Постанова

від 10.01.2024 по справі 200/22921/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 200/22921/15-ц

провадження № 61-13963св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська Русь»,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Єлізаренко І. А., Космачевської Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 і Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Київська Русь» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 16 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір доручення, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався підшукати для ОСОБА_1 земельну ділянку із ставком для розведення риби та сприяти в укладенні відповідного договору оренди або договору купівлі-продажу.

На виконання умов вказаного договору доручення ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 6 000 грн винагороди.

У лютому 2013 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що підшукав земельну ділянку зі ставком, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області поблизу села Грабки, та надав ОСОБА_1 номер мобільного телефону ОСОБА_3 , який, за словами мешканців смт Магдалинівки, був орендарем зазначеної земельної ділянки.

Позивачі вважають, що в порушення умов договору доручення ОСОБА_2 не вчинив жодних дій, направлених на сприяння ОСОБА_1 в укладенні договору оренди або купівлі-продажу земельної ділянки, а отже, не виконав зобов`язання за договором та безпідставно отримав грошові кошти у сумі 6 000 грн.

У березні 2013 року ОСОБА_3 сам запропонував ОСОБА_1 займатися діяльністю з вирощування риби. На облаштування земельної ділянки, зарибнення, висадку дерев позивачами витрачено грошові кошти у сумі 404 854,48 грн, а саме:

- ОСОБА_1 витратив 300 000 грн, з яких: 128 428 грн - на придбання коропа, товстолоба, білого амура, комбікорму, висівок, макухи, мішків, кущів винограду (500 екземплярів) і смородини (400 екземплярів), дерев горіху (1 160 екземплярів), фруктових дерев (1 225 екземплярів), опалювальної печі «Буллетерм-Л»; 171 572 грн - на оплату послуг з посадки дерев і кущів, роботи сторожів з охорони ставка та інших робіт щодо облаштування і утримання земельної ділянки;

- ТОВ «Київська Русь» придбало інше майно, матеріали та інструменти і сплатило послуги з їх транспортування до ставка, витративши кошти на загальну суму 104 854,48 грн.

У подальшому з`ясувалося, що дійсним орендарем спірної земельної ділянки та ставка, є ОСОБА_4 , з якою ОСОБА_1 за винагороду у розмірі 30 000 доларів США домовився про її відмову від права оренди на землю і сприяння в оформленні на його ім`я документів для отримання в оренду згаданої земельної ділянки.

На виконання вказаних домовленостей ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 8 000 доларів США, про що свідчать розписки від 10 квітня та від 30 липня 2014 року. Однак ОСОБА_4 не вчинила жодних дій, спрямованих на відмову від свого права оренди на спірну земельну ділянку та оформлення такого права за ОСОБА_1 .

Крім того, у березні 2015 року ОСОБА_4 виставила на ставку охоронців, які не допускають ОСОБА_1 і його працівників до спірної водойми.

На думку позивачів, ОСОБА_4 без достатньої правової підстави заволоділа їх майном, зокрема, грошовими коштами у розмірі 8 000 доларів США, рибою, горіховими і фруктовими деревами, кущами винограду і смородини, та іншим майном, закупленим за рахунок ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь».

Вказували, що у період з березня 2013 року до березня 2015 року ОСОБА_1 особисто за рахунок власних коштів займався розведенням риби та вирощуванням дерев. Згідно зі звітом ТОВ «Содель» з незалежної оцінки від 02 червня 2015 року вартість риби, яка була запущена мальком у ставок та виросла за два роки, становить 2 075 539 грн. Разом із тим, повернути вказане майно в натурі неможливо, оскільки ОСОБА_3 виловив усю рибу.

Вважають, що в даному випадку вартість безпідставно набутого майна має бути стягнена з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку. Крім того, названими відповідачами завдано ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає в тому, що він докладає зусиль задля повернення свого майна та коштів, змушений звертатися до правоохоронних органів, нести витрати на послуги, що у сукупності негативно вплинуло на його здоров`я.

Враховуючи викладене, позивачі просили суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 6 000 грн;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна: риби, яка була запущена мальком у ставок, розташований на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби, у розмірі 2 075 539 грн;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна: 1 225 екземплярів фруктових дерев, 500 екземплярів виноградників, 400 екземплярів кущів смородини, 1 160 екземплярів дерев горіху, які знаходяться на переданій в оренду ОСОБА_4 земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, у розмірі 51 118 грн;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість виконаних робіт з облаштування вказаної земельної ділянки у розмірі 171 572 грн;

-стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди;

-стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США, що еквівалентно 171 920 грн;

- зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 безпідставно набуте майно - піч опалювальну «Буллетерм-Л» (18 кВт);

- зобов`язати ОСОБА_4 повернути ТОВ «Київська Русь» безпідставно набуте майно, а саме: ємність металеву; балку № 30 б/у; плівку вторинну; пересувний побутовий вагончик; тачку одноколісну будівельну ємністю 90 літрів; кутник 90 х 6 ст. 36 м. (0,185 т); кутник 90 х 7 ст. 3 (0,048 т); трубу 219 х 7 (0,19 т); лист металевий 10 мм 1500 х 6000 ст. 3 (0,35 т); лист металевий 30 мм 2000 х 6600 ст. 3 (0,5 т); швелер 24 П ст. 3 пс 12 м (0,725 т); брус 40 х 40 (0,384 куб. м); кутник 90 х 6 ст. 3 ндл (1,93 т); лист металевий 8 мм 1500 х 6300 ст. 3 (1,194 т); швелер 24 ст. 3 пс міра (2,3 т); лист а/ц 01-101 (354 шт.); кущорізи «GRUNTEK BS-52X»; рейку 25 х 50 х 2 (1,249 куб. м); насосну станцію «Hydrofresh SAER М99/24Н»; тачку двоколісну садово-будівельну ємністю вода/пісок 110/200 літрів; репаратор 3/4 (51-105Н) 5 штук; шланг для поливу «ECONOMIC 3/4» 30 метрів 10-021 5 штук; мангал-піч професійний.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Женеску Е. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна:

-риби, запущеної мальком у ставок, розташований на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га (кадастровий номер 1222385300:01:003:0328) на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби, у розмірі 2 075 539 грн;

-дерев (горіх - 120 екземплярів, яблуні різних сортів - 320 екземплярів, груші - 5 екземплярів), які знаходяться на вказаній земельній ділянці, у розмірі 27 810 грн.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 107 450 грн.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині та у задоволенні позову ТОВ «Київська Русь».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи, зокрема розпискою ОСОБА_3 про отримання грошей від ОСОБА_1 , та поясненнями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтверджено факт придбання ОСОБА_1 малька риби (коропа, товстолоба, білого амуру) та зариблення ним ставка, розташованого на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 1222385300:01:003:0328 загальною площею 28,8514 га на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Також суд вважав доведеними обставини щодо придбання ОСОБА_1 кущів та дерев на загальну суму 27 810 грн та висадження їх на вказаній земельній ділянці.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року в оскаржуваній частині - без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 11 лютого 2020 року через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська також подала апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та залишено подану нею апеляційну скаргу без руху через несплату судового збору.

Після усунення заявником вказаних недоліків, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджуються обставини домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про здійснення спільної діяльності з вирощування риби у ставку, що перебуває в оренді останньої. Також суд вказав про недоведення позивачем того, що ОСОБА_4 як орендар земель водного фонду та водного об`єкта (ставка) надала ОСОБА_1 дозвіл або згоду на вирощування риби.

Суд апеляційної інстанції врахував, що у товаро-транспортних накладних від 19 квітня 2013 року № 116 і № 117 вказано про пункт розвантаження товару (риби) - село Магдалинівка Дніпропетровської області, а орендований ОСОБА_4 ставок знаходиться на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Тобто вказані товаро-транспортні накладні не свідчать про доставку риби до орендованого ОСОБА_4 ставка.

Щодо вимоги про відшкодування вартості дерев та кущів, які, за посиланнями ОСОБА_1 , висаджені ним на орендованій ОСОБА_4 земельній ділянці, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач висадив у прибережній захисній смузі водного об`єкта дерева та зайнявся садівництвом самоправно (за відсутності дозволу орендаря земельної ділянки) та з порушенням вимог статті 89 Водного кодексу України.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року скасовано.

Справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди передано до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що переглядаючи справу в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 367 і 370 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вийшов за межі її апеляційної скарги та переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі - про повернення безпідставно набутого майна до усіх відповідачів, не врахувавши, що апеляційна інстанція вже переглядала оскаржуване рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 взагалі його не оскаржував.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково переглянув рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, оскільки ТОВ «Київська Русь», реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року в апеляційному порядку не оскаржило, що вказує на відсутність підстав для перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна Верховний Суд зазначив, що у справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції ухвалено 06 грудня 2019 року і під час проголошення його вступної та резолютивної частини в судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельнікова Т. М.

11 лютого 2020 року ОСОБА_4 подала через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська апеляційну скаргу на рішення цього суду від 06 грудня 2019 року, про що свідчить відповідний штамп про одержання з № 4690. Вказана апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У липні 2020 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрєльнікова Т. М. подала до Дніпровського апеляційного суду клопотання, в якому зазначила, що ОСОБА_4 11 лютого 2020 року подала до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська апеляційну скаргу на рішення цього ж суду від 06 грудня 2019 року, проте суд першої інстанції не направив вказану скаргу до апеляційного суду. У клопотанні представник заявника просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Крім того, до клопотання надано докази направлення у лютому 2020 року апеляційної скарги до суду першої інстанції та одержання її цим судом і саму апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, серед іншого, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Поновлюючи вказаний строк, суд апеляційної інстанції зазначив про поважність причин його пропуску з огляду на отримання повного рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року та направлення апеляційної скарги до суду першої інстанцій вперше 11 лютого 2020 року.

Зміст ухвали Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року свідчить, що апеляційний суд надав оцінку обставинам поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, наведеним представником ОСОБА_4 у клопотанні, поданому до суду апеляційної інстанції 31 липня 2020 року.

Зазначені у вказаному клопотанні обставини і подані на їх підтвердження докази фактично вказують на обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку після направлення 11 лютого 2020 року апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що предметом апеляційного перегляду є апеляційна скарга ОСОБА_4 , подана 11 лютого 2020 року, не надав оцінки обставинам щодо додержання строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за цією апеляційною скаргою та не перевірив зазначені заявником причини пропуску строку на предмет їх поважності.

У поданій 11 лютого 2020 року апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказувала, що проголошення рішення суду першої інстанції відбувалося без участі сторін, а повне рішення їй вручено 13 січня 2020 року.

Проте зазначені обставини, якими заявник обґрунтовувала поважність пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не перевірені апеляційним судом.

За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції мав дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність підстав для поновлення такого процесуального строку. Водночас суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, постановляючи ухвалу від 05 серпня 2020 року, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 354 ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, необґрунтовано відкрив апеляційне провадження ухвалою від 19 серпня 2020 року, а постановою від 27 листопада 2020 року переглянув судове рішення, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до апеляційного суду заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зазначив, що посилання заявника на те, що проголошення рішення суду першої інстанції відбувалося без участі сторін, не заслуговують на увагу, оскільки 06 грудня 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельникова Т. М. приймала участь у судовому засіданні та була присутньою під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Разом із тим, у порушення пункту 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України ОСОБА_4 не долучено до апеляційної скарги доказів отримання нею копії повного рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року.

З огляду на викладене, заявнику необхідно надіслати на адресу апеляційного суду заяву, в якій навести обґрунтовані обставини причин пропуску строку на апеляційне оскарження, подати докази на підтвердження отримання рішення суду першої інстанції та вказати поважні підстави для поновлення цього строку.

На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного судупредставник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельникова Т. М. подала заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження, в якій посилалася на те, що вона була присутньою в судовому засіданні 06 грудня 2019 року, однак сама вступна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції проголошувалася за відсутності сторін та інших учасників справи.

Разом із тим, повний текст оскаржуваного рішення ОСОБА_4 отримала лише 13 січня 2020 року, а апеляційну скаргу подала через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська 11 лютого 2020 року, тобто з дотриманням визначеного статтею 354 ЦПК України тридцятиденного строку на апеляційне оскарження.

Оскаржуваною ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху представник заявника подала клопотання, в якому зазначила про те, що ОСОБА_4 отримала повне рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року, втім жодних доказів на підтвердження цих обставин суду не надала.

Посилання в клопотанні на те, що у судовому засіданні Дніпровського апеляційного суду 22 липня 2020 року, під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9 , було з`ясовано, що подана ОСОБА_4 до суду першої інстанції ще у лютому 2020 року апеляційна скарга у матеріалах справи відсутня, з врахуванням висновків, зазначених у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року, не можуть слугувати підставою для поновлення строку.

Адвокат Бартош-Стрельникова Т. М. також зазначає, що вона приймала участь у розгляді справи 06 грудня 2019 року, проте вступна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції проголошувалася за відсутності сторін та інших учасників справи.

Однак таке посилання не може бути прийнято до уваги, оскільки у самій вступній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення вказано, що представник позивача та представники відповідачів, серед яких і представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельникова Т. М., були присутні при проголошенні короткого рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалено 06 грудня 2019 року і під час проголошення його вступної та резолютивної частин в судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельнікова Т. М.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів вказала, що наведені у клопотанні причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 31 липня 2023 року заявником не надано доказів отримання рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року, а тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 вересня 2023 року ОСОБА_4 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника - адвокат Бартош-Стрельникова Т. М. зазначила, що вона була присутньою в судовому засіданні 06 грудня 2019 року, однак вступна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції проголошувалася за відсутності сторін та інших учасників справи.

Повний текст оскаржуваного рішення стороною відповідача отримано лише 13 січня 2020 року, тоді як апеляційну скаргу подано через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська 11 лютого 2020 року, тобто з дотриманням визначеного статтею 354 ЦПК України тридцятиденного строку на апеляційне оскарження.

Таким чином, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском процесуальних строків, апеляційний суд порушивправо заявника на апеляційне оскарження, що включає як забезпечення можливості оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну скаргу.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_10 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

13 листопада 2023 року справа № 200/22921/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що ужовтні 2015 року ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди (том 1 а. с. 6-12).

У суді першої інстанції інтереси відповідача ОСОБА_4 представляла адвокат Бартош-Стрельникова Т. М., яка, зокрема, була присутня у судовому засіданні 06 грудня 2019 року під час проголошення вступної та резолютивної частин судового рішення (том 1 а. с. 15-18).

У матеріалах цієї справи також міститься оригінал повного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року, в резолютивній частині якого відсутні відомості про конкретну дату складання повного судового рішення (том 3 а. с. 20-32).

Супровідним листом Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, вихідна дата якого - 08 січня 2020 року, підтверджується, що копія вищезгаданого рішення від 06 грудня 2019 року була надіслана відповідачу ОСОБА_4 на поштову адресу: АДРЕСА_1 , тоді як її представнику - адвокату Бартош-Стрельниковій Т. М. - таке рішення не надсилалося (том 3 а. с. 32-а).

Водночас, матеріали справи не містять ані зворотного повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_4 поштового відправлення, ані конверта, який мав би повернутися на адресу суду у випадку невручення особі такого відправлення.

23 січня 2020 року відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яку постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишено без задоволення (том 3 а. с. 33-46, 154-161).

11 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_4 через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська також подала апеляційну скаргу на рішення цього суду від 06 грудня 2019 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, однак судом першої інстанції вказана скарга була надіслана до Дніпровського апеляційного суду лише у серпні 2020 року (після того, як у липні 2020 року представник ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрєльникова Т. М. звернулася до апеляційного суду із клопотанням, в якому зазначила, що її довіритель також оскаржила рішення суду першої інстанції, подавши через цей суд 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу) (том 3 а. с. 162-177, 180-186).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та залишено подану нею апеляційну скаргу без руху через несплату судового збору (том 3 а. с. 187-188).

Після усунення заявником вказаних недоліків, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року (том 3 а. с. 191-193).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову (том 3 а. с. 246-256).

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року скасовано. Справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкодипередано до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження (том 4 а. с. 235-242).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до апеляційного суду заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази на підтвердження отримання рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року(том 4 а. с. 245-246).

На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Бартош-Стрельникова Т. М. 17 серпня 2023 року подала клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, в якому посилалася на те, що вона була присутньою в судовому засіданні 06 грудня 2019 року, однак вступна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції проголошувалася за відсутності сторін та інших учасників справи. Разом із тим, повний текст оскаржуваного рішення ОСОБА_4 отримала лише 13 січня 2020 року, а апеляційну скаргу подала через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська 11 лютого 2020 року (том 4 а. с. 252-254).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України (том 4 а. с. 258-259).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 06 грудня 2019 року) у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частини шоста, сьома статті 272 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 06 грудня 2019 року).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними).

Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися; 2) копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи; 3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).

Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубак проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 488/921/15-ц (провадження № 61-12547св20) вказано, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що судом першої інстанції не виконано обов`язок щодо надіслання копії судового рішення учасникам справи, а частиною другою статті 354 ЦПК України встановлено право особи на поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження у випадку, якщо учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, подав апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/2543/20 (провадження № 61-17049св21) зазначено, що устаттях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку. Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції заочне рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому, оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи. При цьому дата подачі апеляційної скарги у контексті вирішення зазначеного процесуального питання правового значення не має, оскільки законом імперативно встановлено, що учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Тобто визначальним є момент вручення рішення суду, а не звернення до суду із відповідною заявою. Визнаючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, неповажними, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, на це посилався заявник в апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення; не спростував доводи позивача, що копія рішення суду першої інстанції на його адресу не направлялася та йому не вручена.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 520/986/22 (адміністративне провадження № К/990/34812/22) вказано, що стаття 299 Кодексу адміністративного судочинства України (зазначена правова норма кореспондується із положеннями статті 358 ЦПК України) вимагає від суду апеляційної інстанції перевіряти факт отримання скаржником повного тексту оскаржуваного судового рішення та виключно з цього моменту обраховувати процесуальний строк. При цьому сам факт «обізнаності» скаржника з постановленням оскаржуваного судового рішення, за загальним правилом, не впливає на такий обрахунок строку. Зазначене положення процесуального кодексу фактично презюмує добросовісність поведінки скаржника, об`єктивну неможливість до отримання ним повного тексту оскаржуваного судового рішення належним чином скористатися конституційним правом на апеляційний перегляд справи, а також непорушність за такого підходу принципу res judicata.

У справі, яка переглядається, надаючи оцінку наведеним ОСОБА_4 підставам для поновлення строку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху стороною відповідача не надано доказів отримання рішення суду першої інстанції саме 13 січня 2020 року. Відтак суд дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску заявником строку на апеляційне оскарження.

Разом із тим, визнаючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, неповажними, апеляційний суд не врахував, що:

- рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року, в резолютивній частині якого відсутні відомості про конкретну дату складання повного судового рішення, було оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 грудня 2019 року (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86625049);

- згідно із супровідним листом Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, вихідна дата якого - 08 січня 2020 року, копія вищезгаданого рішення від 06 грудня 2019 року надісланавідповідачу ОСОБА_4 на поштову адресу: АДРЕСА_1 , тоді як її представнику - адвокату Бартош-Стрельниковій Т. М. - таке рішення не надсилалося;

- суд першої інстанції не виконав вимог статті 272 ЦПК України щодо вручення стороні відповідача судового рішення;

- без отримання повного рішення суду неможливо виконати вимоги ЦПК України щодо належного мотивування апеляційної скарги;

- учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому відповідного рішення суду;

- пунктом 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції, встановивши, що копія рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 рокуне була вручена відповідачу та/або його представнику, безпідставно не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та клопотанню про поновлення процесуального строку про те, що копію оскаржуваного судового рішення заявник отримала лише 13 січня 2020 року, враховуючи, що згідно із супровідним листом суд першої інстанції направив таке рішення відповідачу ОСОБА_4 тільки 08 січня 2020 року, тоді як матеріали справи не містять відомостей про вручення заявнику копії рішення у встановленому законом порядку раніше 13 січня 2020 року і у розпорядженні апеляційного суду не було доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 (провадження № 61-5390св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 754/3610/21 (провадження № 61-12881св22), від 27 липня 2023 року у справі № 367/3003/22 (провадження № 61-7942св23).

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин, апеляційний суд застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, за відсутності на те достатніх правових підстав, а тому висновок цього суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском заявником строку на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року є передчасним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Стаття 417 ЦПК України зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції касаційної інстанції.

Однак в порушення вимог вказаної норми під час повторного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року апеляційний суд не виконав вказівок, що містилися у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року, зокрема не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не дав їм правової оцінки з урахуванням обставин, якими заявник обґрунтовувала поважність пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.

Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини та громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.

Загалом, Верховний Суд зазначає, що у цій конкретній справі судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а також принцип рівності сторін, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року скасувати, справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення коштів та відшкодування моральної шкодинаправити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік