Рішення

від 04.01.2024 по справі 902/959/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" січня 2024 р. Cправа № 902/959/23

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Данелюк Х.О.

представників:

позивача - Лозінської В.А.,

відповідача 1 - Варцаби С.А.,

у відсутності решти учасників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал" (вул. Лісова, буд. 6, с. Ілляшівка, Гайсинський район, Вінницька область, 24330)

до: Фермерського господарства "Маол" (вул. Пирогова, буд. 39, офіс 520, м. Вінниця, 21018)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Крижопільська селищна рада (вул. Героїв України, буд. 59, смт Крижопіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24600); Могилів-Подільська районна військова адміністрація Вінницької області (пл. Шевченка, 1, м. Могилів-Подільський, 24000); Фермерське господарство "Тімур-Агро" (провулок Сонячний, буд. 6, село Широка Гребля, Хмільницький район, Вінницька область, 22065)

про скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права суборенди та визнання права суборенди,

В С Т А Н О В И В :

Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" подано позов до Фермерського господарства "Маол" та ОСОБА_1 про:

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Анцут Олександра Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.06.2020 за індексним номером 52714528;

- скасування за Фермерським господарством "Маол" державної реєстрації права суборенди земельної ділянки 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га, що розташована на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області;

- визнання права суборенди земельної ділянки кадастровий номер 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га, що розташована на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області, за приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на протиправність державної реєстрації права суборенди за відповідачем та незаконність припинення відповідного права за Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" внаслідок вчинених реєстраційних дій.

Судом у порядку передбаченому частиною восьмою ст. 176 ГПК України отримано інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру.

Ухвалою суду від 27.07.2023, з урахуванням виправлення недоліків позовної заяви, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/959/23 в порядку загального позовного провадження та призначено у ній підготовче засідання на 22.08.2023.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 21.09.2023 продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 92-110, т. 1), позивачем - відповідь на відзив відповідача (а.с. 115-125, т. 1).

Крім того, до участі у справі залучено Крижопільську селищну раду, Могилів-Подільську районну військову адміністрацію Вінницької області та Фермерське господарство "Тімур-Агро", про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

14.08.2023 на адресу електронної пошти суду надійшов лист Могилів-Подільської районної військової адміністрації Вінницької області, за змістом якого повідомлено, що посада державного реєстратора Відділу державної реєстрації Могилів-Подільської РДА, як і сам відділ, за штатним розписом у Могилів-Подільській районній військовій (державній) адміністрації відсутні. При цьому вказана третя особа дає згоду на розгляд справи без участі її представника.

Також слід зазначити, що ухвалою суду від 20.09.2023 представнику відповідача 1 - Фермерського господарства "Маол" забезпечено участь у судових засіданнях у справі №902/959/23 у суді першої інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію судового процесу та призначено справу до розгляду по суті на 30.11.2023, про що 07.11.2023 постановлено протокольну ухвалу.

29.11.2023 на адресу електронної пошти суду надійшли заяви відповідача 2 - ОСОБА_1 та третьої особи - Фермерського господарства "Тімур-Агро" про визнання позову та про проведення судового засідання 30.11.2023 без їх участі.

У судовому засіданні 30.11.2023 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 14:00 год. 14.12.2023, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

Однак, 14.12.2023 судове засідання у справі №902/959/23 після перерви не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у Вінницькій області, а також загрозою ракетних ударів по території України, що підтверджується службовою запискою секретаря судового засідання №б/н від 14.12.2023.

Так, ухвалою від 18.12.2023 судове засідання для розгляду справи № 902/959/23 по суті призначено на 20.12.2023 о 10:00 год. При цьому ухвалою від 20.12.2023, враховуючи відсутність доказів належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце її розгляду, розгляд справи по суті відкладено на 04.01.2024.

На визначений час у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача 1, решта повідомлених належним чином учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористалися.

Представниця позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача 1 проти позову заперечив, посилаючись на викладене у відзиві на позовну заяву.

Позовна заява мотивована тим, що 20.11.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 507 терміном на 7 років, земельна ділянка кадастровий номер № 0521984600:02:001:0519 площею 13,2439 га (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38545490 від 06.12.2017) та земельна ділянка кадастровий номер № 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38546112 від 06.12.2017), які розташовані на території Куницької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області.

23 квітня 2020 між ОСОБА_1 та ПСП "Кристал" укладено договір суборенди земельної ділянки за № 23 площею 25,9714 га, яка розташована на території Куницької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області кадастровий номер: № 0521984600:02:001:0520 терміном до 19.11.2024.

Згодом ПСП "Кристал" стало відомо, що відповідно до інформаційної довідки від 22.07.2020 Державним реєстратором відділу державної реєстрації Могилів - Подільської районної державної адміністрації Анцут О.А. 15.06.2020 одночасно незаконно припинено право суборенди ПСП "Кристал", зареєстроване 24.04.2020 на підставі договору суборенди № 23 від 23.04.2020, та протиправно внесено відомості про державну реєстрацію права суборенди ФГ "МАОЛ" на підставі договору суборенди земельної ділянки від 15.12.2017.

Суть заперечень відповідача 1 (ФГ "Маол") зводиться до того, що 15.12.2017 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "МАОЛ" укладено договір суборенди, згідно якого об`єктом суборенди є дві земельні ділянки, загальною площею 39,2153 га, у тому числі: рілля 13,2439 га. та 25,96714 га (п. 2.1. Договору), а саме земельні ділянки з кадастровим номером 0521984600:02:001:0519 та 0521984600:02:001:0520.

Станом на дату подання даного відзиву право суборенди за даним договором від 15.12.2017 зареєстровано, а сам Договір суборенди не оскаржений та не скасований.

Таким чином, очевидно, що позивач (ПСП "Кристал") та відповідач ОСОБА_1 достовірно знаючи, що станом на дату укладення договору суборенди між ними (23.04.2020) спірна земельна ділянка перебувала в суборенді на підставі договору, який набрав законної сили, укладають інший договір суборенди.

Однак, такий договір не може вважатись дійсним, адже його було укладено у період дії іншого договору, що набрав чинності з дати укладення.

Крім того, станом на момент подання позовної заяви, відомості про вказаний договір суборенди між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 відсутні в державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а отже у відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 125 ЗК України особа вважається такою, що не набула відповідного речового права.

У відповіді на відзив Приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" вказує, що воно як законний суборендар земельної ділянки звернулось із відповідною заявою та пакетом документів до Державного реєстратора з метою офіційного визнання та підтвердження права суборенди земельної ділянки кадастровий номер 052198460002:001:0520 загальною площею 25,9714 га та внесення відомостей про інше речове право до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Результатом таких дій стало внесення відповідного запису про інше речове право до реєстру речових прав на нерухоме майно.

Станом на момент звернення ПСП "Кристал" до Державного реєстратора з вищезазначеною метою, жодні відомості про зареєстроване інше речове право відносно спірної земельної ділянки в державному реєстрі не значилися, в тому числі і щодо ФГ "Маол". Відтак заявлені речові права ПСП "Кристал" не тільки не суперечили законодавчим вимогам, а й не порушували права інших осіб. Тому Державним реєстратором й було прийняте рішення про реєстрацію іншого речового права за ПСП "Кристал".

Проте, як було зазначено у позовній заяві та підтверджується доданими до неї документами, голова ФГ "Маол" звернувся до Державного реєстратора із заявою, в якій просив реєстратора усунути "технічну помилку". В результаті чого ним було прийняте незаконне рішення індексний номер 52714528 від 18.06.2020 року, яким скасовано право суборенди земельної ділянки за позивачем, та одночасно зареєстровано таке право за відповідачем ФГ "Маол".

Також позивач акцентує увагу на тому, що відповідач використовує у відзиві інформацію, яка не відповідає дійсності, зазначаючи, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було запису про інше речове право ПСП "Кристал" відносно спірної земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

20.11.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 507 терміном на 7 років щодо земельних ділянок кадастровий номер № 0521984600:02:001:0519 площею 13,2439 га та кадастровий номер № 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га, які розташовані на території Куницької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області. Земельні ділянки передано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

Згідно із договором суборенди за № б/н від 15.12.2017 ОСОБА_1 вищевказані земельні ділянки передав Фермерському господарству "Маол" в суборенду для ведення фермерського господарства, що підтверджується обопільно підписаним сторонами актом приймання-передачі земельної ділянки від 15.12.2017.

Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань підтверджується, що ОСОБА_1 з 11.06.2019 є засновником Фермерського господарства "Тімур-Агро".

Поряд з цим 23.04.2020 між ОСОБА_1 (орендар) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" (суборендар) укладено договір суборенди №23, відповідно до якого Орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га, яка розташована на території Куницької сільської ради (за межами населеного пункту), Крижопільського району, Вінницької області. Договір укладено до 19.11.2024. Речове право суборенди набуте ПСП "Кристал" за цим договором було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.04.2020 (номер запису про інше речове право 36338020).

15.06.2020 Фермерське господарство "Маол" звернулось до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за Фермерським господарством "Маол" речового права суборенди земельної ділянки площею 25,9714 га з кадастровим № 0521984600:02:001:0520 за укладеним із ОСОБА_1 договором суборенди від 15.12.2017.

15.06.2020 року припинено речове право суборенди ПСП "Кристал" і на підставі рішення державного реєстратора Анцут О.А. 52714528 від 18.06.2020 право суборенди вказаної ділянки було зареєстровано за Фермерським господарством "Маол".

Вважаючи рішення та реєстраційні дії державного реєстратора протиправними, Приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" звернулося із відповідним позовом до суду про їх скасування з одночасним визнанням права суборенди за позивачем та скасуванням такого права за Фермерським господарством "Маол".

З огляду на встановлені обставини справи, визначаючись щодо поданого позову, суд враховує таке.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (аналогічна позиція викладена у постанові ВС КГС у справі №904/2734/20 від 14.09.2021).

Так, первинним у даному спорі є надання оцінки наявності чи відсутності у позивача права суборенди та оцінки відповідного договору суборенди. Лише у разі встановлення права суборенди позивача, можна констатувати наявність його порушеного права, що вказує на необхідність надання оцінки усім обставинам спірних відносин щодо решти позовних вимог, які є похідними.

Як встановлено судом, першочергово договір суборенди щодо земельної ділянки № 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га був укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Маол" 15.12.2017.

Аналізуючи чинне на момент укладення даного договору законодавство, суд врахував таке.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За приписами частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За частиною п`ятою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір оренди землі набуває чинності з дня, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, з 01 січня 2013 року в силу змін чинного законодавства державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Водночас в силу приписів ч. 1-6 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 15.12.2017) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Тобто, на момент укладення договору суборенди між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Маол" діяли норми щодо обов`язкової реєстрації самого договору суборенди. При цьому самі положення договору пов`язують його чинність із моментом реєстрації договору.

Разом із тим не зважаючи на те, що норми ст.8 Закону України «Про оренду землі» стосовно обов`язкової реєстрації договору суборенди залишалися чинними, самого правового механізму реєстрації як договорів оренди, так і договорів суборенди землі, укладених з 01.01.2013 року, уже не існувало, що стверджується такими правовими висновками Великої Палати ВС.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 відступила від висновку, викладеного постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. При цьому підтримала висновок, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації.

Водночас Велика Палата Верховного Суду враховувала, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону України "Про оренду землі" вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України "Про оренду землі"); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, відступивши від висновків Верховного Суду України, чітко вказала що договір оренди землі, який укладено після 01.01.2013, набирає чинності з дати його укладення сторонами.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

Судом встановлено, що договір суборенди №23 між ОСОБА_1 та ПСП "Кристал" від 23.04.2020 фактично укладено під час дії договору суборенди від 15.12.2017, який у свою чергу укладено між ОСОБА_1 та ФГ "Маол".

Тобто, за наявності чинного договору суборенди суборендодавцем Івановим В.О. укладено ще один договір суборенди із іншою юридичною особою.

Разом із тим в контексті наведених вище правових висновків Великої Палати укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта є перешкоджанням первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою. Адже сторона договору суборенди (ФГ «Маол») після його укладення першою отримує легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури, а також реалізацію права користування земельною ділянкою протягом усього погодженого строку за умови належного виконання сторонами договору його умов.

Що стосується тривалого не вчинення відповідачем 1 дій щодо реєстрації свого речового права, то суд вважає, що це жодним чином не порушує вимог чинного законодавства та не впливає на чинність укладеного договору.

Дійсно, не зважаючи на існування договору суборенди, у ФГ «Маол» до моменту державної реєстрації в силу закону не могло виникнути право суборенди. Водночас нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, не містить будь-яких обмежувальних термінів або строків реєстрації речових прав. При цьому ОСОБА_1 за наявності бажання укласти договір із іншим суборендарем не був позбавлений можливості ініціювати розірвання договору із попереднім суборендарем, або щодо визнання його недійсним.

Отже, враховуючи викладене, ФГ "Маол" є первинним суборендарем земельної ділянки, відповідний договір суборенди на момент судового розгляду не вичерпав свою дію, а тому укладений 23.04.2020 між ОСОБА_1 та ПСП "Кристал" договір суборенди на ту ж саму земельну ділянку не може вважатися таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, не зважаючи на державну реєстрацію такого права суборенди.

Більше того за вище згаданими правовим висновками Великої Палати ВС у разі укладення договору суборенди земельної ділянки в період чинності попереднього договору суборенди такий договір суборенди може бути визнано недійсним.

Також слід зазначити, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 179). Лише факт наявності чи відсутності у реєстрі певних відомостей не є безспірним доказом того, що особа, яка покладалася на ці відомості, добросовісна (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 39, 57). Наприклад, якщо встановлені обставини, які з погляду стороннього спостерігача означають, що є особа, яка вважає певне майно своїм (тобто вважає, що їй належить право власності, право оренди чи інше речове право на це майно), то дії другої особи, спрямовані на державну реєстрацію за нею права, несумісного з правом першої особи (якщо останнє існує попри відсутність інформації про нього у відповідному реєстрі), за певних умов можна кваліфікувати як недобросовісні. Така недобросовісність виключає можливість набуття другою особою речового права з моменту його державної реєстрації (п.6.3 окремої думки ОСОБА_2 у справі № 357/8277/19).

Суд, надаючи оцінку діям позивача та ОСОБА_1 через призму наведених правових висновків, враховуючи, що ОСОБА_1 було відомо про існування первинного договору, вважає, що така поведінка не відповідає критеріям добросовісності.

Визнання позову ОСОБА_1 не спростовує обставин подвійного укладення останнім договору суборенди на одну і ту ж саму ділянку з різними суборендарями, а тому воно не приймається судом як таке, що відповідає закону. При цьому право суборенди ФГ "Маол" є первинним, що вказує на безпідставність виникнення такого права у ПСП "Кристал".

Крім того, згідно із статтею 8 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (Закон) фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 12 вказаного Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно із статтею 19 Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін.

З наведених норм права слідує, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

Отже, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 та підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 викладено правовий висновок, що перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства відбувається в силу норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Системний аналіз положень викладеного законодавства та правових висновків Верховного Суду вказує на те, що оскільки ОСОБА_1 з 11.06.2019 є засновником Фермерського господарства "Тімур-Агро", то 23.04.2020 договір суборенди №23 та ПСП "Кристал" мав бути укладений саме з Фермерським господарством "Тімур-Агро", а не з фізичною особою, враховуючи цільове призначення земельних ділянок, отриманих ОСОБА_1 в оренду.

Таким чином, позивач уклав договір суборенди із неналежним суб`єктом, який має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_1 не є стороною договору у розумінні положень Закону України «Про фермерське господарство» та усталеної практики Верховного Суду із цього приводу. Фактично правочин щодо спірної земельної ділянки між позивачем і її титульним володільцем є таким, що не відбувся в силу вимог ст.638 ЦК України, відтак є неукладеним .

За таких обставин, Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" не підтверджено право суборенди на земельну ділянку 0521984600:02:001:0520 площею 25,9714 га, що розташована на території Куницької сільської ради Крижопільського району Вінницької області внаслідок укладення договору суборенди №23 від 23.04.2020.

Отже, судом не встановлено порушеного права позивача у даному спорі, з підстав недоведеності права суборенди Приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал".

З огляду на відсутність порушеного права позивача, на думку суду, не підлягають розгляду усі інші похідні вимоги щодо оцінки рішень державного реєстратора та проведеної державної реєстрації.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т. ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність його порушеного права у даному спорі, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору в сумі 8052 грн за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору в сумі 8052 грн залишити за позивачем.

3. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати Фермерському господарству "Тімур-Агро" рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, решті учасникам справи - до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 15 січня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - ФГ "Тімур-Агро" - провулок Сонячний, буд. 6, село Широка Гребля, Хмільницький район, Вінницька область, 22065.