Постанова

від 31.10.2024 по справі 760/3934/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 760/3934/22

провадження № 61-7874св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К2000»,

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня 2024 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В.,Музичко С. Г., Болотова Є. В.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К2000» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення, зняття з реєстраційного обліку,

прийняв постанову про наступне:

I. Вступ

1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «К2000» (далі - ТОВ «К2000», позивач) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 (далі -відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2) про виселення, зняття з реєстраційного обліку.

2. Відповідачі правом на подання відзиву не скористалися. Розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, тому, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

3. Суд першої інстанції відмовив у позові і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав на необхідність відступленнявід висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного

у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, застосованих судом апеляційної інстанції.

5. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є:

1) Чи може бути виселена особа з іпотечного житла, яке куплене не за рахунок кредитних коштів, без надання іншого постійного житлового приміщення?

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІГ М» (далі - ТОВ «СІГ М») укладений кредитний договір, відповідно до якого ТОВ «К2000» надало ТОВ «СІГ М» кредит у сумі 1 000 000 грн;

- на забезпечення виконання зобов`язання 06 лютого 2020 року між

ТОВ «К2000» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира;

- ТОВ «СІГ М» не виконало свої зобов`язання за кредитним договором,

у зв`язку з чим позивач в позасудовому порядку задовольнив вимоги кредитора за рахунок іпотечного майна;

- позивач направив вимоги про погашення заборгованості на адреси ТОВ «СІГ М», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМТОРГЮА» (далі - ТОВ «ЕМТОРГЮА», поручитель за договором поруки від 12 травня 2020 року

№ 1205/20-П), та ОСОБА_1 , повідомивши про намір задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації права власності на спірну квартиру;

- вказані вимоги повернулись на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання»;

- на сьогодні позивач є власником спірної квартири;

- у спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які у зв`язку зі зміною власника квартири втратили право користування нею;

- на момент укладання договору іпотеки від 06 лютого 2020 року та виникнення заборгованості у ТОВ «СІГ М» (15 травня 2020 року)

відповідач 1 на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня

2012 року був власником іншого житлового приміщення, а саме садового будинку за адресою: садове товариство «Росінка», АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок), який був ним проданий 11 серпня 2020 року;

- ОСОБА_1 у результаті загрози відчуження квартири на користь позивача з його можливим виселенням, продав своє інше житло, тобто такими умисними діями створив підстави для унеможливлення свого примусового виселення з іпотечної квартири, такі дії є зловживанням цивільними правами на шкоду кредитору.

8. Враховуючи викладене позивач просив суд:

- виселити відповідачів зі спірної квартири без надання іншого постійного жилого приміщення зі зняттям їх з реєстрації.

ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

9. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня

2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 травня 2024 року, у позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира придбана не за кредитні кошти, а була приватною власністю іпотекодавця, тому відсутні підстави для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- суди проігнорували той факт, що відповідач 1 при продажі садового будинку діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду позивачу, оскільки такі дії вчинялися саме з метою створення обставин уникнення можливості виселення його із квартири, на яку може бути звернуто стягнення за невиконання зобов`язань за кредитним договором;

- суди не вирішили справу з урахуванням «балансу вірогідностей».

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. У травні 2024 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

14. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження.

15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 04 липня 2024 року.

16. Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_3 , суддею-доповідачем у справі визначено суддю Пархоменка П. І.

17. Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

18. 06 лютого 2020 року між ТОВ «К2000» та ТОВ «СІГ М» укладений кредитний договір № 0202/02, відповідно до якого ТОВ «К2000» було надано ТОВ «СІГ М» 1 000 000 грн.

19. На забезпечення виконання зобов`язання 06 лютого 2020 року між

ТОВ «К2000» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого

є спірна квартира.

20. 10 серпня 2021 року та 15 вересня 2021 року позивач направляв вимоги на адреси ТОВ «СІГ М», ТОВ «ЕМТОРГЮА» та ОСОБА_1 про необхідність погашення заборгованості, повідомивши про намір задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації права власності на спірну квартиру. Зазначені вимоги повернулись на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

21. 15 листопада 2021 року на підставі договору іпотеки від 06 лютого

2020 року право власності на спірну квартиру було перереєстровано на

ТОВ «К2000».

22. Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні у спірній квартирі зареєстровані відповідачі.

VII. Позиція Верховного Суду

23. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд робить такі висновки.

24. Даний спір пов`язаний із захистом права власності позивача як нового власника спірного майна, отриманого в результаті звернення стягнення на іпотечне майно, та водночас, із захистом житлових прав відповідачів внаслідок їх можливого виселення (див. пункти 7-8).

25. В спірних правовідносинах потрібно відшукати «баланс» між захистом права власності та захистом права інших осіб на користування спірним житлом.

26. Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що право власності та право користування відповідача 1 на спірну квартиру разом з зареєстрованими в ній особами припинилося в результаті звернення стягнення на майно. Користування відповідачами без належних правових підстав квартирою порушує право власності позивача як нового власника.

27. Верховний Суд звертає увагу, що втручання у право відповідачів пов`язано із гарантіями статі 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), якою кожному гарантовано право на повагу до свого житла.

28. З іншої сторони, у спірних правовідносинах право позивача як власника спірного житла може підпадати під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

29. Важливо, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»[1]).

30. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ «Савіни проти України»[2]).

31. Схожі принципи застосовуються і до перевірки обґрунтованості втручання у право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. пункт 53 рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України»[3]).

32. Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у права сторін спору законом» Суд враховує, що з однієї сторони стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.

33. З іншої сторони статтями 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачені засади захисту права власності.

34. Тобто в даній ситуації для Верховного Суду є беззаперечним те, що втручання у права сторін спору має законні підстави, але особливості застосування відповідних правових норм будуть враховані при оцінці «пропорційності» втручання в їх права.

35. Далі Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право сторін спору «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Верховний Суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у їх права здійснюється з метою захисту прав і свобод осіб (їх права власності, права на житло), що підпадає під винятки відповідних положень Конвенції (див. пункти 30-31) і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

36. Визначаючи, чи був захід з втручання у права учасників спору, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд враховує наступне.

37. Стаття 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК) містить правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

38. Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки щодо застосування відповідних норм права [4],що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

39. Так, громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК).

40. У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін

(у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане

в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

41. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

42. У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

43. Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

44. Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

45. Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

46. Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

47. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

48. У справі суди попередніх інстанцій правильно виходили із відсутності підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого постійного житлового приміщення, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ця квартира була придбана відповідачем 1 за рахунок кредитних коштів.

49. Колегія суддів погоджується з висновками судів, які правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, що позивач не довів та не надав належних доказів про наявність у власності відповідачів іншого житла та не спростував, що відповідачі використовують спірне житло, яке було іпотечним майном як місце постійного проживання.

50. Таким чином, встановлюючи «баланс» між захистом двох прав, гарантованих Конвенцією (див. пункти 27-31), за обставинами даної справи перевага надається праву на житло, що і спростовує посилання позивача на стандарт доказування «баланс вірогідностей» (див. пункт 12).

51. Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки тому, що

у відповідача 1 був у власності садовий будинок, який ним продано для унеможливлення примусового виселення його з іпотечного майна, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки даних про те, що це майно використовувалося відповідачем 1 як місце постійного проживання, матеріали справи не містять.

52. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

53. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

54. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

55. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К2000» залишити без задоволення.

2. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 січня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_774#Text

[2] пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_454#Text

[3] пункт 53 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a16#Text

[4] постанова Великої палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/110111441

Судді:П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков