Рішення

від 12.01.2024 по справі 203/3290/23

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №203/3290/23

Провадження №2/0203/182/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2024 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Гапоновій К.В.,

з участю:

-представника позивачки ОСОБА_1 ;

-представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради про визнання частково незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

1. 5 червня 2023 року позивачка поштовим зв`язком звернулася до суду з позовом до КЗО «НВК №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради про визнання частково незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка працює у відповідача вчителем початкових класів. 07.03.2022 позивачка у зв`язку із запровадженим в Україні воєнним станом виїхала за кордон, після чого повідомила відповідача про готовність працювати дистанційно. На початку травня 2023 року позивачка довідалася про видання відповідачем наказу від 24.03.2022 №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні», який суттєво обмежує її трудові права. Згідно з пунктом 3 цього наказу право на повноцінну заробітну плату зберігається за працівником лише в разі виконання ним інших, невстановлених трудовим договором, обов`язків. Крім того, пункт 8 наказу по суті змушує працівників, що працюють дистанційно, йти у відпустку без збереження заробітної плати або звільнятися. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання частково незаконним та скасування наказу від 24.03.2022 (у частині пунктів 3, 8), стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 87062,78, а також компенсації судових витрат (а.с.а.с. 1 8, 52).

2. 17 липня 2023 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до судового розгляду по суті (а.с. 81).

3. У судовому засіданні представник позивачки підтримав заявлені позовні вимоги, пояснивши, що позивачка працює у відповідача вчителем початкових класів. 07.03.2022 позивачка у зв`язку із запровадженим в Україні воєнним станом виїхала за кордон, після чого повідомила відповідача про готовність працювати дистанційно. На початку травня 2023 року позивачка довідалася про видання відповідачем наказу від 24.03.2022 №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні», який суттєво обмежує її трудові права. Згідно з пунктом 3 цього наказу право на повноцінну заробітну плату зберігається за працівником лише в разі виконання ним інших, невстановлених трудовим договором, обов`язків. Крім того, пункт 8 наказу по суті змушує працівників, що працюють дистанційно, йти у відпустку без збереження заробітної плати або звільнятися.

4. Представник відповідача у суді заперечував проти позову, зазначивши, що оскаржуваний наказ не має зобов`язувального характеру, отже не може бути скасований або визнаний незаконним. Крім того, позивачка продовжує працювати у відповідача, тому підстав для стягнення з останнього середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не існує.

5. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

6. Судом було встановлено, що позивачка працює у відповідача вчителем початкових класів.

7. 07 березня 2022 року позивачка у зв`язку із запровадженим в Україні воєнним станом виїхала за кордон, після чого повідомила відповідача про готовність працювати дистанційно.

8. У період від 10.03.2022 по 10.04.2022 позивачка за власним бажанням перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (а.с. 13).

9. 30 березня 2022 року відповідач звернувся до позивачки з повідомленням, у якому просив її визначитися щодо подальшої відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану в Україні (а.с. 15).

10. 21 липня 2022 року відповідач повторно звернувся до позивачки з повідомленням, у якому запропонував їй скласти заяву щодо відпустки без збереження заробітної плати з 21.07.2022 (а.с. 19).

11. 25 липня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй щорічної основної відпустки на 56 календарних дня з 26.07.2022 (а.с. 20).

12. 31 серпня 2022 року відповідач повторно звернувся до позивачки з повідомленням, у якому запропонував їй скласти заяву щодо відпустки без збереження заробітної плати з 01.09.2022 (а.с. 21).

13. Того ж дня позивачка звернулася до відповідача з повідомленням, у якому у зв`язку з продовженням дистанційної форми навчання у школі просила надати їй розклад уроків її класу для подальшої дистанційної роботи (а.с. 23).

14. 2 вересня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй частини щорічної основної відпустки за 2021 2022 роки на 19 календарних днів з 01.09.2022 по 19.09.2022 (а.с. 24).

15. 17 листопада 2022 року відповідач звернувся до позивачки з повідомленням, у якому просив до 18.11.2022 скласти заяву щодо дистанційної роботи (а.с. 32).

16. 28 листопада 2022 року відповідачем був виданий наказ №334/1-к/тр, яким, серед іншого, довантажив позивачку 18 годинами викладання в 2Б класі в дистанційній формі та класним керівництвом з 29.11.2022 (а.с. 33).

17. 4 травня 2023 року відповідач надав позивачці копію наказу від 24.03.2022 №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні», згідно з пунктами 3, 8 якого (а.с.а.с. 40, 41):

- оплата працівникам здійснюється з розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, за умови, що вчитель виконує окрім дистанційного навчання іншу роботу в приміщенні школи або інших структурних підрозділів, волонтерських пунктах (згідно з пунктом 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»);

- згідно з пунктом 5 розпорядження міського голови від 24.02.2022 працівникам, які перебувають за межами міста та не зможуть за основним місцем роботи виконувати доручену роботу, необхідно визначитись щодо подальшої відпустки без збереження заробітної плати або звільнитися.

18. Позивачка продовжує виконання трудових обов`язків у відповідача.

19. Відповідно до частин першої четвертої, шостої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

20. Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

21. За правилами, встановленими частинами першою, третьою статті 84 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною другою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

22. Статтями 25, 26 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», які регулюють правовідносини, пов`язані з наданням працівнику відпустки без збереження заробітної плати, визначено, що такі відпустки можуть надаватися винятково за бажанням такого працівника або за згодою сторін.

23. Більш того, за приписами частини 3 статті 12 Закону України від 15.03.2022 №2136-ІX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон №2136-ІX) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною 1 статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки».

24. Зміст приведених норм у їх системному взаємозв`язку свідчить про те, що використання працівником інституту надання відпустки без збереження заробітної плати цілком залежить від волевиявлення останнього і не може бути нав`язаний роботодавцем.

25. Відтак з огляду на викладене наказ від 24.03.2022 у частині пункту 8 підлягає безумовному скасуванню, оскільки фактично зобов`язує працівника або скористатися відпусткою без збереження заробітної плати або звільнитися.

26. Відповідно до частини 4 статті 22 КЗпП будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

27. Згідно зі статтею 31 КЗпП роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

28. Судом було встановлено, що пунктом 3 наказу від 24.03.2022 відповідач фактично поклав на всіх своїх працівників обов`язок з виконання окрім дистанційного навчання іншої роботи в приміщенні школи або інших структурних підрозділах, волонтерських пунктах, пославшись при цьому на приписи пункту 3 Закону №2136-ІX.

29. Суд звертає увагу відповідача на те, зазначений закон здебільшого складається із статей та їхніх частин. Єдиною його нормою, яка містить пункти, є Прикінцеві положення, пункт 3 яких регулює питання дії закону в часі.

30. Разом з тим, аналіз Закону №2136-ІX у частині, що регулює правовідносини зміни істотних умов праці в умовах воєнного часу, також свідчить про невідповідність пункту 3 оспорюваного наказу закону.

31. Так,за правилами,встановленими частиною1статті 3Закону №2136-ІX, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

32. Як вбачається з приведеної норми, вона застосовується винятково в разі необхідності відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей.

33. Зазначенихумов намомент виданнявідповідачем наказувід 24.03.2022не існувало,як іпідстав длязастосування статті3Закону №2136-ІX.

34. З огляду на викладене суд вважає за необхідне задовольнити позов і в частині визнання незаконним та скасування пункту 3 наказу від 24.03.2022.

35. Розв`язуючи спір у частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

36. Частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

37. За приписами частини 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

38. Відповідно до частин 1 4 статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

39. За правилами, встановленими частинами 1, 3 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

40. Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

41. При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципами змагальності та диспозитивності.

42. Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК, визначає для сторін ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій. Такий принцип, зокрема, полягає у покладанні на позивача (його представника) обов`язку з доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Невиконання такого обов`язку несе процесуально негативні наслідки у вигляді настання ризиків, визначених процесуальним законом (закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, повна або часткова відмова у позові тощо).

43. Принцип диспозитивності, натомість, має дещо інший юридичний зміст, згідно з яким суд зобов`язаний розглянути справу винятково в межах заявлених позивачем вимог. При цьому позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

44. Принцип диспозитивності при розгляді справи та ухваленні у ній рішення процесуально обмежує суд доводами сторони та доказами, наданими на підтвердження таких доводів. При цьому межі самостійно визначених позивачем доводів суд порушувати не має права.

45. Судом встановлено, що позивачка, звернувшись з позовом про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувала його положеннями статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

46. Між тим, ані факту звільнення позивачки з роботи, ані факту її переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу судом встановлено не було, отже й підстав для застосування приписів статті 235 КЗпП суд не знаходить.

47. Представник позивачки у судовому засіданні також підтвердив, що остання продовжує виконання трудових обов`язків у відповідача.

48. З огляду на викладене суд вважає за необхідне позов у цій частині відхилити.

49. У порядку статті 141 ЦПК з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню компенсація її судових витрат з оплати судового збору у сумі 1 073,60 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (а.с.а.с. 9, 45 51).

50. Крім того, з відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073,60 грн (за другу позовну вимогу, за яку його не було сплачено).

51. Керуючись статтями 5, 7, 10 13, 19, 23, 76 81, 89, 133, 141, 209 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 23067811; 49101, Україна, місто Дніпро, вулиця Менахем-Мендл Шнеєрсона, 1) про визнання частково незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради від 24 березня 2022 року №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні» у частині пунктів 3 та 8.

Стягнути з комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_3 компенсацію судових витрат у сумі 4073,60 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 гривень.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 16 січня 2024 року.

Суддя М.О. Католікян