Рішення

від 16.01.2024 по справі 760/3934/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/3934/22

2/760/1855/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К2000» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення, зняття з реєстраційного обліку,

в с т а н о в и в:

ТОВ «К2000» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Свої вимоги мотивує тим, що 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» та ТОВ «СІГ М» (позичальник) був укладений кредитний договір № 0202/02, відповідно до якого ТОВ «К2000» було надано ТОВ «СІГ М» в кредит 1000000 гривень.

У забезпечення виконання зобов`язання 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

ТОВ «СІГ М» не виконало свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим ТОВ «К2000» почало в позасудовому порядку задовольняти вимоги кредитора за рахунок іпотечного майна.

ТОВ «К2000» направило вимоги про необхідність погашення заборгованості та бажання іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації права власності на зазначену квартиру від 10 серпня 2021 року та від 15 вересня 2021 року на адреси ТОВ «СІГ М», ТОВ «ЕМТОРГЮА» (поручитель за договором поруки № 1205/20-П від 12 травня 2020 року) та ОСОБА_1 .

Зазначені вимоги повернулись на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

На даний час ТОВ «К2000» є власником квартири АДРЕСА_1 .

На підставі договору іпотеки від 06 лютого 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було перереєстровано на ТОВ «К2000» 15 листопада 2021 року.

З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку зі зміною власника квартири, відповідачі втратили право користування нею.

На момент укладання договору іпотеки від 06 лютого 2020 року та на момент виникнення заборгованості у ТОВ «СІГ М» (15 травня 2020 року) ОСОБА_1 мав інше житлове приміщення, а саме садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений будинок належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 2012 року.

Разом з тим, ОСОБА_1 продав зазначений будинок на підставі договору купівлі-продажу будинку від 11 серпня 2020 року.

Зазначає, що ОСОБА_1 після виникнення загрози відчуження квартири на користь ТОВ «К2000» з його можливим виселенням, продав своє інше житло, тобто такими умисними діями створив підстави для унеможливлення свого примусового виселення з іпотечної квартири. Вважає, що такі дії є зловживанням цивільними правами на шкоду кредитору.

Просить суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого постійного жилого приміщення із зняттям їх з реєстрації.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідачі відзив на позовну заяву в установлений законом строк не подали.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» та ТОВ «СІГ М» (позичальник) був укладений кредитний договір № 0202/02, відповідно до якого ТОВ «К2000» було надано ТОВ «СІГ М» в кредит 1000000 гривень.

У забезпечення виконання зобов`язання 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

З позову вбачається, що ТОВ «СІГ М» не виконало свої зобов`язання за кредитним договором.

ТОВ «К2000» направило вимоги про необхідність погашення заборгованості та бажання іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації права власності на зазначену квартиру від 10 серпня 2021 року та від 15 вересня 2021 року на адреси ТОВ «СІГ М», ТОВ «ЕМТОРГЮА» (поручитель за договором поруки № 1205/20-П від 12 травня 2020 року) та ОСОБА_1 (іпотекодавець).

Зазначені вимоги повернулись на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

На підставі договору іпотеки від 06 лютого 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було перереєстровано на ТОВ «К2000» 15 листопада 2021 року.

З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ТОВ «К2000» посилається на те, що право власності ОСОБА_1 на квартиру припинилося в результаті звернення стягнення на майно. У такому разі припинилося також і його право на користування спірною квартирою разом з зареєстрованими в ній особами. Користування відповідачами без належних правових підстав квартирою, порушує право власності позивача як нового власника.

Також, з позову вбачається, що на момент укладання договору іпотеки від 06 лютого 2020 року та на момент виникнення заборгованості у ТОВ «СІГ М» (15 травня 2020 року) ОСОБА_1 мав інше житлове приміщення, а саме садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, ОСОБА_1 продав зазначений будинок на підставі договору купівлі-продажу будинку від 11 серпня 2020 року.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Аналогічне положення закріплено у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР (в подальшому назва кодексу змінена на ЖК України), згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Частина 2 ст. 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Враховуючи норми статті 109 ЖК України та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Отже, при вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, важливо встановити факт придбання житла з якого вони підлягають виселенню, за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України.

В разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, то неможливо виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 686/6268/21.

Відповідно до кредитного договору кредитні кошти були надані на поповнення обігових коштів.

З договору іпотеки від 06 лютого 2020 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить іпотекодавцю ( ОСОБА_1 ) на праві приватної власності на підставі:

- 1/2 частка - на підставі договору дарування 1/2 частини квартири від 29 грудня 2005 року;

- 1/2 частка - на підставі договору купівлі-продажу частки квартири від 05 лютого 2020 року.

Вбачається, що предмет договору іпотеки - квартира АДРЕСА_1 не була придбана за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою.

На момент укладання договору іпотеки від 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 мав інше житлове приміщення, а саме садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу будинку від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 продав зазначений будинок.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 після виникнення загрози відчуження квартири на користь ТОВ «К2000» з його можливим виселенням, продав своє інше житло, тобто такими умисними діями створив підстави для унеможливлення свого примусового виселення з іпотечної квартири. Вважає, що такі дії є зловживанням цивільними правами на шкоду кредитору.

Разом з тим, вимоги іпотекодержателя до ОСОБА_1 про необхідність погашення заборгованості та бажання іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації права власності на зазначену квартиру були направлені останньому 10 серпня 2021 року та від 15 вересня 2021 року, тобто через рік після продажу ОСОБА_1 належного йому будинку.

За таких обставин, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки зловживання цивільними правами.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Стороною позивача доказів на підтвердження наявності у відповідачів іншого житла для проживання суду не надано.

Таким чином, враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 придбана не за кредитні кошти, а була приватною власністю іпотекодавця, тому відсутні підстави для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 15, 31, 310, 379, 575 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», ст. 8 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «К2000» (м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22, код ЄДРПОУ 40776130) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: