Постанова

від 16.01.2024 по справі 185/13915/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1229/24 Справа № 185/13915/23 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз цивільнихправовідносин запозовом керівникаПавлоградської окружноїпрокуратури Дніпропетровськоїобласті КузьменкаАнатолія Сергійовичав інтересахдержави вособі Дніпропетровськоїобласної державноїадміністрації доПавлоградської районноїдержавної адміністраціїДніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору:Управління культури,туризму,національностей ірелігій Дніпропетровськоїобласної державноїадміністрації,Товариство зобмеженою відповідальністю«Зоря»,про усуненняперешкод укористуванні тарозпорядженні пам`яткоюархеології таземельною ділянкою,в якійподана апеляційнаскарга керівникомПавлоградської окружноїпрокуратури Дніпропетровськоїобласті КузьменкомАнатолієм Сергійовичемв інтересахдержави вособі Дніпропетровськоїобласної державноїадміністрації наухвалу Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 06листопада 2023року проповернення позовноїзаяви,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року керівник Павлоградської окружноїпрокуратури Дніпропетровськоїобласті КузьменкоАнатолій Сергійович звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології та земельною ділянкою.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі керівник Павлоградськоїокружної прокуратуриДніпропетровської областіКузьменко А.С. виклав вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що правові підстави для повернення позовної заяви відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач Павлоградська районнадержавна адміністраціяДніпропетровської області заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що усі недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, позивачем усунуто не було, оскільки надана ним оцінка не відповідає критеріям Закону України Про оцінку земель та не може вважатись експертною грошовою оцінкою.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі Конвенція).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У частині четвертій цієї статті вказаного Закону зазначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно пункту 1 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, повинен був обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу або здійснення ним такого захисту неналежним чином. При цьому, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 915/1022/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Постановляючи ухвалу від 06 листопада 2023 року про повернення позовної заяви, судом першої інстанції не враховано, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка має право на розпорядження спірною земельною ділянкою історико-культурного призначення, якою, на думку прокурора, незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування Павлоградська районнадержавна адміністраціяДніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології та земельною ділянкою, і на виконання частини третьої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у визнанні незаконним та скасування розпорядження голови Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 366-р від 09 вересня 2002 року «Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право приватної власності на землю на території Межиріцької сільської ради», а також вказав, що у зв`язку із оскарженням саме дій райдержадмінстрації, її визнано відповідачем.

З урахуванням обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави.

Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Отже, у справі, що переглядається керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, що, на його думку, невжиття Дніпропетровською обласноюдержавною адміністрацією заходів цивільно-правового характеру щодо повернення у державну власність земельної ділянки, на якій розміщено курганну групу, яка складається із трьох курганів, охоронний номер 2670, що розташована на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

На обґрунтування вказаних підстав позивач надав ряд доказів, серед яких зокрема листи від 04 жовтня 2023 року № 04/63-4611вих-23 та від 16 жовтня 2023 року № 04/63-4861вих-23, які адресовані Дніпропетровській обласній державній адміністрації, та якими повідомлено про вжиття заходів представництва щодо порушених інтересів держави та звернення прокурора до суду.

Таким чином, прокурор виконав вимогу частини п`ятої статті 175 ЦПК України та навів підстави позову, а також обґрунтував їх доказами.

Зі змісту пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України вбачається, що позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто, у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин. Вказане відповідає частині першій статті 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 175 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для повернення позовної заяви, як помилково вважав суд першої інстанції у цій справі.

Суд першої інстанції, повернувши позовну заяву позивачу в даній справі, не вирішив остаточно справу, чим порушив право на доступ до суду, передбачене статтею 6 Конвенції, не врахувавши пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини «Кутіч проти Харватії», згідно якого право на доступ до суду включає не тільки право ініціювати судове провадження, але й право одержати вирішення справи судом. Відсутність вирішення судом справи становить порушення права на доступ до суду (пункт 31 рішення у справі «Ганчі проти Італії»).

На підставі викладеного, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх передчасними, та такими, що не відповідають дійсним обставинам та дослідженим матеріалам справи, тому апеляційний суд приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання про повернення позовної заяви на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За викладених обставин, ухвала Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від06листопада 2023року про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стосовно вимоги прокуратури щодо стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК (353 ЦПК України), або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись статями 259,268,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу керівника Павлоградськоїокружної прокуратуриДніпропетровської областіКузьменка АнатоліяСергійовича вінтересах державив особіДніпропетровської обласноїдержавної адміністрації задовольнити.

Ухвалу Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від06листопада 2023року про повернення позовної заяви скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 січня 2024 року.

Судді: