Постанова

від 09.04.2024 по справі 203/3290/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3849/24 Справа № 203/3290/23 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участюсекретаря Драгомерцької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кобеляцького Д. на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради про визнання частково незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

5 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування посилалася на те, що вона працює у відповідача вчителем початкових класів. 07.03.2022 року у зв`язку із запровадженим в Україні воєнним станом вона виїхала за кордон, після чого повідомила відповідача про готовність працювати дистанційно. На початку травня 2023 року вона довідалася про видання відповідачем наказу від 24.03.2022 року №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні», який суттєво обмежує її трудові права. Згідно з пунктом 3 цього наказу право на повноцінну заробітну плату зберігається за працівником лише в разі виконання ним інших, невстановлених трудовим договором, обов`язків. Крім того, пункт 8 наказу по суті змушує працівників, що працюють дистанційно, йти у відпустку без збереження заробітної плати або звільнятися.

Просила визнати частково незаконним та скасувати наказ від 24.03.2022 (у частині пунктів 3, 8), стягнути середню заробітну плати за час вимушеного прогулу в сумі 87062,78, а також компенсації судових витрат.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради від 24 березня 2022 року №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні» у частині пунктів 3 та 8.

Стягнуто з комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 4073,60 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 гривень.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважав, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки саме із-за протиправних дій відповідача,недопущення ОСОБА_1 до освітнього процесу в дистанційній формі,позивач була позбавлена права на оплату своєї праці за період з 11 квітня по 25 липня 2022 року та з 20 вересня по 28 листопада 2022 року та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн..

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 адвокат Кобеляцький Д.М. та представник комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №144 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням івриту, історії єврейського народу, єврейських традицій дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради- адвокат Поповський Д.П..

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції перевіряється законність ухваленого рішення лише в оскаржуваній частині.

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367ЦПК Україниза наявнимив нійдоказами вмежах доводівта вимог апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з такихпідстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги є недоведеними. Позивачка, звернувшись з позовом про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, обґрунтувала його положеннями статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Між тим, ані факту звільнення позивачки з роботи, ані факту її переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу судом встановлено не було, отже й підстав для застосування приписів статті 235 КЗпП суд не знаходить.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2022 року у справі № 460/2675/18 висловився щодо підстав виплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та зазначив, що системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі:

?незаконного звільнення працівника;

?незаконного переведення працівника на іншу роботу;

?затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу;

?затримки виконання рішення про поновлення на роботі;

?необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу;

?несвоєчасного укладення трудового договору;

?унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

При цьому вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії або бездіяльність роботодавця.

Отже, вимушений прогул це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього

заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Верховний Суд наголосив, що оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює у відповідача вчителем початкових класів.

07березня 2022року узв`язку іззапровадженим вУкраїні воєннимстаном позивачка виїхала за кордон, після чого повідомила відповідача про готовність працювати дистанційно.

У період від 10.03.2022 року по 10.04.2022 року позивачка за власним бажанням перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

30 березня 2022 року відповідач звернувся до позивачки з повідомленням, у якому просив її визначитися щодо подальшої відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану в Україні.

21 липня 2022 року відповідач повторно звернувся до позивачки з повідомленням, у якому запропонував їй скласти заяву щодо відпустки без збереження заробітної плати з 21.07.2022 .

25 липня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй щорічної основної відпустки на 56 календарних дня з 26.07.2022 року.

31 серпня 2022 року відповідач повторно звернувся до позивачки з повідомленням, у якому запропонував їй скласти заяву щодо відпустки без збереження заробітної плати з 01.09.2022 року.

Того ж дня позивачка звернулася до відповідача з повідомленням, у якому у зв`язку з продовженням дистанційної форми навчання у школі просила надати їй розклад уроків її класу для подальшої дистанційної роботи.

2 вересня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй частини щорічної основної відпустки за 2021 2022 роки на 19 календарних днів з 01.09.2022 по 19.09.2022 року.

17 листопада 2022 року відповідач звернувся до позивачки з повідомленням, у якому просив до 18.11.2022 року скласти заяву щодо дистанційної роботи (а.с. 32).

28 листопада 2022 року відповідачем був виданий наказ №334/1-к/тр, яким, серед іншого, довантажив позивачку 18 годинами викладання в 2Б класі в дистанційній формі та класним керівництвом з 29.11.2022року .

Пунктами 3 та 8 наказу від 24.03.2022 №67/1-к/тр «Про роботу педагогічних працівників під час воєнного стану в Україні», було визначено,що (а.с.а.с. 40, 41): оплата працівникам здійснюється з розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, за умови, що вчитель виконує окрім дистанційного навчання іншу роботу в приміщенні школи або інших структурних підрозділів, волонтерських пунктах (згідно з пунктом 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»);

- згідно з пунктом 5 розпорядження міського голови від 24.02.2022року працівникам, які перебувають за межами міста та не зможуть за основним місцем роботи виконувати доручену роботу, необхідно визначитись щодо подальшої відпустки без збереження заробітної плати або звільнитися. Зазначені пункти наказу були оспорені позивачем.

Суд першоїінстанції дійшоввисновку пронезаконність зазначенихпунктів наказута їхскасування.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач посилалася на те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому суми заробітної плати без обмеження будь-яким строком та просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 87062,78 грн.

Судом першої інстанції встановлено,що позивач продовжувала працювати у відповідача.

Підстав,передбаченихстаттею 235 КЗпП України для стягнення з відповдіча середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача не встановлено, доказів на наявність таких підстав не надано.

Інших позовних вимог щодо заробітної плати позивачем не заявлялося .

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в оскаржуваній частині.

Доводи про те, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу повинна бути стягнута за аналогією закону, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки підстави виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу чітко регламентовані нормами КЗпП України і підстав для застосування аналогії закону в даному випадку не має.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст. 368, 375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кобеляцького Д. М. залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: