Постанова

від 16.01.2024 по справі 904/2689/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2689/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Миргородської Людмили Григорівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 року у справі №904/2689/23 (суддя Назаренко Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Танмар ЛТД", Дніпро

до фізичної особи-підприємця Миргородської Людмили Григорівни, м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 131 394,47 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Танмар ЛТД" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Миргородської Людмили Григорівни заборгованості за договором оренди №17 від 01.04.2021 року у сумі 131 394, 47 грн., з яких: 54 279, 00 грн. - борг з орендної плати за квітень, травень, червень 2022 року; 1 625, 42 грн. - інфляційні втрати за період з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року; 2 280, 22 грн. - пеня за період з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року; 3 172, 47 грн. - 50 % річних за користування чужими грошима за період з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року; 36 186, 24 грн. - штраф у розмірі 50 % від суми вартості орендної плати орендаря за місяць прострочення понад десять днів сплати орендної плати за березень, квітень, травень, червень 2022 року; 33 851, 12 грн. - неустойка за затримку повернення орендованого приміщення з оренди за період з 03.07.2022 року по 31.07.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди №17 від 01.04.2021 року в частині повної сплати орендних платежів.

Позивач звертає увагу, що договір діяв до 30.06.2022 року і у передбаченому цим договором порядку достроково не був розірваним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 року у справі №904/2689/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Танмар ЛТД" задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Миргородської Людмили Григорівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танмар ЛТД" заборгованість з орендної плати у розмірі 54 279, 00 грн., 1 625, 42 грн. - інфляційних втрат, 2 280,22 грн. - пені, 3 172, 47 грн. - 50 % річних, 36 186,24 грн. - штрафу, 33 851,12 грн. - неустойки, судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем не надані докази погашення заборгованості зі сплати орендних платежів у вказаному вище розмірі, що є підставою для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, штрафу та неустойки. При цьому суд послався на відсутність підстав для застосування у даному випадку строку позовної давності з огляду на положення п.7.1.4 договору.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про обґрунтованість відшкодування таких витрат за рахунок відповідача у сумі 5 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Миргородська Людмила Григорівна звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд знехтував правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справах №№030/2408/16-ц, 911/1351/17, 902/855/18, 441/569/17 тощо;

- рішення підлягає скасуванню з підстав порушення судом при його ухваленні норм процесуального права;

- 31.03.2022 року у зв`язку з введенням військового стану та неможливістю ведення господарської діяльності у відповідності до п.п.9.1 - 9.4 договору оренди, відповідач листом від 01.04.2022 року повідомив позивача про припинення використання об`єкту оренди та неможливість сплати орендних платежів, отже, скористався своїм правом на припинення договору, що, на його думку, є здійсненням відповідачем усіх необхідних дій для повернення орендованого майна ТОВ "Тонмар ЛТД";

- прибувши 01.04.2022 року до орендованого приміщення для передачі ключів від приміщення, відповідач виявила зміну замків від дверей цього приміщення, що свідчить про фактичне прийняття об`єкта оренди позивачем;

- розмір нарахованих штрафних санкцій не є співвідносним з розміром основного зобов`язання, при цьому, за приписами ст.233 Цивільного кодексу України, суд мав право зменшити їх розмір;

- позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач, як орендар, мав можливість передати орендоване майно, тому, на думку скаржника, відсутня його вина, що унеможливлює застосування неустойки;

- позивачем не доведено належними доказами, що відповідач мав сплачувати орендну плату, штрафні санкції та неустойку за начебто затримку повернення орендованого приміщення, тому позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях та є безпідставними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими і такими, що не спростовують обґрунтувань та висновків суду першої інстанції, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Також позивач зазначає, що лист відповідача про припинення користування майном був надісланий позивачу без дотримання вимог п.8.4.3 договору оренди.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що твердження скаржника про заміну позивачем замків на орендованому приміщенні є безпідставними, оскільки не доведені належними доказами.

За переконанням позивача, враховуючи, що договір припинив свою дію 30.06.2022 року, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем майна, суд правомірно задовольнив вимоги у частині стягнення 33 851,22 грн. неустойки за період з 03.07.2022 року 31.07.2022 року.

Також позивач вважає, що не спростовуються доводами апеляційної скарги і висновки суду першої інстанції щодо стягнення зі скаржника 50% річних, інфляційних втрат та штрафу і пені.

Позивач вважає безпідставними доводи скарги щодо наявності підстав для зменшення неустойки та про настання для скаржника форс-мажорних обставин щодо виконання умов договору.

Одночасно, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено про витрати на правову допомогу у сумі 15 000,00 грн. виходячи з погодинної оплати вартості послуг у розмірі 3 000,00 грн. за годину роботи адвоката та зазначено, що докази в обґрунтування понесення цих витрат будуть надані ним на протязі 5 днів з дня ухвалення рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 28.08.2023 року для розгляду справи №904/2689/23 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (доповідача) Верхогляд Т.А., суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та ухвалено розглянути її у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з відповідача 131 394,47 грн. заборгованості, у частині розподілу судом витрат на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн. рішення не оскаржується та відповідні доводи в апеляційній скарзі відсутні, то згідно з приписами ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у оскаржуваній частині.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Танмар ЛТД" (орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Миргородською Людмилою Григорівною (орендарем) укладено договір оренди №17 від 01.04.2021 року.

Відповідно до п.1.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування частину приміщення заводоуправління, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, 23В, далі іменоване "приміщення" та/або "орендоване майно", а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Приміщення передається в оренду для ведення господарської діяльності та буде використовуватись як магазин (офіс, склад, тощо). (п. 1.1.2 договору).

Згідно з п.1.2.1 договору загальна площа приміщення, що передається в оренду, становить 188,0 кв.м., у т.ч. приміщення заводоуправління 188,0 кв.м.

За умовами п.1.3.1. договору передача приміщення в оренду орендарю та повернення приміщення з оренди орендодавцю оформлюється актом приймання-передачі приміщення.

Обов`язки щодо складання акта приймання-передачі приміщення покладаються на сторону договору, яка передає приміщення (п. 1.3.3. договору).

У момент підписання акту приймання-передачі сторона договору, яка передає приміщення, передає іншій стороні договору ключі від приміщення, що орендується (п. 1.3.6. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору строк оренди починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і діє до 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за користування приміщенням (орендованим майном) орендар зобов`язаний кожного місяця сплачувати подавцю орендну плату, яка сумарно складається з:

А - плати за користування орендованим приміщенням;

Б - відшкодування витрат на енергозабезпечення;

В - відшкодування втрат електроенергії в лінії електропередач;

Г - відшкодування витрат на обслуговування електромереж;

Д - відшкодування втрат на водопостачання та водовідведення;

Е - відшкодування витрат на обслуговування мереж водопостачання та водовідведення;

Ж - відшкодування витрат на опалення (при його наявності);

З - плати за користування орендованим обладнанням (при його наявності),

а) розмір плати за користування орендованим приміщенням за звітний період (місяць) (А) розраховується наступним чином: загальна площа орендованого приміщеннія у кв.м. згідно п.1.2.1 договору оренди помножується на ціну оренди 1 кв.м. орендованої площі, яка є різною в залежності від цільового призначення будівлі, в якій розташоване орендоване приміщення, а саме: ціна оренди 1 кв.м в приміщенні заводоуправління складає - 96,24 грн.;

б) розмір витрат на відшкодування енергозабезпечення з ПДВ за звітний період (місяць) розраховуються наступним чином (Б): кількість фактично спожитих орендарем кВт/годин електроенергії за звітний період (місяць) згідно з показниками електричного лічильника помножується на тариф вартості 1 кВт /год електроенергії енергопостачальної організації;

в) відшкодування втрат електроенергії в лінії електропередач з ПДВ розраховуються наступним чином (В): - вартість спожитої орендарем електроенергії за звітний період (місяць) помножується на 14 % (відсотків);

г) відшкодування втрат на обслуговування електромереж з ПДВ розраховуються наступним чином (Г): вартість спожитої орендарем електроенергії за звітний період (місяць) з урахуванням втрат електроенергії в лінії електропередач помножується на 10%;

д) відшкодування витрат на водопостачання та водовідведення з ПДВ розраховується наступним чином (Д): кількість фактично спожитих кубічних метрів води згідно з показниками лічильника, а при його відсутності згідно балансових норм водовідведення та водоспоживання, затверджених Дніпропетровським облводресурсом, які складають 0,047 м. куб. на 1 квадратний метр площі в місяць помножується на тариф вартості 1 куб. м. водопостачальної організації;

е) відшкодування витрат на обслуговування мереж водопостачання та водовідведення з ПДВ розраховується наступним чином (Е): вартість фактично спожитої води за звітний період (місяць) помножується на 10 (десять) відсотків;

ж) відшкодування витрат на опалення (при його наявності) за звітний період (місяць) розраховується наступним чином (Ж): загальна площа орендованих приміщень в кв.м. згідно п. 1.2 договору оренди помножується на вартість опалення 1 кв.м. площі, яка складає 38,22 грн.

з) плата за користування орендованим обладнанням за звітний період (місяць) (при його наявності), (З): 105,60 грн. з ПДВ. одну кран-балку.

До 25 числа кожного поточного місяця оренди орендарем здійснюється попередня передоплата у розмірі 100 % (відсотків) повної вартості договірної величини споживання електричної енергії на підставі письмово заявленого орендарем орендодавцю до 10 числа поточного місяця оренди ліміту споживання електричної енергії у кожному звітному періоді (місяці). При використанні у розрахунковому періоді (місяці) орендарем електричної енергії більше заявленого та попередньо сплаченого ліміту, орендар сплачує орендодавцю перевищення споживання електричної енергії у двократному розмірі вартості у строк до 10 числа місяця, наступною за розрахунковим.

У разі несплати орендарем орендодавцю перевищення споживання електричної енергії у двократному розмірі вартості у строк до 10 числа місяця, орендодавець має право припинити електропостачання орендарю.

Місячний розмір орендної плати (ОП) за договором розраховується за наступною формулою: ОП=А+Б+В+Г+Д + Е + Ж + 3.

Пунктами 3.2. та 3.3. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем у гривнях у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставлених орендодавцем рахунків-фактур в формі електронних документів в порядку, передбаченому розділом 8.2. цього договору.

У разі неотримання рахунків-фактур у формі електронних документів в порядку, передбаченому розділом 8.2. цього договору, орендар до відновлення обміну документами в електронному вигляді зобов`язаний самостійно отримати у орендодавця паперовий рахунок для оплати оренди протягом 3 календарних днів та оплатити його протягом 3 календарних днів після отримання.

У разі невиконання орендарем зобов`язання щодо самостійного отримання рахунків у орендодавця для здійснення оплати за оренду та комунальні платежі з будь-яких причин, орендар зобов`язаний:

- починаючи з 16-го числа поточного (розрахункового) місяця протягом 3 календарних днів сплатити орендну плату; а протягом п`яти календарних днів місяця, наступного за розрахунковим місяцем - комунальні послуги, у розмірах не менших, ніж вони були сплачені орендарем у попередньому розрахунковому періоді (місяці). Після оплати оренди орендар зобов`язаний протягом 5 робочих днів ініціювати перед орендодавцем та здійснити разом з орендодавцем перерахунок вартості орендної плати. У разі перевищення сплаченої орендарем суми над розрахунковою, сума перевищення зараховується до розміру орендної плати орендаря за наступний розрахунковий період (місяць). У разі якщо сплачена орендарем сума менш ніж розрахункова, орендар зобов`язаний доплатити різницю протягом 2 робочих днів після здійснення перерахунку.

Згідно п. 3.4. договору разом з виставленими рахунками-фактурами за надання робіт (послуг) орендодавець складає два екземпляри акту здачі-приймання робіт (надання послуг) в формі електронних документів в порядку, передбаченому розділом 8.2. цього договору. У разі неотримання акту здачі-приймання робіт (надання послуг) в формі електронних документів в порядку, передбаченому розділом 8.2. цього договору, орендар, до відновлення обміну документами між сторонами в електронному вигляді, зобов`язаний самостійно отримати у орендодавця протягом останнього дня розрахункового місяця акт здачі-приймання робіт (надання послуг) в паперовому вигляді в двох екземплярах та впродовж 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, підписати, скріпити печаткою (у разі наявності та використання) та повернути орендодавцю два екземпляри акту здачі-приймання робіт (надання послуг) в паперовому вигляді або надати письмову мотивовану відмову від його підписання, причому в такому випадку орендар складає двосторонній протокол із зазначенням відповідних вимог і термінів їх виконання.

Якщо протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акту здачі-приймання робіт орендарем у будь-якому вигляді (електронному чи паперовому) орендодавець не одержить підписані орендарем та скріплені печаткою орендаря (у разі наявності та використання) акти здачі-приймання робіт або мотивовану відмову від його прийняття, вони (роботи, послуги) вважаються прийнятими орендарем.

За невиконання орендарем обов`язку щодо самостійного одержання у орендодавця двох екземплярів акту здачі-приймання робіт (надання послуг) у разі необхідності в паперовому вигляді в останній робочий день розрахункового місяця та неповернення їх орендодавцю підписаними та скріпленими печаткою протягом 5 (п`яти) робочих днів, орендар сплачує орендодавцю неустойку - штраф у розмірі 5 відсотків від вартості орендної плати орендаря за звітний розрахунковий період згідно рахунку-фактури, на вимогу орендодавця.

Розмір орендної плати, передбачений цим договором, може бути змінений за письмовою згодою сторін договору шляхом укладання та підписання додаткової угоди до даного договору, або шляхом внесення відповідних змін до акту здачі-приймання робіт (надання послуг). (п. 3.5. договору).

За умовами п.п.7.1.3, 7.1.4 договору у разі прострочення орендарем виконання зобов`язань по сплаті орендної плати, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день прострочення платежу у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, а за прострочення понад десять днів додатково сплатити штраф у розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків від суми вартості орендної плати орендаря за місяць за цим договором.

Сторони, керуючись положеннями ст. 259 Цивільного кодексу України, домовилися, що строк позовної давності за цим договором для вимог орендодавця щодо стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати, усіх інших платежів за цим договором, збитків, пені, штрафів, тощо складає п`ять років.

В пункті 7.1.9. договору сторони, керуючись приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, погодили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти за весь період користування чужими грошовими коштами у розмірі 50 відсотків річних. При цьому періодом користування чужими грошовими коштами для цілей цього пункту договору визнається проміжок часу, що починається з першого дня прострочення виконання боржником свого обов`язку передати (сплатити, перерахувати) грошові кошти за цим договором і закінчується у день повного виконання ним цього обов`язку. Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються на суму невиконаного або несвоєчасно виконаного боржником обов`язку передати гротові кошти за цим договором.

Відповідно до п. 8.4.1 договір може бути розірваний або припинений відповідно до умов договору або законодавства України.

У разі розірвання, припинення, визнання недійсним договору, не припиняються і залишаються в силі ті умови і положення договору, які стосуються наслідків його розірвання, припинення, сплати заборгованості, сум неустойки і збитків. (п.п. 8.4.2. договору).

За умовами п. 8.4.3. договору орендар має право ставити питання про дострокове розірвання цього договору, про що зобов`язаний повідомити орендодавця: в письмовому повідомленні не менше як за 60 календарних днів до дати припинення. У випадку наявності згоди сторін на дострокове розірвання договору сторони підписують додаткову угоду до договору.

З дня закінчення строку дії договору, розірвання, припинення, визнання недійсним, орендар втрачає право користування приміщенням, включаючи проведення будь-якої підприємницької діяльності у приміщенні (п. 8.4.4. договору).

Пунктами 8.5.1. 8.5.2. договору встановлено, що після закінчення строку дії договору, а також у разі його розірвання або припинення, орендар зобов`язаний звільнити приміщення від будь-якого майна і повернути приміщення орендодавцеві протягом 2 календарних днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин. Зазначений в цьому пункті дводенний строк надається орендареві виключно для звільнення приміщення, і не може бути використаний для проведення будь-якої підприємницької діяльності в приміщенні.

Повернення приміщення орендарем і його передача орендодавцеві здійснюється на підставі акту приймання-передачі (повернення) приміщення, який підписується сторонами. Орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцеві у стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, що забезпечує можливість його подальшого використання в цілях, передбачених цим договором.

У разі прострочення орендарем виконання зобов`язання по поверненню приміщення в зазначений в п. 8.5.1. цього договору строк, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 200% від місячної орендної плати за цим договором за весь строк порушення (п. 8.5.4 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу майно, а саме - приміщення заводоуправління площею 188,0 кв.м., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі майна в оренду від 01.04.2021 року.

Додатковою угодою від 01.01.2022 року сторони продовжили строк дії договору до 30.06.2022 року.

Позивач стверджував, що у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати у розмірі 18 093,12 грн./міс за період квітень 2022 року - червень 2022 року, у нього виникла заборгованість у розмірі 54 279,36 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди у частині оплати орендних платежів, позивачем нараховані 1 625, 42 грн. інфляційних втрат, 2 280, 22 грн. пені та 3 172, 47 грн. 50 % річних за користування чужими грошима за період з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року (п.п.7.1.9 договору), 36 186, 24 грн. штрафу у розмірі 50 % від суми вартості орендної плати орендаря за місяць прострочення понад десять днів сплати орендної плати за березень, квітень, травень, червень 2022 року (на підставі п.7.1.3 договору), а також 33 851, 12 грн. неустойки за затримку повернення орендованого приміщення з оренди за період з 03.07.2022 року по 31.07.2022 року (п.8.5.1 договору).

Несплата відповідачем вказаних вище сум стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

На думку колегії суддів суд першої інстанції при вирішенні даного спору надав належну оцінку дійсним обставинам справи та наявним доказам, а апелянт висновки суду не спростував. До таких висновків колегія дійшла з урахуванням наступного:

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.530 цього Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Як встановлено у даній справі, спірні правовідносини виникли з договору оренди.

Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч.6 ст.283 та ч.4 ст.291 Господарського кодексу України до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як зазначено вище, додатковою угодою від 01.01.2022 року сторони продовжили строк дії договору до 30.06.2022 року.

За переконанням колегії суддів, твердження скаржника про те, що звернувшись до позивача з листом №1/2022 він тим самим скористався своїм правом на дострокове припинення договору, є необґрунтованими. Відповідачем при такому зверненні було порушено порядок припинення договору, встановлений п.8.4.3 договору, згідно з яким орендар мав повідомити орендодавця не менше ніж за 60 днів до дати припинення. Докази укладення сторонами відповідної додаткової угоди до договору про його дострокове розірвання, на виконання вказаного вище пункту договору, матеріали справи не містять.

Також, у розділі 8.5. договору сторони узгодили умови повернення приміщення у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або припинення.

Зокрема, згідно з п.8.5.2 договору повернення приміщення орендарем і його передача орендодавцеві здійснюється на підставі акту приймання-передачі (повернення) приміщення, який підписується сторонами.

Однак, зважаючи на відсутність підписаного обома сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна за спірним договором, нежитлове приміщення не можна визнати таким, що повернуто орендодавцеві.

Слід зазначити, що акт прийому передачі майна від 01.04.2022 року, який наявний у матеріалах справи, також не підтверджує передачу відповідачем приміщення позивачу, оскільки підписаний лише відповідачем. Між тим, з положень п.1.3.6 договору оренди №17 від 01.04.2021 року вбачається, що повернення майна з оренди повинно відбуватися за участю обох сторін договору і в момент підписання такого акту сторона, яка передає приміщення, передає іншій стороні ключі від нього.

При цьому доводи скаржника про те, що позивач здійснив заміну замків у спірному приміщенні станом на 01.04.2022 року, а також про навмисне ухилення його від прийняття цього приміщення, мають декларативний характер, оскільки не підтверджені належними доказами, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Не доведеними є і обставини невикористання відповідачем орендованого приміщення у спірний період.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Одночасно, невиконання наймачем передбаченого ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору, є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи не доведення відповідачем припинення договору оренди №17 від 01.04.2021 року у строк до 30.06.2022 року, порушення ним зобов`язання у частині повернення орендованого за цим договором приміщення, несплату орендних платежів за період квітень-червень 2022 року, а також ненадання ним належних доказів, які б спростовували таке порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення боргу з орендної плати у розмірі 54 279,00 грн., а також про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за затримку повернення орендованого приміщення з оренди за період з 03.07.2022 року по 31.07.2022 року у розмірі 33 851,12 грн., 50% річних за користування чужими грошима за період з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року на суму 3 172,47 грн. та інфляційних втрат за загальний період прострочення з травня 2022 року по червень 2022 року у сумі 1625,42 грн., оскільки їх нарахування, у тому числі, передбачено умовами укладеного сторонами договору.

Задоволення господарським судом вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 2 280,22 грн. за загальний період прострочення з 19.04.2022 року по 30.06.2022 року і штрафу у розмірі 50 % від суми вартості орендної плати у сумі 36 186,24 грн. також є правомірним, оскільки таке нарахування не суперечить умовам укладеного сторонами договору та вимогам чинного законодавства України.

Розрахунки вказаних вище сум були перевірені апеляційним судом та визнано їх арифметично правильними. До того ж відповідачем не надавалися заперечення саме щодо правильності таких розрахунків.

Стосовно застосування позовної давності слід зазначити, що за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У даному випадку, як зазначено вище, сторони у п. 7.1.4. договору за взаємною згодою збільшили позовну давність до 5 років, тому такі доводи скаржника не приймаються судом до уваги.

Щодо тверджень скаржника про неспівмірність розміру нарахованих штрафних санкцій та про право суду зменшити їх розмір, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

При цьому за приписами ч.2 ст.193 Господарського кодексу України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У цій справі відповідач не надав суду доказів та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання ним зобов`язання, винятковість цих обставин чи невідповідності розміру стягуваних сум наслідкам порушення зобов`язання. Також відповідач не вказав про жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Необхідно також звернути увагу на те, що у силу приписів чинного законодавства України позивач не зобов`язаний доводити розмір та наявність збитків, завданих порушенням відповідачем зобов`язання за договором, оскільки обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається саме на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача.

З огляду на викладене відповідні доводи скаржника є безпідставними.

Щодо посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням військового стану на території України, суд зазначає таке.

Відповідно до п.п.19.1 - 19.4 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у разі дії форс-мажорних обставин, настання яких не залежить від сторін і безпосередньо впливає на можливість виконання цього договору.

Під обставинами непереборної сили сторони розуміють надзвичайні і непереборні сили - стихійні лиха, війни, озброєні конфлікти, масові заворушення, терористичний акт, блокада, повінь, землетрус, пожежа і інші події, що не підпадають під вплив контролю сторін.

У разі дії форс-мажорних обставин сторони діють відповідно до законодавства України.

Виникнення і термін дії форс-мажорних обставин повинно бути засвідчено документом Торгово-промислової палати України.

Відповідно до ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази у разі виникнення спору.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, вказаний лист не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з тим, наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Тобто сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по спірному договору, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Так, відповідачем не доведено відповідними доказами, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення використання своїх прав або виконання конкретних зобов`язань за договором, та, у зв`язку з цим, настання для нього форс-мажорних обставин.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано наявність форс-мажорних обставин не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи скаржника не спростовують викладених вище висновків суду про наявність підстав для відмови у позові у відповідній частині.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Миргородської Людмили Григорівни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2023 року у справі №904/2689/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя В.Ф.Мороз