Постанова

від 23.11.2023 по справі 910/6499/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2023 р. Справа№ 910/6499/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.11.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства "Фармація"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.08.2023 (повний текст складено 14.08.2023)

у справі № 910/6499/23 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Комунального підприємства "Фармація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медек Корпорейшн"

про визнання факту та стягнення 3 459 344, 45 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року Комунальне підприємство "Фармація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медек Корпорейшн" про визнання факту надмірно сплачених коштів КП "Фармація" на користь ТОВ "Медек Корпорейшн", стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України надмірно сплачених коштів у розмірі 2726895 грн та інфляційних втрат у розмірі 732449,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків шляхом визначення зі змістом позовної вимоги щодо визнання факту надмірно сплачених коштів КП "Фармація" на користь ТОВ "Медек Корпорейшн" та надання доказів сплати судового збору за дану вимогу в розмірі 2684 грн.

08.05.2023 до Господарського суду міста Києва через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зміну предмета позову в якості усунення недоліків позовної заяви. У даній заяві позивач просив викласти прохальну частину позову в наступній редакції: стягнути надмірно сплачені кошти в розмірі 2726895 грн та інфляційні втрати в розмірі 732449,45 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 по справі №910/6499/23 позовні вимоги Комунального підприємства "Фармація" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медек Корпорейшн" на користь Комунального підприємства "Фармація" 2726895 грн надмірно сплачених коштів, а також 40903,43 грн витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що відповідач поставив позивачу товар за договором поставки від 05.05.2020 № 1-05.05.2020 на загальну суму 23079607,60 грн, у той час як позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 25806502,50 грн, то відповідна переплата в сумі 2726895 грн. здійснена поза межами договору. Відтак, суд дійшов висновку про те, що грошові кошти в розмірі 2726895 грн підлягають поверненню відповідачу на підставі статті 1212 ЦК України, як набуті за відсутності достатньої правової підстави.

Відмовляючи у позові в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 732449,45 грн суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів у сумі 2726895 грн, а тому відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат на вказану суму коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Фармація" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у нарахуванні інфляційних втрат - скасувати, прийняте нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги КП «Фармація» про стягнення надмірно сплачених коштів з ТОВ «Медек Корпорейшн» в розмірі 2 726 895 грн. та інфляційних втрат в розмірі 732 449, 45 грн та судовий збір - 51 890, 17 грн.

Скаржник вважає, що рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги - стягнення інфляційних втрат ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, з посиланням на постанову Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6840/21, зазначає, що ГК України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин. Зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник відповідача в судові засідання 10.10.2023 та 23.11.2023 не з`являвся, про причини неявки суд не повідомляв.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься конверт з копією ухвали суду апеляційної інстанції від 10.10.2023, яка надсилалась Товариству з обмеженою відповідальністю "Медек Корпорейшн" за адресою, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб: 03028, м. Київ, вул.. Саперно-Слобідська, 10, оф. 1, причиною повернення зазначено «адресат відсутній за вказаною адресою, не розшукано».

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №910/6499/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та обізнаний про розгляд даної справи у Північному апеляційному господарському суді, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 05.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медек Корпорейшн" (постачальник) та Комунальним підприємством "Фармація" (покупець) укладено договір поставки № 1-05.05.2020, предметом поставки за яким є лікарські засоби та предмети медичного призначення, найменування, кількість, ціна та асортимент яких визначаються видатковими накладними постачальника, і які є невід`ємною частиною договору (п. 1.1.).

Згідно з пунктом 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, що формуються постачальником на замовлення покупця. Поставка товарів здійснюється на умовах DDP ДОСТАВЛЕНО, МИТО СПЛАЧЕНО (…місце призначення зазначено) (згідно з Міжнародними правилами по тлумаченню термінів «Інкотермс» 2010), в об`ємі, що може бути застосований на території України.

Відповідно до пункту 2.3. договору право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця в момент отримання останнім товару від постачальника (перевізника) за відповідною видатковою накладною, підписаною в пункті призначення (місці поставки) уповноваженими особами сторін.

Згідно з пунктом 7.1 договору покупець має сплатити за фактично реалізований протягом місяця товар. Після закінчення календарного місяця покупець протягом 5 календарних днів надає продавцю звіт про реалізований товар та проводить його сплату протягом 30 календарних днів.

Договір вступає в дію з дати його укладення і діє до повного виконання сторонами обов`язків по даному договору, але не пізніше 31.12.2022 (пункт 13.1 договору).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 21655002,60 грн, що підтверджується видатковими накладними №АБ-000000039414 від 07.05.2020 на суму 1 250 000,00 грн, №АБ-000000001620 від 10.02.2021 на суму 3 448 500,00 грн, №АБ-000000002386 від 24.02.2021 на суму 8 765 602, 50 грн, №АБ-000000002481 від 25.02.2021 на суму 8 190 900, 00 грн.

У свою чергу, позивач перерахував відповідачу 25806502,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 14595 від 01.06.2020 на суму 45 187, 50 грн, № 16158 від 17.06.2020 на суму 173 437.50 грн, № 17516 від 06.07.2020 на суму 179 629,63 грн, № 18646 від 21.07.2020 на суму 851 745, 37 грн, № 57864 від 22.12.2020 на суму 6 272 000,00 грн, № 3846 від 11.02.2021 на суму 1 328 000, 00 грн, № 3847 від 11.02.2021 на суму 16 956 502,50 грн.

Із метою повернення надмірно сплачених коштів у сумі 4151500 грн позивач звертався до відповідача з листами від 13.05.2021 №755/05/03, від 22.06.2021 № 925/05/07-01.

У відповідь відповідач листом від 06.07.2021 №251/2 повідомив, що отримав від позивача надмірно сплачені кошти за товар в сумі 4151500 грн та зобов`язується протягом найближчого часу повернути ці кошти позивачу в повному обсязі.

Також в матеріалах справи міститься підписаний сторонами акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.20202-16.06.2021, відповідно до якого борг відповідача перед позивачем становить 4151500 грн.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №12367-5/07-01 від 25.08.2021 про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 4151500 грн, що отримана головним бухгалтером ТОВ «Медек Корпорейшн» Кучеренко Л.В. 01.10.2021.

Разом з тим, 23.12.2021 відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 980605 грн, що підтверджується видатковою накладною № 286, та 10.01.2022 на суму 444000 грн, що підтверджується видатковою накладною № 5.

Таким чином, станом на день звернення з даним позовом до суду залишок надмірно сплачених позивачем коштів становить 2726895 грн, які відповідачем не повернуті.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодекс5у.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Судом встановлено, що позивач сплатив на рахунок відповідача 25806502,50 грн, у той час як відповідач поставив товар на суму 23079607,60 грн.

Тобто залишок надмірно сплачених позивачем коштів становить 2726895 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.

Отже, оскільки відповідач поставив позивачу товар за договором поставки від 05.05.2020 № 1-05.05.2020 на загальну суму 23079607,60 грн, у той час як позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 25806502,50 грн, то відповідна переплата в сумі 2726895 грн здійснена поза межами договору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що грошові кошти в розмірі 2726895 грн підлягають поверненню відповідачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як набуті за відсутності достатньої правової підстави. У даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Водночас, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у позові в частині позовних вимог про стягнення 732449,45 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 21.01.2022 по 09.03.2023 на суму 2726895 грн.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20, нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України втрат на суму безпідставно одержаних відповідачем коштів, з огляду на їх позадоговірний характер, є обґрунтованим. Проте, вирішуючи питання про момент настання строку, з якого у позивача виникає право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі згаданої статті слід виходити з положень частини другої статті 530 ЦК України.

Обов`язок відповідача з повернення безпідставно одержаних грошових коштів виникає на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до відповідача з претензіями 13.05.2021, 25.08.2021 щодо повернення 4151500 грн надмірно сплачених коштів.

Разом із цим, після часткової поставки відповідачем товару 23.12.2021 та 10.01.2022, вимоги до відповідача з вимогою про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 2726895 грн, що становлять предмет спору в даній справі, позивачем заявлено не було.

Оскільки у справі відсутні докази звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення грошових коштів у сумі 2726895 грн, зазначений строк має відраховуватися починаючи з дня звернення позивача з позовною заявою, яка містить вимогу до відповідача про повернення грошових коштів, до суду (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №913/371/20).

Тобто у даному випадку початок строку нарахування інфляційних втрат слід відраховувати з 04.05.2023.

Втім, згідно з розрахунками позивача нарахування інфляційних втрат здійснено за період з 21.01.2022 по 09.03.2023, тобто до 04.05.2023, що свідчить про необґрунтованість заявленої позивачем вимоги та відсутність підстав для її задоволення.

Стосовно посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6840/21, колегія суддів зазначає наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі №910/6840/21, на яку посилається позивач, як на подібну до справи, що розглядається судом, позов заявлено про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 197 037, 20 грн, з яких: 551921,44 грн 3% річних та 1645115, 76 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договорами поставки №53-129-01-18-01445 від 02.07.2018, №53-129-01-18-01459 від 09.07.2018 та №53-129-01-18-01554 від 19.09.2018, в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Водночас, у справі №910/6840/21 позов заявлено про стягнення 2726895 грн надмірно сплачених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також інфляційних втрат у розмірі 732449,45 грн на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахованих на суму безпідставно отриманих відповідачем коштів. Судом у даній справі встановлено обставини набуття відповідачем коштів у сумі 2726895 грн за відсутності достатньої правової підстави.

Відтак, предмет і підстави позовів у перелічених справах є відмінними, що виключає подібність правовідносин у розумінні статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 по справі №910/6499/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Комунальне підприємство "Фармація".

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, 276, статтями 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Фармація" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 по справі №910/6499/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 по справі №910/6499/23 залишити без змін.

Матеріали справи №910/6499/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 15.01.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська