впливає на фактичне прийняття спадщини позивачем відповідно до ст.ст.1268-1269 ЦК України.

Вважає, що суд першої інстанції був упередженим та не бажав всебічно та об`єктивно розглянути справу.

Судом першої інстанції не було відмовлено у задоволенні заяви про виклик свідка та допит та не було викликано в якості свідка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О.

Вважає, що позивач надав копію спадкової справи №4/2012, яка є належним доказом, позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом та прийняла спадщину відповідно до вимог чинного законодавства.

Зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не ставив під сумнів надані позивачем докази на їх належність, достовірність та достатність, а такі висновки відображені лише в оскаржуваному рішенні як основна підстава для відмови в у задоволенні позову.

Вважає, що висновки суду про належним чином проведену реєстрацію даного договору і того, що право власності щодо спірного об?єкту нерухомого майна припинилось в момент укладання та нотаріального посвідчення відповідного договору хибні та не підтверджені матеріалами справи.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що громадяни ОСОБА_5 до 29 січня 2016 року перебував в Україні та був присутній на час укладання оспорюваного договору та чи була встановлена державним нотаріусом його особа.

Вважає, що нежитлове приміщення (в літ. «А») сходову клітину за адресою: : АДРЕСА_1 , загальною площею 54,3 кв.м. підлягає витребуванню у Лауріка Комерс ЛТД на користь ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом, оскільки воно вибуло із володіння власника не з її волі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

15.04.2024 ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД подала відзив на апеляційну скаргу.

6.08.2024 ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД подала письмові пояснення по справі.

10.12.2024 ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД подала додаткові письмові пояснення по справі.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Чекалов А.В. підтримав апеляційну скаргу. Просив її задовольнити.

Представник ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД адвокат Петренко І.Л. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Просила залишити її без задоволення.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи за адресами які зазначені у справі, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін враховуючи наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що 13.12.2002 ОСОБА_3 була власником нежилого приміщення сходової клітини загальною площею 54,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу укладеному між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_7 , що діяв по довіреності від імені ОСОБА_3 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олексюк Ю.Е., зареєстрованого в реєстрі за № 3622.

Згідно з копії заповіту від 18.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1100, номер заповіту у спадковому реєстрі № 46413897, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все майно, з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, як на території України, так і за її межами заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 03.02.2012 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, , про що зроблено відповідний актовий запис за № 123.

Після смерті ОСОБА_3 , 11.06.2012 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Хмельницького О.О. з заявою про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .

Відповідно до відповіді № 4/01-16 від 04.02.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О., спадкова справа № 04/2012, яка була у нотаріуса в провадженні, як у нотаріуса Донецького міського нотаріального округу, закінчена не була, бо у зв`язку із АТО нотаріальна діяльність фактично була припинена в 2014 році, архів залишився на тимчасово окупованій території, до якої доступ обмежено та на даний час нотаріус працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до відповіді № 7 від 27.05.2021 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хмельницького О.О., із копії спадкової справи № 4/2012, яка була зроблена та належним чином засвідчена ним, на той час приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, у зв`язку із раптово виниклою необхідністю у травні 2014 року залишити місто Донецьк через загрозу його життю і здоров`ю, а також його помічників, із метою недопущення повної втрати документів особами, які звернулися до нього як до нотаріуса, вбачається таке.

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до нього, як до приватного нотаріуса, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Згідно копії спадкової справи № 4/2012 заяв про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від інших осіб, у встановлений законом строк, не надходило. Спадкова справа № 4/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 перебувала у нього в провадженні, як у нотаріуса на той час Донецького міського нотаріального округу, і не була закінчена. До початку військових дій на Донбасі у 2014 році ОСОБА_1 не було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. У зв`язку з тимчасовою окупацією міста Донецьк його нотаріальна діяльність фактично була припинена у 2014 році, документи приватного нотаріуса залишилися на тимчасово окупованій території, доступ до якої на теперішній час обмежено.

Наразі, він працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі реєстраційного посвідчення № 1620, виданого Київським міським управлінням юстиції 08.02.2017. За відсутності необхідних документів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хмельницький О.О. позбавлений підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом померлої ОСОБА_3 . Для вирішення цього питання радить заявниці звернутись до суду».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом зазначеної статті метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеній процесуальній нормі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з копії спадкової справи № 4/2012, наданої позивачкою вбачається, що 13.12.2002 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який діяв по довіреності від імені ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олексюк Ю.Е., зареєстрований в реєстрі за № 3622, відповідно до умов якого ОСОБА_3 набула право власності на нежиле приміщення сходову клітину загальною площею 54,3 кв.м, яка розташована знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18.02.2009 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, як на території України, так і за її межами, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією заповіту наданої позивачкою суду.

Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області Хмельницьким О.О., зареєстрований в реєстрі за № 1100, за номером заповіту у спадковому реєстрі № 46413897,

10 вересня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу № 520, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданої 03.02.2012 Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, про що зроблено актовий запис за № 123.

11.06.2012 позивач ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Хмельницького О.О. з заявою про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірне приміщення вперше було зареєстровано із відкриттям розділу 30 грудня 2017 року державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», м. Київ, Гребенюковим К.В., про що прийнято рішення № 39066305 від 30 грудня 2017 року, власником зазначено ОСОБА_2 .

Підставою для державної реєстрації спірного приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано: договір купівлі-продажу № 520 від 10 вересня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу Кондратенко О.А.

Відповідно до відповіді № 67/01-16 від 25 травня 2021 року Першої донецької міської державної нотаріальної контори (правонаступника П`ятої донецької державної нотаріальної контори, яка припинена 27 квітня 2021 року) зазначено: «всі справи тривалого зберігання П`ятої донецької державної нотаріальної контори, а також всі документи, які зберігались в архіві нотаріальної контори до 01 грудня 2014 року, залишились на тимчасово окупованій території, а саме в м. Донецьку, а тому доступу до них немає.»

03 січня 2018 року зареєстровано ТОВ «ОСТО ЛТД», а 04 січня 2018 року його учасник ОСОБА_2 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 1, вніс в якості вкладу у статутний капітал товариства у вигляді об`єктів нерухомого майна, серед яких і нежитлове приміщення сходова клітина загальною площею 54,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке він нібито правомірно придбав у ОСОБА_3 у 2010 році.

Згідно з інформаційною довідкою № 257319496 від 19 травня 2021 року власником спірного приміщення є ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД, яке набуло право власності на спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу № 1039 від 21 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бойком В.О.

З інформаційної довідки № 240536724 від 15 січня 2021 року позивачу стало відомо, що 10 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 39 від 10 січня 2018 року, незаконно перереєстроване спірне приміщення, з ТОВ «ОСТО ЛТД» (ЄДРПОУ 41848169) на ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_3 ).

15 січня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 1, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «САНТА ПРАЙМ» ЄДРПОУ 41148909), спірне приміщення було перереєстровано.

21 червня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. на підставі договору купівлі- продажу № 1039 від 21 червня 2018 року спірне приміщення було перереєстровано на ЛАУРІКА КОМЕРС ЛТД.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину.

При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

З огляду на наведене вище, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це стверджує позивачка і достеменно встановили суди).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Позивачка у цій справі наполягає на витребуванні належного їй нежилого приміщення, вважаючи, що воно перебуває у володінні відповідача без установлених законом підстав.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)]. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz - книжкове володіння) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)].

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Зазначені висновки викладені у Постанові великої Палати Верховного Суду 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17. провадження № 14-29цс23.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позову.

Посилання позивачки на ч. 1 ст. 210 ЦК України колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки позивачка не довела того, що після відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 не було здійснено реєстрації цього правочину.

На час укладення оспорюваного договору (10.09.2010) державна реєстрація правочинів здійснювалась відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671.

За таких обставин, державна реєстрація договору купівлі-продажу від 10.09.2010, як правочину, була здійснена одночасно з його нотаріальним посвідченням, що стороною позивачки не спростовано.

Матеріали справи містять підтвердження про неможливість отримати інформацію щодо реєстрації правочину на час його укладення, що підтверджується листом Державного підприємства «Національні інформаційні системи».

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції вірно підкреслив, що під час судового розгляду позивачка не надала суду доказів та не заявила клопотань про призначення експертиз для доказування обставин стану здоров`я ОСОБА_3 і неможливості самостійно пересуватись і підписувати документи, неналежності підпису ОСОБА_3 в договорі купівлі-продажу та відсутності її волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу.

Також під час судового розгляду позивачка не забезпечила можливості дослідити оригінал спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , щоб пересвідчитись в її обґрунтуваннях, що вона є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 та прийняла спадщину.

Копія спадкової справи, що міститься в матеріалах справи не засвідчена нотаріально у встановленому законом порядку, а відтак, не має сили оригіналу.

Крім того, в матеріалах судової справи міститься лист приватного нотаріуса Хмельницького О.О., згідно з яким він повідомив, що спадкова справа № 04/2012 залишилася на тимчасово окупованій території, до якої доступ обмежений, а також те, що в травні 2014 року він залишив місто Донецьк, однак при цьому засвідчувальний напис, який міститься в наданій позивачкою копії спадкової справи, виготовлений приватним нотаріусом Хмельницьким О.О. та датований груднем 2014 року.

Твердження апелянта про те, що інформація про зареєстроване з 13.11.2012 обтяження всього нерухомого майна спадкодавиці ОСОБА_3 може вказувати на те, що зміна власника приміщення відбулась у незаконний спосіб при наявному зареєстрованому обтяженні всього нерухомого майна не заслуговують на увагу з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, зазначено: «Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

З огляду на вищезазначене зауваження позивачки про те, що на момент проведення державним реєстратором державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення на підставі оскаржуваного договору за ОСОБА_2 після ОСОБА_3 та прийняття рішення № 39066305 від 30.12.2017 у реєстрі вже були наявні відомості про обтяження нерухомого майна ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки право власності на нежитлове приміщення за оспорюваним договором перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ще у вересні 2010 року.

Матеріалами справи встановлено і повністю підтверджується, що право власності на спірні об`єкти нерухомого майна вибуло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації відповідного правочину, а не з моменту державної реєстрації права власності.

Судом першої інстанції також встановлено, що право власності Лауріки Комерс ЛТД на спірний об`єкт набуто в законний спосіб на підставі договору купівлі-продажу та зареєстровано ще з 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Інші доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують та на них не впливають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Є.П. Євграфова

Т.О. Писана