Рішення

від 09.01.2024 по справі 908/3020/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 22/201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2024 Справа № 908/3020/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

При секретарі судового засідання Шолоховій С.В.

За участю представників сторін:

від позивача Кравченко С.І. ордер АР № 1148531 від 10.11.2023

від відповідача Шульга Ю.О., довіреність № 361 від 21.12.2023

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3020/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажного підприємства Енергосервіс (вул. Покровська, буд. 30, оф. 207, м. Запоріжжя, 69063)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035)

про стягнення 690 787,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

28.09.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 125 від 25.09.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажного підприємства Енергосервіс до Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго про стягнення 104851,87 грн. 3% річних за період з 19.11.2021 по 14.09.2023 та 585936,01 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2021 по серпень 2023 включно.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором № 1470914 від 25.09.2014, заборгованість за яким у розмірі 1918342,57 грн. підтверджена рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18.

14.11.2023 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. З запереченнями відповідача не погодився. Оскільки 3% річних та інфляційні втрати не є видом відповідальності, відповідач не може бути звільнений від їх сплати на підставі ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК України. Тяжке фінансове становище відповідача зумовлено незадовільною господарсько-фінансовою діяльністю самого відповідача. Вказане не може покладатися на позивача, який майже 7 років не може отримати від позивача заборгованість, що підтверджена судовим рішенням. За інформацією в системі Прозоро, відповідач витрачає кошти на закупівлю не тільки товарів, робіт та послуг, які йому необхідні для нагальних потреб виробничої діяльності, а ще й витрачає кошти на закупівлі інших товарів та послуг. Зокрема, відповідач, маючи в штаті юристів та адвокатів, тільки починаючи з липня по вересень 2023 закупив адвокатські послуги на суму 645200,00 грн. У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення судового рішення та зменшення 3% річних просив відмовити. Відповідно до ст. 129 ГПК України позивачем не пропущено строк подання доказів понесення ним витрат на правову допомогу.

29.11.2023 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення. Щодо мирного врегулювання спору, то відповідач посилається лише на лист 2021 року, при цьому заявляє про неодноразове звернення з пропозиціями до позивача. Законодавство не містить норм, які б зобов`язували сторону укладати мирову угоду на невигідних для неї умовах.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача

18.10.2023 надійшов відзив. Проти задоволення позовних вимог заперечив. На підставі постанови державного виконавця про арешт коштів відповідача, він отримав 09.10.2023 сертифікат № 2300-23-4164 про форс-мажорні обставини щодо неможливості з 05.07.2023 виконання обов`язку (зобов`язання) здійснення розрахунків за використання технологічних електричних мереж основних споживачів. Оскільки контрагентів у відповідача дуже багато, він не встигає по всім договорам замовляти підтверджуючі сертифікати від ТПП України. Вважає, що з 05.07.2023 (враховуючи сертифікат № 2300-23-4164) відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Спірна ситуація щодо невиплати заборгованості за договором виникла не з вини відповідача. ПАТ Запоріжжяобленерго з 2015 року знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані в зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної багатомільйонної заборгованості з податкового боргу та перед іншими кредиторами. Відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням підписати мирову угоду щодо графіків погашення заборгованості, на що позивач не погоджується. Позивач вже неодноразово стягував з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за судовими рішеннями. Якщо цей позов буде задоволено повністю, то нарахування будуть вже більше 1349159,52 грн., а сума основного боргу становить 1918342,57 грн. За відсутності доказів надання правничої допомоги, вказані в позові вимоги про стягнення 5000,00 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Просив зменшити розмір заявлених 3% річних, відмовити у задоволенні вимог про стягнення адвокатських витрат або зменшити їх, у разі задоволення позову розстрочити виконання рішення суду на 6 календарних місяців з дня його ухвалення.

21.11.2023 через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на відповідь на відзив. Щодо закупівлі юридичного представництва, то проведення відповідачем закупок послуг не свідчить про проведення оплати наданих послуг. Позивач не погоджується з запропонованими умовами мирної угоди відповідача, при цьому не зазначає умови, на яких можливі домовленості між сторонами. Позивач намагається збільшити додаткові нарахування, постійно подаючи позови про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та адвокатських витрат.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 28.09.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3020/23 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.10.2023 суддею Ярешко О.В. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3020/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.10.2023.

Ухвалою суду від 31.10.2023, за клопотанням відповідача, підготовче засідання відкладено на 14.11.2023.

Ухвалою суду від 14.11.2023, за усним клопотанням відповідача, на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів до 03.01.2024 включно, підготовче засідання відкладено на 12.12.2023.

Ухвалою суду від 12.12.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 09.01.2024.

У судове засідання 09.01.2023 з`явилися представники сторін.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник відповідача підтримав клопотання, що надійшло 09.01.2024 через систему «Електронний суд». Просив відкласти розгляд справи для надання сторонам додаткового часу для врегулювання спірних питань мирним шляхом. Зазначив, що між сторонами триває переговорний процес щодо погашення основного боргу в розмірі 1918342,57 грн. та щодо інших нарахувань.

Представник позивача проти клопотання заперечив, оскільки наразі мирової угоди від позивача не надходило та будь-яких домовленостей між сторонами не досягнуто. Пояснив, що відповідач обіцяє сплатити основний борг за умови відмови позивача від цього позову. Вказані пропозиції є для відповідача неприйнятними.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами.

У даному випадку, як зазначив позивач, між сторонами не ведуться перемовини щодо мирного врегулюванню спору. Доказів протилежного суду не надано, зокрема, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з пропозицією укладення мирової угоди, проєкту такої угоди, тощо.

Відтак, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача, як процесуально необґрунтованого та не підтвердженого належними доказами.

У судовому засіданні 09.01.2024 судом справу розглянуто по суті, підписано та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують

Товариство з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на свою користь суми 1960888,61 грн., з якої: сума 1918342,57 грн. основний борг, сума 12529,72 грн. 3% річних, сума 30016,32 грн. втрати від інфляції. Позов обґрунтовано умовами договору про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 та мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за виконані позивачем роботи за договором, які прийнято відповідачем за актами приймання виконаних будівельних робіт та довідками форми КБ-3, підписаними 30.06.2016, 18.09.2017 та 17.11.2017.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс 1918342 грн. 57 коп. основного боргу, 12529 грн. 58 коп. 3% річних, 30016 грн. 32 коп. втрат від інфляції, 29413 грн. 33 коп. витрат зі сплати судового збору, 19183 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго задоволено частково. Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 змінено в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс 9591,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В решті рішення залишено без змін.

Як зазначив позивач, оскільки сума основного боргу в розмірі 1918342 грн. 57 коп., втрати від інфляції, 3% річних та судові витрати, що підлягають стягненню по судовому рішенню в справі № 908/769/18 не погашались, ТОВ НМП Енергосервіс, починаючи з 25.10.2019 пред`являлись позови до ПАТ Запоріжжяобленерго про стягнення втрат від інфляції та 3% річних.

Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 стягнуто, зокрема, з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс 80255,04 грн. 3% річних за період з 01.06.2018 по 22.10.2019 та 145985,87 грн. інфляційних втрат за період з травня 2018 по вересень 2019.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі № 908/400/21 стягнуто, зокрема, з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс 81201,07 грн. 3% річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 та 154702,02 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2019 по лютий 2021.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.12.2021 у справі № 908/3065/21 стягнуто, зокрема, з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс 37841,28 грн. 3% річних за період з 23.03.2021 по 18.11.2021 та 115840,46 грн. інфляційних втрат за період з березня 2021 по жовтень 2021 включно.

Факт несвоєчасного розрахунку відповідача за укладеним із позивачем договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 встановлений вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості за договором № 1470914 від 25.09.2014, позивачем заявлені до стягнення 104851,87 грн. 3% річних за період з 19.11.2021 по 14.09.2023 та 585936,01 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2021 по серпень 2023 включно.

5. Норми права та мотиви з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до змісту ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Саме лише ухвалення господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом статті 11 ЦК зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Судом при розгляді справи № 908/769/18 встановлено, що 25.09.2014 між Відкритим акціонерним товариством Запоріжжяобленерго (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс (підрядник, позивач) був укладений договір про закупівлю робіт № 1470914. В межах договору № 1470915 від 29.05.2014 позивачем фактично виконано роботи на загальну суму 12790178,55 грн., що підтверджується довідками форми КБ-3 та актами приймання виконаних робіт, актами приймання-передачі устаткування. За актами виконаних робіт від 30.06.2016 відповідач повинен був оплатити роботи по 27.12.2016 включно, за актами від 18.09.2017 по 17.03.2018 включно. Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 1918342,57 грн. основного боргу за виконані роботи суд визнав обґрунтованими та задовольнив.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України, вказані обставини не потребують повторного доказування при розгляді цієї справи між тими ж сторонами.

Доказів сплати відповідачем позивачу суми основного боргу в розмірі 1918342,57 грн. суду не надано. Представники сторін не заперечували наявність цієї заборгованості станом на час розгляду справи.

Таким чином, позивач мав право нараховувати 3% річних на суму боргу 1918342,57 грн. за період з 19.11.2021 по 14.09.2023 (665 днів прострочення) та інфляційні втрати за період з листопада 2021 по серпень 2023 включно. Позивачем у розрахунку, що викладений у позовній заяві, зазначено про нарахування інфляційних втрат за період з листопада 2021 по серпень 2023 включно. При цьому, як слідує з розрахунку, фактично інфляційні нараховуються позивачем з грудня 2021 по серпень 2023 включно (сукупний індекс інфляції = 1.305439).

Суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та визнав їх арифметично правильними.

З відповідача на користь позивача належить до стягнення 104851,87 грн. 3% річних та 585936,01 грн. інфляційних втрат. Відповідач проти здійснених розмірів нарахувань не заперечував, контррозрахунків не надав.

Доводи відповідача про наявність у спірних відносинах форс-мажорних обставин, суд відхиляє, як безпідставні, адже для звільнення особи від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин відповідач зобов`язаний довести суду, що такі обставини дійсно унеможливили та вплинули безпосередньо на виконання зобов`язань відповідачем у спірних правовідносинах та який вплив вони мали на господарську діяльність відповідача.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Такі правові висновки викладались Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

Доказів на підтвердження наявності форс-мажорних обставин відповідач суду не надав.

Сертифікат № 2300-23-4165 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що виданий 09.10.2023 Запорізькою Торгово-промисловою палатою, на який посилався відповідач, суд до уваги не приймає. Даним сертифікатом засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація територій Запорізької області, захоплення структурних підрозділів ПАТ «Запоріжжяобленерго»); рішення та дії органів державної влади (накладення арешту на грошові кошти підприємства) щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: спільне використання технологічних електричних мереж основних споживачів, розташованих на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, та здійснення розрахунків за використання технологічних електричних мереж основних споживачів, у термін: з 01.08.2022 (щодо використання), з 05.07.2023 (щодо сплати).

Відповідач просив зменшити розмір 3% річних, розстрочити виконання рішення суду на 6 календарних місяців з дня його ухвалення.

Представник позивача проти цих клопотань заперечив.

Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що сторонами в договорі не встановлено розміру річних більшого, ніж визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України. Нарахування 3% річних від суми боргу є правом позивача, що встановлений законодавством та виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (позивачу).

Відповідач протягом значного періоду часу (7 років) має заборгованість зі сплати робіт, які були виконані позивачем за договором на користь відповідача. Відтак, діє недобросовісно. Розмір основної заборгованості (1918342,57 грн.) є значним, позивач позбавлений можливості вільно користуватися своїм майном (грошовими коштами), використовувати його в своїй господарській діяльності. Відповідачем також залишаються не сплаченими 3% річних, інфляційні втрати, судові витрати, які були понесені позивачем у зв`язку зі зверненням до суду.

Відповідачем не надано суду підтвердження здійснення з його боку жодних спроб на погашення будь-якої суми заборгованості, стягнутої за судовими рішеннями.

Враховуючи наведене, суд не знаходить підстав для зменшення 3% річних та відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відтак, розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, при цьому оцінка доказів, що підтверджують зазначені стороною обставини, повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Проаналізувавши доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, з`ясувавши правову позицію позивача, який заперечив проти розстрочки, суд не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у цій справі. Зокрема, відповідачем не доведено наявності у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Суд враховує, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Одним із принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ст.ст. 42, 44 ГК України). Відтак, сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, не може бути поставлена у невигідне становище (у разі розстрочення виконання судового рішення) у зв`язку з неналежним здійсненням відповідачем підприємницької діяльності. Крім того, відповідачем не подано належних доказів на підтвердження його фінансового стану, а саме відповідної фінансової та бухгалтерської звітності на теперішній час, що подається до контролюючих органів; не зазначено, яким саме чином (за які кошти) буде здійснюватися оплата боргу частинами (у разі надання розстрочки).

Відповідач посилався на неодноразове звернення до позивача з пропозицією укладення мирової угоди щодо графіків погашення заборгованості. Надав копію листа від 21.12.2021 № 001-32/4846 «Щодо укладення мирової угоди» (без доказів його надіслання/вручення позивачу), яким повідомляв про намір самостійного виконання судового рішення в справі № 908/769/18 та пропонував укласти мирову угоду на умовах прощення позивачем 30% від стягнутої суми основного боргу (тобто на суму 575502,77 грн.), прощення стягнутого на рішеннями по справах №№ 908/768/18, 902/3002/19, 908/400/21, 908/3065/21. Виклав попередній графік розстрочення основної заборгованості за договором № 1470914 у розмірі 1342839,80 грн. на строк 12 місяців, де сплата останньої частини платежу 31.12.2022.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, відповідачем до теперішнього часу не здійснено сплати будь-якої з сум боргу, що підтверджені судовими рішеннями. Тобто, судові рішення до цього часу залишаються невиконаними, що є неприйнятним. У даному випадку, надання розстрочення виконання судового рішення порушить баланс інтересів сторін та призведе до затягування розгляду справи.

6. Судові витрати

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір у сумі 10361,82 грн. покладається на відповідача.

У судовому засіданні 09.01.2024 представник позивача заявив, що ним будуть подані докази понесення витрат на правову допомогу в установлений законодавством строк.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне підприємство Енергосервіс (вул. Покровська, буд. 30, оф. 207, м. Запоріжжя, 69063, код ЄДРПОУ 32729704) 104851 (сто чотири тисячі вісімсот п`ятдесят одна) грн. 87 коп. 3% річних, 585936 (п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 10361 (десять тисяч триста шістдесят одна) грн. 82 коп. судового збору.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано 16 січня 2024.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко